Україна
Донецький окружний адміністративний суд
24 березня 2026 року Справа№200/10156/25
приміщення суду за адресою: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, вул. Незалежності, 1.
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленова А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
До Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, у якому позивач просить суд (з урахуванням уточненого позову):
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді рапорту позивача від 19.11.2025 про нарахування та виплату додаткової винагороди за бойове чергування за період з 2021 по 2024 роки, поданого до командування військової частини НОМЕР_1 шляхом направлення на офіційну електронну адресу з накладенням кваліфікованого електронного підпису, та у невчиненні дій щодо її нарахування і виплати;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 19.11.2025 про нарахування та виплату додаткової винагороди за бойове чергування за період з 2021 по 2024 років та здійснити нарахування і виплату додаткової винагороди за бойове чергування за період з 2021 по 2024 роки відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України № 260 та фактично відпрацьованих бойових чергувань;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача моральну шкоду, завдану системною та тривалою протиправною бездіяльністю, у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.12.2025 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів, з моменту отримання копії даної ухвали, шляхом надання до суду: позовної заяви із зазначенням інформації визначеної п.п. 3,6,7,8 ч. 5 ст. 160 КАС України; реквізитів рапорту, який, на думку позивача, протиправно не розглянутий відповідачем; доказів направлення уточненої позовної заяви відповідачу; доказів сплати судового збору у розмірі 968,96 грн за подання адміністративного позову.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.01.2026 продовжено процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди. Встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання ухвали про продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання ухвали суду позивачем подано відповідне клопотання.
Ухвалою суду від 27.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 24.03.2026 у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів та про застосування заходів процесуального примусу відмовлено.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що 19.11.2025 шляхом направлення каналами електронної пошти на офіційну електронну пошту військової частини НОМЕР_1 з накладеним Електронно цифровим підписом було направлено до командування в/ч НОМЕР_1 рапорт щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за бойове чергування за період з 23.09.2021 по 19.09.2024. Однак, станом на дату подання позову до суду, жодних дій щодо цього рапорту відповідачем не здійснено, що свідчить про протиправну бездіяльність. За наведеного, просить позов задовольнити повністю.
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву вказує, що жодного доказу на підтвердження отримання Військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача від 19.11.2025 матеріали справи не містять. Оскільки відповідачем належним чином по суті не надано відповідь на рапорт позивача від 19.11.2025 внаслідок його неотримання, тобто не прийнято будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то в даному випадку, в контексті спірних правовідносин, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату спірної додаткової винагороди та моральної шкоди є передчасними.
У відповіді на відзив позивач вказує, що формальна назва документа («рапорт» чи «заява») не може бути підставою для відмови у розгляді. Підзаконний акт (Порядок №531) не може звужувати обсяг прав, гарантованих Конституцією та законом (стаття 22 Конституції України). Просить позов задовольнити у повному обсязі
Дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у періоди з 23.09.2021 по 19.09.2024, що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 №287 від 23.09.2021 та 19.09.2024 №277.
19.11.2025 позивач звернувся до командиру в/ч НОМЕР_1 із рапортом «на підставі ч. 2 ст. 66 Статуту внутрішньої служби ЗСУ» де вказує наступне: «У зв'язку з набранням законної сили рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/7399/24, яким встановлено факт непроведення повного розрахунку з військовослужбовцем, та керуючись п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, де визначено, що: «Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини», Доповідаю наступне: Протягом 2021-2024 років я ніс бойове чергування у складі чергової зміни ІТВ, що підтверджується журналом прийому-здачі чергування особового складу ІТВ. Відповідно до Розділу XXI "Виплата винагороди за бойове чергування" наказу МО України № 260, де передбачено: «Іншим військовослужбовцям за час бойового чергування виплачується 3 % за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 % на місяць», ПРОШУ: 1. До 29.11.2025 року провести зі мною повний розрахунок за виконані бойові чергування за період 2021-2024 років. 2. Надати письмову відповідь про прийняте рішення у строк 10 діб з моменту отримання цього рапорту на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В якості доказу направлення, до матеріалів справи додано скріншот, у якому отримувачем зазначено «кому: 81oaembr».
У відповідь на свій рапорт позивач відповіді не отримав, доплату спірних сум до цього часу позивачу не здійснено.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді рапорту позивача від 19.11.2025 про нарахування та виплату додаткової винагороди за бойове чергування за період з 2021 по 2024 роки, поданого до командування військової частини НОМЕР_1 шляхом направлення на офіційну електронну адресу з накладенням кваліфікованого електронного підпису, та у невчиненні дій щодо її нарахування і виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому, указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й на даний час.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частиною 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний на території України, який продовжений як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на теперішній момент.
Відповідно до Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Суд наголошує, що рапорт це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим звернення військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
08.08.2024 набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531 (далі Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).
Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Згідно з пунктами 1-3 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.
Розділом III Порядку №531 визначено особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі.
Так, згідно з пунктом 1 цього розділу, у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
В силу пунктів 2-8 розділу III Порядку №531, командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Забороняється: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров'я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.
Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
А відповідно до пункту 9 розділу III Порядку №531, розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Розділом IV Порядку №531 визначено особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №531, рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+» (включаючи його складові частини) (далі - Державний вебпортал) та інших інформаційно-комунікаційних систем, які введені в експлуатацію в системі Міноборони України.
Військовослужбовець створює рапорт на Державному вебпорталі за допомогою зразків рапортів, які доступні на ньому, заповнивши всі необхідні текстові поля, зазначивши тему та суть свого клопотання (пункт 5).
А згідно з пунктами 6-9 розділу IV Порядку №531 для направлення на погодження рапорту на Державному вебпорталі військовослужбовець має ввести ID-номер свого безпосереднього командира (начальника) або у випадках, передбачених цим розділом, ввести ID-номер прямого командира (начальника) та підписати його.
Підписання та погодження електронного рапорту на Державному вебпорталі здійснюється шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису (у тому числі «Дія.Підпис») та/або удосконаленого електронного підпису військовослужбовцем, відповідними командирами (начальниками), та/або засобами Державного вебпорталу, що підтверджується накладенням кваліфікованої електронної печатки технічного адміністратора Державного вебпорталу. Створення та подання на погодження електронного рапорту може здійснюватися засобами Державного вебпорталу, що підтверджується накладенням кваліфікованої електронної печатки технічного адміністратора Державного вебпорталу, за умови здійснення електронної ідентифікації, яка дає змогу однозначно встановити особу військовослужбовця, що звертається із відповідним електронним рапортом.
Підписання та погодження електронного рапорту в СЕДО здійснюється шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису.
Безпосередній командир (начальник) надає відповідь на електронний рапорт військовослужбовця шляхом погодження або непогодження рапорту із зазначенням правового обґрунтування та пропозицій і накладенням свого кваліфікованого електронного підпису та/або удосконаленого електронного підпису, та/або з використанням засобів Державного вебпорталу, що підтверджується накладенням кваліфікованої електронної печатки технічного адміністратора Державного вебпорталу.
Розгляд рапортів, поданих в електронній формі, здійснюється у строки, передбачені пунктом 9 розділу III цього Порядку, встановлених для паперових рапортів (пункт 19).
Згідно з пунктом 2 розділу V Порядку №531, керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.
Як встановлено судом, позивач звернувся до командиру в/ч НОМЕР_1 із рапортом «на підставі ч. 2 ст. 66 Статуту внутрішньої служби ЗСУ» де вказує наступне: «У зв'язку з набранням законної сили рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/7399/24, яким встановлено факт непроведення повного розрахунку з військовослужбовцем, та керуючись п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, де визначено, що: «Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини», Доповідаю наступне: Протягом 2021-2024 років я ніс бойове чергування у складі чергової зміни ІТВ, що підтверджується журналом прийому-здачі чергування особового складу ІТВ. Відповідно до Розділу XXI "Виплата винагороди за бойове чергування" наказу МО України № 260, де передбачено: «Іншим військовослужбовцям за час бойового чергування виплачується 3 % за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 % на місяць», ПРОШУ: 1. До 29.11.2025 року провести зі мною повний розрахунок за виконані бойові чергування за період 2021-2024 років. 2. Надати письмову відповідь про прийняте рішення у строк 10 діб з моменту отримання цього рапорту на електронну адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В якості доказу направлення, до матеріалів справи додано скріншот, у якому отримувачем зазначено «кому: 81oaembr».
Разом з тим, суд звертає увагу позивача, що рапорт в електронній формі створюється та подається за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+», а не через електрону пошту за допомогою поштових інтернет сервісів (у даному випадку «Gmail»).
Крім того, досліджений судом скріншот не містить інформації з приводу предмету доказування в даній справі, а саме в ньому відсутня інформація отримувача, окрім «кому: 81oaembr» з якої не можливо встановити на який саме електронний адрес було направлено рапорт позивачем.
Також, відповідач зауважив, що немає офіційної електронної поштової скриньки військової частини НОМЕР_1 .
Отже, даний доказ не відповідає ознаці належності, а тому не може бути взятий судом до уваги.
Суд наголошує, що направлення кореспонденції на довільну або неофіційну електронну адресу, яка не належить до каналів зв'язку суб'єкта владних повноважень, не може вважатися належним пред'явленням рапорту.
Оскільки позивачем не надано доказів того, що адреса, на яку було надіслано лист, є офіційним каналом зв'язку відповідача, у останнього не виникло обов'язку щодо реєстрації та розгляду таких документів у порядку, передбаченому Статутом.
При цьому, судом також враховано доводи відповідача про взаємовиключний характер поданих рапортів.
Суд вказує, що одночасне висунення вимог у рапортах, які є взаємовиключними, свідчить про відсутність у позивача чітко сформованого волевиявлення щодо конкретного виду забезпечення його прав.
Отже, відповідно до фактичних обставин справи позивач з рапортом у паперовій або ж електронній формі (за допомогою засобів СЕДО, Державного вебпорталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони «Армія+») до командира військової частини НОМЕР_1 не звертався.
У сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт позивача від 19.11.2025 про нарахування та виплату додаткової винагороди за бойове чергування за період з 2021 по 2024 років та здійснити нарахування і виплату додаткової винагороди за бойове чергування за період з 2021 по 2024 роки відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України № 260 та фактично відпрацьованих бойових чергувань.
Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до командира військової частини НОМЕР_1 з відповідним рапортом, відповідно встановленого Порядку №531.
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що надані позивачем до суду роздруківку листування за допомогою поштових інтернет сервісів «Gmail» не є належними, допустимими та достовірними доказами на підтвердження подання позивачем у спосіб, встановлений законодавством України, у письмовій формі чи в електронній формі рапорту, датованого від 19.11.2025, копію якого позивачем додано до позову.
Щодо надмірного формалізму.
Верховний суд у постанові від 06.03.2023 у справі № 400/4409/21 зазначив, що в залежності від характеру процедурних порушень, такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Верховний Суд також наголосив, що, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що посилання позивача на те, що «формальна назва документа («рапорт» чи «заява») не може бути підставою для відмови у розгляді; Навіть якщо відповідач вважає спосіб подання «непередбаченим», він зобов'язаний надати відповідь по суті.», то такі твердження не впливають на правильність визначення зобов'язань позивача звертатись із рапортом, відповідно до вимог Порядку №531.
Окремих пояснень, з яких можливо встановити причини ненадання позивачем з рапортом нарочним способом або паперового рапорту засобами поштового зв'язку, або іншого способу, який визначено Порядком №531, у матеріалах справи відсутні.
Інші доводи та аргументи сторін, висновків суду не спростовують.
При прийнятті рішення у даній справі суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був наявним та обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття рішення вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на наведене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних осіб.
При вирішенні даного спору, з огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що порушення прав позивача, про захист яких він просив в судовому порядку, не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.
За наведеного, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити повністю.
Щодо позовної вимоги, щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральну шкоду заподіяної відповідачем протиправною бездіяльністю у розмірі 100 000 грн, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
З аналізу наведеної норми слідує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.
Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивач не довів, зокрема, отримання фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності моральну шкоду, внаслідок протиправної бездіяльності відповідачів.
Разом з тим, позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань понесених позивачем.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині також.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, відмовити повністю.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Зеленов