23 березня 2026 рокуСправа №160/37121/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рищенко А. Ю.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43, м. Суми, Сумська обл., Сумський р-н, 40009, код ЄДРПОУ 21108013), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська обл., Рівненський р-н, 33028, код ЄДРПОУ 21084076), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., Запорізький р-н, 69005, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.12.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.08.2025 року №045550031197;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.08.2025 року №045550031197;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.11.2025 №045550031197;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначити пенсію зі зниженням віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 04.08.2025 року.
В мотивування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і має відповідне посвідчення 2 категорії серії НОМЕР_3 від 26.09.2025, відповідно до якого має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-XII. Отже, позивачем було подано органів Пенсійного фонду всі необхідні документи, що підтверджують її право на призначення пенсії зі зниженням віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відтак, позивач вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії зі зниженням віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправними та такими, що порушують конституційне право на пенсійне забезпечення ОСОБА_1
05.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/33068/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головним управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив наступне. Оскільки відповідач був уповноважений на розгляд конкретної заяви позивача від 28.10.2025, проте територіальний орган Пенсійного фонду України уповноважений по розгляду питання щодо призначення пенсії в даному випадку може бути визначено лише Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Відповідно до наданих копій довідок, в довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №51/1/5299 віж 10.08.1998 року не вірно вказано дошлюбне прізвище заявниці ( ОСОБА_2 ) до свідоцтва про одруження НОМЕР_4 від 08.05.1987 (Безкровная). Отже, позивачем не підтверджено факт роботи в зоні відчуження належними документами та надано документи які не стосуються позивача. Таким чином, дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. Тому, відповідач діяв на підставі та у межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно та розсудливо.
Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив наступне. ОСОБА_1 зверталась до територіальних органів Пенсійного фонду України 04.08.2025, 21.08.2025, 28.10.2025 із заявами та документами для призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Заява від 04.08.2025 опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області. За результатами розгляду наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, винесено рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.08.2025 №045550031197 в з зв'язку не можливістю врахувати за архівною довідкою, виданою Галузевим Державним архівом МОУ № 51/1/5299 від 10.08.1998, факт участі позивача на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безпосередньо в зоні відчуження, оскільки іде розбіжність дівочого прізвища у свідоцтві про шлюб, а саме: ОСОБА_3 . Заява від 21.08.2025 опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.08.2025 №045550031197 в з зв'язку з тим, що документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки посвідчення 2 категорії учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС НОМЕР_5 вид 30.01.1994 р. видано на прізвище " ОСОБА_4 ", що не відповідає даним паспорта " ОСОБА_1 ". Заява від 28.10.2025 опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.11.2025 №045550031197 за відсутності необхідного пакету документів. На думку відповідача, заяви Позивача про призначення пенсії розглянуті за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та, відповідно, зазначеними управліннями приймалися рішення про відмову Позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Отже, Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не приймались рішення по суті заяви Позивача про призначення пенсії, відтак відповідальними за опрацювання заяв позивачки та прийняття відповідних рішень є, в даному випадку, визначені у встановленому порядку територіальні органи Пенсійного фонду - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є суб'єктом прийняття рішення. Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є неналежним відповідачем у даній справі. В наданих позивачем до вищезазначених заяв документах наявні розбіжності, за наявності яких неможливо підтвердити періоди роботи позивача в зоні відчуження. Відтак, рішення відповідачів, якими відмовлено позивачу в призначенні пенсії є правомірними такими, що відповідають вимогам чинного пенсійного законодавства.
Крім того, відповідач просить суд поновити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області строк подання відзиву у справі №160/37121/25. Аргументи даного клопотання зводяться до того, що на дату подання відповідачем цього відзиву на позовну заяву у справі № 160/35098/25 рішення у справі не ухвалено. Наразі в державі діє воєнний стан, який пов'язаний з небезпекою для життя людей, постійними відключеннями електроенергії, що сповільнює можливість повноцінної роботи, зокрема, державних органів, а тому пропуск строку для подачі відзиву на позовну заяву в цьому випадку можливо визнати таким, що відбувся з поважних причин. За цих обставин обмеження в праві подачі відзиву не буде відповідати загальним засадам справедливого судового розгляду.
Щодо клопотання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про поновлення строку для подання відзиву, суд зазначає наступне.
Так, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом (ч. 1 ст. 118 КАС України).
Згідно вимог частини 1 статті 121 ККАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною 3 статті 121 КАС України передбачено, що якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч. 4 ст.121 КАС України).
В той же час частина 5 статті 121 КАС України наголошує, що пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
У свою чергу особливості подання відзиву на позовну заяву врегульовано статтею 162 КАС України. Зокрема, за приписами частин 5 та 6 статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином вказаною нормою регламентується лише мінімальний строк для подання відзиву на позовну заяву. В той же час процесуальних наслідків несвоєчасного подання відзиву на позовну заяву положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.
Відповідно, навіть у випадку подання відповідачем відзиву з пропуском установленого строку, правових підстав для його повернення без розгляду не має. В такому разі процитована вище норма ч. 6 ст. 162 КАС України надає суду можливість у випадку порушення строку подання відзиву без поважних причин розглянути справу за наявними у ній матеріалами, проте аж ніяк не повертати такий відзив без розгляду.
