18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 623/2244/21
провадження № 61-15997св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «РВС Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Колісніченко Артур Сергійович, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року у складі судді Тимченка А. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю., і виходив з такого.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «РВС Банк» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та скасування державної реєстрації права власності на майно.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 18 вересня 2008 року між ним та ВАТ «Банк Демарк» було укладено іпотечний договір
№102-054/1, за умовами якого він передав в іпотеку банку цілісний майновий комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір укладено на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 102-054 від 18 вересня 2008 року, укладеним між ВАТ «Банк Демарк» та ДП «Теплоенергоцентраль» ТОВ «Високі Енергетичні Технології».
3. 18 вересня 2008 року до зазначеного іпотечного договору було внесено зміни додатковою угодою, і іпотекодержателю надавано право у випадку невиконання позичальником за кредитним договором зобов'язань задовольнити свої вимоги рахунок його майна, як майнового поручителя.
4. Згідно із записом, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань
№ 10641110033001921 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Банк Демарк», відповідну юридичну особу ліквідовано 23 січня 2020 року.
5. Посилався на те, що у процесі припинення юридичної особи банку його не було жодним чином поінформовано про відповідні процеси, не було залучено до процесу передачі прав іпотекодержателя. Більш того, після відступлення прав іпотекодержателя, його не було повідомлено про цей факт, а також про намір відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки. Зазначене позбавило його можливості розпочати процедуру врегулювання спору з новим іпотекодержателем для збереження своїх прав власника.
6. Також вважав, що відповідач порушив встановлені законодавством строки для реєстрації змін відомостей про обтяжувача, зокрема не зареєстрував зміни у відомостях про обтяження протягом п'яти днів з моменту набрання чинності правочином, на підставі якого відбулися зазначені зміни. Крім того, реєстрація змін відомостей про обтяжувача відбулася 18 грудня 2020 року, проте реєстрацію права власності за відповідачем було проведено 17 грудня 2020 року, що свідчить про порушення процедури перереєстрації права власності під час вчинення відповідної нотаріальної дії.
7. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: 1) визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О. про стягнення іпотечного майна, а саме нежитлових будівель цілісного майнового комплексу бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1 354,3 кв. м, який складається з: житлового будинку під літ. А-3, дерев'яного, обкладеного цеглою; літнього будинку під літ. А-1, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-2, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-3, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-4, дерев'яного; літнього будинку під
літ. А-5; літнього будинку під літ. А-6, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-7, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-8, дерев'яного; літнього будинку під
літ. А-9, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-10, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-11, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-12, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-13, дерев'яного; павільйону під літ. Г, залізного; павільйону під літ. Д, залізного; сторожки під літ. Ж, цегляної, площею 10,7 кв. м, більярдної під літ. З, дерев'яної; душової під літ. Е, цегляної; гаражу під літ. Л, цегляного; гаражу під літ. М., залізного; гаражу під літ. Н, залізного; гаражу під літ. О, залізного; гаражу під літ. П. залізного; гаражу під літ. Р, залізного, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь АТ «РВС-Банк» з ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню; 2) скасувати державну реєстрацію права власності на зазначений цілісно майновий комплекс за АТ «РВС-Банк» та зобов'язати органи державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня
2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту свого права власності. Ефективним способом захисту права власності позивача у спірних правовідносинах є витребування майна з чужого незаконного володіння. Однак, позовних вимог до АТ «РВС Банк» про витребування майна з володіння банку позивачем не заявлено. Крім того, запис про право власності на нерухоме майно за АТ «РВС Банк» внесено на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса, а не на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
10. Постановою Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 рокуапеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката - Колісниченка А. С. залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року залишено без змін.
11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на неналежний спосіб захисту. Зауважено, що задоволення заявлених позивачем вимог не призведе до належного відновлення його права власності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
12. 18 грудня 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат
Колісніченко А. С., через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/19628/17,
від 19 грудня 2024 року у справі № 484/40/21, зокрема щодо підстав для зупинення провадження у справі, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 16 січня 2019 року у справі
№ 755/9555/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц,
від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, у постановах Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 915/161/20, від 07 квітня 2021 року у справі № 640/12313/19-ц, зокрема щодо способів захисту порушених речових прав (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки і суд необґрунтовано відхилив клопотання про зупинення провадження у справі (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
14. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд першої інстанції істотно порушив його право на справедливий суд, оскільки, незважаючи на його перебування у складі Збройних Сил України, розглянув справу за його відсутності, позбавивши можливості ознайомитись з матеріалами, справи, уточнити позовні вимоги у разі необхідності.
15. Також заявник зазначає, що на момент судового розгляду справи у суді першої інстанції він знаходився на стаціонарному лікуванні у зв'язку із пораненням, про що також повідомляв суду у клопотанні про зупинення провадження по справі.
16. Функції його представника - адвоката Колісниченка А. С. зводяться виключно до складання та подання клопотання про зупинення провадження, оскільки у зв'язку з проходженням ним військової служби адвокат не може ані зустрітися з ним для узгодження позиції, ані ознайомитись з відповідними документами, ані взагалі зрозуміти про що саме судова справа.
17. Апеляційний суд взагалі не розглянув ні клопотання від 02 вересня
2025 року, подане на виконання його ухвали про зупинення провадження у справі, ні від 12 листопада 2025 року, подане перед судовим засіданням з наданням актуальної довідки. Зауважує, що він подав актуальні докази продовження перебування у складі Збройних Сил України/інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, однак апеляційний суд все одно поновив провадження у справі та розглянув справу по суті.
18. Вважає, що суди попередніх інстанцій під час ухвалення рішення не керувалися правовою аксіомою судочинства jura novit curia - «суд знає закон» та не ухвалили саме те рішення, яке безперешкодно можна було б виконати. Разом з тим, суди не надали жодної оцінки зазначеним ним у позові аргументам.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
20. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 623/2244/21, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
21. 27 лютого 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
22. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
23. 29 січня 2026 року АТ «РВС Банк» через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
24. Відзив обґрунтований посиланням на безпідставність доводів скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у частині не зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Зауважує, що процесуальне питання про зупинення провадження з аналогічних підстав вже вирішувалося у межах справи № 623/2015/21, яка стосувалася заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до подання позовної заяви. З огляду на те, що позивач не перебуває ні в складі Збройних Сил України, ні в інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, а є бійцем воєнізованого підрозділу - добровольчого формування територіальної громади, відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі.
25. Також необґрунтованими вважає посилання позивача про порушення його прав. Судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави у справі № 2016/2-474/11 було прийнято 28 січня 2013 року, а в подальшому судом неодноразово розглядалися справи про заміну сторони виконавчого провадження (з ПАТ «Банк Демарк» на ТОВ «ФК «Паріс», з ТОВ «ФК «Паріс» на АТ «РВС Банк»).
26. Звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснене на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку», умов іпотечного договору, а також у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. Для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки,
АТ «РВС Банк» були надані копії рекомендованих поштових відправлень/ поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), які не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалися відповідачем позивачу, а також відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності (засвідчені копії документів в матеріалах справи). Виконавчий напис, на який посилається позивач, взагалі не вчинявся відносно нерухомого майна, яке було передано в іпотеку. Позивачем не зазначено його реквізитів та не додано його копію до позовної заяви.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. 18 вересня 2008 року між ВАТ «Банк «Демарк» та
ДП «Теплоенергоцентраль» ТОВ «Високі Енергетичні Технології» було укладено кредитний договір № 102-054.
28. Згідно з пунктами 3.9.1. - 3.9.2. кредитного договору № 102-054, позичальник зобов'язаний надати банку забезпечення у вигляді застави, яке задовольняє банк, в строк не пізніше 18 вересня 2008 року. Забезпечення повинно підтримуватися позичальником протягом всього строку чинності цього договору. Забезпеченням зобов'язань позичальника є: іпотечний договір
№ 102-054/1 від 18 вересня 2008 року; договір застави рухомого майна
№ 102-054/2 від 18 вересня 2008 року; договір поруки № 102-054/3 від 18 вересня 2008 року.
29. 18 вересня 2008 року між ВАТ «Банк «Демарк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № 102-054/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 3217.
30. Відповідно до пункту 1 іпотечного договору, цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 102-054
від 18 вересня 2008 року та будь-яких додаткових угод до кредитного договору (а також усіх додаткових угод до них, які можуть бути укладені до закінчення строку дії угоди та/або кредитних договорів), укладених між іпотекодержателем та позичальником (ДП «Теплоенергоцентраль» ТОВ «Високі Енергетичні Технології», ідентифікаційний номер 32718692). За умовами кредитного договору позичальник зобов'язується перед іпотекодержателем повернути до 17 вересня 2010 року кредитні кошти в розмірі 2 000 000,00 грн, сплатити проценти за користування ними в розмірі, строки та порядку, передбачені кредитним договором, а також можливу неустойку у розмірі у випадках, передбачених кредитним договором та цим договором. Відповідно до цього договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за угодою та (або) кредитними договорами отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на нижче вказаних умовах.
31. Згідно з пунктом 1.2 іпотечного договору предметом іпотеки є нежитлова будівля, цілісний майновий комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1354,3 кв. м, який складається з: житлового будинку під літ. А-3, дерев'яного, обкладеного цеглою; літнього будинку під літ. А-1, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-2, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-3, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-4, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-5; літнього будинку під літ. А-6, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-7, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-8, дерев'яного; літнього будинку під
літ. А-9, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-10, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-11, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-12, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-13, дерев'яного; павільйону під літ. Г, залізного; павільйону під літ. Д, залізного; сторожки під літ. Ж, цегляної, площею 10,7 кв. м, більярдної під літ. З, дерев'яної; душової під літ. Е, цегляної; гаражу під літ. Л, цегляного; гаражу під літ. М., залізного; гаражу під літ. Н, залізного; гаражу під літ. О, залізного; гаражу під літ. П. залізного; гаражу під літ. Р, залізного, відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП « Архітектурне бюро та бюро технічної інвентаризації Ізюмського району Харківської області» 18 вересня 2008 року за № 20276257, реєстраційний номер 1606785, номер запису 18 у книзі 1.
32. Цей цілісний майновий комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Заводської сільської ради, Ізюмського району, Харківської області, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі: договору купівлі-продажу, посвідченого 27 червня 2003 року приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцовою О. О. реєстровий № 2661, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 24 вересня 2003 року
КП «Архітектурне бюро та бюро технічної інвентаризації Ізюмського району Харківської області» 02 липня 2003 року за № 18, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1556867 від 24 вересня 2003 року
КП «Архітектурне бюро та бюро технічної інвентаризації Ізюмського району Харківської області», реєстраційний номер 1606785, номер запису 18 в книзі 1.
33. У пункті 1.3. іпотечного договору сторони визначили заставну вартість предмета іпотеки в сумі 2 902 000,00 грн.
34. 14 жовтня 2008 року між ПАТ «Банк «Демарк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір № 1 про внесення змін до іпотечного договору № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу
Чуприною Г. О. та зареєстрованого в реєстрі за № 3217.
35. Договір № 1 від 14 жовтня 2008 року посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г. О. та зареєстровано в реєстрі за № 3605.
36. Відповідно до пункту 1 договору № 1 від 14 жовтня 2008 року, сторони змінили та виклали пункт 1.1 іпотечного договору № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року в іншій редакції.
37. Сторони погодили, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов'язань за угодою та (або) кредитними договорами отримати задоволення за рахунок заставленого майна.
38. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області
від 24 листопада 2020 року у справі № 2016/2-474/11 встановлено наступні обставини.
39. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 серпня 2020 року здійснено заміну сторони виконавчого провадження, а саме: стягувача ПАТ «Банк «Демарк» у виконавчих провадженнях з примусового виконання рішення суду по справі № 2016/2-474/11, провадження № 2/623/9/2013 за позовом ПАТ «Банк «Демарк» до ОСОБА_1 , третя особа -
ДП «Теплоенергоцентраль» ТОВ «Високі Енергетичні Технології», про стягнення предмета іпотеки на його правонаступника - ТОВ «ФК «Паріс».
40. 01 жовтня 2020 року між ТОВ «ФК «Паріс» та АТ «РВС Банк» укладено договір про відступлення права вимоги № 01/10/2020-1.
