24 березня 2026 року
м. Київ
справа № 473/5771/24
провадження № 61-3638ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2025 рокута постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Наталі Миколаївни про визнання недійсною заяви про згоду на дарування майна, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна від добросовісного набувача,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Н. М. про визнання недійсною заяви про згоду на дарування майна, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна від добросовісного набувача.
РішеннямВознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
20 березня 2026 року ОСОБА_1 , через офіційну електронну пошту, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року в указаній справі.
Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з наступних підстав.
У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі має бути зазначено підставу (підстави), на якій (на яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Разом з цим, при поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною першою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування необхідності скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а саме: 1)справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
При поданні касаційної скарги з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу зазначаються обґрунтування підстав для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд та/або порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України свідчить, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково вказуватися у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковою умовою касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначення заявником підстав касаційного оскарження є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, яка необхідна для подальшого вирішення питання про відкриття касаційного провадження та для розгляду касаційної скарги.
Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що Верховний Суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з мотивувальної частини касаційної скарги обирати норми права, з застосуванням яких не погоджується заявник та визначати підстави касаційного оскарження на власний розсуд.
У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
ОСОБА_1 узагальнено посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та не зазначає конкретні підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що її мотивувальна частина складається із зазначення обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та не містить посилання на неправильність та незаконність оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції, що оскаржується.
Заявник не обґрунтовує передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав касаційного оскарження.
Отже, ОСОБА_1 не виконав вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження.
Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що належним зазначенням підстави касаційного оскарження судових рішень є посилання в касаційній скарзі на відповідний пункт (1-4) частини другої статті 389 ЦПК України, з наведенням його змісту та з викладенням належного обґрунтування відповідної підстави касаційного оскарження.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи, що ОСОБА_1 не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню.
Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 21 листопада 2025 рокута постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року у справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Наталі Миколаївни про визнання недійсною заяви про згоду на дарування майна, визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності, витребування майна від добросовісного набувача повернути заявникові.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Петров