05 березня 2026 року м. Київ
Справа №357/2963/25
Провадження: № 22-ц/824/5483/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Міністерства оборони України
на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Бебешко М. М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що в серпні 2015 року вона, ОСОБА_2 , познайомилась з ОСОБА_5 . До 23 листопада 2015 року вони просто зустрічались, а з 23 листопада 2015 року ОСОБА_6 прийшов привітати її з днем народження, після чого вони почали спільно проживати за адресою по АДРЕСА_1 . З того часу вони вели господарство, мали спільний бюджет, разом відвідували друзів, разом їздили до Польщі на заробітки, купували спільно в будинок речі для покращення матеріального стану, холодильник, телевізор, мобільні телефони, будівельні матеріали, кавомолку, продукти харчування, засоби особистої гігієни, одяг та інші речі, чеки на які вони не зберігали. Кожен з них працював та вкладав кошти до спільного бюджету. Чоловік перераховував на її картковий рахунок грошові кошти. Робили ремонт в квартирі планували офіційно одружитися на весні 2022 року, однак не судилося. Факт спільного проживання також підтверджується актом ЖЕК № 1 від 06 липня 2022 року. 11 березня 2022 року її чоловік, ОСОБА_5 , звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 та був направлений до в/ч НОМЕР_1 для подальшого проходження служби. 13 травня 2022 року вона отримала сповіщення про те, що її чоловік зник, що підтверджується «сповіщенням сім'ї (близьких родичів) зниклого безвісті». Про те, що вони були як чоловік та дружина вважав і її чоловік ОСОБА_5 , адже відповідна інформація занесена до його особової картки, а також міститься в інформаційній довідці № 136 від 11 травня 2022 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_5 помер внаслідок вибухової травми та 12 листопада 2022 року був похований на кладовищі «Сухий Яр» в м. Біла Церква на Алеї Слави . Встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу потрібне для набуття права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця.
У зв'язку з чим, просила суд встановити факт спільного проживання без реєстрації шлюбу між нею, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , починаючи з 23 листопада 2015 року по 25 жовтня 2022 року (день смерті останнього).
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання без реєстрації шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , починаючи з 23 листопада 2015 року по 25 жовтня 2022 року, день смерті останнього.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах МОУ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення просила скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції при розгляді справи допустив порушення норм процесуального права та дійшов помилкових висновків щодо доведеності заявлених вимог.
Вказує, що подана позовна заява не відповідала вимогам ЦПК України, оскільки з її змісту неможливо було чітко встановити зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. На думку скаржниці, за таких обставин суд повинен був залишити позовну заяву без руху для усунення недоліків, а не відкривати провадження у справі.
Крім того, зазначає, що позивачка, звертаючись до суду в порядку загального позовного провадження, не обґрунтувала наявність спору між нею та відповідачами, не визначила, у чому саме полягає порушення її прав з їхнього боку та який спосіб захисту вона обирає. На переконання представника третьої особи, відсутність спору між сторонами є підставою для закриття провадження у справі або відмови у задоволенні позову.
Також наголошує на тому, що позивачка не була обізнана про смерть відповідачки ОСОБА_9 (матері загиблого), яка померла кілька років тому. На її думку, ця обставина свідчить про відсутність тісних сімейних зв'язків та ставить під сумнів факт проживання позивачки із загиблим однією сім'єю.
Окремо, зазначає, що позивачкою не доведено факту ведення спільного господарства, оскільки з 2014 року сторонами не набувалося спільного майна, а сам по собі факт близьких або романтичних стосунків не може свідчити про проживання однією сім'єю у розумінні статті 3 СК України.
Також, вважає окремі докази, на які послався суд першої інстанції, неналежними та недопустимими. Зокрема, зазначає, що сповіщення про зникнення безвісти не може підтверджувати статус члена сім'ї, оскільки видається не лише членам сім'ї, а й іншим близьким родичам, що не є тотожними правовими категоріями. Крім того, вказує, що в матеріалах справи відсутнє сповіщення про смерть, що, на її думку, має істотне значення для правильного вирішення спору. Також, звертає увагу на те, що автобіографія загиблого, датована 2019 роком, не може бути належним доказом відповідних обставин, оскільки складена до його мобілізації у 2022 році. Окремо зазначає, що надані копії квитанцій про перерахування грошових коштів не дають можливості встановити характер правовідносин між сторонами та мету здійснених переказів.
З огляду на викладене вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт проживання позивачки із загиблим однією сім'єю без реєстрації шлюбу, неправильно оцінив надані докази та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Від ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд скарги МОУ без її участі, апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні ОСОБА_1 в інтересах Міністерства оборони України підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення представника Міністерства оборони України, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проходив військову службу та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер внаслідок вибухової травми (а. с. 15 - 21).
