Виноградівський районний суд Закарпатської області
_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/552/26
17.03.2026 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Левка Т.Ю., секретар судового засідання Онисько С.С., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок,
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Нечаєв В.В., звернулися до Виноградівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 про визнання права власності на будинок, в порядку спадкування за законом після смерті їх батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 (ця обставина підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 та випискою із погосподарської книги). Мати позивачів ОСОБА_5 померла ще до смерті батька у 1992 році. Серед спадкоємців першої черги залишились: син - ОСОБА_2 ; дочка ОСОБА_1 . Заповіту спадкодавець не залишав, на час смерті разом з померлим ОСОБА_4 проживали лише позивачі - син ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_1 , а тому, вважається, що вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Інших спадкоємців першої черги за законом не було. Заяв про відмову від спадщини позивачі не подавали. Таким чином, позивачі як єдині спадкоємці першої черги за законом, які фактично прийняли спадщину, набули право власності на спадкове майно - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , в рівних частках по 1/2 (одній другій) частці за кожним. Отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у нотаріуса позивачі не змогли у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок, які за життя спадкодавця виготовлені не були. Відповідачем є рідний брат позивачів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мешкає за іншою адресою АДРЕСА_2 , і не проживав разом з батьками на час їх смерті.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , та представник позивачів ОСОБА_10 у підготовче засідання не з'явилися, однак представник позивачів ОСОБА_10 подав до суду письмову заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи у їх відсутність.
Відповідач ОСОБА_3 будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи належним чином своєчасно, в підготовче засідання також не з'явився, але подав до суду письмову заяву, згідно якої просить суд розглянути справу у його відсутність, вимоги позивачів визнає в повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого судового провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Відповідачем позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.206 ЦПК України визнання ним позову прийнято судом.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.223 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін та визнання позову відповідачами, суд вважає за можливе у підготовчому засіданні ухвалити рішення про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько сторін - ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим повторно 24.11.2021.
У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснено, що відносини спадкування регулюються за правилами ЦК 2003 р., якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 р. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК 1963 р., у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Таким чином, спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 відбувалось за правилами, встановленими ЦК 1963 р.
Мати позивачів ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Після смерті батька сторін ОСОБА_4 відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , на який не оформлено правовстановлюючих документів та який рахується за спадкодавцем ОСОБА_4 на підставі довідки, виданої старостою Великоком'ятівського старостинського округу Виноградівської міської ради від 28.05.2024 року згідно записів по господарської № 3т за 2021-2028 рр., особовий рахунок НОМЕР_2 .
Відповідно до положень статей 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 спадкоємство здійснюється за законом і заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є в рівних частках діти та дружина померлого.
Заповіту спадкодавець не залишив, тому спадкування відбувалося за законом.
Спадкоємцями за законом першої черги являються діти спадкодавця: - син ОСОБА_2 (позивач по справі); дочка ОСОБА_1 (позивачка по справі); син ОСОБА_3 (відповідач по справі).
Позивач ОСОБА_2 народився під прізвищем ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 . Згодом змінив прізвище з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_4 , виданим 02 червня 2011 року Виноградівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, запис №16 у книзі реєстрації зміни імені.
Позивачка ОСОБА_1 народилася під прізвищем ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 . У зв'язку з укладенням шлюбу 08.07.2006 року дошлюбне прізвище « ОСОБА_2 » було змінено на прізвище чоловіка « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про одруження від 08.07.2006 року, виданим органом реєстрації актів громадянського стану міста Праги 1, району міста Праги, Чеської Республіки, том - I/1, рік - 2006, сторінка/лист - 89, поточний № НОМЕР_6 , посвідченим перекладачем з чеської та української мови.
Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Згідно зі статтями 549, 554 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном: 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплаті податків та інших платежів тощо.
Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути:довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Суд констатує, що позивачі вступили у спадкові права на житловий будинок, оскільки на момент смерті батька проживали разом з ним у житловому будинку, продовжили проживати в ньому після відкриття спадщини, тобто фактично прийняли спадщину.
Так, факт спільного проживання спадкоємців зі спадкодавцем на момент його смерті підтверджується довідкою, виданою старостою Великоком'ятівського старостинського округу Виноградівської територіальної громади Закарпатської 3 області від 30.05.2024 року за №20.4-07/441, згідно з якою ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час смерті був зареєстрований та проживав за адресою АДРЕСА_1 , разом з ним були зареєстровані та проживали дочка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Таким чином, позивачі як спадкоємці першої черги за законом, які фактично прийняли спадщину, набули право власності на спадкове майно - житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 , в рівних частках по 1/2 (одній другій) частці за кожним.
В п.3.1 Узагальнення проведеного ВССУ від 16.05.2013 року відмічено, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК), а в п.3.3 що у випадках відсутності правовстановлюючих документів та відсутності реєстрації об'єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім'я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно.
Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний Суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
У зв'язку з необхідністю прийняття спадщини, що залишилася після смерті батька позивачі звернулися до Виноградівської державної нотаріальної контори, однак державний нотаріус відмовила позивачам в оформленні спадщини із-за відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, про що видано лист-відмову від 03.02.2026 р. №24/01-16.
Таким чином отримати свідоцтво про право на спадщину за законом у нотаріуса позивачі не змогли у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок,я кі за життя спадкодавця не виготовлено.
Відповідно до ч.1 ст.6 ЦК Української РСР та ст.16 ЦК України 2003 року визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, що підлягають захисту судом.
Відповідно до п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Згідно із правилами, встановленими п.4.18 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженими Наказом Мін'юсту від 22.02.2012 року N 296/5, для видачі свідоцтва про право на спадщину, у складі якої є нерухоме майно, необхідно подати правовстановлюючий документ та Витяг із Державного реєстру речових прав. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Відповідно до ст.548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Відповідно до ст.549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Крім того, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, що його пережив та батьки.
Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Технічну інвентаризацію спадкового майна проведено.
Відповідно до довідки КП «Виноградівське РБТІ» від 16.07.2024, житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 будівництвом завершений, збудований у 1940 році та рахується за ОСОБА_4 на підставі довідки виданого старостою Великоком'ятівського старостинського округу Виноградівської міської ради від. 28. 05.2024 р. за №20,4-07/435.
Згідно архівних даних КП «Виноградівське РБТІ» станом на 01.01.2013 р. правовстановлюючих документів на житловий будинок не оформлено.
Згідно з технічним паспортом житлового будинку садибного типу, складеним станом на 23.06.2024 року Комунальним підприємством «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» (реєстраційний номер технічного паспорту: 3128- 4444-6728-3529, інвентарна справа №007ІМ), житловий будинок має наступні характеристики: загальна корисна площа житлового будинку - 60,5 м; житлова площа - 31,4 м; матеріал стін: саман; матеріал перекриття: дерево; житловий будинок складається з трьох приміщень (літера А).
На земельній ділянці за вказаною адресою також розташовані допоміжні (надвірні) будівлі та споруди: житловий будинок (літера А) - саман; літня кухня (літера Б) - саман; сарай (літера В) - саман; вбиральник (літера Г) - саман; гараж (літера Д) - цегла; тротуар І - бетон; ворота (№1) - металеві; огорожа (№2) - блоки; колодязь (№3) - з/б.кілець.
Нормами ч.3. ст.3 Закону України" Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
У відповідності до п. п. 4.15, 4.18 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року за № 295/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, Витяг з Реєстру прав власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Тому, у зв'язку із відсутністю вищезазначеного Витягу з реєстру прав власності на спадкове майно спадкодавця, нотаріусом позивачу було роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду.
Згідно із вимогами статей 2, 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно є речовим правом, яке підлягає реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та виникає з моменту такої реєстрації.
З огляду на положення зазначеного Закону, особа вважається власником об'єкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно. Відповідно до «Технічного паспорта на будинок садибного типу з погосподарськими будівлями та спорудами», складеного та підписаного керівником суб'єкта господарювання - Виноградівського РБТІ, житловий будинок завершений будівництвом та визначена інвентаризаційна вартість.
Житловий будинок з надвірними спорудами (дворогосподарство) був зареєстрований за померлою особою (згідно до по господарської книги по особовому рахунку), що стверджується випискою з погосподарської книги.
Відповідно до ст.10-13 глави ІІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31. 01.1966 року, затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погодженої заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року (втратила чинність 19.01.1996 року), при відсутності правовстановлюючих документів право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради та висновком інвентар бюро.
Як випливає з цього нормативного акту, запис у по господарській книзі є акт органу влади, що підтверджує право приватної власності.
Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Згідно до правової позиції, викладеної у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 27.09.2012 року № 10-1387/0/4-12 "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування", вбачається, що у відповідності до ст. 2 ЗУ від "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" 1 липня 2004 року N 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Відповідно до "Тимчасового положення про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно", рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачами вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що кожним із позивачів на законних підставах набуто право власності на 1/2 (одну другу) частку спадкового житлового будинку, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
На підставі наведеного, керуючись статтями 6, 525, 527, 534, 541, 542, 548, 549 ЦК УРСР в ред. від 18.07.1963 року, статтями 16, 392, 1225, 1261, 1268, 1270 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81,200, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги задоволити.
Визнати за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною корисною площею 60,5 м кв, у тому числі житловою площею 31,4 м кв, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , право власності на 1/2 (одну другу) частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, загальною корисною площею 60,5 м кв, у тому числі житловою площею 31,4 м кв, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.03.2026.
ГоловуючийЛевко Т. Ю.