Справа № 712/3713/26
Провадження № 1-кс/712/1591/26
19 березня 2026 року м. Черкаси
Слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
слідчого ОСОБА_4 ,
підозрюваної ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м. Черкаси клопотання старшого слідчого слідчого відділу Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_7 у кримінальному провадженні № 12025250310003862 від 21.11.2025 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Черкаси, громадянки України, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України,
1.Зміст поданого клопотання
Старший слідчий СВ Черкаського РУП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_4 звернулася до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваної ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Клопотання мотивоване тим, що у кримінальному провадженні ОСОБА_5 підозрюється у незаконному збуті наркотичного засобу метадону за двома епізодами: 27.01.2026 та 17.03.2026 у м. Черкаси, за що, за версією слідства, вона отримала грошові кошти. Її дії кваліфіковано за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України. 17.03.2026 ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 208 КПК України, а 18.03.2026 їй повідомлено про підозру.
На обґрунтування необхідності застосування найсуворішого запобіжного заходу слідчий посилається на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме можливість переховування підозрюваної від органів досудового розслідування та суду з огляду на тяжкість інкримінованого злочину і суворість покарання, а також ризик вчинення нею інших кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів. Слідчий вважає, що більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваної.
У зв'язку з цим слідчий просить застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а у разі внесення застави покласти на неї обов'язки прибувати за викликом до слідчого, прокурора та суду, не відлучатися з населеного пункту без дозволу, повідомляти про зміну місця проживання чи роботи та утримуватися від спілкування зі свідками.
2. Позиція учасників у судовому засіданні
У судовому засіданні прокурор Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_3 клопотання підтримав, просив його задовольнити та застосувати до підозрюваної запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, посилаючись на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підозрювана ОСОБА_5 заперечила проти задоволення клопотання. Пояснила, що має постійне місце проживання та роботи. Також запевнила, що не має наміру переховуватися від органів досудового розслідування та вчиняти кримінальні правопорушення.
Захисник підозрюваної ОСОБА_6 заперечила проти застосування тримання під вартою та просила обрати щодо ОСОБА_5 більш м'який запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт.
3. Мотиви та оцінка слідчого судді.
3.1. Законодавчі підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Розділ ІІ КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення. До них, згідно з п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України, віднесені також запобіжні заходи.
Порядок застосування до особи запобіжних заходів визначений главою 18 КПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжними заходами є: особисте зобов'язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою.
Частина 3 ст. 176 КПК України встановлює, що слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: (1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; (2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; (3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; (4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; (5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно із ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності інші обставини, перелік яких визначено ч. 1 ст. 178 КПК України.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
При цьому, ч. 3 ст. 183 КПК України визначає, що слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави, у розмірі достатньому для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, крім випадків, передбачених ч. 4 вказаної статті. В ухвалі слідчого судді зазначаються, які обов'язки з передбачених ст. 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому ч. 4 вказаної статті.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 та 7 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать (1) про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, (2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, (3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.
3.2. Набуття статусу підозрюваного
Запобіжні заходи на стадії досудового розслідування можуть застосовуватися лише до підозрюваного.
За змістом ч. 1 ст. 42 КПК України, статус підозрюваного має, зокрема, особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру.
Частиною 1 ст. 276 КПК України визначено, що повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу, у випадках: (1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення; (2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів; (3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (ч. 1 ст. 278 КПК України).
Як встановлено слідчим суддею, письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1, 2 ст. 307 КК України, складено і підписано 18.03.2026 та в цей же день вручено останній.
Отже, у відповідності до вимог ст. 42 КПК України, ОСОБА_5 набула статусу підозрюваної у цьому кримінальному провадженні, і щодо неї може вирішуватися питання про застосування запобіжного заходу.
3.3. Наявність обґрунтованої підозри
Відповідно до положень ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення.
Разом із тим, кримінальне процесуальне законодавство України не містить визначення поняття «обґрунтована підозра», а тому, керуючись приписами ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя при встановленні змісту вказаного поняття враховує практику Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 зазначено, що «обґрунтована підозра» означає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Обставини здійснення підозрюваною конкретних дій та доведеність його вини, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23.10.1994 суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Так, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок.
За такого, слідчий суддя на стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, щодо обґрунтованості підозри не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини особи/осіб у вчиненні кримінального правопорушення чи її відсутності, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи/осіб до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Отже, при вирішенні питання щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність останньої до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування стосовно неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з доводами, викладеними у клопотанні, та документами, наданими на підтвердження цих доводів, обґрунтованість підозри щодо вчинення ОСОБА_5 інкримінованих їй кримінальних правопорушень підтверджується сукупністю зібраних доказів, які додані до матеріалів клопотання, та які досліджені слідчим суддею в ході судового розгляду, а саме: показаннями свідка ОСОБА_8 ; висновками експертів від 05.02.2026, 18.03.2026 та іншими матеріалами досудового розслідування.
Ураховуючи вищезазначені загальні підходи до обґрунтованості підозри, а також встановлені згідно з матеріалами судового провадження факти, слідчий суддя вважає, що наявна інформація, яка може переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_5 своїми діями, про які йдеться у повідомленні про підозру, вчинила інкриміновані їй кримінальні правопорушення.
Разом із тим, вищенаведеним висновком про обґрунтованість підозри не констатується наявності в діях ОСОБА_5 вини у вчиненні злочинів. Так, на цій стадії слідчий суддя не вправі наперед вирішувати питання про фактичні обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію дій підозрюваного, доведеність чи недоведеність винуватості підозрюваного, давати оцінку доказам щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, оскільки ці питання вирішуються судом при ухваленні судового рішення по суті обвинувачення на підставі обвинувального акта, а не під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо особи, якій повідомлено про підозру у вчиненні злочину, що свідчать про вірогідність причетності особи до вчинення інкримінованого злочину та необхідність застосування щодо такої особи обмежувального заходу.
Обставини здійснення підозрюваною ОСОБА_5 конкретних дій та доведеність її вини потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
3.4. Наявність ризиків
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Так, у клопотанні слідчий посилається на наявність ризиків, які свідчать про можливе вчинення підозрюваною дій, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК)
Ризик переховування від органу досудового розслідування/суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Тяжкість ймовірного покарання особливо сильно підвищують ризик переховування від органу досудового розслідування та/або суду на перших етапах притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Співставлення можливих негативних наслідків для підозрюваного у вигляді його можливого ув'язнення у невизначеному майбутньому з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим безвідносно стадії кримінального провадження та характеру слідчих та процесуальних дій, які належить провести органу досудового розслідування.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
З матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин (ч. 2 ст. 307 КК України), за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі до десяти років. Усвідомлення підозрюваною реальної перспективи призначення покарання, пов'язаного з ізоляцією від суспільства, об'єктивно підвищує імовірність ухилення від органів досудового розслідування та/або суду, особливо на початковій стадії кримінального провадження.
Доводи сторони захисту про наявність обставин, які нібито стримують підозрюваного від переховування, зокрема, факт реєстрації чи наявності адреси проживання не є достатньою гарантією належної процесуальної поведінки та не усуває імовірності зміни місця перебування з метою уникнення кримінальної відповідальності, з урахуванням тяжкості інкримінованого злочину та відсутності у матеріалах провадження переконливих даних про міцні соціальні «якорі», які б істотно знижували зазначений ризик.
За сукупністю наведених обставин слідчий суддя дійшов висновку, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є реальним та підтверджується матеріалами, поданими на обґрунтування клопотання.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК)
Оцінюючи наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя виходить із того, що такий ризик не може презюмуватися лише з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого діяння, а повинен підтверджуватися конкретними обставинами кримінального провадження.
Із наданих матеріалів убачається, що підозра щодо ОСОБА_5 стосується двох окремих епізодів незаконного збуту наркотичного засобу метадону, які, за версією сторони обвинувачення, мали місце 27.01.2026 та 17.03.2026. Така кількість інкримінованих епізодів і характер підозрюваних дій на цій стадії провадження дають підстави вважати, що ризик продовження аналогічної протиправної поведінки не є суто абстрактним.
3.5. Щодо наявності підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу
Вирішуючи питання про можливість застосування до підозрюваної більш м'якого запобіжного заходу, слідчий суддя виходить із вимог ст. 183 КПК України, відповідно до яких тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і може бути застосоване лише тоді, коли прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатний запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Разом із тим сам по собі факт наявності обґрунтованої підозри у вчиненні тяжкого злочину та встановлення окремих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не є безумовною підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу. При вирішенні цього питання слідчий суддя зобов'язаний оцінити не лише характер інкримінованого діяння та наявність ризиків, а й дані про особу підозрюваної, її вік, стан здоров'я, сімейний та майновий стан, наявність постійного місця проживання, репутацію, наявність або відсутність судимостей, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про вид запобіжного заходу.
Як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_5 має постійне місце проживання, раніше не судима, відомостей про порушення нею покладених процесуальних обов'язків чи ухилення від органів досудового розслідування після набуття статусу підозрюваної матеріали клопотання не містять. Наведені стороною обвинувачення ризики хоча і знайшли своє підтвердження, однак за своїм ступенем інтенсивності не свідчать про таку виняткову необхідність, яка б виправдовувала застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Слідчий суддя також бере до уваги, що прокурор у судовому засіданні, підтримуючи клопотання, фактично обмежився загальним посиланням на тяжкість інкримінованого злочину та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак не навів переконливого та конкретного обґрунтування того, чому саме більш м'які запобіжні заходи, зокрема домашній арешт, не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваної та запобігти встановленим ризикам. Отже, стороною обвинувачення не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, хоча і є наявним з огляду на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній у разі доведення її вини, однак не досягає такого рівня, який би свідчив про необхідність саме ізоляції її від суспільства. Наявність у підозрюваної постійного місця проживання, відсутність даних про наміри залишити місце проживання чи уникати участі у кримінальному провадженні, а також відсутність судимостей свідчать про наявність стримуючих факторів, які знижують інтенсивність зазначеного ризику.
Так само і ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5 , за конкретних обставин цього провадження може бути мінімізований шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу із покладенням на підозрювану передбачених законом процесуальних обов'язків та встановленням належного контролю за її поведінкою. На переконання слідчого судді, таким запобіжним заходом у даному випадку є цілодобовий домашній арешт, який є співмірним встановленим ризикам та здатний забезпечити досягнення мети, визначеної ст. 177 КПК України.
За таких обставин, з урахуванням даних про особу підозрюваної, інтенсивності встановлених ризиків, а також недоведеності прокурором того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти цим ризикам, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність достатніх та вагомих підстав для застосування до ОСОБА_5 виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Натомість належну процесуальну поведінку підозрюваної можливо забезпечити шляхом застосування до неї запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.
Керуючись ст. 177-178, 183, 193, 194, 196, 197, 199, 309, 369-372, 376 КПК України,
Клопотання - задовольнити частково.
Застосувати стосовно підозрюваної ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із забороною залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 строком на два місяці до 18.05.2026.
Покласти на підозрювану ОСОБА_5 наступні обов'язки:
-прибувати до слідчого, прокурора та суду за кожною вимогою;
-не відлучатись із населеного пункту, де вона проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
-заборонити без дозволу слідчого та прокурора спілкуватися із свідками у кримінальному провадженні, про яких їй стане відомо під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
У визначений слідчим суддею час, в період воєнного стану на території України, дозволити підозрюваній після сигналу «Повітряна тривога» і протягом 15 хвилин після сигналу «Відбій повітряної тривоги» відлучатися з місця проживання з метою перебування в укритті.
Роз'яснити підозрюваній положення ч. 5 ст. 181 КПК України, а саме, що працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Копію цієї ухвали вручити підозрюваній, захиснику, прокурору, негайно після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали буде проголошено о 08 год 20 хв 24.03.2026.
Слідчий суддя ОСОБА_1