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 зазначила про те, що після розірвання шлюбу 10 листопада 2015 року (а. с. 8) ОСОБА_5 з 23 листопада 2015 року почав спільно проживати з нею, ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
На підтвердження факту спільного проживання надала суду такі докази: акт КП БМР ЖЕК № 1 від 06 липня 2022 року № 32, відповідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_2 проживали разом без реєстрації шлюбу за зазначеною адресою з вересня 2015 року до дня його зникнення (а. с. 11); довідку військової частини, адресовану ОСОБА_2 , у яких вона зазначена як цивільна дружина (а. с. 14); автобіографію ОСОБА_5 від 02 березня 2019 року, у якій він зазначив, що перебуває у цивільному шлюбі із ОСОБА_2 (а. с. 28); платіжні інструкції про перерахування грошових коштів ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 (а. с. 24 -26); фотоматеріали, що відображають їх спільне проживання, відпочинок та участь у сімейних заходах (а. с. 153 - 157); довідку про поховання, з якої вбачається, що організацією поховання займалася саме позивачка (а. с. 29).
Судом також встановлено, що сторони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом працювали за кордоном у 2017-2018 роках, здійснювали ремонт житла, спільно планували реєстрацію шлюбу 08 березня 2022 року, однак у зв'язку з мобілізацією та подальшою загибеллю ОСОБА_5 шлюб зареєстровано не було.
В ході судового розгляду суд першої інстанції допитав свідків: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які повідомили суду про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 проживали разом як подружжя, вели спільний побут, мали взаємні права та обов'язки, разом відвідували родичів, планували спільне майбутнє, а також про те, що позивачка брала участь в організації поховання загиблого.
З урахуванням досліджених письмових доказів та показань свідків, оцінених у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд першої інстанції встановив факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 23 листопада 2015 року по день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд дійшов висновку про те, що подані докази у їх сукупності підтверджують реальність сімейних відносин між позивачкою та ОСОБА_5 , а саме тривалість відносин, спільний побут, спільні витрати, спільне планування майбутнього, що відповідає критеріям, визначеним у практиці Верховного Суду.
Також суд зазначив, що встановлення зазначеного юридичного факту є необхідним для реалізації позивачкою права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця, а тому обраний спосіб захисту є належним.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як убачається з матеріалів справи, встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є необхідним ОСОБА_2 з метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 відступила від правового висновку, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, відповідно до якого спори про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою подальшого звернення за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції.
Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання встановлення таких юридичних фактів підлягають вирішенню судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні спору підлягають застосуванню норми матеріального права у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки саме в цей період у сторін виникли відповідні права та обов'язки.
У зв'язку з цим правова оцінка спірних правовідносин має здійснюватися з урахуванням законодавства, чинного на час настання юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення права на відповідні виплати.
Колегія суддів також виходить з того, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає з моменту загибелі (смерті) військовослужбовця, який є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення відповідного права.
Відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, чинній на момент настання зазначеного юридичного факту.
Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин)визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Згідно із частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом із тим, нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Встановлення факту проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 23 листопада 2015 року проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, здійснювали спільні витрати, разом працювали за кордоном, планували реєстрацію шлюбу, однак у зв'язку з мобілізацією та подальшою загибеллю ОСОБА_5 шлюб зареєстровано не було.
Факт спільного проживання та ведення спільного побуту підтверджується, зокрема, актом ЖЕК № 32 від 06 липня 2022 року, автобіографією ОСОБА_5 , в якій позивачка зазначена як його цивільна дружина, довідками військової частини, адресованими позивачці, платіжними інструкціями щодо перерахування грошових коштів, фотоматеріалами, довідкою про поховання, що підтверджує участь позивачки в організації поховання та іншими письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції.
Крім того, в судовому засіданні було допитано свідків, які послідовно та узгоджено підтвердили, що сторони проживали як подружжя, мали спільний побут, разом планували майбутнє, вели спільне господарство та були сприйняті оточенням як сім'я.
З інформаційної довідки зі спадкового реєстру убачається, що спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не відкривалася (а. с. 115).
Колегія суддів ураховує, що для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не вимагається наявність спільного зареєстрованого майна чи обов'язкової реєстрації місця проживання за однією адресою. Адже, вирішальним є встановлення сукупності ознак сім'ї, передбачених статтею 3 СК України, а саме спільного проживання, спільного побуту та наявності взаємних прав і обов'язків.
Надані докази у своїй сукупності підтверджують, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 склалися усталені, тривалі, притаманні подружжю відносини, які характеризувалися спільністю інтересів, взаємною підтримкою, спільним веденням господарства та плануванням спільного майбутнього.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність факту проживання позивачки із загиблим однією сім'єю без реєстрації шлюбу та про наявність підстав для задоволення заяви.
Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом обставин та зводяться переважно до переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 367 ЦПК України саме по собі не є підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Перш за все, доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява не відповідала вимогам ЦПК України, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.
Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, відкриваючи провадження у справі, перевірив позовну заяву на відповідність вимогам статті 175 ЦПК України та дійшов висновку про відсутність підстав для залишення її без руху чи повернення.
Водночас положення процесуального закону не вимагають формального або надмірно деталізованого викладення позовних вимог щодо кожного відповідача у вигляді окремих структурованих блоків. Вирішальним є те, щоб із змісту позовної заяви було можливо встановити предмет і підстави позову, а також ідентифікувати осіб, до яких звернені відповідні вимоги.
Під предметом позову слід розуміти матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить суд ухвалити рішення, тоді як підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Правові підстави позову становлять юридичну кваліфікацію таких обставин.
Разом з тим, відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони»), суд не є пов'язаним правовою кваліфікацією, наданою сторонами, та самостійно визначає норми права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові у справі № 904/5726/19, в якій наголошено, що суд зобов'язаний самостійно надати належну правову оцінку встановленим обставинам та застосувати відповідні норми права.
Відтак, навіть за відсутності детальної правової аргументації у позовній заяві це не є підставою для висновку про її невідповідність вимогам процесуального закону.
Формальний підхід, на якому наполягає представниця МОУ, суперечить принципу доступу до правосуддя та завданню цивільного судочинства, визначеному статтею 2 ЦПК України, щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору по суті.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність спору, колегія суддів зазначає, що такі доводи є також безпідставними.
Сам по собі факт звернення особи до суду з позовом свідчить про наявність між сторонами спірних правовідносин, у межах яких позивач вважає, що його права порушені, не визнані або оспорюються.
У даному випадку, позивачкою викладено обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги, а їх оцінка, так само як і перевірка поданих доказів, є предметом судового розгляду по суті.
При цьому питання належності обраного способу захисту належить до сфери правозастосування та вирішується судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
ЦПК України не встановлює обов'язку «доказування наявності спору» на етапі подання позову, достатнім є викладення обставин, які, на думку позивача, свідчать про порушення або оспорювання його прав. Такі обставини у поданій позовній заяві наведені, а їх достатність та правова оцінка підлягають перевірці судом під час розгляду справи по суті.
Доводи представниці МОУ щодо неналежності окремих доказів, досліджених судом першої інстанції, також не спростовують правильності висновків суду, оскільки рішення ґрунтується на оцінці сукупності доказів, які узгоджуються між собою та підтверджуються, зокрема, показаннями свідків.
Крім того, застосування надмірно формального підходу до оцінки змісту позовної заяви та поданих доказів суперечить принципу доступу до правосуддя та завданню цивільного судочинства щодо забезпечення ефективного захисту прав і свобод особи.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність між сторонами спору про право та, як наслідок, наявності підстав для закриття провадження у справі або відмови у задоволенні позову.
Так, з матеріалів справи убачається, що позивачка звернулася до суду з вимогою про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із загиблим, що має для неї юридичне значення, зокрема, для реалізації прав, передбачених законодавством для членів сім'ї загиблого військовослужбовця. Відтак, предметом розгляду у даній справі є встановлення юридичного факту, наявність якого безпосередньо впливає на обсяг прав та обов'язків позивачки, що свідчить про існування спору щодо правового статусу позивачки та обґрунтованість звернення до суду за судовим захистом.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не була обізнана про смерть ОСОБА_9 (мати загиблого чоловіка), що на думку представниці МОУ маєсвідчити про відсутність між нею та загиблим тісних сімейних зв'язків. Колегія суддів зауважує, що сам по собі факт необізнаності позивачки про смерть матері загиблого не може свідчити про відсутність сімейних відносин між позивачкою та загиблим, оскільки сімейні відносини між особами, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, оцінюються судом у сукупності обставин, що характеризують їх спільне проживання, ведення спільного побуту, наявність взаємних прав та обов'язків, а не виключно через призму характеру стосунків з іншими родичами.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про недоведеність факту ведення сторонами спільного господарства з підстав того, що після 2014 року сторонами не набувалося спільного майна. Відсутність спільно набутого майна сама по собі не спростовує факту проживання однією сім'єю, оскільки законодавство не ставить визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у залежність від факту наявності спільного майна. Вирішальне значення у такому випадку має, як зазначено вище,встановлення факту спільного проживання, ведення спільного побуту, наявності взаємної підтримки та характеру особистих відносин між сторонами, що у сукупності і свідчить про існування сім'ї у розумінні статті 3 СК України.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості доказів, на які послався суд першої інстанції. Посилання в апеляційній скарзі нате, що сповіщення про зникнення безвісти не може підтверджувати статус члена сім'ї, є безпідставним, оскільки зазначений документ оцінювався судом не окремо, а у сукупності з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи. Обставини щодо дати складення автобіографії загиблого або наявності квитанцій про перерахування грошових коштів не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин, а лише підтверджують ці обставини, які у своїй сукупності підтверджують характер взаємовідносин сторін, їх спільний побут та взаємну матеріальну підтримку один одного.
За наведених колегією суддів обставин, доводи апеляційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів та незгоди скаржниці з висновками суду першої інстанції, однак не містять відомостей, які б свідчили про неправильне встановлення судом фактичних обставин справи або порушення норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, апеляційна скарга Завальнюк Ж. В. в інтересах МОУ підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2025 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 23 березня 2026 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура