Справа № 363/7560/25 Головуючий в суді І інстанції Свєтушкіна Д.А
Провадження № 33/824/1787/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.
19 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,
За участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Матяша Владислава Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №524459 26.11.2025 о 18 год 16 хв. Водій ОСОБА_1 26.11.2025 року о 17 год 20 хв в с. Нові Петрівці по вул. Свято-Покровська 1 керував транспортним засобом Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, виражене тремтіння пальців рук, у порушення п. 2.5 ПДР України, від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Не погоджуючись з даною постановою, адвокат ОСОБА_1 - Матяш В.М. звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що порушено процедуру проведення огляду на стан сп'яніння.
На переконання апелянта, поліцейські не забезпечили належного роз'яснення процесуальних прав, відтак, відмова від огляду отримана без належного інформування особи про її права та правові наслідки, тому не може вважатися законною підставою для притягнення до відповідальності.
На переконання апелянта, наявна недоведеність факту перебування у стані сп'яніння або законної відмови. Ознаки, зазначені працівниками поліції, мають оціночний характер і не підтверджені об'єктивними медичними або технічними результатами. В свою чергу, відеозаписи не доводять, що водію були належним чином роз'ясненні права, порядок огляду та наслідки відмови. Суд першої інстанції фактично поклав у основу рішення лише формальну фіксацію відмови, не перевіривши законність її отримання.
Сторона захисту також звертає увагу на те, що ОСОБА_1 перебуваючи у стресовій ситуації та не будучи обізнаним у правових наслідках такої відмови відмовився від проходження огляду засобами приладу «Драгер». При цьому працівники поліції не запропонували ОСОБА_1 пройти альтернативний огляд у закладі охорони здоров'я, не повідомили про обов'язковість такого огляду у разі сумнівів щодо стану водія, не забезпечили можливість реалізації його права на медичне освідування.
Фактично дії працівників поліції обмежились лише суб'єктивною оцінкою наявності «різкого запаху алкоголю», без наведення будь-яких інших об'єктивних ознак сп'яніння та без належної процесуальної фіксації таких ознак.
Незважаючи на відсутність належного роз'яснення прав, порядку огляду на альтернативного медичного огляду, працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП, у якому формально зафіксовано відмову ОСОБА_1 від проходження огляду.
Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те що, працівниками поліції було достеменно відомо, що ОСОБА_1 не має спеціальних юридичних знань та не усвідомлює правових наслідків своєї поведінки, однак жодних роз'яснень надано не було, що свідчить про порушення принципу добросовісності дій органу влади та права особи на захист.
Також, відеозапис з боді-камер підтверджується відсутність роз'яснення прав, відсутність пропозиції пройти медичний огляд у закладі охорони здоров'я та відсутність належної фіксації будь-яких об'єктивних ознак сп'яніння.
Отже, на переконання сторони захисту, складений щодо ОСОБА_1 протокол ґрунтується виключно на припущеннях працівників поліції та формальній фіксації відмови без дотримання вимог закону, що унеможливлює визнання таких матеріалів належними та допустимими доказами у справі.
У судове засідання, призначене на 19 березня 2026 року, з'явились захисники ОСОБА_1 - Матяш В.М. та Стефанович О.І., апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду справи в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.
Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду водіїв на стан сп'яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).
Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
З урахуванням наведеного безпідставними є доводи апеляційної скарги з приводу відсутності у ОСОБА_1 спеціальних юридичних знань, унаслідок чого він не усвідомлював наслідки своєї поведінки, оскільки він зобов'язаний знати свої права і обов'язки як водія і дотримуватись Закону України «Про дорожній рух», положення якого згідно з п. 1.1 встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №524459 від 26.11.2025 року, який складений у присутності ОСОБА_1 та містить його підписи, в тому числі у графі 13 «Підпис особи, якій роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП»; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного та іншого сп'яніння від 26.11.2025 року та актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів з позначкою, що ОСОБА_1 відмовився від такого огляду; відеозаписами з боді-камер поліцейських, на яких зафіксовано, що працівниками поліції після виявлення у водія ОСОБА_2 ознак алкогольного сп'яніння, у передбаченому законом порядку було запропоновано останньому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинку за допомогою спеціального технічного засобу або у медичному закладі та роз'яснено наслідки відмови від такого огляду, на що останній відмовився проходити огляд та зазначив, що не має до працівників поліції жодних претензій.
Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.
Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.
Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.
Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують на керування ОСОБА_1 автомобілем Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 , який на вимогу працівників поліції вийшов із автомобіля, після чого, встановивши ознаки сп'яніння представники поліції запропонували пройти огляд на стан сп'яніння, на що останній відповів відмовою також зазначив, що претензій до працівників поліції відсутні.
Судом першої інстанції правильно відхилено доводи захисників ОСОБА_1 щодо порушення працівниками поліції процедури направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оскільки останні не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду справи, та спростовуються дослідженими судом доказами, в тому числі відеозаписаписами з боді-камер поліцейських, які є належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи захисника про відсутність підстав для огляду ОСОБА_1 поліцейським на стан сп'яніння, оскільки представниками поліції ґрунтується обвинувачення лише на суб'єктивному твердженні про різкий запах алкоголю не заслуговують на увагу. Спростування виявлених ознак сп'яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп'яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського.
Особиста суб'єктивна оцінка водієм свого стану не звільняє його ні від обов'язку виконати вимогу поліцейського щодо проходження огляду на стан сп'яніння, передбачену п. 2.5 ПДР України, ні від адміністративної відповідальності за невиконання такої вимоги.
Ознаки сп'яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп'яніння.
Виявлення ознак, як слідує зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.
З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп'яніння, чи відмовиться від цього, поліцейський вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров'я.
В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли до висновку, що він може перебувати в стані сп'яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння, на що останній відмовився.
Отже, виявлення у водіїв ознак сп'яніння є дискреційними повноваженнями поліцейських, а ознака алкогольного сп'яніння така як: запах алкоголю з порожнини рота може бути встановлена виключно органолептичним шляхом. Інші ознаки поліцейський встановлює шляхом візуального спостереження та аналізу поведінки водія. При цьому, відсутність перевірки ознак на відеозаписі не спростовують факт відмови від проходження огляду, адже наявність ознак встановлює виключно поліцейський і це є лише підставою для огляду, оскільки метою є встановлення факту керування у стані сп'яніння чи спростування такого стану за результатами огляду. Оскільки у даному випадку перевірці підлягають обставини щодо відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, то заперечення стосовно відсутності доказів наявності ознак такого сп'яніння є необґрунтованими.
Таким чином, спростування виявлених ознак сп'яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп'яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського.
При цьому стороною захисту факт відмови водія від огляду на стан сп'яніння не заперечується. Проте, підстав перевіряти причини відмови у суду немає, оскільки закон не розмежовує відповідальність в залежності від мотивів відмови від проходження огляду на стан сп'яніння. Із встановлених у справі обставин неспростованим залишається факт, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння була усвідомленою.
Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.
Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі».
Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.
При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.
Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.
Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.
На підставі наведеного та керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд
Апеляційну скаргу адвоката Матюша Владислава Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 17 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Писана