справа № 754/7706/25 головуючий у суді І інстанції Зотько Т.А.
провадження № 22-ц/824/6013/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
23 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Зотько Т.А., у м. Києві, повний текст рішення суду виготовлено 12 листопада 2025 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2025 року ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 122739 у розмірі 5 200, 00 грн., з яких: 1 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 4 200, 00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 травня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 122739 про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилась з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися. 28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, зокрема до відповідача ОСОБА_1 . Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 13 січня 2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 5 200, 00 грн., яка складається з: простроченої заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 1 000,00 гривень; простроченої заборгованості за процентами в розмірі становить 4 200,00 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року позов ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 122739 від 07 травня 2020 року у розмірі 1 600,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що надані позивачем докази є сумнівними, недостатніми, неналежними та недостовірними доказами. Так, «Довідка о переводе на карту, виписка розрахунок заборгованості, довідка ідентифікації, індивідуальна частина договору, витяг з реєстру боржників» надані позивачем копії викликають обґрунтований сумнів щодо їх достовірності, оскільки графічне зображення печатки та підпису має ознаки технічного накладання (компіляції) за допомогою графічних редакторів. Надана копія індивідуальної частини договору не відповідає вимогам ЗУ «Про електронну комерцію», наданий текст свідчить про створення штучного документа, який не є ні електронним, ні паперовим оригіналом та не містить умов щодо перерахування коштів через провайдера (матеріали справи не містять Договору між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «Онлайн платежі», згідно якого, начебто був зроблений переказ коштів), тому твердження позивача про узгодженість такого порядку надання кредиту не підтверджуються. Оригіналу договору матеріали справи не містять, а дані про направлення саме відповідачу одноразового ідентифікатора не підтверджуються, не має належних доказів існування боргу. Відсутні докази ідентифікації відповідача. Недоведеність перерахунку коштів відповідачу кредитором, а отже і виникнення прав, які могли перейти від нього позивачу. Не надано первинних документів щодо фактичного перерахунку грошових коштів позичальнику від первісного кредитодавця, відсутність необхідних реквізитів для проведення перерахунку. Матеріали справи не містять реєстру права вимоги, наданий текст (витяг) не зрозуміло коли і ким був складений, відсутні будь-які акти-приймання передачі документів та реєстру боржників. Розрахунок суми заборгованості не є документом, який підтверджує факт передачі кредитних коштів і не може бути доказом у справі на підтвердження доводів позивача про існування будь-яких кредитних зобов'язань відповідача перед ним чи третіми особами. Наведене вище свідчить про відсутність належних та допустимих доказів виконання первісним кредитором умов кредитного договору в частині укладення кредитного договору та виникнення права вимоги у ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ». Присудження витрат на правничу допомогу, яка у три рази перевищують суму основного боргу, перетворює компенсаційну функцію судових витрат на каральну. Судові витрати мають на меті відшкодування реальних витрат, а не надання позивачу можливості отримати додатковий прибуток за рахунок відповідача, що є зловживанням процесуальними правами (ст. 44 ЦПК України).
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 07 травня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 122739 про надання фінансового кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідачка підтвердила, що вона ознайомилася з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 1 000,00 гривень Дата надання кредиту: 07.05.2020 року Строк кредиту: 30 днів Валюта кредиту: UAH Стандартна процентна ставка - 2 % в день або 730 % річних.
Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 13 січня 2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 5 200, 00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 1 000,00 гривень; прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 4 200, 00 грн.
На виконання вимог п. 1.4. кредитного договору відповідачем були зазначені реквізити платіжної банківської карти № НОМЕР_1 для перерахування кредитних коштів.
На підтвердження виконання Товариством п. 1.4 Кредитного договору, позивач надає інформаційну довідку ТОВ «Платежі онлайн» від 24 лютого 2025 року, відповідно до якої 07 травня 2020 року на картковий рахунок відповідачки було перераховано кредитні кошти в сумі 1 000, 00 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 .
За умовами п. 6.1 Договору Цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
28 жовтня 2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021 відповідно до умов якого ТОВ «ЗАЙМЕР» відступило ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу № 01-28/10/2021, ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Відповідно до Додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту № 122739 сума кредиту складає 1 000,00 грн., сукупна вартість кредиту складає 1 600,00 грн., у тому числі проценти за користування кредитом складають 600,00 грн.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині стягнення суми позики у розмірі 1 600,00 грн., що складається з заборгованості за основною сумою позики 1 000,00 грн. та нарахованих процентів за період кредитування у розмірі 600,00 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Так, пунктами 5, 6, 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Правилами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Водночас не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Судом встановлено, що договір № 122739 від 07 травня 2020 року підписано ОСОБА_1 з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором KL8412, що прирівнюється до власноручного підпису позичальника, що повністю відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» та засвідчує волю відповідача на укладання договорів на погоджених умовах.
Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариств за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Отже, позивачем доведено факт укладення 07 травня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 кредитного договору № 122739 в електронній формі, який підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача були використані товариством для укладення кредитного договору від її імені відповідачем суду не надані.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем не доведено факт видачі відповідачу грошових коштів, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
У відповідності до умов Кредитного договору, кошти надаються Позичальнику (відповідачці) в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні Кредитного договору.
Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів.
Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WavForPav, Ipay, Platon.
Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS.
Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на веб-сайті первинного кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на веб-сайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта, вчинені ним правочини.
А згідно частин 1 та 2 статті 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що становить банківську таємницю, розкривається банками на запит або з письмового дозволу відповідної юридичної чи фізичної особи та за рішенням суду.
Отже, на виконання пункту 1.4 Договору, перерахування коштів було здійснено первісним кредитором через платіжного провайдера - ТОВ «Платежі онлайн» (Platon), яке надає первісному кредитору послуги з переказу коштів, зокрема на банківський рахунок відповідача за реквізитами банківської картки, зазначеної нею під час реєстрації.
Зазначені обставини підтверджуються листом ТОВ «Платежі онлайн» з якого вбачається, що 07 травня 2020 року о 11:04:03 було проведено транзакцію на суму 1 000,00 грн, маска картки - НОМЕР_1 .
Ні первісний кредитор, ні позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею.
Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто - відповідач.
Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.
Однак, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не була позбавленою можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18; від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19; від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19 і від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено обставини щодо укладення 07 травня 2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_1 кредитного договору № 122739 в електронній формі, за умовами якого відповідач отримала 1 000,00 грн. кредитних коштів.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про доведеність факту переходу права вимоги від первісного кредитора ТОВ «ЗАЙМЕР» до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
В постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17 зазначено, що чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.
В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховним Судом зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Згідно умов договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року в якості ціни за придбання (відступлення) Прав Вимоги, Фактор сплачує Клієнту плату (ціна продажу) в розмірі, що станом на дату підписання Сторонами цього Договору складає 1 444 834,08 грн. (один мільйон чотириста сорок чотири тисячі вісімсот тридцять чотири гривні 08 коп.) без ПДВ. (п.7.1).
У пункті 7.2. зазначено, що Фактор здійснює оплату Клієнту шляхом: перерахування суми, що вказана в п.7.1 цього Договору, на вказаний у реквізитах до цього Договору рахунок, двома платежами:
722 417,04 грн., (сімсот двадцять дві тисячі чотириста сімнадцять гривень 04 коп.) (50%) протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання Сторонами цього Договору,
722 417,04 грн., (сімсот двадцять дві тисячі чотириста сімнадцять гривень 04 коп.) (інші 50%) - протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дати підписання Сторонами цього Договору
Відповідно до п. 6.2.3. Договору, визначено, що права Вимоги переходять до Фактора після підписання Сторонами цього Договору.
В разі невиконання Фактором вимог п.7.2. Договору, Договір вважається неукладеним, при цьому в разі невиконання Фактором зобов'язання щодо сплати другої частини Ціни продажу, Договір вважається неукладеним, а Клієнт повертає Фактору першу частину Ціни продажу, сплачену відповідно до п. 7.2. Договору
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано доказів на підтвердження виконання умов п. 7.2 договору, а саме сплати другої частини суму ціни продажу за договором факторингу № 01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року в розмірі 722 417,04 грн. На вказані обставини обґрунтовано посилається відповідач в своїй апеляційній скарзі.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що договір факторингу № 01-28/10/2021 від 28 жовтня 2021 року є не укладеним, а відтак і не підтверджує факту переходу права вимоги за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «ЗАЙМЕР» до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ».
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, неповно з'ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті вимог позивача.
Згідно із частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 633,60 грн., оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню з позивача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КЕШ ТУ ГОУ», місце знаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 7, ідентифікаційний код 42228158 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 3 633,60 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.