Справа № 953/9326/24
н/п 2-а/953/1/26
24 березня 2026 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Дяченка О.М.,
за участю секретаря судового засідання Собченко В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Київського районного суду м. Харкова, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
Короткий зміст заявлених вимог
08.10.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Аргументи позивача
- 01.07.2024 відносно ОСОБА_1 не було складено жодного адміністративного матеріалу та не виносилося жодної постанови, тобто жодного розгляду справи з боку інспектора Тарасенка Дмитра Анатолійовича не проводилося та провадження не відкривалося;
- напис у постанові серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 «01.07.2024 Базюк» мною не писався, що ще раз свідчить про підробку документу з боку інспектора поліції»;
- ОСОБА_1 не перебував у статусі водія у час та місці зазначеному інспектором.
Позиція відповідача
- поліцейським було встановлено, що позивач не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом, чим порушив вимоги підпункту а) пункту 2.1 ПДР;
- інспектор діяв правомірно в межах діючого законодавства, а тому підстав для скасування постанови про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не вбачається;
- інспектором були роз'яснені права ОСОБА_1 , відповідно до ст. 268 та 289 КУпАП, про що свідчить власноручний підпис позивача у вказаній постанові.
Рух справи, заяви, клопотання учасників справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024, справу передано для розгляду судді Глос М.Л.
Ухвалою Київського районного суду від 14.10.2024 адміністративний позов залишено без руху.
Після усунення недоліків, ухвалою Київського районного суду від 23.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.
24.10.2024 від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Харківській області Тищенко В.В. до суду через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи надійшла заява про продовження процесуального строку для збору необхідних доказів по справі та подання відзиву на позовну заяву.
30.10.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву.
03.07.2025 до суду від позивача надійшла заява, в якій просить скасувати сфальсифіковану постанову серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 та долучено примірник Витягу ЄРДР.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025, який здійснено на підставі розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ від 30.12.2025 № 01-06/696, зазначену справу розподілено судді Дяченко О.М.
Ухвалою Київського районного суду від 02.01.2026 справу прийнято до свого провадження та призначено судове засідання.
28.01.2026 до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв про відкладення розгляду справи не надходило. Головне управління Національної поліції в Харківській області має наявний зареєстрований Електронний кабінет ЄСІТС. В матеріалах справи містяться докази його належного повідомлення, зокрема, довідки про доставку електронного документу до електронного кабінету.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.07.2024 старшим сержантом поліції Тарасенком Дмитром Анатолійовичем винесено постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 відносно ОСОБА_1 , відповідно до змісту якої: 01.07.2024 о 12:13:25 в сел. Хорошеве по вул. Матросова, 20, водій керуючи ТЗ не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.а. ПДР, дії позивача кваліфіковано як правопорушення передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП (а.с. 5). ОСОБА_1 не погодившись зі складеною щодо нього постановою, звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України, право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
Статтею 286 КАС України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
З постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 вбачається, що 01.07.2024 о 12:13:25 в сел. Хорошеве по вул. Матросова, 20, водій керуючи ТЗ не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, чим порушив п. 2.1.а. ПДР, тобто вчинив правопорушення передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Зазначеною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративне правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про адміністративне правопорушення (стаття 8 КУпАП).
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до пункту 1.1. ПДР України, ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні грунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3. та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пунктом 2.1.а. ПДР України закріплено те що, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною другою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Вказані правовідносини регулюються нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Правилами дорожнього руху України.
Згідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. КУпАП визначено форму й передбачено основні вимоги щодо змісту як протоколу про адміністративне правопорушення, так і рішення, що постановляється в конкретній адміністративній справі, а також визначається компетенція осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
В позовній заяві позивач зазначив, що 01.07.2024 відносно ОСОБА_1 не було складено жодного адміністративного матеріалу та не виносилося жодної постанови, тобто жодного розгляду справи з боку інспектора Тарасенка Дмитра Анатолійовича не проводилося та провадження не відкривалося; напис у постанові серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 «01.07.2024 Базюк» ОСОБА_1 не писався та останній не перебував у статусі водія у час та місці зазначеному інспектором.
Суд звертає увагу на те, що статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з п. 9 ст. 31 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої ст. 40 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015 «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 р. по справі № 201/12431/16-а, від 23.10.2018 р. по справі № 743/1128/17, від 15.11.2018 р. по справі № 524/5536/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтями 245-246 КУпАП України встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Позиція сторін має бути визначеною юридично і доведеною безспірними доказами, якими в даній справі є конкретні документи та матеріали.
Враховуючи викладене, всупереч вимогам ст. 77 КАС України, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем Правил дорожнього руху. Вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, зафіксовано лише у постанові серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024, складеною старшим сержантом поліції Тарасенком Д.А. та не підтверджується жодними іншими доказами.
Долучені відеоматеріали до відзиву не відображають розгляд справи за ч. 2 ст. 126 КУпАП, зокрема, не зафіксовано факту керування транспортним засобом позивачем, відсутній факт встановлення поліцейським, що особа не має права керування транспортним засобом.
Суд звертає увагу на те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 (№К/9901/15804/18).
Таким чином, відповідачем не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.
Крім цього, суд дотримуючись принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, встановив, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності (постанова Харківського районного суду м. Харкова від 21.05.2025 справа № 635/7020/24 провадження 3/635/83/25, яка набула законної сили 25.05.2025) за ч. 1 ст. 130 КУпАП - подія відбувалася 01.07.2024 о 11:48 год; постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України - подія відбувалася 01.07.2024 о 12:13 год, а тому, суд приходить до висновку, що це різні події, які між собою не пов'язані.
Таким, чином, відеоматеріали, які надані відповідачем не підтверджують обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Положення ст. 7 КАС України передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
З огляду на встановлені обставини справи, на виконання ч. 2 ст. 77 КАС України, суб'єктами владних повноважень не було доведено суду правомірність спірного рішення.
Разом з цим, на думку суду, позиція відповідача у даній справі є недоведеною, оскільки не підтверджена належними та допустимими доказами наявності події та складу адміністративного правопорушення, яке інспектор поліції вважав встановленим у постанові серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024.
Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам КУпАП. При розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки правопорушення, за яке законом встановлено адміністративну відповідальність.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Положенням частини 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З урахуванням задоволення позову та відповідно до ст. 139 КАС України, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь позивача підлягає судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року складав 3 028 грн.
Вимога про сплату судового збору відповідає правовій позиції, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 543/775/17 відповідно до якої, за оскарження постанов про адміністративне правопорушення в порядку статей 287, 288 КУпАП, тобто звертаючись з позовною заявою до суду, позивачем сплачується судовий збір в порядку та розмірі визначеному Законом України «Про судовий збір». Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
На підставі зазначеного, враховуючи наявність у позовній заяві вимоги немайнового характеру, судовий збір за подання позовної заяви у цій справі підлягає сплаті у розмірі 605,60 грн (3 028 х 0,2 = 605,60). Натомість, згідно платіжної інструкції № 202 від 27.11.2025, позивачем за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 606,00 грн, у зв'язку з чим, переплачена сума судового збору у розмірі 00,40 грн підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 9, 72-78, 242, 243, 244, 246, 286 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 2515095 від 01.07.2024, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400,00 (три тисячі чотириста, 00) грн.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП - закрити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 605,60 (шістсот п'ять, 60) грн судового збору.
Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі переплаченої суми 00,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Національної поліції в Харківській області, ЄДРПОУ 40108599, місцезнаходження: 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносець, буд. 13.
У зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті по кримінальному провадженню, повне судове рішення складено 24.03.2026.
Суддя О.М. Дяченко