23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 953/6231/22
провадження № 51- 3082 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року,
установив:
Київський районний суд м. Харкова вироком від 27 грудня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудив за ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування на строк 10 років, з конфіскацією всього належного йому майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 ухвалив рахувати з моменту проголошення вироку - 27 грудня 2024 року. Зарахував ОСОБА_4 у строк покарання попереднє ув'язнення з 13 травня 2022 року по 28 грудня 2022 року та з 09 лютого 2023 року по 26 грудня 2024 року включно.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави до набрання вироком законної сили залишив без змін.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він, будучи громадянином України, жителем с. Вільхівка Харківського району Харківської області, в якому, до початку повномасштабного воєнного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року з боку держави-агресора (Російської Федерації - далі РФ) здійснюючи свою трудову діяльність в якості водія місцевого м'ясокомбінату та, не перебуваючи на окупованій території України, а з 08 березня 2022 року достовірно знаючи про окупацію с. Старий Салтів Чугуївського району Харківської області, свідомо, за власним бажанням, 09 березня 2022 року виїхав до вказаного населеного пункту із с. Вільхівка, яке на цей час ще перебувало під контролем української влади та її збройних сил, і проживаючи в АДРЕСА_1 , переслідуючи антидержавницькі мотиви, в умовах тимчасової окупації за відсутності фізичного чи психологічного впливу з боку представників окупаційної влади, вчинив умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору, а саме пособництво державі-агресору, збройним формуванням держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації рішень держави-агресора та збройних формувань держави-агресора.
Починаючи з 17 березня 2022 року ОСОБА_4 , добровільно перемістившись на тимчасово окуповану територію в с. Старий Салтів, розпочавши з власної ініціативи своє співіснування з ворогом на одній території, в умовах екстремальної та надзвичайної ситуації, побудувавши заздалегідь модель своєї поведінки з представниками збройних формувань держави-агресора, орієнтовану на підтримку та реалізацію рішень військових збройних формувань держави-агресора, представники яких можуть гарантувати йому та членам його родини безпеку, свободу переміщення і недоторканість на тимчасово окупованій території, не приховуючи свою лояльність військовим держави-агресора встановив контакт з особою, яка виражала інтереси і діяла від імені РФ, а саме з представником підрозділу збройних формувань держави-агресора з позивним «Шаман», якого зумів запевнити і переконати в своїй прихильності державі-агресору, виказавши готовність співпрацювати з військовими в частині підтримання рішень держави-агресора, її збройних формувань, а саме: політичних заяв, законів, указів, постанов, наказів, розпоряджень та інших відповідних рішень, що приймаються органами влади РФ, командуванням її збройних формувань, окупаційною адміністрацією.
У двадцятих числах березня, але не раніше 24 березня 2022 року, ОСОБА_4 діючи умисно, з метою отримання довіри з боку представників збройних формувань держави-агресора для забезпечення сприятливих умов проживання на окупованій території, перебуваючи разом з останніми в щойно окупованих с. Вільхівка та с. Верхня Роганка, де відкрито, у присутності місцевих жителів, добровільно, виражаючи солідарність з діями та рішеннями представників підрозділу збройних формувань держави-агресора, виказав готовність сприяти їм при вирішенні питань щодо розповсюдження так званої «гуманітарної допомоги» серед населення вказаних населених пунктів. При цьому, звертаючись до місцевих жителів, які вимушено опинилися в окупації, надаючи підтримку і допомогу державі-агресору та її збройним формуванням, ОСОБА_4 стверджував про те, що російська влада прийшла назавжди та закликав місцевих мешканців допомагати державі агресору в усьому, не чинити опір окупантам, відмовитись від будь-якої підтримки захисників України, беззаперечно підкоритися збройним формуванням ворога та виконувати усі їхні вимоги, які слід вважати законними.
Зазначеними умисними, протиправними діями в умовах воєнного стану, приймаючи активну участь у створенні позитивного іміджу загарбників серед жителів окупованих територій с. Вільхівка та с. Верхня Роганка Вільхівської сільської ради Харківського району, постійно комунікуючи разом з військовими збройних сил РФ, ОСОБА_4 вчинив дії, спрямовані на пособництво державі-агресору, які мають політико-ідеологічну мотивацію, з метою спричинити шкоду державі Україна, її патріотам та союзникам, пов'язані з підтримкою ворога в тому, щоб надати оманливу, уявну видимість піклування, турботи держави-агресора її прибічників відносно населення окупованої території та життєзабезпечення її мешканців, а також розв'язання важливих, з ідеологічної точки зору держави-агресора, питань щодо пропагування нормальної життєдіяльності громад на окупованих територіях.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2026 року апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 залишив без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_4 - без змін.
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів у частині неправильного застосування кримінального закону захисник зазначає про те, що:
- на його думку, ОСОБА_4 мав тільки намір допомагати представникам збройних формувань держави-агресора в розповсюджені серед населення окупованих населених пунктів допомоги в натуральної формі, яка відповідає ознакам гуманітарної допомоги, а саме реалізації рішень та/або дії окупаційної адміністрації держава-агресора, які направлені на виконання державою-агресором своїх обов'язків, передбачених міжнародним гуманітарним правом, зокрема, положеннями ст. 1 Закону України «Про гуманітарну допомогу» та ст. 55 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни;
- суди попередніх інстанцій не встановили вчинення ОСОБА_4 будь-яких дій з співробітництва із представниками збройних формувань держави-агресора;
- в суді першої інстанції не доведено, що в діях обвинуваченого наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК;
- сторона обвинувачення не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_4 здійснюючи підтримку й допомогу державі - агресору та її збройним формуванням, звертався до місцевих жителів, які вимушено опинилися в окупації та стверджував про те, що російська влада прийшла назавжди та закликав місцевих мешканців допомагати державі агресору в усьому, не чинити опір окупантам, відмовитись від будь-якої підтримки захисників України, беззаперечно підкоритися збройним формуванням ворога та виконувати усі їхні вимоги, які слід вважати законними.
У частині доводів касаційної скарги щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону захисник, посилаючись на положення ч.1 ст. 412, ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) зазначив, що:
- зміна обвинувачення прокурором стосовно ОСОБА_4 11 квітня 2024 року з ч. 2 ст.111 на ч. 1 ст. 111-2 КК, на його переконання, здійснено з порушеннями вимог ст. 338 КПК, оскільки призвело до створення штучних умов щодо можливості звинуватити ОСОБА_4 за його дії, які він вчинив до 24 березня 2022 року в пособництві державі-агресору, кримінальна протиправність і караність, кримінально-правові наслідки за яке з'явилася тільки 23 квітня 2022 року, що безумовно є порушенням вимог ч. 2 ст. 4 КК стосовно зворотньої дії Закону в часі;
- згідно згаданої ст. 338 КПК прокурор має право змінити обвинувачення за наявності встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення, однак із матеріалів кримінального провадження таких не вбачається, та про такі не зазначено прокурором в обвинувальному акті від 11 квітня 2024 року;
- подання прокурором 11 квітня 2024 року, того ж дня, коли змінено ним обвинувачення, клопотання про продовження строку запобіжного заходу за ч. 2 ст. 111 КК, свідчить про можливе погодження сторони обвинувачення з доведеністю дослідженими доказами вини ОСОБА_4 за цією нормою КК;
- на його думку, недотримання судами вимог ст. 338 КПК під час зміни обвинувачення в суді призвело до того, що сторона захисту була позбавлена процесуальної можливості звернутися до суду з клопотанням про повернення обвинувального акта прокурору, при цьому, також ураховуючи передбачені процесуальні права обвинуваченого, стосовно якого в цій частині має бути застосована належна правова процедура, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року (справа№ 308/12144/15) є істотним порушенням вимог КПК;
- надана стороною захисту відповідь на адвокатський запит від 09 червня 2022 року, підписана заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2) є переконливим доказом того, що ОСОБА_4 добровільно заявив органам державної влади про наявність у нього інформації, яка може допомогти ЗСУ, а саме, що він з власної ініціативи надавав оперативним-розшуковим підрозділам ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію про пересування та розташування підрозділів збройних сил РФ, осіб причетних до надання пособницької допомоги російським окупаційним військам, що, на думку скаржника, є достатньою підставою для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 111 КК;
- судами попередніх інстанцій не звернуто уваги на невідповідність обвинувального акта від 11 квітня 2024 року вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, а саме: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими, не відповідає правовій кваліфікації кримінального правопорушення, що є порушенням вимог ст. 338 КПК і виключає можливість прийняти судом обґрунтоване й законе судове рішення;
- судами попередніх інстанцій не враховано того, що відсутність доказів вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК свідчить про те, що з моменту внесення відомостей до ЄРДР 12 травня 2022 року до зміни обвинувачення в суді - 11 квітня 2024 року, кримінальне провадження відносно обвинуваченого використовувалося стороною обвинувачення як процесуальний примус, що не відповідає положенням ст. 2 КПК;
- на його думку, якщо би до ОСОБА_4 була застосована належна правова процедура, передбачена ст. 338 КПК, то сторона обвинувачення не мала би можливості станом на 12 травня 2022 року притягнути його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 111-2 КК, що відповідає позиції, наведеній Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2025 року (справа № 953/4418/22).
При цьому захисник вказав про те, що на допущені порушення вимог кримінального закону та кримінального процесуального закону не звернув уваги апеляційний суд, що свідчить про недотримання цим судом вимог статей 370, 409 КПК.
Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визвати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то такі, на думку Суду, є безпідставними.
За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, для ухвалення відповідного рішення.
Як вбачається зі змісту вироку, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК, на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
При цьому, в основу свого рішення судом першої інстанції покладено досліджені в ході судового провадження докази, зокрема, показання:
- обвинуваченого ОСОБА_4 , який у судовому засіданні вину не визнав та крім іншого, зазначив, що на початок збройної агресії проти України він працював водієм на Вільхівському хлібозаводі та о 05:00 був в с. Липцях. 26 лютого 2022 року через с. Вільхівку пройшла велика кількість російської військової техніки, надалі в село заїхало декілька російських транспортних засобів та почалися обстріли. В перших числах березня 2022 року він поїхав до своєї сім'ї до с. Старий Салтів. 06 березня 2022 року він виїхав до с. Верхньої Роганки, погодився разом з іншими мешканцями села возити хліб для місцевого населення. В період часу до 20 березня 2022 року вони близько 4 разів привозили хліб, останній раз 18 березня 2022 року. Коли вони везли хліб 18 березня 2022 року, їх зупинили російські військові, дві машини відпустили, а його автомобіль залишили, при цьому всіх, хто був в машині роздягнули та поставили на коліна. 19 березня 2022 року він поїхав до с. Старий Салтів за гуманітарною допомогою, де сусід сказав йому, що його розшукують. Побоюючись за життя своєї родини, він погодився їхати з російськими військовими, які його привезли до сільради. Там знаходилося декілька російських військових, серед яких був військовий з позивним «шаман», який почав розпитувати його про поїздки за хлібом. Після чого «шаман» наказав йому сідати в машину та їхати з ними, нащо він погодився, оскільки боявся за своє життя та життя своєї родини, розуміючи, що перед ним озброєні російські військові, так які привезли його в центр с. Верхньої Роганки та наказали вийти з автомобіля. До нього підійшли місцеві мешканці, а старший серед російських військових сказав людям, що ОСОБА_4 буде старшим з доставки гуманітарної допомоги, на що він погодився, оскільки людям необхідна була їжа, крім того, в цьому населеному пункті був його батько. Після цього окупанти наказали йому їхати до с. Вільхівки та показати їм, де знаходиться сільська рада, і де є місцеві мешканці. Він показав їм, де знаходиться сільська рада, після чого вони зупинилися в місці, яке він зазначив, та наказали йому йти розмовляти з людьми. Виконуючи вказівки російських військових, він сказав людям, які знаходилися біля селищної ради, що росіяни хочуть поговорити з ними, і що він буде старшим, однак люди відмовилися виходити. У подальшому з 01 травня по 03 травня 2022 року російські військові тримали його в підвалі та забрали в нього телефон, коли відпустили, повернули йому телефон, в якому вже була інформація, яку виявлено під час огляду телефону та відображено в протоколі огляду. 06 травня 2022 року він приїхав до м. Харкова, 11 травня 2022 року подав заявку про вступ до українського військового формування « ІНФОРМАЦІЯ_3 », а 12 травня 2022 року його затримали працівники СБУ разом з військовими «ІНФОРМАЦІЯ_3». Крім того, обвинувачений зазначив, що виконував всі вказівки російських військових, оскільки боявся за себе та свою родину, оскільки знаходився серед значної кількості озброєних російських військових, в умовах окупації, при цьому російські військові його не били та не погрожували йому, але, враховуючи обстановку, що склалася, він усвідомлював, що, у разі непокори, до нього та його родини може бути застосовано насильство, його або когось з членів його родини можуть вбити. Обвинувачений також пояснив, що з першого дня вторгнення та під час окупації жодних відео він не знімав, у соцмережі не викладав, жодним акаунтом не користувався;
- свідка ОСОБА_6 , який зазначив, що він проживає в с. Верхня Роганка, де в період з 17 по 20 березня 2022 року в обідній час він йшов з батьком по селу та побачив російські військові автомобілі з літерами «V», де з однієї з них вийшов ОСОБА_4 ;
- свідка ОСОБА_7 , який зазначив, що проживає в с. Верхня Роганка, ОСОБА_4 знає як мешканця села, 20 березня 2022 року він стояв на зупинці в селі разом із сином та бачив ОСОБА_4 , який стояв біля російських військових автомобілів з літерами «Z», яких було близько 6-7, а потім він поїхав за лікарем до с. Вільхівка, проїжджаючи через с. Сороківку, також бачив російські військові автомобілі з літерою «Z» і ОСОБА_4 , який стояв разом із російськими військовими;
- свідка ОСОБА_8 , яка пояснила, що проживає в с. Вільхівка, де приблизно 20 березня 2022 року вона разом з іншими мешканцями ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , стояли на вулиці та готували їжу на вогнищі, у цей час до села приїхали на автомобілях з літерами «Z» російські військові, на руках в них були білі пов'язки, разом з ними приїхав ОСОБА_4 , що було очевидним для неї, оскільки останній стояв поруч з російськими військовими та йшов з їх боку. Підійшовши до свідка та інших мешканців, він їм повідомив, що буде тут головним залежно від того, як вони приймуть росіян, з ними все буде добре, росіяни все зроблять, місцеві мешканці отримають гуманітарну допомогу, ліки, діти зможуть піти до школи;
- свідка ОСОБА_12 , яка зазначила, що вона проживає в с. Елітне. 20 березня 2022 року зі змісту листування в групі соцмережі «Телеграм», «ІНФОРМАЦІЯ_5», вона дізналася про те, що ОСОБА_4 привів російських військових, і маючи з останнім дружні стосунки, вона написала йому в цьому месенджері повідомлення, на яке він відповів, що росіяни хочуть налагодити контакт РФ з місцевою владою. Вона йому зателефонувала і в розмові він повідомив, що привів російських військових, оскільки хоче стати головним у селі та через нього буде надаватися РФ гуманітарна допомога;
- свідка ОСОБА_13 , в тій частині, що ОСОБА_4 є сином його однокласника, у березні 2022 року в «Інстаграмі» він бачив відеоролик з участю ОСОБА_4 , на якому останній сидів за накритим столом, відеоролик у соцмережі було підписано - «ІНФОРМАЦІЯ_6», також він бачив відео, на якому ОСОБА_4 їздив з російськими військовими по території села, проїжджаючи аптечний кіоск, м'ясокомбінат, ферму, де ОСОБА_4 розповідав про те, що приїхали добрі люди, яких не треба боятися;
- свідка ОСОБА_14 , який зазначив, що він займає посаду оператора газорозподільної системи. В 20-х числах березня 2022 року він з товаришем поїхав до с. Вільхівка за зерном, де його забрали російські військові та привезли його до сільської ради, біля якої стояв автомобіль «Патріот» та було багато російських військових. Зі слів своєї сестри, ОСОБА_15 , йому стало відомо, що російським військовим про його місцезнаходження розповів ОСОБА_4 ;
- свідка ОСОБА_16 , який зазначив, що ОСОБА_4 є його сусідом, мешканці будинку обладнали підвал для проживання, ОСОБА_4 також приймав у цьому активну участь, однак надалі він виїхав із сім'єю з села. 20 березня 2022 року ОСОБА_4 зайшов до них у підвал та повідомив, що приїхали люди та хочуть поспілкуватися, нічого поганого вони не зроблять, було зрозуміло, що він розповідає про окупантів. Розмовляти мешканці будинку відмовилися. Приблизно через годину свідок вийшов на вулицю, де біля будинку сільської ради побачив російських військових, російську військову техніку, серед якої був автомобіль «Патріот», в якому перебував ОСОБА_4 . Він чув, як російські військові покликали ОСОБА_4 та наказали йому привезти людину, яка все знає. При цьому, ніяких погроз в бік ОСОБА_4 він не чув;
- свідка ОСОБА_11 , яка зазначила, що знає ОСОБА_4 як мешканця с. Вільхівка, який проживав у сусідньому будинку. 24 лютого 2022 року вона бачила ОСОБА_4 , після цього бачила його в другий раз 20 березня 2022 року за обставин, коли до сільської ради приїхало 7-8 російських військових машин з символікою «V», з ними був ОСОБА_4 . В цей час свідок разом із ОСОБА_10 , ОСОБА_17 та іншими жителями були на вулиці. ОСОБА_4 підійшов до них та сказав, щоб вони не переживали, що чіпати їх ніхто не буде в залежності від того, як вони будуть себе поводити, що він буде возити гуманітарну допомогу, а діти підуть до школи. Після цього ОСОБА_4 повернувся до російських військових та поїхав разом з ними. Свідок також зазначила, що при цьому ОСОБА_4 поводив себе вільно, нормально, якихось ознак, які вказували б на те, що він діяв під тиском, вона не побачила;
- свідка ОСОБА_18 , який підтвердив, що з 24 лютого 2022 року знаходився в с. Вільхівці та розвозив гуманітарну допомогу, у тому числі в с. Верхню Роганку. 20 березня 2022 року він бачив, що з боку с. Шестаково їхали 6-7 військових автомобілів з символікою «Z» і «V», які зупинилися і з першого вийшов ОСОБА_4 та пішов в напрямку свого будинку. Російські військові питали у свідка де головний та хто де знаходиться. Як зрозумів свідок, ОСОБА_4 їх супроводжував, при цьому, ніяких погроз з боку російських військових в бік ОСОБА_4 він не чув. В подальшому, свідок бачив ОСОБА_4 з російськими військовими в с. Сороківці та с. Вільхівці в той же день;
- свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що ОСОБА_4 знала як мешканця c. Вільхівки та колегу по роботі в ТОВ «Вільхівський хліб». У березні 2022 року бачила, як до села ОСОБА_4 приїхав з російськими військовими на автомобілі «ВАЗ», за яким приїхала колонна джипів з літерами «Z». В цей час вона з іншими мешканцями будинку була на вулиці. ОСОБА_4 спустився в підвал сусіднього будинку, а потім підійшов до них та сказав, що приїхали російські військові, з ними треба ладнати та не провокувати їх, також росіяни проведуть світло, газ та дадуть гуманітарну допомогу, просив надавати окупантам допомогу. Після цього, ОСОБА_4 повернувся до російських військових та вони всі разом поїхали. Також свідок зазначила, що ОСОБА_4 дуже доброзичливо поводився з російськими військовими, ручкався та обіймався з ними.
Крім зазначених показань обвинуваченого та свідків, суд першої інстанції урахував письмові докази, зокрема:
- протоколи пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 жовтня 2022 року, в ході яких свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 впізнали ОСОБА_4 ;
- повідомлення від 12 травня 2022 року начальника ГВ ЗНД ІНФОРМАЦІЯ_7 полковника ОСОБА_19 , про вчинення кримінального правопорушення, зі змісту якого вбачається, що в ході проведення контррозвідувальних заходів, отримано інформацію про можливе вчинення громадянином України ОСОБА_4 кримінального правопорушення, який, за отриманими даними, проживаючи в с. Вільхівка Харківської області, з початку збройної агресії РФ, активно сприяв у проведенні наступальних дій на території регіону та протидії ЗС України щодо оборони України;
- відповідь від 13 травня 2022 року начальника ГВ ЗНД ІНФОРМАЦІЯ_7, за результатами виконання в порядку статей 40, 41 КПК доручення старшого слідчого в ОВС 3 відділення СВ ІНФОРМАЦІЯ_7 майора юстиції ОСОБА_20 , зі змісту якої слідує, що ОСОБА_4 надавав допомогу російським військовим при їх перебуванні у с. Вільхівка Харківської області, у тому числі активно сприяв представникам РФ у проведенні наступальних дій на території регіону. Зокрема, ОСОБА_4 приховано проводив військову техніку окупаційних військ до населених пунктів с. Вільхівка та с. Верхня Роганка Харківської області;
- відповідь від 29 червня 2022 року заступника начальника ГВ КР ІНФОРМАЦІЯ_7, за результатами виконання в порядку статей 40, 41 КПК доручення старшого слідчого в ОВС 3 відділення СВ ІНФОРМАЦІЯ_7 майора юстиції ОСОБА_20 , зі змісту якої слідує, що ОСОБА_4 під час окупації Старосалтівської ОТГ військовими силами РФРФ, працював різноробочим у домоволодінні Старосалтівської ОТГ, садове товариство «Висотник» (АДРЕСА_2), яке належить громадянину України ОСОБА_21 . За наявною оперативною інформацією, ОСОБА_21 є фактичним власником автомобіля «Газель», який він передав ОСОБА_4 для користування під час окупації Старосалтівської ОТГ з метою забезпечення продуктами харчування окупаційних сил.
Серед урахованих зазначених у вироку письмових доказів, місцевий суд послався також на протокол огляду речей та документів від 19 червня 2022 року з додатками, об'єктом якого є публічна відкрита група в меседжері «Telegram», розташована за посиланням « ІНФОРМАЦІЯ_4 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », яка містить відомості від 20 березня 2022 року в період часу з 16:11 до 20:10 про листування мешканців с. Вільхівка в зазначеній групі, зокрема, повідомлення різного змісту щодо дій ОСОБА_4 .
Надаючи оцінку згаданому доказу, суд першої інстанції зазначив, що хоча прямо дані протоколу огляду не підтверджують здійснення обвинуваченим певних дій, спрямованих на пособництво державі-агресору, проте свідчать про негативну репутацію ОСОБА_4 серед мешканців територіальної громади, як особи, яка має проросійські настрої та негативно налаштована до української влади.
Надаючи правову оцінку наведеним вище доказам, суд першої інстанції у вироку зазначив мотиви про те, що досліджені в судовому засіданні докази в сукупності, зокрема, показання свідків під час судового розгляду ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 є послідовними та повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами і поза розумним сумнівом доводять, що ОСОБА_4 у період тимчасової окупації населених пунктів Старосалтівської територіальної громади здійснював дії щодо реалізації та підтримки рішень та дій держави-агресора та збройних формувань держави-агресора: супроводжував представників збройних формувань держави-агресора, погодився бути старшим, про що повідомляв місцевих мешканців, розповідав місцевим мешканцям про необхідність прийняти окупаційну владу для забезпечення нормальної життєдіяльності територіальної громади.
Серед іншого, суд першої інстанції зазначив також про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК за встановлених обставин є доведеною. Про наявність антидержавницького мотиву в діях ОСОБА_4 свідчать докази, а саме показання під час судового розгляду свідка ОСОБА_13 щодо змісту публікацій ОСОБА_4 в соціальній мережі «Інстаграм» та свідка ОСОБА_12 щодо змісту її листування та телефонної розмови з ОСОБА_4 , а також протокол огляду речей та документів від 19 червня 2022 року з додатками, предметом якого є публічна відкрита група у меседжері «Telegram».
Крім того зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд дослідив також докази, надані стороною захисту, при цьому надаючи їм оцінку в їх сукупності дійшов висновку, що вони не спростовують вчинення ОСОБА_4 інкримінованих йому дій та не свідчать про відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК, жодним чином не підтверджують наявності фактів застосування до нього фізичного та психологічного примусу та не виключають можливості надання ОСОБА_4 добровільної згоди на співпрацю з державою-агресором.
При цьому суд першої інстанції вказав у вироку, що факт зберігання за місцем проживання ОСОБА_4 документів, пов'язаних з діяльністю ЗС РФ, які з його слів були ним виявлені у покинутій військовій техніці російських військових, а також зміст відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2, жодним чином не свідчать про відсутність у обвинуваченого антидержавницького мотиву та не виправдовують обвинуваченого, оскільки вчинення згаданих дій, у тому числі щодо пособництва державі-агресору, не є взаємовиключними.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи у касаційній скарзі в цій частині та наявність підстав для звільнення ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 111 КК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 погодився з оцінкою та висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини та правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 111-2 КК. При цьому суд перевірив всі доводи, викладені в апеляційній скарзі та вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції пославшись на встановлені та досліджені місцевим судом докази в ухвалі зазначила, що вони є належними та допустимими, логічними та послідовними, будь-яких процесуальних порушень при їх збиранні, дослідженні та оцінці доказів, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, не встановлено.
Крім іншого, суд апеляційної інстанції не погоджуючись з доводами захисника про відсутність у діях обвинуваченого умислу на пособництво державі-агресору зазначив, що:
- суд першої інстанції надав належну оцінку доказам сторони захисту та обґрунтовано дійшов висновку, що вони не спростовують вчинення ним пособництва державі-агресору та не свідчать про відсутність у його діях складу цього кримінального правопорушення;
- відповідь керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 і факт зберігання документів ОСОБА_4 , пов'язаних з діяльністю збройних сил РФ, не виключають можливості вчинення ним інших умисних дій, спрямованих на надання допомоги державі-агресору. Вчинення дій на користь України та дій, що утворюють склад пособництва державі-агресору, не є взаємовиключними;
- відсутність умислу також не підтверджуються показаннями свідків у провадженні, оскільки встановлені судом обставини не свідчать про застосування до ОСОБА_4 фізичного чи психологічного примусу з боку окупаційних військ та не виключають можливості його добровільної згоди на співпрацю з державою-агресором;
- наведені в апеляційній скарзі обставини не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності в діях ОСОБА_4 умислу на пособництво державі-агресору та зводяться до переоцінки доказів.
Ураховуючи наведені вище висновки судів попередніх інстанцій, колегія суддів вважає неспроможними доводи у касаційній скарзі про те, що:
- ОСОБА_4 мав тільки намір допомагати представникам збройних формувань держави-агресора в розповсюджені серед населення окупованих населених пунктів допомоги в натуральної формі, яка відповідає ознакам гуманітарної допомоги, а саме реалізації рішень та/або дії окупаційної адміністрації держава-агресора, які направлені на виконання державою-агресором своїх обов'язків, передбачених міжнародним гуманітарним правом;
- суди попередніх інстанцій не встановили вчинення ОСОБА_4 будь-яких дій з співробітництва із представниками збройних формувань держави-агресора;
- в суді першої інстанції не доведено, що в діях обвинуваченого наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК;
- сторона обвинувачення не надала суду жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_4 здійснюючи підтримку і допомогу державі-агресору та її збройним формуванням, звертався до місцевих жителів, стверджуючи про те, що російська влада прийшла назавжди та закликав місцевих мешканців допомагати державі агресору в усьому, не чинити опір окупантам, відмовитись від будь-якої підтримки захисників України, беззаперечно підкоритися збройним формуванням ворога та виконувати усі їхні вимоги, які слід вважати законними.
Доводи захисника про те, що засудження ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 111-2 КК відбулося з порушенням вимог ч. 2 ст. 4 та ч. 2 ст. 5 КК, оскільки інкриміновані йому дії мали місце до 24 березня 2022 року, тобто до набрання чинності положень ст. 111-2 КК (пособництво державі-агресору), а кримінальна протиправність і караність та інші кримінально-правові наслідки за цією статтею КК з'явилися тільки 23 квітня 2022 року, є необґрунтованими з таких підстав.
Оцінюючи доводи касаційної скарги про зазначені порушення вимог кримінального закону, колегія суддів виходить з системного аналізу положень закону про кримінальну відповідальність з урахуванням змін, внесених до КК, у зв'язку зі збройною агресією РФ проти України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
До внесення указаних вище змін в КК, серед яких була й поява у змісті Особливої частини КК ст. 111-2 КК «Пособництво державі-агресору», кримінально-правова оцінка діянь, пов'язаних зі сприянням державі-агресору, здійснювалася у межах загального складу злочину щодо державної зради, передбаченого ст. 111 КК, санкція якої передбачала покарання у виді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої.
З прийняттям Закону України № 2198-IX від 14 квітня 2022 року, який набрав чинності з 23 квітня 2022 року, законодавець цілеспрямовано запровадив окремий склад кримінального правопорушення, передбачений диспозицією ч. 1 ст. 111-2 КК, й таке запровадження мало на меті диференціацію кримінальної відповідальності залежно від фактичного змісту поведінки особи, характеру її взаємодії з державою-агресором, ступеня суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення тощо.
За цих обставин неможливо стверджувати, що з появою у змісті Особливої частини КК положень ст. 111-2 КК відбулося встановлення кримінальної протиправності діяння, яке раніше не визначалося положеннями КК як протиправне, що згідно зі змістом ч. 2 ст. 5 КК вказувало би на неможливість кваліфікації дій особи, які мали місце до набрання чинності законом № 2198-IX від 14 квітня 2022 року, за статтею 111-2 КК.
При цьому санкція ч. 1 ст. 111-2 КК (позбавлення волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від 10 до 15 років та з конфіскацією майна або без такої) за змістом основного покарання є менш суворою порівняно з указаною вище санкцією ст. 111 КК, що об'єктивно свідчить про пом'якшення кримінальної відповідальності за діяння, яке конкретизовано охоплюється змістом диспозиції саме ч. 1 ст. 111-2 КК.
За таких обставин кваліфікація судами дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 111-2 КК узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 5 КК, відповідно до якої закон, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що застосування у цьому провадженні для кваліфікації дій ОСОБА_4 диспозиції ч. 1 ст. 111-2 КК відповідає вимогам матеріального закону й не порушує принципів дії закону про кримінальну відповідальність у часі. Наведене узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, зокрема, правовою позицією Касаційного кримінального Суду, наведеною в постанові від 04 лютого 2026 року (справа № 953/1172/23).
Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводів касаційної скарги захисника про допущення судом апеляційної інстанції порушень вимог КПК.
Так, на переконання Суду, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, дав належну оцінку доводам викладеним в апеляційній скарзі захисника, ретельно їх перевірив та, належним чином мотивувавши своє рішення, обґрунтовано залишив її без задоволення. При цьому підстав для скасування чи зміни вироку, передбачених нормами КПК, суд апеляційної інстанції не встановив.
Твердження сторони захисту про невідповідність обвинувального акта від 11 квітня 2024 року вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК є необґрунтованими, оскільки доводи аналогічного змісту апеляційної скарги перевірялися апеляційним судом і не знайшли свого підтвердження.
В оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції зазначив про те, що посилання на невідповідність викладених у обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення правовій кваліфікації є безпідставними, оскільки обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин інкримінованих дій та їх правову кваліфікацію, що дало змогу обвинуваченому чітко усвідомлювати суть пред'явленого обвинувачення та реалізувати своє право на захист.
При цьому захисник у касаційній скарзі не наводить переконливих аргументів щодо допущення будь-яких порушень в розумінні ст. 293 КПК, а саме в ході надання копії обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування ОСОБА_4 та його захиснику.
Доводи сторони захисту в касаційній скарзі про те, що:
- зміна обвинувачення прокурором стосовно ОСОБА_4 11 квітня 2024 року з ч. 2 ст. 111 на ч. 1 ст. 111-2 КК здійснено з порушеннями вимог ст. 338 КПК, згідно з якими прокурор має право змінити обвинувачення за наявності встановлення нових фактичних обставин кримінального правопорушення, та про встановлення таких обставин не зазначено в обвинувальному акті;
- подання прокурором 11 квітня 2024 року клопотання про продовження строку запобіжного заходу за ч. 2 ст. 111 КК, свідчить про можливе погодження сторони обвинувачення з доведеністю дослідженими доказами вини ОСОБА_4 за цією нормою КК;
- недотримання судами вимог ст. 338 КПК під час зміни обвинувачення в суді призвело до того, що сторона захисту була позбавлена процесуальної можливості звернутися до суду з клопотанням про повернення обвинувального акта прокурору, при цьому, також ураховуючи передбачені процесуальні права обвинуваченого, стосовно якого в цій частині має бути застосована належна правова процедура, що не відповідає висновку в постанові Верховного Суду від 14 січня 2025 року (справа № 308/12144/15),
на переконання колегії суддів є безпідставними з огляду на зміст оскаржуваних судових рішень в цій частині.
Так, як убачається з копії вироку місцевого суду та ухвали апеляційної суду суди попередніх інстанцій, урахувавши положення Законом України № 2198-IX від 14 квітня 2022 року дійшли висновку про те, що зміна обвинувачення полягала у приведенні правової кваліфікації дій обвинуваченого у відповідність до чинного кримінального закону та застосуванні спеціальної норми щодо загальної, що не погіршувало становище обвинуваченого з огляду на м'якшу санкцію ст. 111-2 КК порівняно з санкцією ст.111 КК. При цьому, доводи захисника в апеляційній скарзі щодо порушення вимог ст. 338 КПК суд апеляційної інстанції визнав помилковими.
Крім того, із копії вироку вбачається, що суд першої інстанції в цій частині застосував положення ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
При цьому суд ураховуючи межі судового розгляду (ст. 337 КПК), беручи до уваги встановлення кримінальної відповідальності за умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації рішень держави-агресора та збройних формувань за спеціальною по відношенню до ст. 111 КК є ст. 111-2 КК, санкція якої передбачає більш м'яке покарання, у вироку дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 вчинив умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації рішень держави-агресора та збройних формувань.
Посилання захисника на висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 14 січня 2025 року (справа № 308/12144/15) є необґрунтованим, оскільки під час розгляду згаданої справи, суд касаційної інстанції не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій і констатував недотримання судом першої інстанції у цьому провадженні вимог ч. 3 ст. 338 КПК, що є істотним порушенням вимог КПК і безумовною підставою для скасування судових рішень з огляду на те, що суд не вжив достатніх заходів для роз'яснення потерпілому положень ч. 3 ст. 338 КПК, що призвело до неналежного забезпечення дотримання прав потерпілого, які визначені кримінальним процесуальним законом. Однак, у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 потерпілі особи відсутні та подібних порушень, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Посилання скаржника на те, що у випадку застосування до ОСОБА_4 належної правової процедури, передбаченої ст. 338 КПК, сторона обвинувачення 12 травня 2022 року не змогла би притягнути його до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 111 -2 КК, що, на його думку узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 953/4418/22, також є необґрунтованими, оскільки наведена захисником постанова Верховного Суду не є релевантною до спірних у цьому провадженні правовідносин, адже стосувалася правової ситуації, коли апеляційний суд, залишаючи вирок без зміни, обмежився загальними посиланнями на те, що інкриміновані дії мали місце як до, так і після набрання чинності Законом № 2198-IX від 14 квітня 2022 року, не встановив конкретних епізодів, які хронологічно підпадали під дію ст. 111-2 КК, не надав оцінки можливості кваліфікації дій особи за ст. 111-1 КК, що й стало підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
Натомість у цьому провадженні апеляційний суд, погоджуючись з позицією суду першої інстанції, виходив зі встановленої сукупності обставин провадження незалежно від факту вчинення особою інкримінованих діянь до набрання чинності Законом № 2198-IX від 14 квітня 2022 року, який у цьому випадку має зворотну дію в часі.
Доводи у касаційній скарзі щодо порушення в провадженні вимог ст. 2 КПК, колегія не враховує з огляду на наведені вище висновки Суду, а також ураховуючи те, що захисник не наводить переконливих доводів того, що результати таких процесуальних дій, а саме здійснення кримінального провадження відносно обвинуваченого з 12 травня 2022 року до зміни обвинувачення в суді 11 квітня 2024 року (з урахуванням повноважень прокурора, передбачених ст. 338 КПК), могли істотно вплинути на висновки суду щодо фактичних обставин провадження, правової кваліфікації дій засудженого та інших обставин.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, апеляційний суд навів узагальнений виклад доводів сторони захисту, перевірив їх у межах поданої апеляційної скарги, зіставив з матеріалами кримінального провадження та мотивовано дійшов висновку про їх необґрунтованість. Зміст ухвали апеляційного суду відповідає положенням ст. 370, 419 КПК.
З огляду на зазначене, наведені в касаційні скарзі доводи захисника не ставлять під сумнів правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Суду стверджувати, що такі судові рішення постановлено без додержання вимог КПК.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК, належним чином мотивовані, ґрунтуються на сукупності зібраних та всебічно оцінених доказах, тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити судам ухвалити законне та обґрунтоване рішення при розгляді даного кримінального провадження, не встановлено, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги захисника про допущені судами істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими, а відтак, відсутні підстави для задоволення вимог касаційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 27 грудня 2024 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3