23 березня 2026 року м. Київ справа №320/35959/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 932390157188 від 25.04.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 ;
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не поновлення та невиплати пенсії ОСОБА_1 ;
зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області поновити виплату пенсії і виплатити одноразово недоплачені суми пенсії ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність та безпідставність відмови відповідачів в поновленні позивачу виплати пенсії з мотивів ненадання позивачем документів, які підтверджують статус біженця або особи, яка потребує тимчасового захисту, як такої, що є дискримінаційною та грубо порушує право позиваана належні йому від держави Україна пенсійні виплати.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.09.2024 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачі у відзивах на позов вказали про необґрунтованість позовних вимог.
Розглянувши подані учасниками справи документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
01.03.2024 представником позивача подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області заяву про поновлення виплати пенсії позивача.
До даної заяви представником було долучено наступні документи:
??заява від 02.02.2024 року;
??підтвердження що особа жива, конверт;
??копія документів про отримання статусу біженця та внутрішнього документу, що посвічує особу;
??копія паспорта громадянина України;
??копія закордонного паспорту з візою;
??копія Довіреності
??заява про виплату пенсії або грошової допомоги;
Листом від 23.05.2024 року № 1000-0202-8/87849 ГУ ПФУ у Київській області було направлено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у поновленні виплати пенсії від 25.04.2024 №932390157188.
Вказана відмова мотивована наступним не наданням до заяви про призначення (поновлення) пенсії особи, документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію місця тимчасового проживання/перебування за кордоном.
На виконання зауважень до заяви вказаних у рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у поновленні виплати пенсії від 25.04.2024 №932390157188 позивачем було направлено повторну заяву 12.06.2024 року щодо поновлення виплати пенсії і долучено наступні документи:
??заява про виплату пенсії або грошової допомоги;
??підтвердження що особа жива;
??копія документів про отримання статусу біженця та внутрішнього документу, що посвічує особу з перекладом;
??копія паспорта громадянина України;
??копія закордонного паспорту з візою;
Проте ГУПФУ у Київській області листом від 25.06.2024 року №1000-0202-8/110360 було повідомлено, що виплату пенсії призупинено з 01.03.2023 по причині неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.
Повідомлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатами розгляду яких 25.04.2024 прийнято рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, оскільки Вами не надані документи про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію місця тимчасового проживання/перебування за кордоном.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на пенсійне забезпечення гарантується статтею 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV встановлено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, зокрема, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття “Закон України», на відміну від поняття “законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі “Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Сторонами не спростовується, що позивачу припинено виплату раніше призначеної пенсії, у зв'язку з неотриманням пенсії протягом 6 місяців підряд, а саме у зв'язку із виїздом до Латвійської Республіки.
Представник позивача 01.03.2024 звернулась із заявою про призначення (поновлення) виплати пенсії, однак у її задоволенні було відмовлено з мотивів ненадання позивачем документів, які підтверджують статус біженця або особи, яка потребує тимчасового захисту, як то передбачено пунктом 2.23 Порядку № 22-1.
Разом з цим, частина 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містить такої підстави для зупинення виплати пенсії як «ненадання документів, які підтверджують статус біженця або особи, яка потребує тимчасового захисту».
Слід зауважити, що відповідно до частини 2 статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно з пунктом 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України або засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за №991/27436.
Заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року №1596 (абзац перший пункту 1.2 Порядку №22-1).
За вимогами абзацу 7 пункту 1.8 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв'язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через веб-портал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії або поновлення виплати раніше призначеної пенсії, визначений у розділі II Порядку № 22-1.
Відповідно до пунктів 2.8, 2.9 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному п. 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з абзацом 4 пункту 2.23 Порядку № 22-1 до заяви про призначення (поновлення) пенсії особи, які тимчасово проживають за кордоном, додають копії документів, в тому числі документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця та реєстрацію їх місця тимчасового проживання/перебування за кордоном (з перекладом), засвідчені дипломатичним представництвом або консульською установою України або нотаріально.
Пунктом 4.1 Порядку № 22-1 визначено, що заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
З аналізу наведених норм вбачається, що для поновлення виплати пенсії разом із заявою для осіб, які виїхали за кордон на постійне місце проживання, і є громадянами України додається паспорт громадянина України та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
Судом встановлено, що звертаючись до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії та паспортом громадянина України, позивачем було надано підтвердження, що особа жива від 01.02.2024, та вказано місце проживання громадянина України ОСОБА_2 (Відус 14/16-3, Даугавпілс, Латвія).
З наведеного слідує, що позивач проживає у Латвійській Республіці, при цьому таке проживання не пов'язане із необхідністю отримувати додатковий захист чи статус біженця внаслідок військових дій. Доказів зворотного матеріали не містять.
Відтак, суд вважає безпідставними доводи пенсійного органу про необхідність надання документів про отримання тимчасового захисту або статусу біженця.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач має право на отримання конституційної гарантії у вигляді пенсії, виплата якої була зупинена, а відмова пенсійного органу з наведених вище підстав є нічим іншим, як створення штучних перешкод для отримання позивачем своєї соціальної гарантії (пенсії).
Між іншим, Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Однак, у спірних правовідносинах пенсійним органом не дотримано принципу належного урядування, оскільки дії відповідача, які полягають у відмові у поновленні виплати позивачу пенсії, мотивовані надуманими підставами та базуються на довільному трактуванні закону, що відповідно є підставою для визнання їх протиправними.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 932390157188 від 25.04.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 не відповідає критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
З огляду на встановлене підлягають також задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не поновлення та невиплати пенсії ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про поновлення виплати пенсії.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для зобов'язання ГУ Пенсійного фонду України в Київській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 .
Разом з тим, суд відмовляє в частині позовних вимог щодо зобов'язання ГУ Пенсійного фонду України в Київській області виплатити одноразово недоплачені суми пенсії, так як не здійснено жодних виплат, а тому підстав вважати, що відповідач не виплатить вказану суму разово та однією сумою на теперішній час не має.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Відповідно до ч.ч.1-5 ст.134 КАС України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Судом встановлено, що позивачем укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 20.10.2023 №114/23/1. До вказано договору позивачем додано акт приймання-передачі послуг на суму 8000,00 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів у понесення витрат по наданню адвокатських послуг.
З огляду на не підтвердження понесення витрат на правову допомогу, суд відмовляє в задоволенні такої вимоги позивача.
Більше того, суд звертає увагу, що витрати на направлення запитів досудового врегулювання не є судовими витратами, а відтак не підлягають стягненню.
Крім того, відповідно до квитанції, доданої до матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1211,20 грн.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 1211, 20 грн, тобто пропорційно задоволеним вимогам, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 932390157188 від 25.04.2024 про відмову у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не поновлення та невиплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов??язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 .
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211, 20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, 04053, м. Київ, вул. Бульварно - Кудрявська, буд. № 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.