Справа № 755/3616/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5622/2025
24 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Маркович Вікторії Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2024 року (суддя Макаренко І.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлія Євгеніївна про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації та визнання права власності на нерухоме майно,
встановив:
у травні 2022 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 743, видане 27 травня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є.;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1544, видане 22 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.С.;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1555, видане 22 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.С.;
скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 76) (в літері А), загальною площею 189,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 27 травня 2015 року, номер запису про право власності (номер відомостей про речове право): 9812993, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 21611915 від 27 травня 2015 року;
скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47,50 кв.м, яке було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 22 вересня 2015 року, номер запису про право власності (номер відомостей про речове право): 11277315, підстава внесення запису: рішення про
державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24640395 від 22 вересня 2015 року;
скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер: 3222487001:01:009:0069, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 , яке було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 22 вересня 2015 року, номер запису про право власності (номер відомостей про речове право): 11283061, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24653093 від 22 вересня 2015 року;
визнати за нею право власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 76) (в літері А), загальною площею 189,7 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 645116480000;
визнати за нею право власності на житлову квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47,50 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 731052480000;
визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер: 3222487001:01:009:0069, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 731397132224.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.С. на підставі заповіту від 7 травня 2014 року видано оспорювані свідоцтва про право на спадщину та прийнято оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстровано право власності на спірне майно за ОСОБА_2 . Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц задоволено її касаційну скаргу, скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2021 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. 7 травня 2014 року.
Позивачка зазначала, що вона є донькою померлого ОСОБА_3 і в розумінні статті 1261 ЦК України спадкоємицею першої черги за законом, проте оформити право власності в порядку спадкування за законом на вищезазначене майно наразі неможливо, оскільки в судовому провадженні не скасовані відповідні нотаріальні документи та дії, які стали підставою для оформлення права власності на майно її батька ОСОБА_3 за відповідачкою та не припинено право останньої на спірне майно.
Позивачка вважала, що визнання заповіту від 7 травня 2014 року недійсним в судовому порядку, є безумовною підставою для задоволення позовної вимоги про визнання недійсними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину, що фактично є похідною позовною вимогою від основної - визнання заповіту недійсним, яку задоволено постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 743, видане 27 травня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлією Євгенівною. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1544, видане 22 вересня 2015 року приватним
нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлією Євгенівною. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 1555, видане 22 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Юлією Євгенівною. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 977,20грн.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Маркович В.О. просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачкою не доведено того, що вона є єдиною спадкоємицею померлого ОСОБА_3 , оскільки копії спадкової справи суду не надано, клопотання про її витребування не заявлялось, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації та визнання права власності на спірне майно.
Представник позивачки вважає, що судовим рішення у справі № 755/16032/15-ц було встановлено, що позивачка 16 грудня 2014 року подала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , що спростовує висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою того, що вона є спадкоємицею після смерті батька.
Представник позивачки вважає, що в межах даної справи не підлягає встановленню факт наявності або відсутності інших осіб, які б відповідно до положень чинного законодавства могли бути спадкоємцями померлого ОСОБА_3 . Отже, ненадання позивачкою доказів того, що вона є єдиною спадкоємицею померлого, не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що ні первинна редакція позовної заяви, ні заява про зміну предмета позову не містять посилання на норми права, на підставі яких можна визнати за позивачкою право власності на спірне майно.
Також, відповідачка вважає, що позивачка, подавши заяву про зміну предмета позову, фактично мала на меті приховано відмовитись від первісних позовних вимог про припинення права власності на спірне майно та заявити нові позовні вимоги вже після подачі первісного позову, що не відповідає приписам статті 49 ЦПК України.
Крім цього, відповідачка вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про неможливість вирішення питання про визнання за позивачкою права власності на спірне майно у порядку спадкування без встановлення усіх спадкоємців померлого ОСОБА_3 . При цьому, обставини, встановлені постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц, не є преюдиційними для даної справи, оскільки суд касаційної інстанції, вирішуючи питання про визнання заповіту недійсним, коло спадкоємців померлого ОСОБА_3 не встановлював, так як це не мало значення для вирішення того спору. Зі змісту рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 червня 2021 року у справі № 755/16032/15-ц, незважаючи на те, що воно було скасовано постановою суду касаційної інстанції, вбачається, що у якості свідка у справі допитувалась мати померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , яка, згідно вимог чинного законодавства також є спадкоємицею першої черги за своїм сином. Більше того, матеріали справи не містять інформації про те, чи мав ОСОБА_3 інших дітей, крім позивачки, а також чи позбавляв ОСОБА_3 будь-кого зі своїх спадкоємців права та спадкування. Не містять матеріали справи й інформації стосовно того чи складав померлий ОСОБА_3 інші заповіти, крім скасованого заповіту від 7 травня 2014 року. Також в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_3 дійсно за життя був
власником спірного майна, оскільки позивачкою не надано будь-яких правовстановлюючих документів.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялась за наявною у матеріалах справи адресою, однак судова повістка-повідомлення повернулась до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою» (с.с.70-73 т.2).
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місця знаходження приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є.
Виходячи з вищезазначених норм процесуального права, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. була належним чином повідомленою про день, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з'явилась, явку свого представника у судове засідання не забезпечила, клопотання про його перенесення не подала, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Маркович В.О., яка апеляційну скаргу підтримала, представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Стеценка Ю.В., який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 7 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. був посвідчений заповіт, зареєстрований в реєстрі за номером 1177, згідно якого ОСОБА_3 заповідав усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому за законом на день смерті, ОСОБА_2 (с.с.186 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
27 травня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. було видано свідоцтво про право на спадщину № 743 та здійснено державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 76) (в літері А), загальною площею 189,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 9812993) (с.с.189 т.1).
22 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. було видано свідоцтво про право на спадщину № 1544 та здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47,50 кв.м, за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 11277315) (с.с.188 т.1).
Також 22 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. було видано свідоцтво про право на спадщину № 1555 та здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,15 га,
кадастровий номер: 3222487001:01:009:0069, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 11283061) (с.с.187 т.1).
Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. 7 травня 2014 року (с.с.176-185 т.1).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт ОСОБА_3 , на підставі якого видані оспорювані свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнані судом недійсним, тому наявні підстави для визнання свідоцтв недійсними.
Рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржується, тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України не є предметом апеляційного перегляду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано доказів того, що вона є єдиною спадкоємицею померлого ОСОБА_3 , суду не надано копії спадкової справи та не заявлено клопотання про її витребування, тому суд позбавлений можливості перевірити чи наявні інші спадкоємці у померлого ОСОБА_3 .
Також суд першої інстанції зазначив, що скасування державної реєстрації права власності обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), а відновлення становища, яке існувало до порушення речового права, охоплює всі можливі випадки порушення права, що завершилися його незаконною реєстрацією, тому вимоги позивачки про скасування державної реєстрації є похідною від вимоги про визнання права власності.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає про наступне.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статей 1217, 1218 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У відповідності до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до положень частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Частина 1 статті 1297 ЦК України, у редакції на час видачі спірних свідоцтв, передбачала, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав. У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. В ЦК України закріплено тільки можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20
Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 зазначено, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва). За своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та інтересів, передбаченим статтею 1301 ЦК України, на який поширюється позовна давність.
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 Верховний Суд виклав правові висновки, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, які були видані на ім'я ОСОБА_2 ,, суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 16 лютого 2022 року, якою визнано недійсним заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кухтенко Т.А. 7 травня 2014 року.
Свідоцтво про право на спадщину по своїй суті не є правочином. Як наслідок до конструкції недійсність свідоцтва про право на спадщину положення ЦК України та інших законів про правочини, зокрема й норми як § 1, так і § 2 глави 16 ЦК України, не можуть бути застосовані;
Недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів
або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність документу (свідоцтво про право на спадщину) не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
27 травня 2015 року та 22 вересня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є., як державним реєстратором, було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спадкове майно ОСОБА_3 .
Отже, приватний нотаріус, як державний реєстратор, здійснила у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» порядку реєстраційну дію щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачкою.
Державна реєстрація - офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на майно.
Позивачка звернулася до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачкою.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).
Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно ОСОБА_2 .
За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.
Коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
Зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивачки з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права позивачки, як спадкоємця, необхідно відновити становище, яке існувало до порушення.
Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Вказане відповідає правовому висновку, викладеному Великою Палатою
Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18.
Оскільки порушення права позивачки на отримання спадщини відбулося у результаті видачі відповідачці свідоцтв про право на спадщину за заповітом та державної реєстрації права власності на спадкове майно за ОСОБА_2 , заявлені позивачкою позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно відновить становище, яке існувало до порушення.
Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право попереднього власника на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення та надає право спадкоємцям оформити своє право на спадщину. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Частина 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Виходячи з вищевикладеного висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірні об'єкти нерухомості за ОСОБА_2 є помилковим, не ґрунтується на нормах матеріального права та не відповідає правовим висновкам Верховного Суду.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 на спадкове майно.
Звертаючись до суду із зазначеними позовними вимогами, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є єдиним спадкоємцем за законом померлого батька ОСОБА_3 .
Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені вимоги.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи
заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.
Наявні матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, що позивачка є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , яка прийняла його спадщину.
Доводи апеляційної скарги, що судовим рішенням у справі № 755/16032/15-ц було встановлено, що позивачка 16 грудня 2014 року подала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 , що спростовує висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою того, що вона є спадкоємицею після смерті батька, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Зі змісту постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 755/16032/15-ц вбачається, що судами було встановлено, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Також судами встановлено, що 16 грудня 2014 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу КМНО Кузьмік Ю.С. заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .
Таким чином, судом встановлено, що позивачка є спадкоємицею ОСОБА_3 , яка прийняла спадщину.
Разом з цим, при розгляді справи № 755/16032/15-ц суди не встановлювали коло спадкоємців ОСОБА_3 за законом, які прийняли спадщину.
У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду: від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц; від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц; від 31 березня 2021 року у справі № 463/4616/18; від 06 жовтня 2021 року у справі № 234/17030/18; від 10 листопада 2021 року у справі № 759/19779/18).
Предметом спору у цій справі також є визнання права власності на спадкове майно, тому відповідачем/відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а в разі відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Отже, для вирішення питання щодо необхідності участі у справі спадкоємця як відповідача необхідною умовою є прийняття ним спадщини.
Матеріали справи не містять документів, які б підтверджували, що відповідачка ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_3 за законом, а відтак доводи позивачки, що вона є належним відповідачем у даній справі є недоведеними.
Посилання представника позивачки на те, що в межах даної справи не підлягає встановленню факт наявності або відсутності інших осіб, які б відповідно до положень чинного законодавства могли бути спадкоємцями померлого ОСОБА_3 , колегія суддів вважає помилковими, оскільки відповідно до частини 1 статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, тому визнання права власності за позивачкою на все спадкове майно порушує законні права та інтереси інших спадкоємців за законом.
Відповідно до сталої судової практики при вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно обов'язковим є надання суду копії спадкової справи або заявлення клопотання про її витребування у нотаріуса, який відкрив спадкову справу. Саме у спадковій справі наявна інформація про спадкоємців як за заповітом, так і за законом, які прийняли спадщину.
Однак, при розгляді даної справи ні позивачкою, ні її представником такого клопотання заявлено не було.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Таким чином, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку (постанова Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 227/3750/19).
Отже, позивачка не позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, звернувшись до нотаріуса із відповідною заявою.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив позивачці у задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на спадкове майно.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для скасування рішення суду в цій частині не встановлено.
Разом з цим, вирішуючи позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахував правові висновки Верховного Суду, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення цих позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Маркович Вікторії Олександрівни задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення.
Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на нежитлові приміщення з № 1 по № 16 (групи приміщень № 76) (в літері А), загальною площею 189,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , яке було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 27 травня 2015 року, номер запису про право власності (номер відомостей про речове право): 9812993, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 21611915 від 27 травня 2015 року.
Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 47,50 кв.м, яке було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 22 вересня 2015 року, номер запису про право власності (номер відомостей про речове право): 11277315, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24640395 від 22 вересня 2015 року.
Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,15 га, кадастровий номер: 3222487001:01:009:0069, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_3 , яке було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 22 вересня 2015 року, номер запису про право власності (номер відомостей про речове право): 11283061, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 24653093 від 22 вересня 2015 року.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 6 листопада 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук