23 березня 2026 року
м. Київ
справа № 760/33458/24
провадження № 61-3383ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року в справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряна Богданівна, про визнання договору дарування квартири недійсним,
Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі -
АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу
Пелех З. Б. про визнання договору дарування квартири недійсним.
24 лютого 2025 року представником АТ КБ «Приватбанк» подано до суду заяву про забезпечення позову, якою просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Заявупозивач обґрунтовував тим, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до подальшого відчуження вказаної нерухомості, що фактично нівелює судовий захист позивача, за яким він звернувся. Вказував,
що забезпечуючи позов шляхом накладення арешту на майно, яке є предметом спірних правочинів, суд забезпечить баланс інтересів позивача та відповідачів, оскільки, з одного боку, для позивача буде гарантовано реальне виконання рішення, а з іншого боку, для відповідачів протягом розгляду справи будуть відсутні будь-які обмеження щодо користування та володіння майном.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року скасовано ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року
та задоволено заяву АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову
Накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» по 1 514, 00 грн судових витрат.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції , врахував обставини справи, а також те, що накладення арешту на нерухоме майно, відчужене за оспорюваним правочином, в даному випадку за договором дарування, є співмірним заходом забезпечення позову про визнання такого правочину недійсним, оскільки подальше відчуження майна третім особам унеможливить ефективне поновлення порушених прав позивача та реальне виконання рішення суду.
13 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З. Я. засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2026 року та залишити в силі ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 28 лютого 2025 року про відмову в задоволенні заяви
про забезпечення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, а саме: норми статей 149, 150, 151 та частини десятої статті 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Представник заявника зазначає, що позивачем та апеляційним судом
не наведено жодного фактичного доказу того, що ОСОБА_2 вчиняла
будь-які дії щодо відчуження майна, а накладення арешту на квартиру
є непропорційним тягарем для її власника, який не є боржником
за основною вимогою кредитора.
Крім того, вказує про неврахування судом того, що захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на квартиру не узгоджується з предметом та підставами позову, оскільки позовні вимоги у цій справі не мають майнового характеру. Вважає, що накладення арешту на нерухоме майно
не є співмірним із заявленими позивачем вимогами немайнового характеру.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.
Частиною першою статті 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, які можуть бути застосовані судом.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, заявленим позовним вимогам.
При оцінці зазначеної співмірності слід ураховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що обраний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить, а сам арешт ніяк не позбавляє власника можливості користуватись свої майном, не створює непропорційний тягар на нього, та не спрямований на зловживання позивачем своїй прав.
Встановивши, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також зважаючи на фактичні обставини справи та зміст заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 394, 406 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду
від 09 лютого 2026 року в справі за заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про забезпечення позову в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пелех Зоряна Богданівна, про визнання договору дарування квартири недійсним.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко