Справа № 755/12340/25
Номер провадження 22-ц/816/1687/26
24 березня 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі: (колегія суддів)
головуючого - Черних О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Криворотенко В.І., Петен Я.Л.
секретаря судового засідання: Назарової О.М.
в присутності представника позивача - адвоката Бай С.Е.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 .
третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми та в режимі відеоконференції у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бай Сергія Едуардовича на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Усенко Л.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав,
1. Описова частина
Короткий зміст вимог позову
Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина - ОСОБА_3 , 2015 року народження. Свої позовні вимоги мотивує тим, що у них з відповідачем є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та перебуває на її утриманні.
Зазначила, що з моменту розірвання їх відносин з ОСОБА_2 , останній не спілкується з сином, не цікавиться його життям та станом здоров'я, ніякої участі у вихованні не приймає, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, матеріальної допомоги не надає. Вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача буде відповідати інтересам її сина
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою не доведено та не надано суду доказів, в чому полягає захист інтересів сина шляхом позбавлення його батька по відношенню до нього батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно сина.
Докази, які були надані позивачкою не доводять винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми обов'язками.
Суд не прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування, посилаючись на те, що він є недостатньо обґрунтованим, при цьому об'єктивно нічим не підтверджений та в цілому суперечить інтересам дитини, яка потребує батьківської участі у її вихованні. Вказав, що рішення органу опіки та піклування прийняте за відсутності відповідача, а тому не містить об'єктивних його характеристик.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - адвокат Бай С.Е., подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги докази, які були надані позивачкою на підтвердження позовних вимог. Вважає, що судове рішення першої інстанції є однобічним, таким, що суперечить інтересам сина позивачки.
Вказав, що судом першої інстанції не надано правової оцінки, викладеним фактам у висновку органу опіки та піклування про можливість позбавлення батьківських прав відповідача.
Зазначив, що суд першої інстанції не надав оцінку поведінки відповідача по відношенню до сина.
Звернув увагу, що докази, які подані позивачкою свідчать саме про те, що відповідач не виконує батьківських обов'язків відносно їх спільного сина.
Вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо відсутності підстав у задоволені позовних вимог.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2026 року справу передано судді-доповідачеві - Черних О.М.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 18 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження в указаній справі.
Ухвалою Сумського апеляційного суду у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ від 18 лютого 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Позиція апеляційного суду
У судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи (а.с.255) позивачка, відповідач та представник органу опіки та піклування не з'явилась, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.
За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, на підставі ст.ст.371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності учасників цієї справи, які не з'явились, за присутності представника позивачки -адвоката Бай С.Е.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга представника позивача - адвоката Бай С. Е. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
2. Мотивувальна частина
Фактичні обставини справи
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 (а.с. 12).
З Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що державна реєстрація народження проведена відповідно до статті 126 Сімейного кодексу України, підстава запису відомостей про батька - заява про визнання батьківства (а.с. 92-95).
За довідкою директора приватного закладу загальноосвітньої освіти «Ліцей «Дистанційна школа «Річ» Черепанської Вікторії № 5732 від 18.02.2025 року ОСОБА_4 є учнем 4 класу зазначеного закладу. З моменту зарахування дитини до школи та протягом навчання (з 01.09.2021 до теперішнього часу) участь у навчально-виховному процесі здійснює виключно мати ОСОБА_1 . Біологічний батько дитини ОСОБА_2 за вказаний період до навчального закладу не звертався, участі у вихованні та навчанні дитини не брав, на батьківські збори та інші шкільні заходи не з'являвся, питань щодо успішності, поведінки чи добробуту дитини не порушував, оплату за навчання не здійснював, матеріальної допомоги школі для забезпечення потреб дитини не надавав. Виховання та належна увага до дитини забезпечується виключно матір'ю. Відомості про будь-яку участь ОСОБА_2 в житті дитини у навчальному закладі відсутні (а.с. 14).
Згідно акту обстеження умов проживання №64 від 30.05.2025 головного спеціаліста служби у справах дітей та сім'ї умови проживання ОСОБА_3 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться у приватній власності позивача, є гарними, квартира облаштована необхідною побутовою технікою та меблями, побут родини організований, дотримані санітарно-гігієнічні норми, облаштоване окреме місце для навчання та сну дитини. За вказаною адресою проживають: мати ОСОБА_1 , син ОСОБА_5 та вітчим ОСОБА_6 ( а.с. 15).
Згідно висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про доцільність позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії №21 від 12.11.2025) батько ОСОБА_3 - ОСОБА_2 з сином не проживає, вихованням та у триманням не займається, не цікавиться його життям та здоров'ям, інтересами, не бере участь у фізичному, духовному та моральному розвитку малолітнього, матеріально не допомагає. На засідання комісії ОСОБА_2 був запрошений належним чином, але не з'явися, будь-яких повідомлень щодо участі у вихованні та утриманні дитини не надав. Присутній на засіданні комісії малолітній ОСОБА_4 повідомив, що не пам'ятає біологічного батька, вважає батьком чоловіка матері - ОСОБА_6 . Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини (а. с. 73).
Мотивувальна частина та застосовані норми права
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів зауважує наступне.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами часини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
За частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до частин 4-6 статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19 вказано, що: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 вказано, що:
«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина 4 статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина 6 статті 19 СК України).
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина 4 статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 81 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
ЄСПЛ у справі «Hunt.v. Ukraine» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, взявши до уваги наведені положення закону, правильно виходив з того, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , позивачка ОСОБА_1 посилалася, зокрема, на те, що відповідач з моменту їх розірвання стосунків ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню сина, а саме: жодного разу не приїздив за їх місцем проживання, навчання, не приймає участі у його житті, вихованні та навчанні.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач проживає окремо від сина, який постійно проживає з позивачкою в іншому населеному пункті, позивачка не зверталася до суду щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання сина, пояснивши в суді апеляційної інстанції, що у відповідача є інша сім'я. Будь-які об'єктивні докази на підтвердження того, з якої причини відповідач не бере участі у вихованні сина та де він фактично проживає (перебуває), в матеріалах справи відсутні. Також відсутні докази щодо обставин, які характеризують відповідача (чи працює, стан його здоров'я, перебування на обліку в медичних установах, наявність іншої сім'ї, інших дітей, тощо), та можуть свідчить про його спосіб життя.
Органом опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надано висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав ОСОБА_2 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До такого висновку орган опіки та піклування дійшов з урахуванням того, що ОСОБА_2 разом з позивачкою та сином не проживає, вихованням та утриманням не займається, не цікавиться його життям та здоров'ям, матеріально не допомагає. Під час складання висновку Комісія вислухала ОСОБА_3 , 2015 року народження, який повідомив, що свого біологічного батька він не пам'ятає. Вважав, що виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини доцільно позбавити відповідача батьківських прав. Між тим, в зазначеному висновку не було вислухано іншу сторону - батька. Будь-якої інформації про ОСОБА_2 та неможливість з'ясувати його позицію стосовно позбавлення батьківських прав висновок органу опіки та піклування не містить.
Суд першої інстанції правильно не погодився із наданим органом опіки та піклування висновком про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтований та не відображає повністю обставин щодо зв'язку батька з сином, причини розірвання такого зв'язку та засоби, що застосовувалися для усунення таких життєвих проблем.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позову та відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_3 , 2015 року народження, оскільки наявні у справі докази є недостатніми для висновку про те, що ОСОБА_2 систематично, свідомо, протягом тривалого часу ухиляється від виховання та утримання сина, тобто у справі відсутні належні докази винної поведінки відповідача як батька, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, які б свідчили про його умисне ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо сина та, які б підтверджували б необхідність позбавлення відповідача батьківських прав згідно пункту 2 частини 1 статті 164 СК України.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправильного вирішення судом спору по суті, зокрема, щодо помилковості висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.
Колегія суддів з огляду на зазначене вище не приймає аргументи апеляційної скарги щодо самоусунення відповідача від участі у вихованні та утриманні сина за браком доказів таких обставин.
Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, який також врахував відсутність у справі, яка переглядається, доказів застосування до ОСОБА_2 , до часу звернення із позовом про позбавлення батьківських прав, інших заходів впливу, направлених на виправлення його відношення до виховання сина, тоді як позбавлення батьківських прав є крайнім заходом реагування на поведінку батька, коли усі інші заходи результату не дали.
Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували свідому та винну поведінку відповідача щодо невиконання своїх батьківських обов'язків відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів зазначає, що позивачка не позбавлена права на пред'явлення нового позову щодо позбавлення відповідача батьківських прав у разі, зокрема, якщо він ухилятиметься від виконання своїх обов'язків щодо виховання їхнього сина (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року в справі № 149/2510/21).
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивачки з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин стороною позивачки до суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції не надано.
Судові витрати
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, відсутні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 381-382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бай Сергія Едуардовича на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року залишити без задоволення.
Рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 13 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.03.2026
Головуючий О.М. Черних
Cудді: В.І. Криворотенко
Я.Л. Петен