Номер провадження 22-ц/821/580/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/173/25 Категорія: 304090200 Коцюбинська Ю.Д.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
19 березня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Новікова О.М., Карпенко О.В., Сіренка Ю.В.,
за участю секретаря Івануси А.Д.,,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко Людмили Василівни на рішення Жашківського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвеструм Груп», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживача та визнання недійсними умов договору, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Войтович Л.В., звернувся до суду із вказаним позовом, обгрунтовуючи його тим, що 12 лютого 2023 року між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» укладено кредитний договір № 18238-02/2023.
26 вересня 2023 року між ТОВ «Інвеструм Груп», яке є правонаступником ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 26092023, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги, в тому числі і за кредитним договором, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 26 вересня 2023 року до договору факторингу № 26092023 від 26 вересня 2023 року.
Згідно із п. 1.1. кредитного договору тіло кредиту становить 12 000, 00 грн. Строк кредиту становить 25 днів (п.1.2 кредитного договору). Відповідно до п. 1.3. кредитного договору процентна ставка становить 2,5 % в день. Відповідно до графіку платежів, що є додатком до кредитного договору, реальна річна процентна ставка складає 160 863,82 %. Згідно із графіком загальна вартість кредиту складає 19 500,00 грн.
Посилаючись на ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливі умови договору у вигляді встановлення розміру процентів на рівні процентної ставки у розмірі 2,5 % в день, що становить 912,50 % річних та реальною річною процентною ставкою в розмірі 160 863,82 % річних, що становить 440,72 % в день, позивач просив суд визнати недійсними умови кредитного договору, викладені в п. 1.3 договору.
Крім того, позивач вказав на ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та перевищення денної процентної ставки, визначеної у кредитному договорі, у два з половиною рази за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки, встановленої у Законі.
Поряд із цим, ОСОБА_1 починаючи з 29 червня 2023 року та на день звернення до суду з позовною заявою знаходиться на військовій службу в ЗСУ.
Рішенням Жашківського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд виснував про те, що зміст кредитного договору № 18238-02/2023 від 12 лютого 2023 року та його істотні умови, а саме сума кредиту, строк кредиту, процентна ставка по кредиту, річна процентна ставка, загальна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки тощо, досліджувались судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цивільної справи № 681/414/24 про стягнення заборгованості за вказаним вище договором.
Доводи щодо несправедливості, а отже недійсності певних умов кредитного договору позивач мав зазначати в контексті розгляду вказаної цивільної справи шляхом або подачі заперечень на позовну заяву, або подачі зустрічного позову. Звернення з позовом про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору з підстав їх несправедливості після розгляду іншої цивільної справи про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором, рішення в якій набрало законної сили, фактично може призвести до ситуації юридичної невизначеності та неможливості виконання судового рішення, оскільки, у випадку задоволення позову про визнання недійсними певних умов кредитного договору, таке рішення буде прямо суперечити рішенню про стягнення кредитної заборгованості. Такі обставини суд визнав самостійною підставою для відмови у позові.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів того, що, на момент укладення кредитного договору, позивач звертався до фінансової установи, яка надала кредит, з заявою про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився зі всіма умовами такого договору, у тому числі з тими, що оспорює. Крім того, своїм гарантованим законом правом на розірвання договору протягом чотирнадцяти днів з дня його підписання, не скористався.
Законодавче обмеження, визначене ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо встановлення денної процентної ставки, зміни у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, зокрема перехідні періоди з 24 грудня 2023 року, коли денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року - не більше 1,5%, з 20 серпня 2024 року - не більше 1%, суд вважав такими, що на даний кредитний договір не поширюється. Суд врахував, що кредитний договір № 18238-02/2023 був укладений між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 12 лютого 2023 року строком на 25 календарних днів і не продовжувався.
Щодо звільнення позивача від сплати відсотків за користування кредитом у зв'язку з перебуванням останнього на військовій службі суд зазначив, що обов'язок з повернення заборгованості за кредитним договором у позивача виник до прийняття його на військову службу, а відтак позивач не звільняється від обов'язку зі сплати відсотків за вказаним кредитним договором. Суд наголосив, що наявність чи відсутність у позивача пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у частині звільнення від сплати відсотків за користування кредитом, не впливають на дійсність кредитного договору, оскільки не змінюють його істотних умов та не свідчить про наявність порушення волевиявлення сторін.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Савченко Л.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом неповно та неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи, внаслідок неповного дослідження доказів, наданих відповідачем, невстановлення дійсних правовідносин між позивачем та відповідачем щодо кредитних правовідносин, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до порушення принципів справедливості, законності та розумності та постановлення незаконного рішення, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу адвокат мотивує тим, що суд під час ухвалення оскаржуваного рішення проігнорував той факт, що відповідач є військовослужбовцем, а тому звільнений від нарахування і сплати, зокрема, процентів за користування кредитом. Зазначає, що ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» має зворотну дію в часі, так як пом'якшує відповідальність військовослужбовцям, а саме звільняє його від обов'язку зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, а отже і відповідальність за їх несплату.
В апеляційній скарзі вказано, що районний суд не надав жодної правової оцінки факту того, що розмір відсотків за оскаржуваним кредитним договором майже в два рази є вищим за встановлений максимальний розмір денної процентної ставки, що є окремою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Скаржник також зазначає, що нарахування кабальних відсотків за користування кредитом протягом дії кредитного договору є прихованим застосуванням до позивача таких відсотків, як міри відповідальності у разі невиконання кредитного договору у зв'язку з відсутністю змоги нараховувати відсотки, як міри покарання, відкрито, під час дії воєнного стану.
На переконання адвоката, незважаючи на те, що суд в описовій частині оскаржуваного рішення визнає той факт, що при укладенні кредитного договору сторони повинні дотримуватися принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд в резолютивній частині оскаржуваного рішення фактично суперечить сам собі, так як відмовляє у визнанні недійсними пунктів кредитного договору, який укладений без дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності.
Також апелянт зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як процентів спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Проте, суд першої інстанції, незважаючи на численну практику апеляційних судів та Верховного Суду, не визнав умови оспорюваного кредитного договору несправедливими, що є окремою підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Крім того, скаржник звертає увагу апеляційного суду на те, що стягнення заборгованості за кредитним договором не є перешкодою для розгляду справи про визнання пунктів кредитного договору недійсними, так як у разі задоволення такого позову та визнання судом пунктів кредитного договору недійсними, у ОСОБА_1 є процесуальна можливість перегляду судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором за нововиявленими обставинами.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши представника апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Як вбачається із матеріалів справи та установлено судом першої інстанції,12 лютого 2023 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 18238-02/2023.
26 вересня 2023 року між ТОВ «Інвеструм Груп», що є правонаступником ТОВ «ФК «Інвеструм», та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладений договір факторингу № 26092023.
Відповідно до договору факторингу № 26092023 від 26 вересня 2023 року відбулося відступлення права вимоги, у тому числі, і за кредитним договором № 18238-02/2023 від 12 лютого 2023 року.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору тіло кредиту становить 12 000,00 грн.
Згідно з п. 1.2. кредитного договору строк кредиту становить 25 днів.
Відповідно до п. 1.3. кредитного договору процентна ставка становить 2,5 % в день.
Відповідно до графіку платежів, що є додатком до кредитного договору реальна річна процентна ставка складає 160 863,82 %. Відповідно до графіку, загальна вартість кредиту складає 19 500 грн.
Вказані обставини встановлені рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 08 липня 2024 року у справі № 681/414/24 та не є спірними між сторонами.
Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 08 липня 2024 року у справі № 681/414/24, зокрема щодо позовних вимог про стягнення боргу по кредитному договору № 18238/02/2023 від 12 лютого 2023 року, задоволено в повному обсязі та стягнуто з позивача заборгованість в розмірі 47 400,00 грн. Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в частині стягнення заборгованості по кредитному договору № 18238/02/2023 від 12 лютого 2023 року визнано суму кредитного боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 27 000,00 грн.
Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Факт укладення кредитного договору № 18238-02/2023 від 12 лютого 2023 року стороною позивача не заперечувався.
Натомість, звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач вважає несправедливими умови вказаного кредитного договору, зокрема щодо визначеної відсоткової ставки, що, на думку позивача, є підставою для визнання відповідних умов такого договору недійсними. Укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у розмірі 12 000,00 грн позивач не оспорює.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України вказано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статей 215, 217 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач зобов'язаний довести правові та фактичні підстави своїх позовних вимог (правова позиція Верховного Суду наведена в постанові від 11 жовтня 2022 року у справі № 465/4903/18, провадження 61-6317 св 21 та інші).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив із відсутності підстав для визнання недійсним умов кредитного договору № 18238-02/2023 від 12 лютого 2023 року щодо встановлення процентної ставки у розмірі 2,5 % в день, що становить 912,50 % річних та реальною річною процентною ставкою в розмірі 160 863,82 % річних, що становить 440,72 % в день, викладені в п. 1.3 Договору. Зміст кредитного договору та його істотні умови, а саме, сума кредиту, строк кредитування, процентна ставка по кредиту, річна процентна ставка, загальна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки, тощо, досліджувалися судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цивільної справи № 681/414/24 про стягнення заборгованості за вищевказаним договором. Доводи щодо несправедливості, а отже недійсності певних умов кредитного договору, позивач мав зазначити в контексті розгляду вказаної справи шляхом подачі заперечень на позовну заяву або подачі зустрічного позову.
Крім того, судом вірно зазначено, що звернення з позовом про визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору з підстав їх несправедливості після розгляду іншої цивільної справи про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором, рішення в якій набрало законної сили, фактично може призвести до ситуації юридичної невизначеності та неможливості виконання судового рішення, оскільки, у випадку задоволення позову про визнання недійсними певних умов кредитного договору, таке рішення буде прямо суперечити рішенню про стягнення кредитної заборгованості і вказані обставини є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів звертає увагу, що умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі № 405/4719/16-ц зазначено, що, встановивши, що на час укладення договору про надання споживчого кредиту позичальник був ознайомлений зі змістом договору, про що свідчить його підпис; у подальшому погашав кредитну заборгованість протягом тривалого часу; не звертався до банку щодо роз'яснень положень договору чи надання іншої інформації з приводу виконання зобов'язань і не заявляв про те, що йому незрозумілі умови кредитного договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним, відсутності підстав щодо нечесної підприємницької практики чи введення позичальника в оману.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 201/10403/19 вказано, що виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор надасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Правомірність нарахування відсотків, з нарахуванням яких не погоджується в позовній заяві позивач, може бути предметом дослідження судом при визначенні заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, позивач мав можливість не вступати у кредитні відносини із відповідачем, якщо дійсно вважав встановлення відсотків за користування кредитними коштами у разі порушення позичальником встановлених кредитним договором зобов'язань несправедливою умовою, натомість, позивач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, позичальник засвідчив, що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.
Колегія суддів зауважує, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення кредитного договору позивач звертався до фінансової установи, яка надала кредит, з заявою про надання роз'яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився зі всіма умовами такого договору, у тому числі з тими, що оспорює. Крім того, своїм гарантованим законом правом на розірвання договору протягом чотирнадцяти днів з дня його підписання, не скористався.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині неправомірності застосування денної процентної ставки у розмір 2,5 % за кожен день користування кредитом, апеляційний суд також враховує наступне.
22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно з п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %
Отже, як вбачається з вказаних вище змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року - не більше 1,5%, з 20 серпня 2024 року - не більше 1%.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Як встановлено з матеріалів даної справи, кредитний договір № 18238-02/2023 укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 12 лютого 2023 року строком на 25 календарних днів, тобто до 09 березня 2023 року.
Оскільки, строк дії кредитного договору не продовжувався, то відповідно законодавче обмеження по встановленню денної процентної ставки на даний кредитний договір не поширюється, про що вірно вказав і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Також судом першої інстанції вірно оцінені доводи позивача щодо застосування пільг, передбачених частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Слід зауважити, що на позивача, як на військовослужбовця, який був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, дійсно поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», однак лише з 29 червня 2023 року.
Враховуючи, що строк кредиту за кредитним договором № 18238-02/2023 від 12 лютого 2023 року становить 25 календарних днів, тобто до 09 березня 2023 року, то обов'язок з повернення заборгованості за кредитним договором у позивача виник до прийняття його на військову службу, а відтак позивач не звільняється від обов'язку зі сплати відсотків за вказаним кредитним договором, а доводи скаржника щодо зворотної дії закону у часі є безпідставними.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в межах розгляду справи, предметом якої є визнання недійсними окремих пунктів кредитного договору, суд позбавлений можливості здійснювати перерахунок кредитної заборгованості навіть за наявності підстав для цього. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в контексті того, що наявність чи відсутність у позивача пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у частині звільнення від сплати відсотків за користування кредитом, не впливають на дійсність кредитного договору, оскільки не змінюють його істотних умов, та не свідчить про наявність порушення волевиявлення сторін.
Апеляційний суд погоджується з твердженням районного суду, що по своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, колегія суддів підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачає.
Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савченко Людмили Василівни залишити без задоволення.
Рішення Жашківського районного суду м. Черкаси від 17 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.
Судді: