23 березня 2026 року м. Київ справа №320/6992/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ТОВ "Ланет Телеком"
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
I. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ" (далі - позивач) з позовом до Головне управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач), у якому просить суд:
Визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києва № 1402400701 від 04.12.2024 р. про нарахування грошового зобов?язання з податку на прибуток в розмірі 4 455 291,00 грн., в т.ч. за 2020 рік в сумі 4 455 291,00 грн.;
- податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києва № 1402430701 від 04.12.2024р. про нарахування грошового зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 3 946 206,00 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням 3 156 965,00 грн. та за штрафними санкціями 789 241,00 грн.
II. Позиція позивача та заперечення відповідача
Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю висновків акта перевірки, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки такі висновки контролюючого органу про порушення вимог ПК України зроблені без всебічного з'ясування обставин, системного аналізу наданих первинних документів щодо здійснення фінансово-господарських операцій, на підставі яких були сформовані дані податкового обліку.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки у зв'язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
III. Процесуальні дії у справі
11.02.2025 позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду.
За результатом автоматизованого розподілу, справу №320/6992/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Леонтовичу А.М.
12.02.2025 ухвалою Київського окружного адміністративного суду у справі було відкрито загальне позовне провадження, розпочата підготовка справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання на 11.03.2025 на 14:30 год.
11.03.2025 у судове засідання з'явились сторони, від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання для належної підготовки відзиву на позовну заяву, суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 17.04.2025 на 14.30, надати сторонам строк 15 днів для надання відзиву, 5 днів для відповіді на відзив, 5 днів для надання заперечення.
21.03.2025 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог.
26.03.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
01.04.2025 від представника позивача надійшла додаткова відповідь на відзив на позовну заяву.
17.04.2025 у судове засідання з'явились сторони, дослідивши матеріали справи вислухавши думку сторін суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті на 03.06.2025 на 15.30.
03.06.2025 в адміністративній справі судове засідання знято з розгляду у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги в м. Києві. Наступне засідання призначене на 08.07.25 о 15:30 год.
08.07.2025 у судове засідання з'явились сторони, дослідивши матеріали справи вислухавши думку сторін суд на місці ухвалив, подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.
ІV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» у перевіреному періоді здійснювало господарські операції з придбання товарно-матеріальних цінностей, а саме олії соняшникової сирої нерафінованої, у ряду суб'єктів господарювання, зокрема ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» та ТОВ «БЕСТСОЮЗ», а також реалізацію зазначеного товару, у тому числі за зовнішньоекономічними контрактами через комісіонерів.
Як убачається з матеріалів справи , між позивачем та ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» у червні 2020 року укладено господарські договори, на підставі яких позивачем оприбутковано товар (олію соняшникову сиру нерафіновану) на загальну суму 11 667 333 грн, у тому числі податок на додану вартість - 2 333 466 грн. Вказані операції відображені у бухгалтерському обліку позивача за дебетом рахунку 281 та кредитом рахунку 631, а також сформовано податковий кредит з ПДВ у розмірі 1 036 874 грн на підставі податкових накладних, зареєстрованих контрагентом.
Між позивачем та ТОВ «БЕСТСОЮЗ» у червні 2020 року укладено договори поставки, відповідно до яких позивачем придбано товар на загальну суму 13 084 283 грн, у тому числі ПДВ - 2 616 856 грн. Зазначені операції також відображені у бухгалтерському обліку та сформовано податковий кредит у розмірі 3 156 965 грн.
Крім того, встановлено, що подальша реалізація придбаного товару здійснювалась позивачем, зокрема, на підставі договорів комісії, укладених з ТОВ «СТАВО ПРОМОТЕК» та ТОВ «ВАЙСТОК», за якими комісіонери здійснювали реалізацію товару, у тому числі на експорт, що підтверджується звітами комісіонерів та митними деклараціями.
Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що зазначені господарські операції не підтверджуються фактичним здійсненням.
Зокрема, щодо ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» встановлено, що підприємство зареєстроване 06.09.2019, має статутний капітал у розмірі 1 000 грн, кількість працюючих становить 5 осіб, фінансова звітність та декларація з податку на прибуток не подавались, інформація про наявність основних засобів відсутня, а свідоцтво платника ПДВ анульовано 27.07.2021 у зв'язку з неподанням звітності більше одного року. При цьому підприємство у перевірений період декларувало операції з постачання товару у значних обсягах, що перевищують 11 млн грн. Також встановлено, що підприємство не звітувало про наявність виробничих потужностей, складських приміщень та не залучало сторонні ресурси, що унеможливлює фактичне здійснення відповідних господарських операцій.
Аналогічні обставини встановлено щодо ТОВ «БЕСТСОЮЗ», яке зареєстроване 06.09.2019, має статутний капітал 1 000 грн, кількість працівників - 5 осіб, фінансова звітність не подавалась, основні засоби відсутні, а реєстрацію платника ПДВ анульовано 30.08.2021. Підприємство декларувало здійснення операцій з постачання товару на суму понад 13 млн грн без наявності відповідних ресурсів.
Перевіркою також встановлено, що формування податкового кредиту вказаними контрагентами здійснювалось за рахунок операцій з іншими суб'єктами господарювання, зокрема ТОВ «ЄВРОСТЕЙТКОМ», ТОВ «КІЛВІНГ», ТОВ «ПРАЙМ ОМЕГА», ТОВ «СИГМАТ», ТОВ «ІНТЕРА СОФТ», які входять до ланцюга постачання товару.
Водночас аналізом даних інформаційних систем встановлено, що частина суб'єктів господарювання у цьому ланцюгу, зокрема ТОВ «ЛУКСОР ПРОФІТ НЕО», ТОВ «ОПТ ПРОМ ТОРГ», ТОВ «МИЧИГАН», ТОВ «САНРАЙЗ КОМ'ЮНІТІ», не відображала придбання відповідного товару у своїй податковій звітності, що свідчить про обрив ланцюга постачання та відсутність можливості встановити джерело походження товару.
Крім того, щодо підприємств ТОВ «ІНТЕРА СОФТ» та ТОВ «СИГМАТ» встановлено, що ними оформлювались значні обсяги операцій з однаковою номенклатурою товару протягом короткого періоду часу без наявності необхідних трудових ресурсів, основних засобів та матеріально-технічної бази, що свідчить про транзитний характер їх діяльності.
Також встановлено, що за даними Єдиного реєстру податкових накладних відсутнє підтвердження повного руху товару від виробника до кінцевого покупця, що унеможливлює встановлення реального походження товару, реалізованого позивачу.
Таким чином, перевіркою встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» та ТОВ «БЕСТСОЮЗ», а також операції у відповідному ланцюгу постачання, не мали реального характеру, не супроводжувались фактичним рухом товару та були спрямовані на формальне документальне оформлення з метою формування податкового кредиту та витрат.
Зокрема, перевіркою встановлено, що позивачем сформовано витрати та податковий кредит за операціями з ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» на суму 11 667 333 грн (ПДВ - 1 036 874 грн) та з ТОВ «БЕСТСОЮЗ» на суму 13 084 283 грн (ПДВ - 3 156 965 грн), а також за операціями, що здійснювались через ланцюг контрагентів, зокрема ТОВ «ІНТЕРА СОФТ», ТОВ «СИГМАТ», ТОВ «ЄВРОСТЕЙТКОМ», ТОВ «КІЛВІНГ», за якими не підтверджено фактичне здійснення господарських операцій, відсутній рух товару та не встановлено джерело його походження.
На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.12.2024 №1402400701 та №1402430701, якими позивачу визначено грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Позивач скористався правом адміністративного оскарження та звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою від 10.12.2024 №10/12/2024-001 на зазначені податкові повідомлення-рішення, однак за результатами її розгляду оскаржувані рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням за результатами оскарження, позивач звернувся до суду з даним позовом.
V. Норми права
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно- правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані положеннями Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до визначення терміну «первинний документ», яке наведене в статті 1 Закону №996-ХІV - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Статтею 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об'єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.
Згідно з п.п.134.1.1 п; 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонцу та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, непідтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201 ї ї статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
VI. Оцінка суду
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, визначених законом.
Відповідно до статті 62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу. Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Господарські операції для цілей визначення податку на прибуток та податкового кредиту, формування від'ємного значення мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та повинні спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку, в той же час, відсутність реально вчиненої господарської операції, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів, не дозволяє формувати витрати та податковий кредит, від'ємне значення, а, відповідно, і податок на прибуток.
Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру (мети).
При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не обмежується встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу, у тому числі і досліджує також фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевіряє дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановлює зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарських операцій та господарської діяльності.
Довести правовірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Разом з тим, відповідно до принципу змагальності, суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість (ч. 1 ст. 77 наведеного Кодексу).
Аналогічний правовий висновок узгоджується із висновком, який було викладено у постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі №160/12019/21, який є подібним до цих правовідносин, а відповідно, обов'язковим до застосування адміністративними судами згідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2018 по 30.06.2024, валютного законодавства за той самий період, а також законодавства щодо єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт від 13.11.2024 №119919/Ж5-26-15-07-01-02-20/39362054.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.12.2024 №1402400701 та №1402430701.
Оцінюючи зміст спірних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з того, що ними фактично відображено висновки контролюючого органу про безпідставне формування позивачем витрат та податкового кредиту за наслідками господарських взаємовідносин із ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» та ТОВ «БЕСТСОЮЗ».
Як вбачається з акта перевірки, податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем показників собівартості реалізованих товарів та податкового кредиту з ПДВ у зв'язку з відображенням у бухгалтерському та податковому обліку операцій, реальність яких належними та достатніми доказами не підтверджена.
Отже, сутність спірних правовідносин у цій справі зводиться до перевірки того, чи мали господарські операції між позивачем та контрагентами реальний характер, чи відбувся фактичний рух активу, а також чи мав позивач правові підстави для включення відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту.
Суд зазначає, що для цілей податкового обліку значення має не лише формальне документальне оформлення операції, а передусім її реальне вчинення, фактичний рух активів, зміна майнового стану платника податків та наявність розумної економічної причини здійснення відповідної господарської діяльності. Наявність окремих первинних документів, податкових накладних чи відображення операцій у бухгалтерському обліку сама по собі не є безумовною підставою для формування витрат та податкового кредиту, якщо сукупність установлених під час перевірки обставин свідчить про відсутність реального характеру таких операцій. Саме з таких підходів суд виходить, надаючи оцінку аргументам сторін.
Судом встановлено, що у перевіреному періоді ТОВ «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» відобразило у своєму обліку взаємовідносини з ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» та ТОВ «БЕСТСОЮЗ» з придбання олії соняшникової сирої нерафінованої, при цьому розрахунки та облікові записи здійснювалися на підставі первинних документів. Разом з тим, предметом судового розгляду у цій справі є не сам факт наявності у позивача певних документів, а їх достатність і належність для підтвердження реального здійснення саме тих господарських операцій, які стали підставою для формування спірних показників податкового обліку.
Суд також враховує усталену практику Верховного Суду щодо оцінки реальності господарських операцій у податкових правовідносинах, відповідно до якої визначальним для формування податкових наслідків є не лише формальне документальне оформлення операцій, а встановлення фактичного руху активів, джерела їх походження, економічного змісту операцій та наявності ділової мети.
У подібних правовідносинах Верховний Суд неодноразово зазначав, що у разі встановлення контролюючим органом обставин, які свідчать про неможливість здійснення господарських операцій у задекларованих обсягах, відсутність у контрагентів необхідних ресурсів, обрив ланцюга постачання та неможливість встановити джерело походження товару, самі лише первинні документи не є достатніми для підтвердження реальності таких операцій.
Такий підхід узгоджується, зокрема, з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.10.2019 у справі №820/20933/14, від 05.11.2019 у справі №817/3736/14, від 15.10.2020 у справі №826/7614/15, а також у більш пізній практиці, де судом наголошено на необхідності дослідження саме економічного змісту операцій та їх реального виконання.
