17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 739/772/24
провадження № 51-2759км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,
суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Оренбурга Російської Федерації,
на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 03 лютого 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_7 засуджено за частиною 2 статті 28 і частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України (КК) до позбавлення волі на строк 12 років.
2. Суд визнав доведеним, що 07 березня 2022 року в тимчасово окупованому с. Грем'яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області засуджений, військовослужбовець збройних сил Російської Федерації, за попередньою змовою з іншими військовослужбовцями відкрито заволодів автомобілями «Mitsubishi Pajero» та «Ford Tranzit» загальною вартістю 486 800 грн, які належали ОСОБА_8 , і, погрожуючи автоматичною зброєю, помістив того до одного з викрадених автомобілів та в супроводі військової бронетехніки вивіз в бік кордону України з Російською Федерацією. Доля потерпілого залишається невідомою.
3. Суд кваліфікував такі дії як нелегальне ув'язнення (незаконне позбавленні волі) та пограбування особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року[1](Конвенція), що не виправдані військовою необхідністю і порушують вимоги статей 27, 33, 147 цієї Конвенції, тобто як інші порушення законів та звичаїв війни, вчинені за попередньою змовою групою осіб, що передбачено частиною 2 статті 28 і частиною 1 статті 438 КК.
4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
Вимоги і доводи касаційної скарги
5. Захисник, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить скасувати оскаржені рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК у зв'язку з недостатністю доказів винуватості засудженого.
6. Захист вважає, що стороною обвинувачення не спростовано, що засуджений діяв на виконання наказу, злочинність якого не була для нього очевидною, тому не можна говорити про вчинення злочину і про «попередню змову групою осіб».
7. Крім того, захист зазначає, що за наявності лише однієї обтяжуючої обставини максимальне покарання, передбачене частиною 1 статті 438 КК, не відповідає тяжкості кримінального правопорушення.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Захисник підтримав вимоги і доводи скарги. Прокурор заперечила проти її задоволення.
9. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи сторін, Суд дійшов висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
11. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питання про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення Суд керується статтями 412-414 КПК, у тому числі здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.[2]
12. Суд вважає, що у цій справі суди попередніх інстанцій дослідили сукупність доказів, представлених в ході змагальної процедури, які дозволили з'ясувати усі передбачені статтею 91 КПК обставини і зробити висновок про винуватість засудженого.
13. Сторона захисту не заперечує фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій на підставі показань потерпілої та свідків, які впізнали засудженого, а також інших письмових доказів, у тому числі й з електронних джерел. Питання про належність та допустимість доказів захист не порушує.
14. Суд не вважає за доцільне відтворювати зміст рішень попередніх інстанцій, адже захист не ставить під сумнів, що засуджений, перебуваючи у складі збройних сил Російської Федерації, розумів факт участі у військовій агресії проти України. Також захист не заперечує, що подружжя ОСОБА_9 відповідало усім критеріям цивільного населення
15. Суть доводів скарги полягає у тому, що винуватість засудженого не доведена поза розумним сумнівом, оскільки стороною обвинувачення не спростовано можливості виконання військовослужбовцями РФ законного наказу командира в рамках розслідування вбивства одного з військових РФ.
16. Суд зазначає, що розумний сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.[3]
17. У цьому провадженні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій не дають підстав припускати дії на виконання законного наказу.
18. Судами встановлено, що засуджений разом з іншими військовослужбовцями РФ, без повідомлення будь-яких правових підстав для своїх дій, позбавили потерпілого свободи і заволоділи автомобілями, після чого вивезли його в невідомому напрямку, не надавши будь-якої інформації або пояснень його дружині, а також без складання жодних документів про ці дії.
19. Спосіб дій військовослужбовців під час перебування у домоволодінні потерпілих і після цього, особливо той факт, що доля потерпілого до цього часу залишається невідомою, не дають підстав вважати, що військовослужбовці виконували наказ, пов'язаний із законним розслідуванням, а свідчать про класичний приклад насильницького зникнення, вчиненого представниками окупаційної влади.
20. Навіть якщо військовослужбовці, у тому числі засуджений, діяли на виконання наказу свого командира або начальника, такий наказ очевидно суперечив положенням міжнародного гуманітарного права і національному законодавству як окупованої країни, так і країни окупанта. Тому відповідно до частини 4 статті 41 КК засуджений, який діяв у співучасті із іншими військовослужбовцями РФ, несе відповідальність за вчинені ним дії на загальних підставах.
21. Обираючи вид та розмір покарання суд першої інстанції врахував відсутність пом'якшуючих обставин та наявність обтяжуючої покарання обставини - вчинення злочину за попередньою змовою, а також використання засудженим вразливого становища потерпілого, який опинився в умовах окупації без будь-якого правового захисту, насильницький характер дій засудженого та його спільників і їх наслідок у вигляді зникнення потерпілого та відсутності будь-яких відомостей про його долю.
22. За таких обставин у Суду немає підстав для сумніву, що призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, принципам справедливості, співмірності діяння та кари,індивідуалізації покарання.
23. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого і обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін, надавши вмотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційній скарзі сторони захисту. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.
24. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування судових рішень по справі, не виявлено. Тому касаційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Вирок Менського районного суду Чернігівської області від 03 лютого 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 , залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text
[2] 4 липня 2018 року, № 688/788/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/75286445; 23 квітня 2024 року, № 149/2842/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/118689068; 22 травня 2024 року, № 520/13315/13-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/119331708
[3] 8 жовтня 2019року, № 195/1563/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85238945; 20 січня 2026 року, № 744/291/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/133509778