20 березня 2026 року
м. Київ
справа № 499/992/24
провадження № 51-1004 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року щодо останнього,
встановив:
Вироком Іванівського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 1 рік із покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов задоволено, стягнуто із ОСОБА_5 та його законних представників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 , який є законним представником ОСОБА_9 , 156 155,72 грн матеріальної шкоди та
100 000 грн моральної шкоди.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 13 травня 2024 року, близько 20 год, перебуваючи поряд зі спортивним майданчиком, що розташований неподалік від багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин вступив у сварку з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в процесі якої вони негативно висловлювались на адресу один одного. Під час зазначеної події, ОСОБА_5 , діючи з умислом, спрямованим на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у результаті своїх дій та бажаючи їх досягнення, умисно завдав потерпілому один удар кулаком правої руки в область обличчя, а саме в ділянку щелепи зліва, внаслідок чого останньому були спричиненні середньої тяжкості тілесні ушкодження за критерієм тривалого розгляду здоров'я (понад 21 день).
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам кримінального провадження та дійшли помилкового висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки вину засудженого не доведено поза розумним сумнівом. При цьому захисник наполягає, що дії ОСОБА_5 відбувалися в умовах необхідної оборони, адже конфлікт був спровокований потерпілим, який першим виявив агресію та намагався застосувати фізичне насильство, у зв'язку з чим засуджений змушений був реагувати з метою захисту свого життя, а його дії були співрозмірними та не виходили за межі необхідної оборони. Водночас, суди безпідставно залишили поза увагою результати слідчих експериментів та показання свідків, не дослідили їх безпосередньо у судовому засіданні та фактично поклали в основу вироку лише формальне визнання вини. Крім того, захисник вказує на істотне порушення права на захист, оскільки участь захисника
ОСОБА_10 у суді першої інстанції була формальною та неефективною, адвокат не ознайомилась належним чином із матеріалами справи, не роз'яснила підзахисному положення про необхідну оборону, фактично схилила обвинуваченого до визнання вини та цивільного позову, діючи всупереч його інтересам, що призвело до недослідження важливих доказів і викривлення фактичних обставин справи. У зв'язку з цим вважає безпідставним задоволення цивільного позову, оскільки за наявності стану необхідної оборони відсутні правові підстави для покладення обов'язку відшкодування шкоди, а визначений судами розмір матеріальної шкоди є необґрунтованим, не підтверджений належними розрахунками та документами.
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі п. 2 ч. 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Статею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Так, згідно з вироком, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зокрема, на підставі:
- показань ОСОБА_5 , який повністю визнав свою вину, підтвердив обставини пред'явленого йому обвинувачення, мотив і спосіб вчинення правопорушення, розкаявся у скоєному та пояснив, що під час сварки з ОСОБА_9 завдав останньому один удар кулаком у щелепу, після цього потерпілий присів, інших ударів він не завдавав, і на цьому конфлікт було вичерпано. Про наслідки бійки -вибиті потерпілому зуби, йому стало відомо згодом. У вчиненому щиро розкаюється та запевнив, що подібного надалі не допускатиме;
- показань потерпілого ОСОБА_9 , який підтвердив покази обвинуваченого та повідомив суду, що бійка була короткою, дійсно був один удар в щелепу.
В подальшому ОСОБА_5 йому допомогу не надавав і взагалі з обвинуваченим більше не спілкувався;
- протоколу огляду місця події з фототаблицями, з якого вбачається місце та учасники конфлікту, а також зафіксовано їх розташування;
- протоколів проведення слідчих експериментів від 09.08.2024, 26.08.2024, 23.08.2024 та 23.08.2024, які проводилися за участю ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , з яких вбачається порядок розташування учасників події та їхні безпосередні дії, що також узгоджуються з показаннями як потерпілого, так і обвинуваченого;
- висновку експерта № 24-3587 за результатами проведення судово-психологічної експертизи неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 , з якого слідує, що процес відтворення обставин подій під час його допиту характеризується відсутністю психологічних ознак, які могли б свідчити про викривлення ним описуваної ситуації чи обставин його безпосередньої участі у відповідних подіях;
- висновку експерта № 97 від 20.05.2024, з якого вбачається, що в результаті скоєного правопорушення ОСОБА_9 були спричиненні тілесні ушкодження у вигляді щелепно-лицевої травми: рвано-забита рана нижньої губи, перелом альвеолярного відростку верхньої щелепи з травматичним вивихом 21, 22, 23 та 24 зубів та неповним вивихом 11 та 12 зубів, які відносяться до середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розгляду здоров'я (понад 21 день);
- протоколу огляду документу від 19.07.2024, в якому відображено відеофайли та скріншоти з екрану телефону та інші ілюстрації, які були надані слідству і зображують потерпілого, з описом спілкування учасників події.
Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов висновку, що вказані докази у їх сукупності є достатніми та взаємопов'язаними для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 122 КК України.
Не погодившись із вироком суду захисник ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу.
За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, якими він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги захисника, апеляційний суд дійшов належного висновку, що всі зібрані докази, які суд сприймав безпосередньо під час судового засідання і оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 КК України.
Доводи захисника про перебування ОСОБА_5 у стані необхідної оборони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про їх безпідставність.
Зокрема, апеляційний суд зазначив, що характер і спрямованість дій обвинуваченого свідчать про наявність у нього умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. Так, ОСОБА_5 цілеспрямовано завдав потерпілому з великою силою удар кулаком у життєво важливий орган - голову, діючи несподівано для останнього, що об'єктивно свідчить про усвідомлення ним суспільно небезпечного характеру своїх дій та передбачення можливості заподіяння шкоди здоров'ю ОСОБА_11 , але не конкретизував у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров'ю (ступінь тяжкості тілесних ушкоджень) буде фактично заподіяно потерпілому. Тобто в даному випадку він діяв з невизначеним (неконкретизованим) наміром, при якому свідомо допускав заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизував точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди.
Перевіряючи доводи сторони захисту про те, що обвинувачений діяв з метою самозахисту у відповідь на протиправні дії потерпілого, вказаний суд врахував як показання потерпілого, так і пояснення самого обвинуваченого, а також дані слідчих експериментів.
Водночас, під час апеляційного розгляду сам ОСОБА_5 повідомив, що фактично захищався від психологічного, а не фізичного впливу, будь-яких тілесних ушкоджень під час події не отримав, а на зустріч із потерпілим прибув добровільно. Такі пояснення обвинуваченого, у сукупності з іншими доказами, спростовують доводи захисника про наявність реального суспільно небезпечного посягання, яке потребувало негайного захисту.
Крім того, відповідно до висновку експерта № 97 від 20.05.2024, ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження у вигляді щелепно-лицевої травми, а характер, локалізація (у ділянці голови) та тяжкість цих ушкоджень узгоджуються з обставинами нанесення цілеспрямованого удару та свідчать саме про умисне їх заподіяння.
З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що твердження сторони захисту про наявність у діях ОСОБА_5 ознак необхідної оборони є лише інтерпретацією правової позиції обвинуваченого, оскільки сукупність доказів свідчить про спрямованість його дій саме на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
Доводи сторони захисту про порушення права ОСОБА_5 на захист, у тому числі у зв'язку з введенням його в оману захисником ОСОБА_10 , також були перевірені судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Так, судом встановлено, що на початковому етапі судового розгляду інтереси обвинуваченого ОСОБА_5 представляв адвокат ОСОБА_12 , який діяв на підставі Договору про надання правової допомоги, при цьому на всіх стадіях судового провадження участь у захисті також брали його батьки як законні представники.
У судовому засіданні від 25.02.2025 законний представник обвинуваченого
ОСОБА_7 подала клопотання про відмову від захисника ОСОБА_12 у зв'язку з неможливістю узгодження позиції захисту та просила призначити її сину іншого захисника за рахунок держави, з огляду на те, що він є неповнолітнім. Зазначене клопотання було підтримане самим обвинуваченим.
Ухвалою суду від 25.02.2025 доручено керівнику Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Одеській області призначити захисника для здійснення захисту за призначенням. Відповідно до доручення від 07.03.2025 ОСОБА_5 було призначено захисника - адвоката ОСОБА_10 .
Після заміни захисника та призначення адвоката ОСОБА_10 обвинувачений у судовому засіданні від 10.04.2025 визнав вину та надав показання, а в подальшому протягом тривалого часу (до ухвалення вироку 02.07.2025) разом із захисником і законними представниками послідовно підтримував обрану позицію захисту, брав участь у дослідженні доказів, судових дебатах та реалізовував передбачені законом процесуальні права.
При цьому під час апеляційного розгляду ні обвинувачений, ні його законні представники не змогли конкретно пояснити, у чому саме полягало введення їх в оману захисником ОСОБА_10 , обмежившись твердженням про те, що остання радила визнати вину з метою пом'якшення покарання та можливого призначення іспитового строку. Водночас, правова позиція, висловлена захисником
ОСОБА_10 , узгоджувалася з позицією як самого обвинуваченого, так і його законних представників, а пояснення останніх під час апеляційного розгляду фактично зводилися до незгоди з розміром задоволеного цивільного позову, при цьому жодних конкретних обставин, які б свідчили про введення обвинуваченого в оману захисником, ними наведено не було.
Будь-яких об'єктивних даних, які б свідчили про неналежне виконання захисником ОСОБА_10 своїх професійних обов'язків або про істотне обмеження прав обвинуваченого під час судового розгляду, у доводах касаційної скаргине наведено.
Відтак апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що право ОСОБА_5 на захист порушено не було, а доводи сторони захисту з цього приводу є надуманими.
Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги щодо недослідження судом першої інстанції результатів слідчих експериментів, визнав їх необґрунтованими.
Зокрема, місцевий суд у вироку послався на протоколи проведення слідчих експериментів від 09 серпня 2024 року, 26 серпня 2024 року, 23 серпня 2024 року та 23 серпня 2024 року, які проводилися за участю обвинуваченого та потерпілого, з яких убачається порядок розташування учасників події та їхні безпосередні дії, що узгоджуються з їх показаннями.
При цьому апеляційний суд врахував, що у вироку наведено та оцінено показання як ОСОБА_5 , так і потерпілого ОСОБА_9 , у сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами кримінального правопорушення. З огляду на те, що обвинувачений під час судового розгляду визнавав вину, детально описував обставини події, а належність і допустимість протоколів слідчих експериментів сторонами не оспорювалися, необхідності у дослівному відтворенні їх змісту або додатковому дослідженні відеозаписів у суду не було.
Стосовно переконань захисника про безпідставність визначеного судами розміру матеріальної та моральної шкоди та необхідності відмови у задоволенні цивільного позову необхідно зазначити, що апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість їх стягнення, з огляду на таке.
Щодо матеріальної шкоди судами встановлено, що неповнолітній потерпілий ОСОБА_9 внаслідок злочинних дій обвинуваченого отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та проходив стаціонарне лікування в Інституті стоматології та щелепно-лицевої хірургії НАМИ України, офіційно на лікування витрачено 9 753,72 грн, що підтверджується фіскальними чеками. При цьому, згідно з медичною документацією, він потребує подальшого багатоетапного лікування та відповідно до наданого плану лікування вартість медичних втручань становить
3 550 доларів США, що за курсом НБУ на день подання позову еквівалентно
146 402,00 грн, що також підтверджується відповідними доказами.
Таким чином, судами обґрунтовано встановлено витрати на лікування потерпілого, які безпосередньо пов'язані із відновленням його здоров'я, що свідчить про правомірність визначеного розміру матеріальної шкоди.
В частині моральної шкоди, судами встановлено, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_9 фактично зазнав значних та тривалих фізичних і душевних страждань. Зокрема, отримані ушкодження призвели до втрати частини верхньої щелепи, втрати шести зубів, необхідності накладення швів та постійного носіння протезу, що саме по собі є істотним втручанням у фізичну цілісність та нормальний розвиток дитини. Так, неповнолітній потерпілий страждав як фізично, так і психічно, що проявлялось у постійних головних болях, запамороченні, слабкості, порушенні сну, погіршенні пам'яті, пригніченому емоційному стані та тривалих переживаннях щодо свого здоров'я і майбутнього. Враховано й те, що такі наслідки настали у молодому віці, коли фізичний та психічний стан особи ще формується, а необхідність довічного носіння протезу суттєво впливає на якість життя потерпілого.
Отже, тривалість, інтенсивність та характер моральних переживань є значними, а їх вплив на загальний стан здоров'я потерпілого - очевидним, що обґрунтовано враховано судами при визначенні розміру моральної шкоди.
Відтак, визначений судом розмір відшкодування відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, а доводи захисника щодо відмови у задоволенні цивільного позову є необґрунтованими.
Що стосується доводів касаційної скарги про безпідставну відмову у повторному дослідженні доказів та виклику свідків, з посиланням, що неналежний захист адвоката ОСОБА_10 інтересів обвинуваченого призвів до неправильної оцінки доказів судом першої інстанції, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов'язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає наявність (сукупність), як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою конкретних доказів, не може слугувати підставою для їхнього обов'язкового повторного дослідження.
Крім того, відповідно до оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції не здійснював власної оцінки доказів, погодився із тією оцінкою, яку дав суд першої інстанції, а тому підстав для повторного дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, у суду не було.
Повторне дослідження обставин є правом, а не обов'язком суду. Відмова у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність законних підстав та переконливих доводів про таку необхідність.
Твердження захисника ОСОБА_4 щодо порушення принципу рівності сторін у зв'язку з неналежною якістю технічного запису судового засідання не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки сам по собі недолік технічної фіксації не є безумовною підставою для скасування судового рішення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК України істотним порушенням є лише таке порушення, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення, однак із наведених доводів не вбачається, що зазначені обставини фактично позбавили сторону захисту можливості реалізувати свої процесуальні права чи вплинули на зміст ухваленого судового рішення.
Таким чином, вказаний суд діяв у межах своїх повноважень та не допустив порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, як на те посилається захисник у касаційній скарзі.
Верховний Суд вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.
Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Іванівськогорайонного судуОдеської областівід 02 липня 2025 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року щодо останнього.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3