Справа № 645/1536/26
Провадження № 1-кп/645/341/26
23 березня 2026 року місто Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_4
обвинуваченого- ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025226180000111 від 17.04.2025р. за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України,
встановив:
У провадження Немишлянського районного суду міста Харкова надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025226180000111 від 17.04.2025р. за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України.
Під час досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді Слобідського районного суду міста Харкова від 03 лютого 2026 р., обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 02 квітня 2026 року включно з визначенням застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень 00 копійок. Обираючи вказаний запобіжний захід, слідчий суддя виходив з обґрунтованості підозри та недостатності більш м'яких запобіжних заходів для запобігання існуючим ризикам.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 та зазначив про продовження існування ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були враховані слідчим суддею при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні у вирішенні клопотання поклалися на розсуд суду.
Суд, перевіривши матеріали справи, заслухавши думку учасників судового розгляду щодо заявленого клопотання, доходить висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги ст. 29 Конституції України, ст. 9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.
Статтею 177 КПК встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам, зокрема: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Отже, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань.
На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Встановлено, що надані стороною обвинувачення докази доводять обставини, які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України- ризик переховування від суду, ризик незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні.
Так, ризик переховування від органу досудового розслідування/суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який останньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років. На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Разом з тим, сама лише тяжкість кримінального правопорушення та суворість можливого покарання без врахування інших факторів не є достатньою підставою для висновку про наявність такого ризику.
Водночас, обставини даного кримінального провадження, в тому числі і дані про особу обвинуваченого дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні проступку за кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, будучи обізнаним та розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Також суд вважає ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обґрунтованим (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України), оскільки їх показання є процесуальними джерелами доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування. З урахуванням того, що за змістом ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. За таких умов суд доходить висновку про достатню вірогідність ризику впливу на свідків, оскільки не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами ОСОБА_5 може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду. При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити.
Доходячи до висновку про наявність ризику, суд звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що обвинувачений може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи чи продовжуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При вирішенні питання про продовження до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім встановлених ризиків кримінального провадження, суд, на підставі наданих сторонами матеріалів, оцінює в сукупності існування інших обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні, зокрема, тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за який останньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.; дані щодо особи ОСОБА_5 , який є військовослужбовцем, розлучений, зі слів має на утримані неповнолітніх дітей, має зареєстроване місце проживання, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий.
Разом з цим, зазначені дані про особу обвинуваченого, не зменшують існування вищезазначених ризиків, оскільки вони існували і на час вчинення дій, а тому вони не утворюють жодних моральних запобіжників, які унеможливлюють при обрані обвинуваченим моделі поведінки, а відтак не здатні на даному етапі кримінального провадження перешкоджати вчинити йому дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Судом вивчена можливість застосування обвинуваченому більш м'яких запобіжних заходів.
Однак, відповідно до положень ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05: 30. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжено по теперішній час.
Таким чином, суд вважає необхідним продовжити строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 на 60 днів, з можливістю застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі, визначеному в ухвалі слідчого судді Слобідського районного суду міста Харкова від 03.02.2026р., а саме в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень 00 копійок.
Крім того, прокурор у судовому засіданні зазначив, що на підставі обвинувального акта є можливість призначити судовий розгляд, оскільки останній відповідає вимогам ст. 291 КПК України та підсудний Немишлянському районному суду м. Харкова. Підстави для прийняття рішень, передбачених п.1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України відсутні.
Обвинувачений та його захисник не заперечували проти призначення судового розгляду у кримінальному провадженні.
Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, дослідивши матеріали обвинувального акту, дійшов висновку щодо наявності підстав для призначення судового розгляду, виходячи з наступного.
Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України і не підлягає поверненню прокурору.
Кримінальне провадження підсудне Немишлянському районному суду міста Харкова.
Підстави для закриття провадження на підставі п.п. 5-8 ч. 1 або ч.2 ст. 284 КПК України відсутні.
Отже, під час підготовчого судового засідання не встановлено підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, суд вважає, що на підставі обвинувального акта у цьому кримінальному провадженні належить призначити судовий розгляд, а отже з цією метою вирішити питання, пов'язані з підготовкою до судового розгляду.
Судом встановлено перелік осіб, що в судовому засіданні братимуть участь. Клопотань про виклик певних осіб для допиту, витребування певних речей чи документів, складання досудової доповіді або здійснення судового розгляду кримінального провадження у закритому судовому засіданні не надійшло.
Відповідно до вимог ст. 316 КПК України, після завершення підготовки до судового розгляду суд постановляє ухвалу про призначення судового розгляду.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 314-317, 331, 369- 372 КПК України, суд,
постановив :
Клопотання прокурора у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025226180000111 від 17.04.2025р. за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів - до 21 травня 2026 року включно з можливістю застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, у розмірі визначеному в ухвалі слідчого судді Слобідського районного суду міста Харкова від 03.02.2026 р., а саме в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 133 120 (сто тридцять три тисячі сто двадцять) гривень 00 копійок.
Призначити кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025226180000111 від 17.04.2025р. за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 5 ст. 407 КК України, до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Немишлянського районного суду міста Харкова на 13-00 год. 02.04.2026р.
У судове засіданні викликати сторони кримінального провадження.
Відповідно до вимог ст.31 КПК України проводити судовий розгляд кримінального провадження суддею одноособово.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 7 днів з дня її проголошення, а ОСОБА_5 - в той же строк, але з моменту вручення їй копії ухвали суду.
В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Встановити строк дії ухвали про тримання під вартою - до 21 травня 2026 року включно.
Повний текст ухвали складено 24.03.2026 року.
Суддя ОСОБА_1