1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 16 березня 2026 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року,
за участі:
у режимі відеоконференцзв?язку
прокурора ОСОБА_7 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно, виявлене під час проведення обшуку 15 січня 2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на мобільний телефон «Xiaomi 13», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та зобов'язати слідчого ГСУ НП України чи іншу уповноважену особу, у розпорядженні якої перебуває вказане майно, повернути його власнику - ОСОБА_5 або його представнику.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначив, що розгляд клопотання у суді першої інстанції відбувся без повідомлення власника майна чи його представника, копію судового рішення представником власника майна отримано 05 лютого 2026 року, апеляційну скаргу направлено через підсистему «Електронний суд» 10 лютого 2026 року. Відтак, апелянт вважає, що строк на апеляційне оскарження дотримано.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник власника майна зазначає, що вилучений мобільний телефон власником якого є ОСОБА_5 не може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, в якому встановлюються обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Зокрема, зазначає, що орган досудового розслідування встановлює обставини вчинення такого кримінального правопорушення посадовими особами Центру Гуманітарного розмінування, до діяльності якого ОСОБА_5 не має відношення, як і до інших юридичних осіб приватного права.
Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що власником майна під час проведення обшуку надано доступ до мобільного телефону, а тому слідчий не був обмежений в можливості скопіювати інформацію, яка на ньому містилась.
Наголошує, що прокурор звернулась з клопотанням про арешт тимчасово вилученого мобільного телефону до суду першої інстанції з пропущенням строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України.
Також вказує, що у даному кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру.
Вважає, що накладений арешт є надмірним тягарем для власника майна і не обґрунтований потребами досудового розслідування, а матеріали справи не містять даних про необхідність подальших дій з вилученим майном.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, яка просила задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025000000002163 від 06 серпня 2025 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи Центру Гуманітарного розмінування (код ЄДРПОУ 45011096), Центру протимінної діяльності (код ЄДРПОУ 26630158), ТОВ «Гуманітарна безпека» (код ЄДРПОУ 45156385), ДП ТОВ «БІ ЕМ ГРУП ЛТД» «Агрогеофізика» ( код ЄДРПОУ 30039257), ТОВ «Українські сервіси розмінування» (код ЄДРПОУ 45405742) та ТОВ «Трансімпекс Демайнінг» (код ЄДРПОУ 32660255), зловживаючи своїм службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди, всупереч інтересам служби під час укладання та виконання договорів за програмою «Компенсація витрат за гуманітарне розмінування земель сільськогосподарського призначення», внесли неправдиві дані щодо фактичної площі об?ємів виконання робіт по розмінуванню, що спричинило тяжкі наслідки державі.
15 січня 2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 , який є заступником директора ТОВ «Гуманітарна безпека», за адресою: Харківська область, Лозівський район, с. Близнюки, вул. Хмельницького Богдана, 40, за результатами якого виявлено та вилучено мобільний телефон «Xiaomi 13», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 .
Постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 від 15 січня 2026 року вказаний мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12025000000002163 від 06.08.2025.
16 січня 2026 року прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів органами які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, та захисту інвестицій Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 засобами поштового зв?язку направила до Печерського районного суду м. Києва клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, виявлене під час проведення обшуку 15 січня 2026 року, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон «Xiaomi 13», imei 1: НОМЕР_1 , imei 2: НОМЕР_2 , з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року клопотання прокурора задоволено.
З вказаним рішенням колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12025000000002163, про накладення арешту на вказаний мобільний телефон, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів, необхідно накласти арешт.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження та його зв'язок із кримінальним правопорушенням.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172 КПК України, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст.173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого прокурор звернувся із клопотанням, а відтак доводи апелянта про відсутність правових підстав для арешту майна, є непереконливими.
Доводи апелянта про те, що мобільний телефон не може бути речовим доказом у кримінальному провадженні, в якому встановлюються обставини вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, є необґрунтованими.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як зазначено прокурором у клопотанні на вилученому мобільному телефоні можуть зберігатись файли та міститись інформація щодо вчиненого кримінального правопорушення, а також інформація щодо протиправних дій осіб, які фігурують у кримінальному провадженні та інших осіб, коло яких на даний час встановлюється.
Відтак, вилучений мобільний телефон відповідає критеріям, визначених ст. 98 КПК України речового доказу.
Окрім того, постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 від 15 січня 2026 року вказаний мобільний телефон обґрунтовано визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12025000000002163 від 06.08.2025.
Твердження апелянта про те, що прокурор звернулась з клопотанням з пропущенням строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України, не заслуговують на увагу. Як вбачається з матеріалів справи, прокурором направлено клопотання до Печерського районного суду м. Києва поштовим зв'язком 16 січня 2026 року, що підтверджується поштовою накладною (а.с. 74). З протоколу обшуку вбачається, що обшук завершено 15 січня 2026 року (а.с. 59). Таким чином, строк подачі клопотання, передбачений вимогами ч. 5 ст. 171 КПК України не пропущено.
Доводи апелянта про те, що накладений арешт є надмірним тягарем для власника майна не обґрунтовані. Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Застосування будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження, зокрема арешт майна, є втручанням у права і свободи власника майна, проте таке втручання можливе, якщо потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання, що у цьому випадку і мало місце.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та врахованим при прийнятті рішення.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11
Єдиний унікальний № 757/3937/26-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Справа № 11сс/824/2521/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК