18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 237/2797/16
провадження № 51-4685км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
потерпілої ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 на вирок Мар'їнського районного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 1 ст. 140 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мар'їнського районного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, та згідно ч. 5 ст. 74 цього Кодексу звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності передбачених ст. 49 КК.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_8 моральну шкоду в розмірі 300 000 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 450 грн.
За вироком установлено, що наказом головного лікаря Курахівської міської лікарні м. Курахове від 03 січня 1987 року № 9 «к» ОСОБА_7 лікаря-терапевта терапевтичного відділення переведено на посаду лікаря-невропатолога на 0,5 ставки з 05 січня 1987 року. Наказом головного лікаря Курахівської міської лікарні м. Курахове від 02 січня 2002 року № 2 «к» ОСОБА_7 переведено на посаду лікаря-невропатолога терапевтичного відділення на 0,5 ставки та 0,25 ставки лікаря-невропатолога денного стаціонару при поліклініці з 02 січня 2002 року.
Так, ОСОБА_7 , будучи медичним працівником - лікарем невропатологом вищої кваліфікаційної категорії терапевтичного відділення Курахівської міської лікарні м. Курахове, неналежно виконуючи свої професійні обов'язки внаслідок недбалого ставлення до них, під час лікування неврологічного захворювання у хворої ОСОБА_9 , яка з 08 по ІНФОРМАЦІЯ_2 року знаходилася на стаціонарному лікуванні у відділенні терапії, під час щоденних обходів та оглядів ОСОБА_9 , яка з 20 лютого 2014 року пред'являла ОСОБА_7 скарги щодо погіршення стану здоров'я, а саме: кашель та хрипи, в порушення кваліфікаційних вимог, протоколів надання медичної допомоги, Наказів МОЗ України від 28 жовтня 2003 року № 499 і від 19 березня 2007 року № 128 «Пульмонологія» в період з 12 по ІНФОРМАЦІЯ_2 року не надав достатньої оцінки результатам аналізів крові ОСОБА_9 : Л-10,0х109, ШОЕ-24 мм/г; загального аналізу сечі: білок 0,224, Л-до 20 в п/з та наявності дифузних змін міокарду лівого шлуночку (депресія Т у V2-V6 по ЕКГ від 08 лютого 2014 року), не провів клінічні обстеження серцево-судинної та легеневої систем, повторні дослідження крові, ЕКГ, не залучив для консультації окуліста, терапевта, ендокринолога при фоновому захворюванні, яке малося у ОСОБА_9 «цукровий діабет», не доповів завідуючому терапевтичної служби (враховуючи можливість у перспективі важкого перебігу захворювання, так звана IV група хворих), не запросив на консиліум лікаря-пульмонолога та згідно з рекомендаціями «Протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Пульмонологія», не призначив три обов'язкові дослідження: а) рентгенографія органів грудної клітини у 2-х проекціях; б) мікробіологічне дослідження мокротиння; в) клінічний аналіз крові, виписавши ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 10:00 годині хвору ОСОБА_9 зі стаціонару терапевтичного відділення Курахівської міської лікарні м. Курахове, своєчасно не виявивши симптоми на пневмонію.
Внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків, недбалого до них ставлення, в порушення кваліфікаційних вимог, протоколів надання медичної допомоги, Наказів МОЗ України 28 жовтня 2003 року № 499 і від 19 березня 2007 року № 128 «Пульмонологія», лікарем-невропатологом вищої кваліфікаційної категорії ОСОБА_7 у ОСОБА_9 розвернулася двостороння очагова гнійно-фіброзна пневмонія з формуванням гострих абсцесів, гнійний трахеобронхіт, що спричинило тяжкі наслідки для хворої ОСОБА_9 у вигляді її смерті. Причиною смерті ОСОБА_9 стала двостороння очагова гнійно-фіброзна пневмонія з формуванням гострих абсцесів, гнійний трахеобронхіт, які ускладнились інтоксикацією, дистрофічними змінами внутрішніх органів, венозним повнокров'ям внутрішніх органів, набряком головного мозку. Смерть ОСОБА_9 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 23:15 годині у терапевтичному відділенні Курахівської міської лікарні м. Курахове, куди того ж дня вона була доставлена каретою швидкої медичної допомоги.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 11 вересня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подає, і заперечення на скаргу
У касаційній скарзі захисник не погоджується із судовими рішеннями стосовно підзахисного, вважає, що вони прийняті з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і просить їх скасувати та закрити кримінальне провадження у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Вказує на те, що судові рішення стосовно ОСОБА_7 не відповідають приписам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК).
Вважає, що суди неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, адже докази, надані стороною обвинувачення, не доводять винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки відсутній причинний зв'язок між діями обвинуваченого та наслідками, які настали.
Водночас вказує, що з висновками судово-медичних експертиз проведених у справі, сторона захисту не погоджується, оскільки вони не містять даних, які дії ОСОБА_7 стали причиною смерті потерпілої. Згідно вказаних висновків на думку експертів потерпілій невірно був встановлений діагноз під час перебування в лікарні, що і стало причиною смерті, однак згідно формулювання обвинувачення ОСОБА_7 не пред'явлено встановлення невірного діагнозу.
Суди не досліджували результати аналізів крові та історію хвороби
ОСОБА_9 .
На думку захисту, діагноз, з яким перебувала потерпіла в лікарні встановлено правильно, а наявність у неї пневмонії було визначено лише після смерті.
Доказів, які підтверджують скарги на кашель та хрипи від потерпілої під час перебування в лікарні у період з 08 по ІНФОРМАЦІЯ_2 року, не має. Наявність скарг від потерпілої суди обґрунтували лише показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка є донькою потерпілої, водночас не були оцінені суперечливі показання свідка ОСОБА_10 , який вказував, що особисто не звертався до лікаря, медичних сестер зі скаргами.
Також суди не врахували консультацію завідуючого науково-дослідницьким неврологічним відділенням ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗУ» к.м.н.
ОСОБА_11 викладену у висновку комісійної судово-медичної експертизи №130-Д,згідно якої за відсутності скарг з боку пацієнта на систему органів дихання та видимої клінічної картини пневмонії, причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_7 та наслідками, відсутній.
Крім того, у вироку не наведено мотивів, з яких суд не зазначив показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , експерта ОСОБА_14 та чому не взяв до уваги пояснення медичних сестер ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 і свідка ОСОБА_18 , свідчення яких підтверджували доводи ОСОБА_7 щодо відсутності скарг потерпілої на органи дихання.
Щодо процесуальних порушень захист вважає, що апеляційний суд безпідставно залишив доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд невірно застосував приписи статей 12, 49 КК в редакції Закону на час ухвалення рішення, а не на час вчинення кримінального правопорушення.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 12 КК в редакції Закону на час вчинення кримінального правопорушення, ч. 1 ст. 140 цього Кодексу відносилася до злочинів невеликої тяжкості, оскільки передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 49 КК в редакції Закону на час вчинення кримінального правопорушення, передбачала, звільнення особи від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 цього Кодексу у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Тобто, в цьому випадку відповідно до ст. 4 КК суд повинен був застосувати норми кримінального закону на час вчинення кримінального правопорушення, а не на час ухвалення вироку.
Також захист указує, на те, що місцевий суд звільнив ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 140 КК на підставі ч. 5 ст. 74 цього Кодексу, не призначивши його, що є порушенням вимог п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК, оскільки у разі визнання особи винуватою зазначається покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання.
Крім того, сторона захисту не погоджується із розміром стягнутої із
ОСОБА_7 моральної шкоди в розмірі 300 000 грн, оскільки потерпілою до позовної заяви не додано жодних доказів, які підтверджують глибину її моральних страждань та матеріальне становище. На думку захисту моральна шкода у цьому кримінальному провадженні повинна бути стягнута з юридичної особи, в порядку ст. 1172 ЦПК, а не з ОСОБА_7 .
Захист вказує на те, що суд апеляційної інстанції був упередженим і до закінчення судового розгляду вказав на майбутнє своє рішення, оскільки в судовому засіданні, яке відбулося 07 серпня 2025 року, на один із доводів адвоката, головуючий зазначив, що це особиста думка захисника.
Також захист зазначає, що в ухвалі апеляційного суду не указується про розгляд справи в апеляційному порядку за відновленими матеріалами кримінального провадження. Поза увагою апеляційного суду залишився той факт, що суддею було розглянуто клопотання прокурора про відновлення матеріалів кримінального провадження без повідомлення сторони захисту та потерпілої, що є порушенням приписів статей 7, 615-1 КПК. Поряд з цим апеляційний суд в ухвалі посилається на докази, які містилися на аркушах справи до відновлення матеріалів кримінального провадження.
До суду касаційної інстанції надійшли заперечення представника публічного обвинувачення на касаційну скаргу, в яких він вважає рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими й такими, що відповідають вимогам кримінального та процесуального законів. Просить відмовити в задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без зміни.
Вказує на те, що апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , дотримався приписів статей 404, 419 КПК, розгляд кримінального провадження проведено в межах доводів апеляційних скарг прокурора та сторони захисту. Апеляційний суд навів достатні мотиви щодо необґрунтованості доводів сторони захисту, в том числі ті на які є посилання в касаційній скарзі.
Вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно встановив тяжкість вчиненого кримінального правопорушення ОСОБА_7 і обґрунтовано звільнив його від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу, просили суд її задовольнити.
Потерпіла не підтримала касаційну скаргу, просила її відхилити, а судові рішення залишити без зміни.
Прокурор просила касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення змінити, послатися на застосування приписів ст. 49 КК в редакції Закону на час вчинення кримінального правопорушення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, вислухавши захисника, засудженого, з'ясувавши позицію потерпілої та прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї і вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. За ч. 2 цієї статті суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження, на що посилається у скарзі захисник. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Статтею 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження установлено, що висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК, з яким погодився апеляційний суд, зроблено з дотриманням ст. 23 КПК і ґрунтується на з'ясованих обставинах кримінального провадження, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено та оцінено.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК наведено докази, які були досліджені та оцінені з урахуванням положень статей 85, 86, 88, 94 цього Кодексу.
Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи сторони захисту про недоведеність винуватості ОСОБА_7 , оскільки докази, покладені місцевим судом в основу вироку, є належними, допустимими і достатніми для визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК.
Так, незважаючи на невизнання ОСОБА_7 своєї винуватості, суди попередніх інстанцій визнали неприйнятними його показання про те, що на час виписки з лікарні потерпілої ОСОБА_9 вона не мала ознак пневмонії, не скаржилася на поганий стан, її діагноз був встановлений вірно, а лікування у відділенні здійснювалося відповідно протоколу
Такі показання ОСОБА_7 зокрема спростовуються поясненнями потерпілої ОСОБА_8 , яка показала, що під час перебування в лікарні у двадцятих числах лютого 2014 року її мати почала скаржитися на болі в горлі та задишку. На її переконання, в цей час був упущений момент, коли матері можливо було надати допомогу, лікарі проводили огляд і бачили, що в неї задишка, їй важко дихати, що вона кашляє, а під час виписки з лікарні ІНФОРМАЦІЯ_2 року скаржилася на вказані симптоми.
Крім того суди обґрунтовано поклали в основу своїх рішень низку фактичних даних судово-медичних експертиз, а саме:
- від 27 березня 2014 року № 47, згідно з якої причиною смерті ОСОБА_9 було захворювання - двостороння очаговогнійна-фібронозна пневмонія з формуванням гострих абсцесів, гнійний трахеобронхіт, ускладнена інтоксикацією, дистрофічними змінами внутрішніх органів, венозним повнокров'ям внутрішніх органів, набряком мозку;
- від 15 квітня 2014 року № 188, згідно якої основний діагноз: «Остеохондроз попереково-крижового відділення хребта, дискогенний поперековий радикуліт L5-S1з вираженим больовим та м'язово-тоничним синдромом в стадії тривалого загострення.» потерпілій ОСОБА_9 при надходженні до неврологічного відділення лікарні 08 лютого 2014 року був встановлений вірно. Лікарем, який проводив лікування в неврологічному відділенні, можливо було виявити у потерпілої двосторонню гнійну пневмонію в період щоденного обстеження на стаціонарному лікуванні. При виписці з неврологічного відділення ОСОБА_9 основний діагноз був поставлений невірно. Між невірно встановленим діагнозом і причиною смерті ОСОБА_9 є причинно-наслідковий зв'язок. Виявлена причина смерті у потерпілої не має причино-наслідкового зв'язку з діями лікарів на час її перебування у терапевтичному відділенні ІНФОРМАЦІЯ_2 року;
- комісійної судово-медичної експертизи від 09 лютого 2016 року № 24, згідно якої класична симптоматика двосторонньої гнійно-фібрінозної пневмонії та остеохондрозу попереко-крижового відділу хребта, дискогенного поперекового радикуліту L5-S1 принципово відрізняється через причини виникнення зазначених захворювань, Враховуючи, що при лікуванні остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта та дискогенного поперекового радикуліту - протягом двох тижнів активно використовувалися анальгетики, нестероїдні протизапальні засоби, а також глюкокортикостереоїди (усі ці групи препаратів мають: знеболюючі, жарознижуючі, протизапальні та інші властивості), цілком можливо, що всі ці фактори з урахуванням відсутності контролю над дихальною й серцевою діяльністю могли змазати початок активної клінічної картини типового гострого початку двосторонньої гнійно-фібринозної пневмонії. В історії хвороби потерпілої (№ 347) відсутні, призначені при надходженні, консультації окуліста, терапевта, при фоновому захворюванні «цукровий діабет» - консультація ендокринолога, а також відсутні дані про стан серцево-судинної й легеневої систем, не проводилися повторні дослідження крові, ЕКГ. Повна відсутність даних клінічного обстеження дихальної і серцево-судинної систем, у період виникнення двосторонньої гнійно-фібринозної пневмонії, лікарем-невропатолом діагностичні рекомендації виконані не були, що в остаточному підсумку призвело до різкого прогресування й активізації патологічного процесу в легенях, швидкому розвитку інтоксикації, формуванням дихальної, а потім серцевої недостатності і смерті ОСОБА_9
- комісійної судово-медичної експертизи від 20 липня 2016 року № 130-Д, згідно якої, аналіз наданої медичної документації (4 медичні карти стаціонарного хворого (потерпілої): № 347, №210, №517, №3249, медична карта амбулаторного хворого № 11 737, МРТ від 08.02.2014) дає можливість комісії експертів вказати, що в медичній карті стаціонарного хворого № 347 були відсутні скарги з боку пацієнтки ОСОБА_9 на дихальну систему та симптоми двосторонньої пневмонії, однак про дійсну атипічність перебігу двосторонньої пневмонії у хворої ОСОБА_9 говорить складно, тому що агресивна й атипічна картина перебігу пневмонії (з вираженою деструкцією легеневої тканини, важким крововиливом у плевральну порожнину, системним геморагічним синдромом, встановлених у ОСОБА_9 ) найчастіше спостерігається при вірусних збудниках (грип Н1 N1 «свинячий»), при яких з моменту початку гострої симптоматики до летального результату проходить 72-96 годин. Хвора ОСОБА_9 довгостроково страждала цукровим діабетом, за 1 місяць до смерті (історія хвороби № 3249 хірургічне відділення) перенесла гнійний абсцес лівої сідниці, була прооперована, останнім часом приймала велику кількість (протизапальних, антибактеріальних, анальгетичних, препаратів, що могло привести до можливого прихованого початку й клінічного перебігу пневмонії, та можливо на тлі зниження загального імунітету (немає необхідних аналізів) і як наслідок - повільний перебіг клінічної симптоматики, на що не було звернуто увагу лікаря-невропатолога, могло ускладнити своєчасну діагностику легеневої патології, особливо не фахівцем в області «Пульмонологія», які не вивчали відповідні накази МОЗ України № 499, № 128. Захворювання, що призвело до настання смерті, згідно даних судово-гістологічного дослідження, розвивалося протягом декількох днів (48-72 години), тобто на момент виписки ІНФОРМАЦІЯ_2 року о 10.00 годині це захворювання у ОСОБА_9 вже було розвинуте та повинно було мати клінічні прояви.
