24.03.26
22-ц/812/634/26
Провадження № 22-ц/812/634/26 Суддя першої інстанції Ротар М.М.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
24 березня 2026 року м. Миколаїв Справа № 473/5485/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Коростієнко Н.С. ,
без участі учасників справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2025 року, повне судове рішення складено 24 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ротар М.М., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час,
20 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка та відповідач є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Починаючи з 2022 року ОСОБА_1 вимагала від відповідача сплачувати кошти на утримання їх спільної дитини, однак ОСОБА_3 усіляко уникав цього, допомогу на утримання дитини не надавав.
З 31 серпня 2022 року позивачка почала звертатися до судів з приводу стягнення з відповідача аліментів, однак постійно отримувала відмови судів у видачі судового наказу.
Заочним рішенням Суворівського районного суду м. Одеса від 25 липня 2023 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 були стягнуті аліменти на дитину ОСОБА_4 , в розмірі частини заробітку відповідача.
22 вересня 2023 року відкрито виконавче провадження та стягуються аліменти з ОСОБА_3 .
Однак оскільки відповідач ігнорував вимоги позивачки та не сплачував аліменти, то наявні підстави для стягнення аліментів за минулий час, за період з 01 вересня 2022 року (починаючи від дня наступного після звернення до суду перший раз) по 30 квітня 2023 року.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти за минулий час в сумі 17 963 грн.
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Рішення суду мотивовано тим, що з позовом про стягнення аліментів з відповідача позивачка звернулася до суду у травні 2023 року. Належних та достатніх доказів того, що вона раніше вживала заходів щодо одержання від відповідача аліментів на утримання дитини, суду не надано.
Оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів, а відповідач ухилявся від надання допомоги на утримання дітей, вимоги в частині стягнення аліментів за минулий час, а саме за період з 01 вересня 2022 року по 30 квітня 2023 року не підлягають задоволенню, як недоведені.
Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано що 31 серпня 2022 року позивачка почала звертатися до судів з приводу стягнення аліментів з ОСОБА_3 , однак постійно отримувала відмови судів у видачі судового наказу.
Про те що позивачка вимагає сплати аліментів відповідачу було добре відомо. Він усіляко перешкоджав позивачці відмовляв у наданні відомостей про себе (РНОКПП), своєї адреси, номеру телефону.
На думку позивачки це є свідченням ухилення від сплати аліментів. Всі ухвали про відмову у відкриття пов'язані саме з неможливістю надання позивачкою всіх відомостей достатніх для відкриття провадження.
На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільну дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , видане 14 лютого 2020 року Київським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеса від 25 липня 2023 року з ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 в розмірі частки з усіх видів заробітку платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду тобто з 04 травня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі рішення суду 13 вересня 2023 року був виданий виконавчий лист від 25 липня 2023 року № 473/2124/23.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Приписами частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Частиною 2 статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Доказами вжиття заходів щодо одержання аліментів можуть бути, зокрема:
- листування з відповідачем, аудіо/відеозаписи, які підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату аліментів;
- докази спроб встановити місце проживання, місце роботи, справжній розмір заробітку відповідача;
- покази свідків, які підтвердять, що позивач звертався до відповідача стосовно вказаного питання.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення аліментів за минулий час, суд, з урахуванням положення статті 191 СК України , виходив із того, що відсутні докази того, що позивачка у період з 01 вересня 2022 року по 30 квітня 2023 року вживала заходи про одержання з відповідача аліментів на утримання ОСОБА_4 , а відповідач вчинив дії щодо ухилення від сплати таких аліментів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 аліментів за минулий час, суд першої інстанцій правильно виходив із того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідачів, які вона не могла одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано що 31 серпня 2022 року позивачка почала звертатися до судів з приводу стягнення аліментів з ОСОБА_3 , однак постійно отримувала відмови судів у видачі судового наказу, про що відповідачу було добре відомо, але останній відмовляв у наданні відомостей про себе щодо своєї адреси, номеру телефону є неприйнятними з огляду на таке.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, доводи позивачки відповідними належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому у даному випадку є припущеннями позивачки, на яких не може ґрунтуватися доказування.
Встановивши, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів з відповідача, а останній позбувався від їх сплати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та вирішив спір щодо стягнення аліментів на дитину за минулий час з урахуванням фактичних обставин справи та наданих сторонами доказів.
З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції щодо вирішення по суті спору між сторонами не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 24 березня 2026 року.