Справа № 650/6470/25
провадження № 1-кп/650/274/26
19 березня 2026 року селище Велика Олександрівка
Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання захисника про визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту, стосовно:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця селища Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, зареєстрованого (за останнім відомим місцем проживання) у АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України,
В провадженні Великоолександрівського районного суду Херсонської області перебуває зазначене кримінальне провадження.
Прокурор звернувся до суду із клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України, строком на 60 діб без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що обвинувачення висунуте щодо ОСОБА_6 стосується надання допомоги державі-агресору, її збройним формуванням та окупаційній адміністрації шляхом підтримки їхніх рішень і дій, організації діяльності підконтрольної окупаційній владі установи за законодавством рф та створення умов для утвердження тимчасової окупації частини території України.
Під час досудового розслідування ОСОБА_6 було повідомлено про підозру, його викликали до органу досудового розслідування у встановленому законом порядку, однак на виклики він не з'явився та причин неявки не повідомив. У зв'язку з цим його було оголошено у розшук. Також ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування, а після затримання обвинуваченого подальше розслідування здійснювалося за загальними правилами.
На підтвердження обґрунтованості обвинувачення прокурор зазначив про наявність сукупності зібраних доказів, зокрема протоколів допиту свідків, які повідомили про прибуття ОСОБА_6 до Інституту у супроводі військових рф, оголошення себе директором, організацію роботи установи за законами рф, проведення зборів трудового колективу, вимоги до працівників працевлаштовуватися до новоствореної установи за законодавством держави-агресора, а також погрози відстороненням від роботи у разі відмови. Вказав прокурор і на наявність протоколів пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколів огляду документів щодо призначення ОСОБА_6 на посаду директора, огляду матеріалів мережі Інтернет щодо перереєстрації установи за законодавством рф та публікацій у соціальних мережах, а також інших матеріалів кримінального провадження.
Прокурор зазначив, що раніше до обвинуваченого неодноразово застосовувався та продовжувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а ухвали суду в цій частині суд апеляційної інстанції залишав в силі. На теперішній час ОСОБА_6 утримується в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор».
Обґрунтовуючи необхідність подальшого тримання під вартою, прокурор зазначив, що ризики, передбачені статтею 177 КПК України, не зменшилися та залишаються актуальними. З огляду на тяжкість інкримінованого злочину існує ризик переховування від суду. Обвинувачений, перебуваючи на волі, може впливати на свідків або інших учасників кримінального провадження з метою зміни їхніх показань чи відмови від надання свідчень. Також прокурор вказав на ризик знищення або приховування документів, що мають значення для кримінального провадження, а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження діяльності на користь окупаційної адміністрації у прихованих формах.
Прокурор зазначив, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не усуне наявних ризиків. З часу попереднього продовження запобіжного заходу не встановлено обставин, які б свідчили про істотне зменшення ризиків, втрату ними актуальності або можливість їх усунення шляхом застосування іншого запобіжного заходу.
Щодо доводів про стан здоров'я обвинуваченого прокурор зазначив, що сторона захисту не надала належних і допустимих доказів того, що такий стан є несумісним із триманням під вартою, що необхідне лікування неможливо забезпечити в умовах СІЗО або що подальше тримання під вартою створює реальну загрозу життю чи здоров'ю обвинуваченого. Ці доводи не спростовують встановлених ризиків і не є підставою для зміни чи скасування запобіжного заходу.
Також прокурор зазначив, що відповідно до частини шостої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2 КК України, за наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 183 КПК України суд має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів цієї категорії.
17 березня 2026 року захисник ОСОБА_7 подав клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою без визначення розміру застави на тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Клопотання обґрунтував істотною зміною обставин, а саме погіршенням стану здоров'я обвинуваченого та необхідністю отримання спеціалізованого лікування. Ухвалою суду від 04 лютого 2026 року вирішено питання про невідкладне медичне обстеження ОСОБА_6 та у разі необхідності вказано про необхідність його доставлення до відповідного закладу охорони здоров'я. Після доставлення до кардіологічного центру 09 березня 2026 року обвинуваченому проведено оперативне втручання - коронарографію та стентування у зв'язку з діагнозом стенокардія напруги III функціонального класу та стенозуючий атеросклероз коронарних судин.
Після проведення оперативного втручання обвинуваченого одразу повернуто до слідчого ізолятора попри рекомендації лікарів щодо подальшого лікування та необхідності консультації кардіохірурга у місті Києві. В умовах СІЗО забезпечити належний післяопераційний нагляд та виконати рекомендації лікарів неможливо, а ненадання спеціалізованої медичної допомоги створює реальну загрозу життю обвинуваченого.
Захисник також зазначив, що положення частини четвертої статті 183 КПК України передбачають право суду не визначати заставу, а не обов'язок її не визначати. Відповідно до усталеної судової практики у справах за обвинуваченням у злочинах проти основ національної безпеки України суди визначали альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, зокрема у кримінальних провадженнях щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Захисник вважає, що подальше тримання під вартою без альтернативи внесення застави є непропорційним та створює загрозу життю обвинуваченого.
19 березня 2026 року захисник ОСОБА_7 подав заяву про уточнення прохальної частини раніше поданого клопотання про зміну запобіжного заходу. У заяві зазначив, що після додаткових консультацій із обвинуваченим та його родичами встановлено неможливість внесення застави у розмірі 300 прожиткових мінімумів, оскільки такий розмір є непомірним фінансовим тягарем.
Просить змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_6 з тримання під вартою на заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб як мінімальну межу, передбачену законом для особливо тяжких злочинів. Родичі обвинуваченого мають реальну можливість внесення застави саме у такому розмірі, що забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Як альтернативу просить застосувати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою у АДРЕСА_2 . Співвласниця житлового будинку ОСОБА_11 надала згоду на проживання обвинуваченого за вказаною адресою.
Визначення застави у мінімальному розмірі або застосування домашнього арешту буде достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання ним покладених процесуальних обов'язків.
На судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою підтримав. Зазначив, що ризики, які стали підставою для застосування та подальшого продовження цього запобіжного заходу, не зменшилися та залишаються актуальними. Наголосив на наявності ризику переховування обвинуваченого від суду, ризику незаконного впливу, а також ризику продовження протиправної діяльності чи підтримання контактів з представниками рф. Проти зміни запобіжного заходу на заставу або домашній арешт заперечив, звернув увагу на те, що попередні ухвали про тримання під вартою вже були предметом апеляційного перегляду та залишені без змін.
На судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 проти продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечив та підтримав позицію захисника. Пояснив, що стан його здоров'я є тяжким, він потребує подальшого спеціалізованого кардіологічного лікування, а в умовах СІЗО таке лікування, на його переконання, не забезпечується належним чином. Наполягав, що після проведеного медичного втручання потребує подальшого обстеження, консультації та лікування у спеціалізованому закладі охорони здоров'я. Просив змінити йому запобіжний захід та надати можливість пройти відповідне лікування.
На судовому засіданні захисник ОСОБА_7 проти задоволення клопотання прокурора заперечив. Зазначив, що сторона обвинувачення не довела належним чином існування кожного з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, саме на момент розгляду питання про продовження тримання під вартою, а фактично лише повторила посилання на ризики, які встановлювалися судом раніше. Наголосив, що прокурор не надав належної відповіді на доводи сторони захисту щодо стану здоров'я обвинуваченого, не спростував надані медичні документи та не пояснив, яким чином в умовах СІЗО може бути забезпечено необхідне лікування. Звернув увагу, що надана медична документація підтверджує тяжкий стан здоров'я ОСОБА_6 , необхідність подальшого спеціалізованого кардіологічного обстеження, лікування та консультації у місті Києві. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора, змінити обвинуваченому запобіжний захід на заставу у мінімальному розмірі, а у разі якщо суд дійде висновку про неможливість застосування застави - застосувати домашній арешт, а також забезпечити можливість проведення подальшого спеціалізованого лікування та консультації у Державному некомерційному підприємстві «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України».
Відповідно до частини третьої статті 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Розгляд цього питання має відбуватися за нормами глави 18 КПК України з обґрунтуванням наявності ризиків у кримінальному провадженні та необхідності подальшого застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За змістом частини першої статті 197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Відповідно до обвинувального акта у кримінальному проваджені вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України, санкція якої передбачає відповідальність у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, і яка відповідно до статті 183 КПК України передбачає можливість застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 серпня 2025 року встановлено, що стосовно обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 18 вересня 2025 року, без права внесення застави, який ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 вересня 2025 року продовжено до 18 жовтня 2025 року.
15 жовтня 2025 року ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 без визначення розміру застави на 60 діб до 13 грудня 2025 року включно, оскільки суд, з урахуванням положень частини третьої статті 315, частини першої статті 197, статей 176-178, 183 КПК України та характеру інкримінованого особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, дійшов висновку, що ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, не зменшилися і не припинили існувати, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить їх нейтралізації.
Ухвалу суду першої інстанції від 15 жовтня 2025 року було оскаржено захисником до Херсонського апеляційного суду, однак ухвалою від 18 листопада 2025 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, оскільки апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції дотримався вимог статей 331, 176-178, 183, 193-194, 196, 422-1 КПК України, належним чином у сукупності оцінив обставини, передбачені статтею 178 КПК України, та обґрунтовано дійшов висновку про наявність і актуальність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, які не зменшилися і виправдовують подальше тримання під вартою, при цьому доводи сторони захисту щодо необґрунтованості обвинувачення і оцінки доказів не підлягають перевірці на цій стадії, посилання на стан здоров'я не підтверджували неможливість тримання під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не здатне запобігти встановленим ризикам; крім того, апеляційний суд врахував імператив частини шостої статті 176 КПК України щодо застосування виключно тримання під вартою за таких умов і дійшов висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухваленого без істотних порушень кримінального процесуального закону.
11 грудня 2025 року ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 без визначення розміру застави на 60 діб до 08 лютого 2026 року включно, з огляду на те, що обвинувачений підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, наявні та актуальні ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, не зменшилися і не відпали, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не здатне їм запобігти, зокрема існують ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків та інших учасників провадження, знищення або приховування речей і документів, а також продовження протиправної діяльності чи вчинення іншого кримінального правопорушення; крім того, суд врахував дію воєнного стану та приписи частини шостої статті 176 і частини четвертої статті 183 КПК України, які за наявності таких ризиків допускають застосування тримання під вартою і надають суду право не визначати розмір застави, при цьому доводи сторони захисту щодо необхідності зміни запобіжного заходу, у тому числі посилання на стан здоров'я, не підтвердили неможливість подальшого тримання під вартою та не спростували встановлених ризиків.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 27 січня 2026 року ухвалу Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_6 до 08 лютого 2026 року включно залишено без змін, оскільки колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дотримався вимог КПК України щодо порядку і строків розгляду питання про продовження запобіжного заходу, а також належним чином у сукупності оцінив обставини, передбачені статтею 178 КПК України, та обґрунтовано встановив, що ризики, які були підставою для застосування тримання під вартою, є реальними, не зменшилися і не припинили існувати, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить їх нейтралізації. Колегія суддів врахувала тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та санкцію частини першої статті 111-2 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з додатковими санкціями, а також вказала, що у провадженні зберігаються ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, а саме ризики переховування від суду, знищення або спотворення доказів, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження злочинної діяльності, і ці ризики не можуть бути усунені шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу; крім того, апеляційний суд окремо зазначив про застосування приписів частини шостої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану, відповідно до яких за наявності ризиків щодо осіб, обвинувачених за статтею 111-2 КК України, можливе застосування запобіжного заходу виключно у виді тримання під вартою.
Щодо доводів сторони захисту про незадовільний стан здоров'я ОСОБА_6 , апеляційний суд зазначив, що відповідно до статті 178 КПК України стан здоров'я підлягає врахуванню у сукупності з іншими обставинами, однак сам по собі факт наявності захворювань не встановлює автоматичної заборони на тримання під вартою. Колегія суддів також послалася на положення статті 11 Закону України "Про попереднє ув'язнення", якими гарантується надання медичної допомоги особам, взятим під варту, проведення обстежень та лікування, а за потреби - направлення до закладів охорони здоров'я, тобто перебування під вартою саме по собі не свідчить про неможливість лікування. Крім того, апеляційний суд врахував надану стороною захисту відповідь уповноваженої медичної установи ДКВС України, з якої вбачається, що загальний стан обвинуваченого є контрольованим, допомоги за межами СІЗО він не потребує, отримує лікування за призначенням лікаря-кардіолога в повному обсязі, а у разі потреби може бути оперативно доставлений до закладів МОЗ України. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що посилання захисту на стан здоров'я не спростовують висновків суду першої інстанції щодо актуальності ризиків та не доводять наявності підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
04 лютого 2026 року ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 без визначення розміру застави на 60 діб до 04 квітня 2026 року включно, з огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про актуальність ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, які не зменшилися та не втратили свого значення, а застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить їх нейтралізації, з урахуванням тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, обставин його вчинення, даних про особу обвинуваченого та відсутності нових обставин, які б свідчили про можливість зміни запобіжного заходу.
Вказану ухвалу суду обвинувачений оскаржив до Херсонського апеляційного суду, однак відомості про розгляд апеляційної скарги та результати її розгляду на час вирішення цього питання відсутні.
Повторно надаючи оцінку ризикам, які слугували підставою для застосування та подальшого продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу в межах заявленого клопотання прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені ризики не зменшилися, продовжують зберігати свою актуальність та є підставами для продовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд вважає, що наявність даних ризиків в сукупності з іншими наведеними обставинами, свідчить про наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого вищевказаного запобіжного заходу з метою запобігання зазначеним ризикам.
При вирішенні даного питання суд також враховує положення частини шостої статті 176 КПК України, відповідно до яких під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою.
Будь-яких передбачених законом обставин, які би свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує саме такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом не встановлено та сторонами не доведено.
Доказів існування будь-яких обставин, що виникли після ухвалення рішення про застосування запобіжного заходу та його продовження, та які б спростовували наявність чи свідчили про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також спростовують суспільну небезпеку особи обвинуваченого, стороною захисту суду також не надано, тому підстави для не застосування вказаного запобіжного заходу відсутні.
Колегія суддів також враховує, що за змістом обвинувального акта ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України, який, за версією обвинувачення, полягав у добровільному зайнятті ним керівної посади в окупаційно створеній установі, організації її діяльності за законодавством рф, використанні адміністративного ресурсу та впливі на працівників установи, зокрема шляхом проведення зборів трудового колективу, висунення вимог щодо працевлаштування за нормами держави-агресора та реагування на відмову працівників. Наведені обставини, за твердженням прокурора, підтверджуються сукупністю доказів, зокрема протоколами допиту свідків, протоколами впізнання за фотознімками, протоколами огляду документів та матеріалами огляду мережі Інтернет щодо перереєстрації відповідної установи за законодавством рф та публікацій про підтримку ним дій держави-агресора.
Оцінюючи ризик передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України (переховування від суду), суд виходить з того, що він підтверджується не лише тяжкістю інкримінованого діяння та суворістю можливого покарання, а й поведінкою обвинуваченого на стадії досудового розслідування. З матеріалів, на які посилається прокурор, вбачається, що після повідомлення ОСОБА_6 про підозру 18 липня 2025 року виклики до органу досудового розслідування здійснювалися у встановленому КПК України порядку, зокрема шляхом публікацій в офіційних джерелах, однак обвинувачений на виклики не з'являвся, причин неявки не повідомляв, у зв'язку з чим його було оголошено у розшук та надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування. Такі обставини у сукупності свідчать, що до моменту затримання обвинувачений фактично ухилявся від участі у кримінальному провадженні, а тому ризик його переховування від суду у разі звільнення з-під варти не є припущенням, а ґрунтується на конкретних даних про попередню процесуальну поведінку.
Крім того, суд враховує, що характер інкримінованого кримінального правопорушення, за версією обвинувачення, пов'язаний із взаємодією обвинуваченого з окупаційною адміністрацією та функціонуванням установи за законодавством рф, що саме по собі вказує на наявність у нього сталих контактів та потенційних можливостей для організації поведінки, спрямованої на уникнення судового розгляду. У поєднанні з тяжкістю санкції частини першої статті 111-2 КК України ці дані свідчать про актуальність ризику, визначеного пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України.
Оцінюючи ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, колегія суддів також виходить з того, що за практикою Європейського суду з прав людини суворість покарання, яке загрожує особі, не може бути єдиною та самостійною підставою для тримання під вартою, однак є суттєвим і релевантним елементом при оцінці ризику переховування від суду. Такий підхід відображений, зокрема, у справах Ilijkov v. Bulgaria («Ілійков проти Болгарії», §§ 80-81), Idalov v. Russia («Ідалов проти росії», § 145), Chraidi v. Germany («Храїді проти Німеччини», § 40), а також узагальнений у Guide on Article 5 of the Convention, відповідно до якого небезпека втечі не може оцінюватися виключно через суворість можливої санкції, проте остання є вагомим чинником у сукупній оцінці відповідного ризику.
У цьому кримінальному провадженні такий чинник має істотне значення, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який законом передбачено суворе покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк. Саме по собі це не зумовлює автоматичного висновку про необхідність тримання під вартою, однак об'єктивно підвищує ймовірність того, що особа, усвідомлюючи тяжкість можливих правових наслідків, може вдатись до ухилення від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. У даному випадку цей чинник оцінюється не ізольовано, а в сукупності з уже встановленими судом обставинами, що характеризують попередню процесуальну поведінку обвинуваченого, характер інкримінованого діяння та інші наявні ризики.
Доводи сторони захисту про те, що стан здоров'я обвинуваченого нівелює ризик його переховування від суду, колегія суддів оцінює критично. Сам по собі стан здоров'я не виключає наявності такого ризику. Більше того, якщо сторона захисту наполягає на тому, що належне лікування, за її твердженням, не може бути забезпечене в умовах СІЗО та потребує перебування поза межами місця тримання під вартою, така обставина сама по собі не усуває спонуки до уникнення судового контролю, а за конкретних обставин справи може її посилювати. Тому посилання на стан здоров'я не спростовує висновку про актуальність ризику переховування, а підлягає оцінці лише у сукупності з іншими даними про особу та обставинами провадження.
Крім того, колегія суддів враховує наявність у цій справі вираженого публічного інтересу у забезпеченні належного здійснення кримінального судочинства. За практикою ЄСПЛ особлива тяжкість окремих правопорушень та суспільна реакція на них можуть за певних умов зумовлювати такий рівень суспільного резонансу, який виправдовує застосування запобіжного заходу, щонайменше протягом певного часу, за умови що це не є абстрактним посиланням і не підміняє собою належне встановлення процесуальних ризиків. Такий підхід викладено, зокрема, у справі Letellier v. France («Летельє проти Франції», § 51), а в Guide on Article 5 of the Convention окремо зазначено, що захист публічного порядку є особливо релевантним у справах, пов'язаних із особливо тяжкими посяганнями на фундаментальні суспільні цінності; як приклад наведено справу Milankoviж and Boљnjak v. Croatia («Міланковіч і Бошняк проти Хорватії», § 154).
У даному провадженні такий публічний інтерес зумовлений тим, що за обвинувальним актом йдеться про пособництво державі-агресору в умовах триваючого воєнного стану та в контексті подій на тимчасово окупованій території України. За таких обставин суспільний інтерес полягає не у випередженні покарання обвинуваченого, а у забезпеченні того, щоб обставини можливої причетності особи до вчинення злочину проти основ національної безпеки України були встановлені повно, об'єктивно та в розумні строки, без ризику ухилення від суду, незаконного впливу на учасників провадження чи іншої протидії здійсненню правосуддя. Саме тому належне забезпечення цього публічного інтересу у даному випадку безпосередньо пов'язане з максимальною нейтралізацією встановлених ризиків, що, з урахуванням конкретних обставин справи, не може бути досягнуто шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо ризику, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 177 КПК України (знищення, приховування або спотворення речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення), колегія суддів враховує, що за версією сторони обвинувачення ОСОБА_6 виконував керівні функції в окупаційно створеній установі, організовував її діяльність, здійснював кадрові заходи, добір персоналу та ініціював перереєстраційні дії. Отже, характер інкримінованих дій передбачає обіг документів, розпорядчих актів, кадрових та організаційних матеріалів, а також відомостей про перереєстрацію та взаємодію з представниками окупаційної адміністрації. За таких умов, перебуваючи на свободі, обвинувачений потенційно може впливати на долю документів та відомостей, які мають значення для кримінального провадження, у тому числі через комунікацію з особами, які перебували або перебувають у відповідному середовищі, а також через використання особистих контактів і зв'язків.
Також суд бере до уваги, що прокурор посилається на наявність у обвинуваченого можливостей перешкоджати кримінальному провадженню шляхом тиску на свідків, що може мати наслідком як зміну показань, так і приховування або спотворення інформації, яка має доказове значення. З огляду на процесуальну стадію судового засідання та необхідність забезпечення повноцінного судового розгляду з дослідженням доказів, суд дійшов висновку, що ризик, передбачений пунктом 2 частини першої статті 177 КПК України, не втратив актуальності.
Суд також враховує доводи прокурора про те, що обвинувачений, за версією обвинувачення, обіймав керівну посаду в установі, створеній окупаційною адміністрацією, мав управлінські повноваження, використовував адміністративний ресурс та здійснював вплив на працівників установи, у тому числі шляхом проведення зборів трудового колективу, висування вимог щодо працевлаштування, попереджень про можливе відсторонення від роботи у разі відмови. Такі обставини, які складають зміст інкримінованого діяння, свідчать про наявність у обвинуваченого навичок та можливостей впливу на людей, а також про його обізнаність із колом осіб, які можуть бути допитані як свідки.
Крім того, у клопотанні прокурора зазначено, що обґрунтованість обвинувачення підтверджується, зокрема, показаннями свідків та результатами впізнання, тобто доказова база значною мірою пов'язана з особистими показаннями конкретних осіб. За таких умов будь-який незаконний вплив на свідків може безпосередньо вплинути на повноту, послідовність та достовірність доказів, які підлягатимуть безпосередньому дослідженню судом. Отже, ризик, визначений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України, є реальним та зберігає актуальність.
Оцінюючи ризик, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, суд виходить з того, що за змістом обвинувального акта та доводів прокурора інкриміновані дії обвинуваченого пов'язані з наданням допомоги державі-агресору у проведенні підривної діяльності проти України, зокрема через організацію функціонування установи за законодавством рф та взаємодію з окупаційною адміністрацією. За твердженням прокурора, обвинувачений мав сталі контакти з представниками окупаційної влади та військових рф. У разі звільнення з-під варти зберігається ймовірність того, що обвинувачений може використати наявні контакти та напрацьовані механізми взаємодії для продовження відповідної діяльності у прихованих формах або вчинення іншого кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України.
Суд також ураховує, що характер інкримінованого діяння не зводиться до одноразової події, а, за версією обвинувачення, охоплював організаційні та управлінські дії протягом певного періоду, що саме по собі свідчить про стійкість відповідної поведінки та можливість її продовження за наявності доступу до зовнішніх контактів і ресурсів. За таких обставин ризик, визначений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, суд вважає підтвердженим конкретними фактичними даними та таким, що не втратив актуальності.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, підтверджуються фактичними обставинами, викладеними у клопотанні прокурора, та кореспондують змісту обвинувального акта, а тому на цій стадії кримінального провадження залишаються актуальними.
Щодо доводів захисника про те, що з плином часу будь-який ризик зменшується та у кожному випадку підлягає повторному доведенню його актуальності, колегія суддів зазначає, що під час розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою суд дійсно зобов'язаний оцінити, чи не втратили раніше встановлені ризики своєї актуальності або чи не зменшився істотно ступінь їх вираженості.
Разом з тим у даному кримінальному провадженні судом не встановлено, що з моменту попереднього продовження запобіжного заходу наявні ризики істотно зменшилися, втратили свою актуальність, стали неспівмірними меті запобіжного заходу або такими, що можуть бути усунуті шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу. Навпаки, з урахуванням характеру інкримінованого кримінального правопорушення, обсягу та змісту доказів, стадії судового провадження, а також обставин, які стали підставою для попередніх рішень суду, встановлені ризики зберігають реальний характер і на даний час не зменшились.
Колегія суддів також враховує, що сам по собі плин часу, без наявності нових обставин, які б свідчили про зміну поведінки обвинуваченого або усунення причин, що зумовили застосування запобіжного заходу, не може розглядатися як достатня підстава для висновку про втрату ризиками актуальності. За таких умов доводи сторони захисту щодо автоматичного зменшення ризиків з перебігом часу не спростовують необхідності подальшого застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Захисник і обвинувачений також вказали, що обвинувачений має тяжкі серцево-судинні захворювання, переніс інфаркти, має встановлені стенти, нещодавно йому було зроблено операцію, а подальше тримання під вартою, на їх думку, може погіршити стан і створювати ризик для життя.
Колегія суддів враховує вимоги статті 178 КПК України, за якими під час обрання або продовження запобіжного заходу оцінюються, зокрема, вік і стан здоров'я, однак сам по собі діагноз не виключає можливості подальшого тримання під вартою, а підлягає оцінці разом з іншими даними та встановленими ризиками.
Також колегія суддів бере до уваги статтю 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення», яка гарантує особам під вартою медичну допомогу, необхідні обстеження та лікування, у разі потреби - направлення до закладу охорони здоров'я. Отже, перебування під вартою саме по собі не означає відсутності доступу до лікування.
З урахуванням підходу ЄСПЛ (зокрема рішення у справі «Коваль проти України») стан здоров'я не є безумовною підставою для звільнення, водночас держава зобов'язана забезпечити належний рівень медичної допомоги, а зміна запобіжного заходу можлива за умови доведеності, що необхідне лікування неможливо забезпечити в умовах тримання під вартою або що подальше тримання створює реальну загрозу життю чи здоров'ю.
У цьому провадженні сторона захисту не надала належних і допустимих доказів того, що стан здоров'я обвинуваченого є несумісним із триманням під вартою, що він не може отримати лікування, яке неможливо забезпечити в умовах СІЗО, або що існує реальна загроза його життю.
Крім того, колегія суддів враховує, що ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 04 лютого 2026 року клопотання обвинуваченого про направлення його на медичне обстеження було задоволено. На виконання цієї ухвали керівництву філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях було доручено організувати та забезпечити невідкладне обстеження ОСОБА_6 для встановлення діагнозу та призначення необхідного лікування, а у разі потреби - забезпечити його вивезення до відповідного закладу охорони здоров'я.
Як вбачається з наданих стороною захисту медичних документів, внаслідок виконання зазначеної ухвали обвинуваченому було проведено відповідне обстеження та 09 березня 2026 року виконано оперативне втручання - коронарографію та стентування. Разом із цим у виписці із медичної картки стаціонарного хворого Кардіологічного центру № 3214/526 викладено рекомендації щодо подальшого консультування обвинуваченого.
З огляду на це ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 19 березня 2026 року керівництву філії Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Миколаївській та Одеській областях доручено організувати та забезпечити невідкладне консультування ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лікарем-кардіохірургом Державного некомерційного підприємства «Інститут серця Міністерства охорони здоров'я України» у місті Києві відповідно до рекомендацій, викладених у зазначеній виписці. Даних про наявність перешкод для реалізації цієї ухвали на час вирішення клопотань суду не надано.
За таких обставин сам факт наявності у обвинуваченого захворювання та необхідності подальшого медичного супроводу не свідчить про неможливість забезпечення йому медичної допомоги в порядку, передбаченому законом, під час подальшого тримання під вартою. Навпаки, матеріали провадження підтверджують, що питання медичного обстеження, лікування та подальшого консультування обвинуваченого не залишилися поза реагуванням, а необхідні заходи в межах повноважень суду вживалися.
Щодо клопотання захисника про визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави колегія суддів зазначає, що за змістом статті 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків під умовою звернення цих коштів у дохід держави у разі їх невиконання. Отже, запобіжний потенціал застави за своєю правовою природою ґрунтується передусім на майновому стримувальному чиннику та розрахований на те, що ризик втрати внесених коштів буде достатньою гарантією належної процесуальної поведінки особи. При цьому закон прямо вимагає, щоб розмір застави достатньою мірою гарантував виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків і визначався з урахуванням, зокрема, обставин кримінального правопорушення та ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. У даному випадку, з огляду на характер інкримінованого ОСОБА_6 особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, тяжкість покарання, яке загрожує йому у разі визнання винуватим, а також встановлений судом реальний ризик переховування від суду, колегія суддів дійшла висновку, що навіть визначення застави не створить належного балансу між майновим стримувальним чинником та інтенсивністю наявних процесуальних ризиків. За таких обставин сам по собі ризик втрати застави не є достатнім запобіжником, який би міг забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігти його можливому ухиленню від суду.
Окремо колегія суддів враховує, що хоча за загальним правилом щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави може визначатися в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сам по собі факт належності запропонованого стороною захисту розміру застави до мінімальної межі, встановленої законом, не свідчить про її достатність у конкретному кримінальному провадженні. Суд у кожному випадку зобов'язаний оцінити не лише формальну відповідність розміру застави межам, установленим законом, а насамперед її реальну здатність гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого. У цьому провадженні така здатність мінімального розміру застави відсутня. Водночас чинне законодавство під час дії воєнного стану прямо надає суду право, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтею 111-2 КК України.
Щодо клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт колегія суддів зазначає, що під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтею 111-2 КК України, за наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК України, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України, тобто тримання під вартою. Отже, за чинним нормативним регулюванням у цьому кримінальному провадженні, за умови встановлення та збереження відповідних ризиків, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту є неможливим. При цьому Конституційний Суд України у рішенні від 19 червня 2024 року № 7-р(II)/2024 вказав, що частина шоста статті 176 КПК України є конституційною, а питання про тримання під вартою має вирішуватися на підставі вмотивованого судового рішення з урахуванням ризиків та інших обставин, визначених законом; водночас із приписів Кодексу випливає, що дискреція суду у цій категорії справ стосується саме питання визначення або невизначення застави, а не застосування домашнього арешту як самостійного запобіжного заходу.
З огляду на наведене, оцінивши у сукупності всі обставини, з метою запобігти спробам обвинуваченого перешкодити інтересам правосуддя, колегія суддів вважає доцільним, з урахуванням принципу правової визначеності, продовжити дію застосованого щодо обвинуваченого запобіжного заходу в межах строку визначеного законом.
Керуючись вищенаведеними положеннями КПК України, суд
Клопотання прокурора - задовольнити.
Продовжити строк тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, тобто до 17 травня 2026 року, включно, без застосування застави.
Клопотання захисника про визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави або зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді домашнього арешту - залишити без задоволення.
Ухвала підлягає негайному виконанню, однак, може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, відповідно до пункту 1-1 частини другої статті 395 КПК України, в частині обраного запобіжного заходу.
Повний текст ухвали складений 24 березня 2026 року.
Суддя __________________ ОСОБА_1
Суддя __________________ ОСОБА_3
Суддя __________________ ОСОБА_2