Необґрунтованими є твердження сторони захисту про те, що суди не врахували консультації завідуючого науково-дослідницьким неврологічним відділенням ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗУ» кандидата медичних наук ОСОБА_11 , викладеної у висновку комісійної судово-медичної експертизи № 130-Д, де зазначено, що в разі відсутності скарг з боку пацієнта на систему органів дихання та видимої клінічної картини пневмонії причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_7 і наслідками відсутній, оскільки судження спеціалістів, які беруть участь у проведенні експертизи, у цьому випадку - комплексної є її складовою. Як видно з матеріалів кримінального провадження, фактичні дані вказаної комплексної експертизи були досліджені й оцінені судами окремо та в сукупності з іншими доказами.
У касаційній скарзі містяться аргументи про те, що ОСОБА_7 не інкримінується встановлення неправильного діагнозу потерпілій, водночас у висновках судово-медичних експертиз вказується на помилково визначений потерпілій діагноз під час перебування в лікарні, що стало причиною смерті. На думку колегії суддів, ці доводи не впливають на доведеність винуватості ОСОБА_7 , оскільки суд розглядає кримінальне провадження в межах пред'явленого обвинувачення.
Таким чином, доводи сторони захисту про те, що винуватість ОСОБА_7 не доведена допустимими доказами, не знайшли свого підтвердження, оскільки, як наголошувалося, суди, встановлюючи винуватість засудженого і наявність причинного зв'язку між його діями та наслідками у вигляді смерті потерпілої, зважили на сукупність досліджених доказів і будь-яких сумнівів вказані висновки не викликають.
Суд звертає увагу, що оцінка достовірності фактичних обставин кримінального провадження, на що вказує сторона захисту в касаційній скарзі, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Даних, які свідчать, що місцевий суд, оцінюючи докази, допустив істотні порушення процесуального закону, за результатами розгляду кримінального провадження не встановлено, і таких безумовних обставин не наводить сторона захисту в касаційній скарзі.
Отже, зіставивши докази в їх взаємозв'язку, суди умотивовано визнали, що показання свідків і фактичні дані, які містяться у висновках експертів та інших письмових матеріалах кримінального провадження, беззаперечно підтверджують винуватість ОСОБА_7 у неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для хворої, і є кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 140 КК.
Аргументи сторони захисту про неповноту судових розглядів, а саме недослідження результатів аналізів крові потерпілої та її історії хвороби,
не є предметом касаційного розгляду. Крім того, вказані документи є медичними і їх дослідження потребувало спеціальних знань, а тому згідно з фактичними даними судово-медичних експертиз у справі вони були використані експертами, що є цілком логічним. Даних, які би свідчили, що результати аналізів крові та історія хвороби вплинули на висновки судово-медичних експертиз, а недослідження вказаних документів - на законність судових рішень у цілому, перевіркою матеріалів кримінального провадження не встановлено.
