23 березня 2026 рокуСправа №160/439/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Рябчук О.С., перевіривши матеріали заяви представника позивача про винесення додаткового рішення у справі № 160/439/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС ПРОЕКТ" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
20.03.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась представник позивача Сергєєва Майя Шаукатівна з заявою про винесення додаткового рішення у справі № 160/439/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС ПРОЕКТ" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України на користь «СТАТУС ПРОЕКТ» (Україна, 49127, Дніпропетровська обл., Дніпро, вул. Бельгійська, б. 4, код ЄДРПОУ 42789323) суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 250 (десять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.03.2026р. заяву передано до розгляду судді Рябчук О.С.
Ознайомившись із поданою заявою та доданими до неї документами, суд прийшов до переконання про залишення її без розгляду виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Згідно з ч. 3 ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як встановлено судом із матеріалів справи, у позовній заяві позивач зазначив лише про те, що підприємством було понесено витрати зі сплати судового збору та в прохальній частині позову було викладено вимогу щодо вирішення питання розподілу судового збору на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Статус Проект».
Документів щодо підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу ((договорів, рахунків тощо) та відповідних клопотань, що позивач поніс витрати на правничу допомогу та просить їх відшкодувати під час розгляду справи позивачем до суду не подано.
Заяви позивача про неможливість подати до суду докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів та про подання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду матеріали справи не містять.
Разом з тим, як встановлено судом з матеріалів справи, договір про надання правничої допомоги між позивачем та адвокатським бюро «Майя Сергєєва та партнери» було укладено 24.12.2025, а позовну заяву позивачем подано до суду 08.01.2026.
З матеріалів справи та наданих до суду доказів витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, вбачається, що такі витрати складаються з оскарження в судовому порядку рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних №13386170/42789323 від 23.10.2025, прийняте Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в суді першої інстанції.
Представником позивача було лише подано до суду позовну заяву 08.01.2026 та інших дій не вчинялося.
Отже, судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу стосуються лише дій адвоката щодо підготовки та подання до суду позовної заяви, що підтверджується наданим до суду детальним описом наданих послуг професійної правничої допомоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року відкрито провадження у адміністративній справі №160/439/26 та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення ( виклику) сторін.
Відтак, за період часу з 09.01.2026 та до закінчення розгляду справи судом та винесення рішення у справі - 09.03.2026, в позивача було достатньо часу, щоб визначитися зі своєчасністю подання заяви про ухвалення додаткового рішення та доказів на підтвердження розміру судових витрат.
Належних обґрунтувань (поважних причин) неможливості подання відповідних документів разом з позовною заявою або до прийняття судом рішення по суті позивач не навів.
Так, заява позивача про надання доказів понесених судових витрат на правничу допомогу після винесення рішення обумовлена лише задоволенням позову, поважних причин неможливості подання таких доказів до винесення судового рішення в даній справі така заява не містить.
Окрім того, як вже було встановлено судом з матеріалів справи, адвокатом (представником позивача) 08.01.2026 подано до суду позовну заяву, інших дій не вчинялося. Зазначена обставина підтверджується наданим до суду детальним описом наданих послуг професійної правничої допомоги.
Отже, станом на 08.01.2026 представник позивача вже мала всі документи для підтвердження витрат позивача на правничу допомогу (принаймні інших документів до суду не подано) та мала можливість протягом більше місяця в межах двомісячного строку розгляду справи подати відповідні документи до суду, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність будь-яких поважних причин у позивача, які перешкоджали подати відповідні документи до винесення рішення в даній справі.
Верховним Судом у постанові від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20 було зазначено наступне:
"За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення."
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено, що позивачем надано відповідні докази щодо понесених витрат на правничу допомогу з порушенням правил, встановлених ч. 7 ст. 139 КАС України. Позивач у позовній заяві лише вказав про необхідність розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Також, позивач не надав до суду до закінчення судових дебатів доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу та не вказала поважних причин, які заважали подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів, зважаючи на те, що всі докази були отримані майже одразу після подання представником позивача позову до суду.
У постанові від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20 Верховний Суд дійшов висновку, зокрема, що зазначення в прохальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Отже, зважаючи на викладені висновки Верховного Суду, зазначення позивачем у позові про понесення судових витрат не розцінюється судом як подання позивачем заяви про відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Разом з тим, у даному випадку позивачем під час розгляду справи не було подано до суду заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та відповідних доказів понесення позивачем таких витрат. Після ухвалення судового рішення про задоволення позову в даній справі, позивач подала до суду докази понесення витрат на правничу допомогу, при цьому, не заявивши протягом двомісячного строку розгляду справи заяви про подання відповідних доказів після ухвалення судом судового рішення у справі.
Зазначене свідчить про недотриманням позивачем вимог та строку, встановлених ч. 7 ст. 139 КАС України для подання до суду заяви про стягнення витрат на правничу допомогу та відповідних доказів, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про залишення такої заяви позивача без розгляду.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 160/16902/20 та в ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21, яка за приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при розгляді заяви позивача.
Також, у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 по справі №340/2449/19 викладено висновок, що за умови відсутності будь-яких належних і беззаперечних доказів на підтвердження поважності пропуску позивачем встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України строку подання доказів понесених стороною судових витрат та неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод, вказана заява підлягає залишенню без розгляду.
Так, позивачем доказів понесених фактичних витрат на професійну правничу допомогу в установлений законом строк суду не надано, а тому заява позивача підлягає залишенню без розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст. 248, 252, 256 КАС України, суд, -
Заяву представника позивача про винесення додаткового рішення у справі № 160/439/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАТУС ПРОЕКТ" до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - повернути заявнику без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України окремо від рішення суду у випадку, передбаченому п.5 ч. 1 статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук