Справа № 569/6935/26
24 березня 2026 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області О. Левчук., розглянувши заяву ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів,
ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі заробітку (доходу).
Як слідує з відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру від 24.03.2026 боржник - ОСОБА_4 та заявник - ОСОБА_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
За приписами ст.162 ЦПК України, заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше передбачено законом.
Частиною 1 ст. 28 ЦПК України передбачено, що позови про стягнення аліментів, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, в разі подання заяви з порушенням правил підсудності суд відмовляє у видачі судового наказу.
З викладеного вище слідує, що ні заявник, ні боржник, з якого вона просить стягнути аліменти, на території, яка територіально підсудна Рівненському міському суду Рівненської області не зареєстровані у встановленому законом порядку.
Визначаючи підсудність даної заяви, заявник звернулася на підставі ч. 2 ст. 28 ЦПК України, обґрунтовуючи тим, що вона фактична проживає разом із дитиною за адресою: АДРЕСА_2 , згідно акту Управляючої компанії "Сонячне" від 18.03.2026.
Проте, в даному випадку суд зазначає, що фактичне місце проживання позивача не може вважатися місцем проживання позивача "зареєстрованим у встановленому законом порядку" для цілей застосування ст. ст. 27, 28 ЦПК України при визначені підсудності такої справи.
Так, відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене вище визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV(далі - Закон № 1382-ІV).
У статті 3 Закону № 1382-ІV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема: місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги;
Механізм декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлення форми необхідних для цього документів визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265.
Відповідно до пунктів 3, 4, 5 цього Порядку декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
Пунктом 46 вказаного Порядку визначено, що посадова особа органу реєстрації в день звернення особи або її законного представника чи в день отримання документів від центру надання адміністративних послуг або представника спеціалізованої соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту або даних від органу соціального захисту населення: приймає рішення про реєстрацію місця проживання (перебування) або про відмову у реєстрації місця проживання (перебування) особи; вносить відомості про реєстрацію місця проживання (перебування) до реєстру територіальної громади відповідно до Порядку створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265; формує інформацію про реєстрацію місця проживання (перебування) особи для її передачі до відомчої інформаційної системи ДМС з подальшою передачею інформації до Єдиного державного демографічного реєстру відповідно до Порядку електронної інформаційної взаємодії між інформаційно-комунікаційними системами та передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265.
Отже, чинним законодавством передбачено чіткі вимоги до реєстрації особою місця свого проживання чи перебування, та передбачено документи, які підтверджують таку реєстрацію.
Натомість, як було встановлено судом, що відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру від 24.03.2026 боржник - ОСОБА_4 та заявник - ОСОБА_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відтак, підсумовуючи викладене, суд зазначає, що для застосування положень ст. ст. 27, 28 ЦПК України, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача/відповідача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача/відповідача, незареєстрованим у встановленому законом порядку.
Отже, оскільки заявник проживає за адресою: АДРЕСА_2 , без реєстрації, тому така адреса місця проживання не може бути врахована судом в цілях визначення підсудності даної справи згідно ст. ст. 27, 28 ЦПК України.
А тому у видачі судового наказу слід відмовити. Така відмова не перешкоджає заявнику звернутися з аналогічною завою за належною підсудністю до Гощанського районного суду Рівненської бласті.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 167 ЦПК України, за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.
Таким чином, беручи до уваги те, що заява про видачу судового наказу не відповідає вимогам ст. 161 ЦПК України, у видачі судового наказу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 165, 166, 353, 354 ЦПК України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів.
Роз'яснити заявнику, що вона має право звернутися із вимогою про видачу судового наказу стягнення аліментів до суду за належною підсудністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Рівненського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О. Левчук