Те, що суд, допитавши свідка ОСОБА_10 не оцінив його показань та не виклав їх у вироку, на що скаржиться касатор, не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, оскільки суд, виходячи зі своїх повноважень, бере до уваги і обґрунтовує рішення тими доказами, які впливають на доведеність або недоведеність винуватості особи, підтвердження або спростування того чи іншого факту, що має беззаперечне значення у справі. Крім того, згідно зі звукозаписом перебігу судового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, сторона захисту на заявляла клопотання про повторне дослідження доказів у порядку ст. 404 КПК, зокрема і про допит вказаного свідка.
Також сторона захисту посилається на непослідовні показання свідка ОСОБА_10 , однак не вказує, які повідомлені ним обставини можуть спростовувати винуватість ОСОБА_7 .
Посилання сторони захисту на те, що у вироку не наведено мотивів, з яких не взято до уваги пояснення медичних сестер ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , що підтверджували доводиОСОБА_7 про відсутність скарг потерпілої на органи дихання, є безпідставними.
Апеляційний суд послався на свідчення допитаних медичних працівників ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які вказували, що стан потерпілої ОСОБА_9 був задовільний, скарг вона не висловлювала, однак залишив їх поза увагою, оскільки свідки перебували в підпорядкуванні в ОСОБА_7 , який мав змогу чинити на них тиск з метою надання таких показань. Крім того, їх свідчення спростовуються показаннями потерпілої, які об'єктивно підтверджуються висновками судово-медичних експертиз щодо початку перебігу хвороби. Тобто апеляційний суд обґрунтував свою позицію, надавши оцінку достовірності й обґрунтованості зазначених показань.
Показання свідка ОСОБА_18 суд першої інстанції оцінив у сукупності з іншими доказами. У касаційній скарзі не вказано, які конкретні обставини, повідомлені свідком, спростовують висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_7 . Свідок вказувала на те, що ОСОБА_9 постійно скаржилася на біль у спині, їй кололи знеболювальні, вона не спала ночами, зав'язувала на спині хустку, лікар заходив до палати, оглядав її, під час виписки їй було краще, казала, що спина вже не болить. Температуру у відділенні міряли всім зранку та ввечері. Крім того, згідно зі звукозаписом перебігу судових засідань в апеляційному суді, сторона захисту не заявляла клопотання про повторний допит вказаного свідка.
Також, спростовуючи показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_18 , ОСОБА_17 про те, що на час виписки ІНФОРМАЦІЯ_2 року із лікарні потерпіла ОСОБА_9 почувалась добре, не скаржилась на проблеми із легенями, суд взяв до уваги фактичні дані висновку комісійної судово-медичної експертизи від 20 липня 2016 року № 130-Д, згідно якого захворювання, яке призвело до настання смерті потерпілої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, було декілька днів (48-72 годин), тобто на час виписки це захворювання вже було розвинуте та повинно було мати клінічні прояви.
Щодо необ'єктивності суду апеляційної інстанції, яка полягала у висловленні головуючим під час судового засідання 07 серпня 2025 року на доводи захисту, що це особиста думка.
Прослуховуванням перебігу судового засідання апеляційного суду від 07 серпня 2025 року не встановлено в наведеному захистом контексті обставин висловлень головуючим. Інших обставин, які могли б вказувати або свідчити, що суд будь-якими репліками вів себе упереджено і наперед до виходу в нарадчу кімнату натякав на результат розгляду апеляційної скарги, не виявлено.
Щодо доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_7 звільнено від покарання на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК, яке не було фактично призначено.
Згідно ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги і може вийти за межі лише якщо цим покращується становище.
Статтею 437 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції не має права застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання. Обвинувальний вирок, ухвалений судом першої чи апеляційної інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо вироку суду першої інстанції може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інший спосіб погіршити становище засудженого лише у разі, якщо з цих підстав касаційну скаргу подав прокурор, потерпілий чи його представник.
Колегія суддів вважає, що скасування судових рішень в цьому конкретному випадку з вимогою сторони захисту призначити покарання, буде погіршенням становища особи, а тому доводи сторони захисту в цій частині є безпідставними.
Щодо порушення приписів ст. 615-1 КПК під час розгляду суддею клопотання прокурора про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження без участі сторони захисту, то колегія суддів вважає вказані доводи захисника не є безумовною підставою для скасування судових рішень, оскільки під час розгляду справи після відновлення матеріалів кримінального провадження за клопотанням прокурора, сторона захисту не була позбавлена можливості додатково надати свої матеріали.
Згідно звукозапису перебігу судових засідань в суді апеляційної інстанції, сторона захисту не висловлювала будь-яких заперечень з приводу порушень під час відновлення матеріалів кримінального провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд в ухвалі послався на аркуші справи, які мали нумерацію до відновлення кримінального провадження, не вливають на висновки про законність судових рішень, оскільки суд діючи в межах своїх повноважень послався на фактичні дані, які містяться в конкретних письмових доказах та документах.
Сторона захисту вказує, що розмір стягнутої із ОСОБА_7 моральної шкоди в розмірі 300 000 грн не мотивований і така шкода повинна бути стягнута з юридичної особи, в порядку ст. 1172 ЦПК, однак такі доводи є безпідставними.
Колегія суддів вважає, що задовольняючи цивільний позов потерпілої, суд не вийшов за межі доводів позову та вимог, а діючи в межах повноважень дав оцінку заподіяним моральним стражданням потерпілої, при цьому не посилався на моральні страждання інших родичів і частково задовольнив позов потерпілої дотримуючись принципів справедливості та розумності. Також стягуючи кошти з ОСОБА_7 , суд діяв відповідно до вимог ст. 128 КПК, яка передбачає альтернативну можливість пред'явлення цивільного позову, до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. В цьому випадку це було право вибору позивача до кого пред'явити позов.
Разом з тим, доводи захисника про неправильне застосування редакції ст. 49 КК є слушними у зв'язку з чим судові рішення стосовно ОСОБА_7 підлягають зміні з підстав неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, виходячи наступного.
Так, Мар'їнський районний суд Донецької області, з яким погодився апеляційний суд, вказав на необхідність звільнення ОСОБА_7 від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК, при цьому взяв за основу норми ст. 12 та п. 3, ст. 49 цього Кодексу в редакції Закону на час ухвалення вироку, вказавши, що з дня вчинення кримінального правопорушення минуло 5 років.
Така позиція місцевого та апеляційного судів є невірною, оскільки згідно ч. 2 ст. 4 КК кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Санкція ч. 1 ст. 140 КК була незмінною з часу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 і до часу ухвалення вироку та передбачала покарання: позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Згідно ст. 12 КК в редакції Закону на час вчинення кримінального правопорушення (ІНФОРМАЦІЯ_2 року) ч. 1 ст. 140 цього Кодексу відносилася до злочинів невеликої тяжкості, оскільки передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, тоді як редакція вказаної норми на час ухвалення вироку (28 квітня 2021 року) відносилася до нетяжких злочинів, оскільки передбачає основне покарання в тому числі позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Крім того п. 2 ч. 1 ст. 49 КК в редакції Закону на час вчинення кримінального правопорушення передбачав можливість звільнення від покарання на підставі
ч. 5 ст. 74 цього Кодексу, якщо минуло 3 роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, тоді як п. 3 ч. 1 ст. 49 КК в редакції Закону на час ухвалення вироку передбачав можливість звільнення від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 цього Кодексу, якщо минуло 5 років - у разі вчинення нетяжкого злочину.
Тобто в цьому випадку суди попередніх інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінально караного діяння.
Інші доводи сторони захисту стосовно переоцінки фактичних обставин події, повноти дослідження доказів та їх достовірності Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1
ст. 433 КПК.
У касаційних скаргах містяться також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Мар'їнського районного суду Донецької області від 28 квітня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 змінити.
Вважати ОСОБА_7 звільненим від покарання на підставі
п. 2 ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону від 16 березня 2013 року №245-VII) та ч. 5 ст. 74 цього Кодексу.
В іншій частині судові рішення залишити без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3