Суд звертає увагу, що аналогічний підхід застосовується Верховним Судом і у справах, пов'язаних із операціями з товаром аграрного походження, зокрема олією соняшниковою, де встановлення реальності господарських операцій неможливе без підтвердження джерела походження товару, безперервності ланцюга постачання, наявності виробничих потужностей, логістики та інших об'єктивних умов для здійснення відповідної діяльності.
У таких справах Верховний Суд виходить з того, що товар не може вважатися реально придбаним у платника податків, якщо неможливо встановити, ким саме та за рахунок яких ресурсів він був вироблений або поставлений, а також якщо відсутній підтверджений рух товару по всьому ланцюгу постачання.
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи, суд зазначає, що встановлені під час перевірки факти - відсутність у контрагентів позивача матеріально-технічної бази, трудових ресурсів, неподання звітності, анулювання статусу платника ПДВ, а також обрив ланцюга постачання та неможливість встановити джерело походження олії соняшникової - у своїй сукупності свідчать про відсутність реального характеру господарських операцій.
При цьому суд враховує, що обсяг задекларованих операцій є значним (понад 24 млн грн), а характер товару (олія) об'єктивно передбачає наявність відповідної інфраструктури для його виробництва, зберігання та транспортування. Відсутність підтвердження таких обставин у контрагентів виключає можливість визнання операцій реальними.
Суд також виходить з того, що у даному випадку мова йде не про покладення на позивача відповідальності за можливі порушення його контрагентів, а про оцінку доведеності саме його права на формування податкової вигоди. Оскільки таке право виникає лише за умови реального здійснення господарських операцій, саме позивач повинен довести наявність відповідних обставин, чого у цій справі зроблено не було.
Отже, встановлені у справі обставини у своїй сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з відповідними контрагентами не були спрямовані на досягнення реального економічного результату, не супроводжувалися фактичним рухом товару та не підтверджують правомірність формування витрат і податкового кредиту.
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» суд зазначає таке.
ТОВ «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» оприбутковано від ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» товарно-матеріальні цінності - олію сиру нерафіновану - на загальну суму 11 667 333 грн, крім того ПДВ у сумі 2 333 466,60 грн. В обліку товариства вказані операції відображені у червні 2020 року кореспонденцією рахунків: Д-т 281 - К-т 631 на суму 11 667 333 грн та Д-т 6442 - К-т 631 на суму 2 333 466,60 грн. Також перевіркою встановлено, що до складу податкового кредиту позивачем включено суми ПДВ за податковими накладними, виписаними ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА», на загальну суму 1 036 874 грн.
Аналізуючи доводи сторін щодо цього контрагента, суд бере до уваги, що ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» зареєстроване 06.09.2019, має статутний капітал 1 000 грн, основний вид діяльності - 46.23 «Оптова торгівля живими тваринами», а остання податкова звітність з ПДВ подана ним за червень 2020 року. Свідоцтво платника ПДВ цього товариства анульовано 27.07.2021 у зв'язку з неподанням звітності понад один рік.
Водночас, фінансову звітність за 2020 рік та декларацію з податку на прибуток це підприємство не подавало, інформація про наявність основних засобів відсутня, кількість працівників становила 5 осіб.
Як зазначає відповідач, протягом періоду, коли документально оформлювалися операції з продажу товару позивачу, ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» не звітувало про наявність виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не підтверджено залучення ним сторонніх ресурсів, необхідних для здійснення поставок у відповідних обсягах.
Крім того, за даними інформаційної системи «Єдиний реєстр податкових накладних» встановлено, що у червні 2020 року ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» формувало податковий кредит з ПДВ за операціями з придбання нерафінованої соняшникової олії від ТОВ «ЄВРОСТЕЙТКОМ», ТОВ «КІЛВІНГ» та ТОВ «ПРАЙМ ОМЕГА».
Водночас, подальший аналіз ланцюга постачання свідчить, що частина підприємств у подальшому ланцюгу, а саме ТОВ «ЛУКСОР ПРОФІТ НЕО», ТОВ «ОПТ ПРОМ ТОРГ», ТОВ «МИЧИГАН», ТОВ «САНРАЙЗ КОМ'ЮНІТІ», не відображала придбання нерафінованої олії у складі податкового кредиту, у зв'язку з чим відсутня можливість простежити повний рух товару та сум ПДВ у відповідному ланцюгу та встановити суб'єктів, які фактично могли здійснити постачання олії, реалізованої ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» на адресу позивача.
Суд окремо оцінює доводи позивача щодо спростування наведених висновків, зважаючи на таке.
Посилання позивача на те, що контрагент був зареєстрованим платником ПДВ, подавав звітність на момент здійснення операцій, а податкові накладні були зареєстровані в ЄРПН, саме по собі не спростовує встановлених перевіркою обставин. Такий довід підтверджує лише дотримання окремих формальних процедур податкового адміністрування, однак не доводить реального характеру постачання товару, наявності у контрагента фактичної можливості здійснити таке постачання у заявлених обсягах та підтвердженого походження товару.
Не спростовує висновків відповідача і аргумент позивача щодо наявності у ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» додаткових КВЕДів, які нібито дозволяли здійснювати торгівлю відповідною продукцією. Сам по собі факт наявності зареєстрованого виду діяльності не свідчить про фактичне здійснення конкретної господарської операції та не усуває встановленої контролюючим органом сукупності ознак, які вказують на відсутність належних матеріально-технічних та організаційних умов для здійснення спірних поставок.
Так само суд критично оцінює доводи позивача про те, що оптова торгівля олією не потребує обов'язкової наявності у постачальника власних складів чи значної кількості працівників, оскільки товар міг відвантажуватися напряму із заводу або з терміналів. Такі твердження мають загальний характер і відображають лише теоретичну можливість здійснення подібної діяльності.
Водночас, позивач не надав переконливих, належних та допустимих доказів того, з яких саме потужностей відвантажувався товар, хто саме забезпечував його навантаження, зберігання, транспортування, на підставі яких договорів залучалися відповідні ресурси, а також не спростував установлену податковим органом неможливість простежити походження товару по всьому ланцюгу постачання.
Не можуть бути визнані достатніми і посилання позивача на наявність товарно-транспортних накладних та інших первинних документів. Такі документи підлягають оцінці лише у взаємозв'язку з усією сукупністю інших доказів.
Наявність окремих транспортних або розрахункових документів не усуває обґрунтованих сумнівів щодо реального походження товару, фактичної можливості контрагента здійснити поставку та відповідності задекларованого руху товару відомостям податкового обліку по ланцюгу постачання.
Щодо доводів позивача про те, що контролюючий орган не провів зустрічні звірки або не звертався із запитами до кожного контрагента, суд зазначає, що правомірність висновків перевірки не ставиться у залежність виключно від проведення зустрічних звірок, адже податковий орган вправі використовувати податкову інформацію, відомості інформаційних баз, дані ЄРПН та інші джерела податкового контролю. Водночас саме на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема реальність операції та правомірність формування за її наслідками податкових вигод.
Відповідно до ч. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Однак, за відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Якщо ж певна господарська операція не відбулася, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. При цьому, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема податкових накладних, не є безумовною підставою вважати правомірним формування податкового кредиту у разі не доведення реального характеру здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах діяльності платника податку.
Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію і підтверджує її здійснення.
Будь-які документи, у тому числі договори, видаткові накладні податкові накладні тощо, мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.
Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у господарський діяльності (правова позиція, викладена у постанові КАС ВС від 19.01.2022 у справі №400/4009/19).
Суд також враховує, що посилання відповідача на кримінальне провадження №32020110000000091 саме по собі не є визначальним доказом нереальності операцій.
Проте, навіть без надання цьому факту самостійного вирішального значення інші встановлені перевіркою обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність належного підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА».
Отже, за результатами оцінки доводів сторін у їх сукупності суд приходить до висновку, що господарські операції між ТОВ «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» та ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» щодо придбання олії соняшникової сирої нерафінованої не підтверджені належними, достатніми та взаємоузгодженими доказами їх реального здійснення.
Доводи позивача не спростовують висновків відповідача про відсутність у контрагента необхідних ресурсів для здійснення діяльності у відповідних обсягах та про неможливість простежити реальний рух товару у ланцюгу постачання.
За таких обставин суд погоджується з висновками контролюючого органу про безпідставність віднесення позивачем до складу витрат вартості товару в сумі 11 667 333 грн та формування податкового кредиту з ПДВ у сумі 1 036 874 грн за операціями з ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА».
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «БЕСТСОЮЗ» суд зазначає таке.
Судом встановлено, що позивачем у перевіреному періоді оприбутковано від ТОВ «БЕСТСОЮЗ» товарно-матеріальні цінності - олію сиру нерафіновану - на загальну суму 13 084 283 грн, крім того ПДВ у сумі 2 616 856,60 грн. В обліку ТОВ «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» ці операції відображені у червні 2020 року кореспонденцією рахунків: Д-т 281 - К-т 631 на суму 13 084 283 грн та Д-т 6442 - К-т 631 на суму 2 616 856,60 грн.
Актом перевірки встановлено, що ТОВ «БЕСТСОЮЗ» зареєстроване 06.09.2019, має статутний капітал 1 000 грн, основний вид діяльності - 46.49 «Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення», а його керівником у період здійснення господарських операцій була ОСОБА_1 .
Остання податкова звітність з ПДВ цим товариством подана за липень 2020 року, а свідоцтво платника ПДВ анульоване 30.08.2021 у зв'язку з неподанням звітності понад один рік. Фінансова звітність суб'єкта малого підприємництва та декларація з податку на прибуток за 2020 рік не подавалися, інформація про наявність основних засобів відсутня, кількість працівників - 5 осіб.
Відповідач зазначає, що ТОВ «БЕСТСОЮЗ» у період документального оформлення поставок не звітувало про наявність власних чи орендованих виробничих потужностей, приміщень, основних засобів, а також не підтверджено залучення ним стороннього трудового чи матеріально-технічного ресурсу. Перевіркою встановлено декларування цим товариством операцій за відсутності підтвердження факту їх реального здійснення. Аналіз інформаційних баз, на думку відповідача, свідчить про фізичну неможливість здійснення ТОВ «БЕСТСОЮЗ» відповідного обсягу господарської діяльності, у тому числі з огляду на відсутність достатніх ресурсів.
Крім того, за даними Єдиного реєстру податкових накладних встановлено, що у червні 2020 року ТОВ «БЕСТСОЮЗ» формувало податковий кредит з ПДВ за операціями з придбання нерафінованої соняшникової олії від ТОВ «ЄВРОСТЕЙТКОМ», ТОВ «КІЛВІНГ» та ТОВ «ПРАЙМ ОМЕГА», а подальший аналіз вказує на рух по ланцюгу через ТОВ «СИГМАТ», ТОВ «ІНТЕРА СОФТ» та ТОВ «ВЕНЗЕЛ ПРАЙД». Разом з тим встановлено, що частина суб'єктів у такому ланцюгу, а саме ТОВ «ЛУКСОР ПРОФІТ НЕО», ТОВ «ОПТ ПРОМ ТОРГ», ТОВ «МИЧИГАН», ТОВ «САНРАЙЗ КОМ'ЮНІТІ», не відображала операцій з придбання нерафінованої олії у складі податкового кредиту.
Отже, на переконання суду, відповідачем обґрунтовано враховано як обставину, яка не дає можливості простежити повний рух товару та сум ПДВ у ланцюгу постачання і встановити тих осіб, які фактично могли бути постачальниками олії, реалізованої ТОВ «БЕСТСОЮЗ» на адресу позивача.
Суд також бере до уваги, що саме за наслідками таких операцій перевіркою встановлено завищення позивачем показника собівартості реалізованих товарів на суму 13 084 283 грн та завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 3 156 965 грн.
Оцінюючи доводи позивача щодо цього контрагента, суд виходить із того, що вони за своїм змістом є аналогічними аргументам, наведеним щодо ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА», а тому підлягають оцінці за тими самими критеріями.
Посилання позивача на формальну податкову правосуб'єктність контрагента, реєстрацію податкових накладних, можливість здійснення торгівлі за відповідними КВЕДами, наявність первинних документів та теоретичну можливість залучення зовнішніх ресурсів не спростовують висновків перевірки про відсутність належного підтвердження фактичного виконання саме цих господарських операцій.
Суд враховує, що у справі не надано достатніх та належних доказів, які б підтверджували походження спірного товару, безперервний рух активу саме від ТОВ «БЕСТСОЮЗ» до позивача, фактичну наявність у цього контрагента можливості виконати операції у відповідних обсягах або залучення ним конкретних сторонніх ресурсів для цього.
Самі лише документи бухгалтерського оформлення, за відсутності підтвердження реального характеру операцій, не можуть вважатися достатніми для виникнення у платника права на податковий кредит та відображення витрат.
Посилання позивача на те, що у подальшому товар експортувався, також не є належним спростуванням висновків відповідача. Сам факт подальшого відчуження товару певної категорії ще не доводить, що саме цей товар був фактично придбаний у конкретного контрагента за спірними операціями, якщо не підтверджено безперервного та достовірного зв'язку між придбанням і подальшою реалізацією. Так само не може бути прийнятий як достатній аргумент і довід про неприпустимість покладення на покупця наслідків порушень по ланцюгу постачання, оскільки у цій справі мова йде не про відповідальність позивача за дії третіх осіб як таку, а про доведеність його власного права на формування податкової вигоди.
Отже, суд приходить до висновку, що господарські операції між ТОВ «ЛАНЕТ ТЕЛЕКОМ» та ТОВ «БЕСТСОЮЗ» також не підтверджені належними доказами їх реального здійснення. Доводи позивача не спростовують висновків відповідача щодо відсутності у цього контрагента необхідних виробничих потужностей, основних засобів та трудових ресурсів, а також щодо неможливості простежити повний рух товару та сум ПДВ у ланцюгу постачання. Відтак суд погоджується з висновками контролюючого органу про безпідставність віднесення позивачем до складу собівартості реалізованих товарів вартості ТМЦ, придбаних у ТОВ «БЕСТСОЮЗ», на суму 13 084 283 грн, а також про безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ на суму 3 156 965 грн.
Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «ІНТЕРА СОФТ» суд встановив, що зазначене підприємство входить до ланцюга постачання товару (олії соняшникової сирої нерафінованої), за рахунок якого формувався податковий кредит попередніх контрагентів позивача, зокрема ТОВ «ВАЙТ КОРП ЮА» та ТОВ «БЕСТСОЮЗ».
Як вбачається з даних Єдиного реєстру податкових накладних, у червні 2020 року ТОВ «ІНТЕРА СОФТ» здійснювало оформлення значної кількості податкових накладних з однаковою номенклатурою товару та значними обсягами, що свідчить про масовість та однотипність господарських операцій.
При цьому, судом встановлено відсутність у такого підприємства необхідних трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, складських приміщень та основних засобів, які об'єктивно необхідні для здійснення операцій з постачання товару у значних обсягах, що обчислюються мільйонами гривень. Відсутність відповідних ресурсів унеможливлює фактичне здійснення господарських операцій у задекларованих обсягах, оскільки, виходячи із характеру товару (олія), такі операції потребують наявності логістики, транспортування, зберігання та обліку.
Водночас, будь-яких доказів транспортування товару, його фактичного переміщення або зберігання суду не надано. За таких обставин суд приходить до висновку, що діяльність ТОВ «ІНТЕРА СОФТ» носить транзитний характер, спрямований виключно на документальне оформлення операцій без фактичного руху товару, що відповідає ознакам нереальності господарських операцій, сформованим у судовій практиці.
Щодо ТОВ «СИГМАТ» суд встановив, що зазначене підприємство також входить до ланцюга постачання товару та використовувалось як проміжна ланка при формуванні податкового кредиту. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «СИГМАТ» відображало у податковій звітності операції з придбання та реалізації товару у значних обсягах, однак аналіз податкової інформації свідчить про відсутність підтвердження фактичного придбання товару, що у свою чергу свідчить про відсутність джерела його походження. Крім того, встановлено відсутність у підприємства достатньої кількості працівників, основних засобів, складських приміщень та інших ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності у задекларованих обсягах.
Суд також враховує, що обсяги операцій, які проходили через ТОВ «СИГМАТ», є значними та співставні з обсягами операцій кінцевого покупця, що за відсутності ресурсів є економічно необґрунтованим та фізично неможливим. Відтак, діяльність цього підприємства має ознаки транзитної, а господарські операції - формального характеру.
Щодо ТОВ «ЄВРОСТЕЙТКОМ» суд встановив, що зазначене підприємство декларувало придбання та постачання товару, однак за результатами аналізу ланцюгів постачання встановлено, що частина контрагентів цього підприємства не відображала придбання відповідного товару у своїй податковій звітності. Така обставина свідчить про обрив ланцюга постачання та відсутність можливості встановити фактичне джерело походження товару. Суд звертає увагу, що безперервність ланцюга постачання є ключовою ознакою реальності господарської операції, оскільки дозволяє простежити рух товару від виробника до кінцевого споживача. Відсутність такого підтвердження свідчить про те, що товар фактично не проходив через відповідні підприємства, а отже операції мають виключно документальний характер. Крім того, встановлено, що підприємство не має достатніх ресурсів для здійснення операцій у відповідних обсягах, що додатково підтверджує їх нереальність.
Щодо ТОВ «КІЛВІНГ» суд зазначає, що це підприємство також використовувалось у ланцюгу постачання товару для формування податкового кредиту. Аналіз податкової інформації свідчить про те, що підприємство відображало операції з придбання та постачання товару, однак такі операції не підтверджені реальним рухом товару. Зокрема, відсутні докази транспортування, складського обліку, наявності відповідних матеріально-технічних ресурсів, а також відсутня інформація про фактичних постачальників товару. Крім того, обсяги задекларованих операцій є значними та не відповідають можливостям підприємства з урахуванням наявних ресурсів. Вказані обставини свідчать про те, що ТОВ «КІЛВІНГ» виконувало функцію транзитного підприємства, через яке здійснювалось формальне документальне оформлення операцій без фактичного їх здійснення.
Суд окремо зазначає, що наведені обставини щодо кожного із зазначених контрагентів у своїй сукупності формують єдину логічну картину штучного формування ланцюгів постачання товару, які не мають реального економічного змісту, а спрямовані виключно на формування податкової вигоди. При цьому доводи позивача про наявність первинних документів не спростовують встановлених обставин, оскільки, як зазначено у практиці Верховного Суду, суд зобов'язаний досліджувати не лише форму документів, а й реальний зміст господарських операцій та фактичний рух активів , а також враховувати можливість або неможливість здійснення операцій з огляду на наявні ресурси.
Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. самі по собі помилки в оформленні первинних документів не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій.
Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на підтвердження позиції контролюючого органу. З аналізу правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов?язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (постанова КАС ВС від 14.06.2022 у справі №826/8337/17) .
Верховний Суд у постановах від 02.10.2019 у справі №820/20933/14, від 05.11.2019 у справі №817/3736/14, від 15.10.2020 у справі №826/7614/15 звертає увагу, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
В обов?язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій.
Враховуючи викладене, вбачається, що надані позивачем документи є суперечливими, отже, позивач здійснював нереальні господарські операції, які не були направлені на досягнення реальної економічної мети.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто регламентована частиною другою наведеної норми презумпція винуватості відповідача не є абсолютною і позивач також повинен довести ті обставини, на які він посилається.
Втім у цьому випадку, як відзначалося вище, позивач такий обов'язок не виконав.
Натомість податковий орган надав достатні докази, що підтверджують правомірність винесення ним оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, дослідивши всі матеріали справи та доводи сторін в повному обсязі, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог.
VIІ. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки у задоволенні позовних вимог належить відмовити, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.