Згідно з частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Як зазначено у частинах 1 та 4 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Суд враховує, що відзив на позовну заяву є різновидом заяв по суті справи, подання якого є правом учасника справи (ч.ч. 2, 4 ст. 159 КАС України), та в якому відповідач як правило викладає свої заперечення щодо позову із посиланням на відповідні докази та норми права.
Тобто по своїй суті відзив це інструмент доведення відповідачем до суду своєї позиції (доводів, заперечень, спростувань) щодо суті спірних правовідносин та предметом спору. А для справ, розгляд яких здійснюється у письмовому провадження за відсутності сторін, - це фактично єдина можливість викласти свої аргументи щодо позову.
Право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України й статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа могла скористатись своїм правом висловити свою позицію щодо позову.
Так, у справі "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява N 49684/99; пункт 30).
Отже, права на доступ до суду, на змагальний розгляд і на ефективний засіб захисту права є основоположними правами осіб, які гарантуються Конвенцією. Попри свою важливість, цілі досягнення ефективності та прискорення здійснення судочинства не виправдовують порушення цих прав.
В даному випадку суд враховує, що оскільки наразі в державі діє воєнний стан, а тому пропуск процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву в цьому випадку можливо визнати таким, що відбувся з поважних причин.
За цих обставин обмеження в праві подачі відзиву не буде відповідати загальним засадам справедливого судового розгляду.
Про наведене, зокрема, було наголошено Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, в якій суд вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України.
Також суд враховує те, що пріоритетним є вирішення справи на засадах змагальності та з'ясування всіх обставин справи, а не дотримання надмірного формалізму.
Таким чином зважаючи на викладене, а також беручи до уваги що розгляд цієї справи іще не є завершеним, суд з метою всебічного, повного і об'єктивного її розгляду вважає за необхідне клопотання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області задовольнити та поновити останньому строк для надання відзиву на позовну заяву.
Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не скористалися своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , з метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 04.08.2025, 21.08.2025, 28.10.2025 надавала заяви та документи для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Заява від 04.08.2025 опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, як це передбачено пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі-Порядок №22-1).
За результатами розгляду наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.08.2025 №045550031197 в з зв'язку з неможливістю врахування архівної довідки виданої Галузевим Державним архівом МОУ №51/1/5299 від 10.08.1998 про факт участі на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС безпосередньо в зоні відчуження, оскільки іде розбіжність дівочого прізвища у свідоцтві про шлюб, а саме: ОСОБА_3 .
Заява від 21.08.2025 опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, як це передбачено пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.
За результатами розгляду наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.08.2025 №045550031197 в з зв'язку з тим, що документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку, оскільки посвідчення 2 категорії учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС серії НОМЕР_5 від 30.01.1994 видано на прізвище « ОСОБА_4 », що не відповідає даним паспорта « ОСОБА_1 ».
Заява від 28.10.2025 опрацьована за принципом екстериторіальності Головним 2 управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як це передбачено пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.
За результатами розгляду наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.11.2025 №045550031197 в з зв'язку з тим, що в довідці Галузевого державного архіву МОУ №51/1/5299 від 10.08.1998 не вірно вказано дошлюбне прізвище заявниці ( ОСОБА_2 - російською мовою) до свідоцтва про одруження НОМЕР_6 від 08.05.1987 (Безкровная - російською мовою).
Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку, оскільки відсутнє необхідне проживання (робота) у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.
Не погоджуючись з прийняттям відповідачами спірних рішень позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон №796-XII).
Відповідно до ст. 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Статтею 10 Закону №796-ХІІ передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно із ст. 14 Закону №796-XII визначається категорія осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, для встановлення пільг і компенсацій.
Для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали: у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів, у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів; у зоні відчуження в 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів; на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві не менше 14 календарних днів у 1986 році, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій; постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, категорія 3.
Відповідно до ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів - на 10 років, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році - на 5 років.
Із аналізу вказаних правових норм можна зробити висновок, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.
В травні 1986 року позивачем виконувались роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується:
- карткою обліку доз радіоактивного опромінення на ім'я « ОСОБА_5 » у період з 21.05.1986 по 28.05.1986, отримана доза 0,39 рентген;
- довідкою Головного управління торгівлі Міністерства оборони СРСР Воєнторг №394 від 27.09.1990 №549 видана " ОСОБА_6 " в тому що вона у період з 12.05.1986 по 26.05.1986 була відряджена в м. Чернобиль для обслуговування військових контингентів;
- посвідченням про відрядження видане « ОСОБА_5 ", на посаді парикмахер, пункт призначення м. Чернобиль, строк відрядження 10 днів по 22.05.1986, підстава Наказ №70/л від 11.05.1986;
- довідка Головного управління торгівлі Міністерства оборони СРСР від 16.12.1992 №517, видана дамському парикмахеру «Чернобривенко Татьяне Владимировне», в тім що вона з 20.05.1986 по 29.05.1986 згідно наказу №70/л від 23.05.1986 знаходилась у відрядженні в 960 відділі торгівлі по обслуговуванню учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у м. Чернобиль;
- довідка Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 10.08.1998 №51/1/5299 що зазначає про Список робітників управління торгівлі КВО та воєнторгів, які приймали участь в торгівельно-побутовому обслуговуванні контингентів, що працювали по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС які знаходились в зоні підвищеної радіації (зона 2) в період з 30.04.1986 по 25.05.1986 - «№457 Бескровная /так у тексті/ Т.В./ініціали не рошифровані/, в/т394, парикмахер, Чернобиль, 21.05-27.05 рік не вказано. В книзі обліку тимчасово відсутніх і тимчаосво прибувших до частини особового складу НОМЕР_7 Відділу військової торгівлі за 1986-1987 роки значиться: 16. Безкровная /так в тексте/Т.В./ ініціали не розшифровані/, парикмахер, Воєнторг 394 Гвардійский, прибуття - 21.05.1986, вибуття - 28.05.1986. Підстави: ф.2513, оп.6736, д.1, л.32; оп.6816, д.1, л.2;
- документи 394 в/т на зберігання в Архів не надходили. Роздавальні відомості на виплату заробітної плати робітникам та службовцям 960 ОВТ за 1986 рік на зберігання в архів не надавались.
Крім того, запис №5 трудової книжки Позивачки серії НОМЕР_8 містить відомості щодо її працевлаштування у Воєнторгу №394 у період з 20.01.1986 по 18.04.1989 на посаді дамського майстра перукаря.
Отже, подані позивачем документи до органів Пенсійного фонду України, підтверджують, що вона виконувала роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в травні 1986 року.
Позивачу було встановлено статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та видано:
- посвідчення серії НОМЕР_9 від 10.04.1991 ОСОБА_7 ", (первинне) на ім'я « ОСОБА_8 посвідчення (категорія 2) серії НОМЕР_5 від 30.01.1994 (перереєстроване) на ім'я « ОСОБА_4 »;
- посвідчення (категорія 2) серії НОМЕР_3 на ім'я « ОСОБА_1 ».
Це свідчить, що під час видачі вказаних посвідчень уповноваженим органом перевірялись обставини виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 . В протилежному випадку - у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримала би вказаного статусу що підтверджуються відповідними посвідчення.
Тим паче, посвідчення позивача недійсним не визнавались, статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не оспорюється та відповідно надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст.55 Закону №796-ХІІ.
Законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми №122, а навпаки такий статус може бути підтверджений будь-якими первинними документами.
Згідно ст. 65 Закону №796-ХІІ документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 до 31 грудня 1986 від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві не менше 14 календарних днів У 1986 році, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія А. При цьому у посвідченні на правій стороні по діагоналі зліва направо ставиться штамп фарбою червоного кольору "Перереєстровано" і на вільному місці виконується запис про дату перереєстрації.
В пункті 10 зазначеного Порядку уточняються на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження.
Документи, що подаються до органів Пенсійного фонду України для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) (далі - Порядок №22-1).
Порядком №22-1 визначено, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Наведене кореспондується з правовими висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 22.11.2006 у справі №21-10486006, від 04.09.2015 у справі №690/23/15-а, та у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 22.01.2019 у справі №129/1535/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а, від 17.05.2021 y справі №398/494/17.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і має відповідне посвідчення 2 категорії серії НОМЕР_3 від 26.09.2025, відповідно до якого має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-XII.
Отже, позивачем було подано органів Пенсійного фонду всі необхідні документи, що підтверджують її право на призначення пенсії зі зниженням віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто відповідальність за правильне та достовірних внесення даних покладається на посадових осіб підприємств, установ та організацій (військоматів).
Слід зауважити, що працівник не може відповідати за правильність записів у документах, що підтверджують участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.
Крім того, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477- IV від 23.02.2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що «...у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб...».
Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Позивач діяв добросовісно, надавши до державних органів наявні в нього документи, а орган уповноважений обліковувати громадян, що прибули для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС допустив множинні помилки, що в подальшому і стало причиною для відмови у призначенні пенсії, а тому така помилка не повинна бути вирішена за рахунок приватної особи.
За таких обставин, не залишається жодного сумніву у протиправності дій органів Пенсійного фонду, щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 , а обов'язок призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку є беззаперечним та законним.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.08.2025 року №045550031197; рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.08.2025 року №045550031197 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.11.2025 №045550031197 є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, призначити пенсію зі зниженням віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 04.08.2025 року, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
При цьому, 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії уперше, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення грошової допомоги та прийняв рішення про відмову у її призначенні.
Таким чином, саме ГУ ПФУ в Рівненській області має вирішити питання щодо розгляду заяви про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 року, а не ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, як помилково вважає позивач.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов'язання призначити пенсію також задоволенню не підлягають.
З урахуванням зазначеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов'язати саме ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 04.08.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 року, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.
Обираючи такий спосіб захисту порушених прав позивача, суд керується тим, що статтею 58 Закону № 1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовної заяви.
У зв'язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.08.2025 року №045550031197.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.08.2025 року №045550031197.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 04.11.2025 №045550031197;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ від 28.02.1991 року, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А. Ю. Рищенко