41. 01 жовтня 2020 року АТ «РВС Банк» стало правонаступником всіх прав та обов'язків ТОВ «ФК «Паріс» за кредитним договором № 102-054 від 18 вересня 2008 року (з договорами про внесення змін) та іпотечного договору № 102-054/1 від 18 вересня 2008 року (з договором про внесення змін), посвідченого приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу Чуприною Г. О., реєстровий номер 3217, договору застави № 102-054/2 від 18 вересня 2008 року, договору поруки № 102-054/3 від 18 вересня 2008 року (з договорами про внесення змін).
42. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області
від 24 листопада 2020 року задоволено заяву та замінено стягувача у справі
№ 2016/2-474/11 з ТОВ «ФК «Паріс» на АТ «РВС Банк».
43. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05 березня 2021 року за № 247080575, в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності за № 39798547 з наступними відомостями: об'єкт нерухомості - цілісний майновий комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею
1 354,3 кв. м, опис: цілісний майновий комплекс бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », загальною площею 1 354,3 кв. м, який складається з: житлового будинку під літ. А-3, дерев'яного, обкладеного цеглою; літнього будинку під літ. А-1, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-2, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-3, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-4, дерев'яного; літнього будинку під
літ. А-5; літнього будинку під літ. А-6, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-7, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-8, дерев'яного; літнього будинку під
літ. А-9, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-10, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-11, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-12, дерев'яного; літнього будинку під літ. А-13, дерев'яного; павільйону під літ. Г, залізного; павільйону під літ. Д, залізного; сторожки під літ. Ж, цегляної, площею 10,7 кв. м, більярдної під літ. З, дерев'яної; душової під літ. Е, цегляної; гаражу під літ. Л, цегляного; гаражу під літ. М., залізного; гаражу під літ. Н, залізного; гаражу під літ. О, залізного; гаражу під літ. П. залізного; гаражу під літ. Р, залізного; адреса: урочище Караван, буд. б/н, с. Заводи, Ізюмський район, Харківська область. Тип права власності - приватна. Дата, час державної реєстрації - 17 грудня 2020 року 16:06:29. Державний реєстратор - приватний нотаріус Сергієнко Н. В., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область. Підстава державної реєстрації - іпотечний договір № 102-054/1, серія та номер: 3217, виданий 18 вересня
2008 року, видавник: Чуприна Г. О. приватний нотаріус Харківського Міського нотаріального округу, договір про внесення змін до договору іпотеки № 1, серія та номер: 3605, виданий 14 жовтня 2010 року, видавник: Чуприна Г. О. приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55801948 від 18 грудня 2020 року 15:42:52, приватний нотаріус Сергієнко Н. В., Харківський міський нотаріальний округ, Харківська область. Форма власності - приватна.
Позиція Верховного Суду
44. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
45. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
46. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
47. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
48. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
49. Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
50. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
51. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19,пункт 14)).
52. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
53. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження
№ 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі
№ 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19, підпункт 7.23) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження 12-10гс22, підпункт 8.47)).
54. Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26 січня 2021 року у справі
№ 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20), пункті 23 постанови
від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) та підпункті 8.49 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22), спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
55. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, підпункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54),
від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження
№ 14-2цс21, пункт 155), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (провадження № 14-72цс21, підпункт 8.46).
56. Статтею 316 ЦК Українипередбачено що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснюєвідповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
57. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
58. Частинами першою, другою статті 319 ЦК Українивстановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
59. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
60. Спірні правовідносини стосуються захисту прав іпотекодавця, пов'язаних із реалізацією права іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
61. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
62. У постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц,
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
63. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
64. Встановивши, що право власності на спірний цілісний майновий комплекс було зареєстровано за відповідачем на підставі умов договору іпотеки
№ 102-054/1 від 18 вересня 2008 року за відповідним рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 грудня 2020 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення поданого ОСОБА_1 позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
65. В контексті доводів касаційної скарги щодо не застосування судами попередніх інстанцій принципу «суд знає закон», колегія суддів зауважує наступне.
66. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов'язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постановах від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункти 6.56-6.58), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 9.58).
67. Суд не зв'язаний посиланнями на норми права, зазначеними у позовній заяві та в інших письмових заявах учасників справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справ № 761/382/21).
68. Водночас, упостанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
69. Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить про захист свого права.
70. Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається,
ОСОБА_1 посилався на незаконність переходу права власності на належне йому нерухоме майно, яке було передано в іпотеку, на користь правонаступника іпотекодержателя, саме на підставі виконавчого напису нотаріуса. Водночас, у матеріалах справи відсутні докази вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису, а також того, що такий виконавчий напис став правовою підставою для переходу права власності на спірне майно від позивача до відповідача.
71. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
72. Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.
73. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі
№ 129/1033/13-ц).
74. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надали правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
75. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
76. Посилання касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині відмови у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України колегія суддів відхиляє.
77. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
78. Представник ОСОБА_1 - адвокат Колісниченко А. С., посилаючись на наявність правових підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, надав суду першої інстанції довідку військової частини НОМЕР_1 від 04 червня 2023 року, згідно з якою ОСОБА_1 є членом добровольчого формування, утвореного відповідно до закону, що переведені на воєнний стан та станом на час видання довідки проходить службу у складі ВЧ НОМЕР_1 , що знаходиться у складі Збройних Сил України та виконує завдання за призначенням щодо відбиття військової агресії. Згодом, стороною позивача було надано довідку ВЧ НОМЕР_2 від 28 березня 2024 року, згідно з якою ОСОБА_1 на час видання довідки є особою, яка на добровільній основі залучена до діяльності руху опору Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також на підставі пункту 5 статті 5 Закону України «Про основи національного спротиву» від 19 лютого 2022 року виконує поставлені завдання в інтересах Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
79. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 серпня
2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Колісніченка А. С. про зупинення провадження у справі з посиланням на те, що стороною позивача не надано належних і допустимих доказів того, що позивач входить до складу Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
80. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд уже виснував, що перебування заявника у складі добровольчого формування територіальної громади не є підставою для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України (постанови Верховного Суду від 16 листопада
2022 року справу № 753/3880/20, від 04 липня 2023 року у справі № 623/2015/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 295/12293/20, від 08 травня 2024 року у справі № 295/6540/21).
81. Зокрема, у справі № 623/2015/21 Верховний Суд надавав оцінку наявності підстав для зупинення провадження у справі у зв'язку тим, що ОСОБА_1 є членом добровільного формування територіальної оборони та виконує завдання із захисту кордонів та територіальної цілісності України. Зазначено, що здійснення діяльності добровольчих формувань територіальної громади під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини, а також перехід за умов воєнного стану в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про постійне перебування ОСОБА_1 у статусі військовослужбовця у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
82. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження у справі, що переглядається на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
83. В контексті доводів касаційної скарги щодо ненадання судом апеляційної інстанції належної правової оцінки поданим під час перегляду справи довідкам щодо перебування ОСОБА_1 на військовій службі колегія суддів зазначає таке.
84. У суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат
Колісниченко А. С. надав також інші довідки, видані ВЧ НОМЕР_2 , згідно з якими ОСОБА_1 є військовослужбовцем і перебуває у складі Збройних Сил України/інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан. Однак, згідно із наданою до суду апеляційної інстанції довідкою ВЧ НОМЕР_2 від 26 червня 2025 року ОСОБА_1 зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування, що знаходиться у складі Збройних Сил України/інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
85. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 10 липня 2025 року було зобов'язано ОСОБА_1 до 08 вересня 2025 року надати докази перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
86. Сторона позивача надала аналогічну за змістом довідку ВЧ НОМЕР_2
від 01 вересня 2025 року.
87. Колегія суддів звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, що упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права (зокрема, пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України) є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі.
88. Частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
89. Водночас, до складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони.
90. Враховуючи ненадання стороною позивача належних та достовірних доказів, які б підтверджували перебування ОСОБА_1 у статусі військовослужбовця у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан (військового квитка, наказу командира військової частини (органу військового управління) про призов на військову службу, контракту), а також з огляду на суперечливі відомості, які містяться у зазначених вище довідках військових частин, колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з підстав порушення норм процесуального права (пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України).
91. Справа розглядалася з 2021 року, отже позивач мав достатньо часу для надання суду належних і достовірних доказів. Разом з тим, у цій справі ОСОБА_1 користувався професійною правничою допомогою.
92. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.
93. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі фактичних обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.
94. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
95. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Колісніченко А. С., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Колісніченко Артур Сергійович, залишити без задоволення.
2. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 13 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович