16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 461/2147/25
провадження № 61-14369св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Головне управління Національної поліції у Львівській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції
у Львівській області на рішення Галицького районного суду міста Львова
від 22 травня 2025 року у складі судді Юрківа О. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року у складі колегії суддів
Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУНП у Львівській області) про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особами органів державної влади.
Позовну заяву мотивовано тим, що Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 03 травня 2023 у справі № 466/4449/23 (провадження
№ 1-кс/466/996/23) зобов'язав слідчого Слідчого відділу поліції № 1 Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області (далі - СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області) розглянути подане ОСОБА_1 клопотання від 24 квітня 2023 року № 1 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12013150090001476.
Крім цього, Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 03 травня 2023 року у справі № 466/4449/23 (провадження № 1-кс/466/995/23) зобов'язав слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області розглянути подане ОСОБА_1 клопотання від 24 квітня 2023 року № 2 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12013150090001476.
Також позивач зазначив, що 09 серпня 2023 року він подав два клопотання щодо здійснення судового контролю стосовно вказаних судових рішень.
25 серпня 2023 року суд застосував заходи контролю за виконанням судових рішень, про що повідомив підрозділ ГУНП у Львівській області.
03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду з клопотанням про вчинення повторного судового контролю за виконанням наведених судових рішень з посиланням на порушення статті 129-1 Конституції України.
12 жовтня 2023 року суд повторно застосував заходи контролю за виконанням судових рішень, про що повідомив підрозділ ГУНП у Львівській області.
Разом з цим позивач зазначає, що 20 грудня 2023 року він як потерпілий у кримінальному провадженні подав до суду позовну заяву про відшкодування моральної шкоди.
Рішення судів про зобов'язання слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області розглянути подані ОСОБА_1 клопотання на час звернення з позовом не виконані.
Галицький районний суд міста Львова рішенням від 18 квітня 2024 року у справі № 461/10664/23 позов ОСОБА_1 до держави Україна, ГУНП у Львівській області про відшкодування шкоди задовольнив частково. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу ГУНП у Львівській області залишив без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2024 року залишив без змін.
Верховний Суд ухвалою від 30 жовтня 2024 року у справі № 461/10664/23 (провадження № 61-13384ск24) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУНП у Львівській області на рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року.
Позивач вказував, що на час подання позовної заяви до суду він перебуває у невизначеності, час із зверненнями до суду щодо здійснення судового контролю витрачений марно. Скарги, подані до суду 02 травня 2023 року щодо невчинення процесуальних дій, судові рішення щодо зобов'язання вчинити дії, не виконані.
ОСОБА_1 , у зв'язку з невиконанням рішень судів, перебуває у постійному стресі, невизначеності, приниженні, дискримінації від протиправних дій органів державної влади, відривається від звичайних занять.
Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просив суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на свою користь 1 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Галицький районний суд міста Львова рішенням від 22 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, спричиненої посадовими особами органів державної влади.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив за безпідставністю.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУНП у Львівській області та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.
Львівський апеляційний суд постановою від 17 жовтня 2025 року апеляційні скарги ГУНП у Львівській області та ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 22 травня 2025 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовано тим, що внаслідок бездіяльності слідчих СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області, що полягала у невиконанні ухвал слідчих суддів, якими їх зобов'язано розглянути подане ОСОБА_1 клопотання про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, позивачеві завдано моральну шкоду.
Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суди керувалися засадами розумності, справедливості, виваженості та взяли до уваги характер та обсяг душевних і психічних страждань позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій 14 листопада 2025 року через підсистему «Електронний суд», ГУНП у Львівській області просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі№ 216/2150/17 (провадження № 61-11184св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 740/2921/16-ц (провадження № 61-30026св18), від 02 грудня 2020 року у справі № 303/1776/19 (провадження № 61-3440св20), від 14 вересня 2022 року у справі № 759/7630/20 (провадження № 61-1063св22).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
суди попередніх інстанцій не врахували, що слідчий СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області виніс постанову про закриття кримінального провадження від 05 листопада 2019 року, а період з моменту винесення постанови про закриття кримінального провадження до моменту її скасування не включається до строку досудового розслідування, відтак відсутні законні підстави слідчим здійснювати процесуальні дії в цьому провадженні, тобто не врахували правовий висновок з цього питання, викладений у постанові Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду від 01 квітня 2024 року у справі № 178/50/20 (провадження № 51-2713кмо23);
моральна шкода відшкодовується одноразово, а ОСОБА_1 неодноразово подавав позови про відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому у рамках кримінального провадження, внесеного до ЄДР за № 12013150090001476 та заочними рішеннями Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 листопада 2018 року у справі № 450/1547/18 та від 12 лютого 2019 року у справі № 450/3315/18 на користь ОСОБА_1 стягувалося відшкодування моральної шкоди, тобто суди не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 204/6248/20 (провадження № 61-19931св21);
шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачено частиною першою статті 1176 ЦК України. Сам факт оскарження потерпілим в кримінальному провадженні дій чи бездіяльності слідчого та прокурора на досудовому розслідуванні не свідчить про завдання йому будь-якої шкоди; наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб сама собою не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, тому не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Львова ухвалою від 03 травня 2023 року у справі № 466/4449/23 (провадження № 1-кс/466/996/23) зобов'язав слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області розглянути подане ОСОБА_1 клопотання від 24 квітня 2023 року № 1 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12013150090001476 191 (за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 364 (Зловживання владою або службовим становищем), частинами першою, п'ятою статті 191 (Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), частинами першою, другою статті 94, частиною другою статті 298 (Незаконне проведення пошукових робіт на об'єкті археологічної спадщини, знищення, руйнування або пошкодження об'єктів культурної спадщини), частиною першою статті 255 (Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній), частиною першою статті 384 (Введення в оману суду або іншого уповноваженого органу), частиною другою статті 256 (Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності), частиною другою статті 366 КК України (Службове підроблення)).
Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Львова ухвалою від 03 травня 2023 року у справі № 466/4449/23 (провадження № 1-кс/466/995/23) зобов'язав слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області розглянути подане ОСОБА_1 клопотання від 24 квітня 2023 року № 2 про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 12013150090001476.
09 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав два клопотання щодо здійснення судового контролю стосовно наведених судових рішень.
25 серпня 2023 року суд застосував заходи контролю за виконанням судових рішень, про що повідомив підрозділ ГУНП у Львівській області.
03 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся повторно до суду з клопотанням про повторне застосування заходів судового контролю за виконанням ухвалених судових рішень з підстав порушення статті 129-1 Конституції України.
12 жовтня 2023 року суд повторно застосував заходи судового контролю за виконанням судових рішень, про що повідомив підрозділ ГУНП у Львівській області.
Галицький районний суд міста Львова рішенням від 18 квітня 2024 року у справі № 461/10664/23 позов ОСОБА_1 до держави Україна, ГУНП у Львівській області про відшкодування шкоди задовольнив частково. Стягнув з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2024 року апеляційну скаргу ГУНП у Львівській області залишив без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2024 року залишив без змін.
Верховний Суд ухвалою від 30 жовтня 2024 року у справі № 461/10664/23 (провадження № 61-13384ск24) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУНП у Львівській області на рішення Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року.
У рішенні Галицького районного суду міста Львова від 18 квітня 2024 року, зокрема встановлено, що ухвали Шевченківського районного суду міста Львова станом на момент розгляду справи не виконано. Ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду міста Львова від 03 травня 2023 року у справі № 466/4449/23 (провадження № 1-кс/466/995/23, № 1-кс/466/996/23) зобов'язано уповноважених осіб слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області вчинити певні дії, однак вони не були виконані.
За час розгляду даної справи ГУНП у Львівській області не надало суду доказів виконання зазначених судових рішень, що свідчить про їх невиконання уповноваженими особами органу державної влади.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилався на те, що судові рішення, які набрали законної сили, станом на час звернення з цим позовом не виконані слідчим СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області, що свідчить про продовжувану тривалу протиправну бездіяльність відповідача.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18). Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
У практиці Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Також Верховний Суд в постанові від 27 серпня 2020 року у справі № 344/303/16-ц (провадження № 61-42697св18), розглядаючи питання відшкодування шкоди за невиконання судового рішення вказав таке: «Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням щодо кола осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.
З урахуванням комплексного аналізу статей 3, 15, 16, 23, 1167 ЦК України компенсація за порушення права на виконання судового рішення у розумний строк як захід відповідальності держави має на меті відшкодування заподіяної немайнової шкоди фактом порушення процедурних умов, що забезпечують реалізацію цього права упродовж розумного строку, незалежно від наявності чи відсутності вини органів, на які покладено обов'язок щодо виконання судових актів, інших державних органів та їх посадових осіб, хоча законом у цьому випадку передбачена умисна форма вини особи, що завдала моральної шкоди.
Розглядаючи вимоги про компенсацію, суд встановлює факт порушення права на виконання судового рішення в розумний строк, виходячи зі змісту судових актів та інших матеріалів справи з урахуванням правової та фактичної складності справи, поведінки заявника, ефективності та достатності дій суду або судді, що здійснюються з метою своєчасного розгляду справи, ефективності та достатності дій органів, організацій або посадових осіб, на які покладено обов'язок щодо виконання судових актів, характер дій та діяльності, спрямованих на своєчасне виконання судового акта, загальної тривалості провадження у справі і виконання судового акта.
Оскільки сам факт порушення права на виконання судового акта в розумний строк свідчить про заподіяну немайнову шкоду (порушення права на судовий захист), а її відшкодування не залежить від вини органу або посадової особи. Особа, яка звернулася із заявою про компенсацію, не повинна доводити наявність цієї шкоди.
Встановлення факту порушення права на виконання судового акта (рішення) в розумний строк є підставою для присудження компенсації.
Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Європейського суду з прав людини проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики ЄСПЛ з цього питання […]
[…] Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов'язком держави. При цьому держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним. Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди в разі надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується».
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що стосовно ОСОБА_1 посадові особи державного органу не виконали два судових рішення, якими слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області зобов'язано розглянути подані ОСОБА_1 клопотання про проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150090001476.
Оскільки судові рішення, які набрали законної сили, на час звернення з позовом все ще не виконані слідчим СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області, факт продовжуваного тривалого невиконання судових рішень, які є обов'язковими до виконання на всій території України, в тому числі і органами державної влади та їх посадовими особами, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка призвела до завдання позивачу моральної шкоди.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовими особами органів державної влади, у визначеному розмірі у зазначений тривалий період з грудня 2023 року до моменту звернення з позовом у цій справі (березень 2025 року).
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для компенсації позивачу моральної шкоди, заподіяної йому продовжуваним тривалим невиконанням судових рішень станом на березень 2025 року, та вважає, що суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 та стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь відшкодування моральної шкоди.
Виняткові повноваження зі встановлення обставин справи, їх оцінки передовсім належать суду першої інстанції та як виняток суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд є судом оцінки права, а не встановлення факту. До повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Верховний Суд не має права вдаватися до оцінки обставин справи, їх встановлювати, змінювати саме ту оцінку, яку здійснили суди першої та апеляційної інстанцій як суди факту.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник в касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 216/2150/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 740/2921/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 303/1776/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 759/7630/20.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Посилання заявника в касаційній скарзі на висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, а саме:
від 15 березня 2019 року у справі № 216/2150/17 (у справі за позовом фізичної особи до держава Україна в особі Державної казначейської служби України, ГУНП в Дніпропетровській області, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої знищенням речового доказу);
від 02 жовтня 2019 року у справі № 740/2921/16-ц (у справі за позовом фізичної особи до прокуратури м. Києва, ГУНП в м. Києві, Дніпровського управління поліції ГУНП України, Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої розукомплектуванням автомобіля позивачки за наслідком повернення тимчасово вилученого майна);
від 02 грудня 2020 року у справі № 303/1776/19 (за позовом фізичної особи до Державної казначейської служби України, ГУНП в Закарпатській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої про знищенням тимчасово вилученого майна (автомобіля позивача));
від 14 вересня 2022 року у справі № 759/7630/20 (за позовом фізичної особи до прокуратури м. Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного перебуванням під слідством та судом),
колегія суддів відхиляє, оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин справи.
Доводи касаційної скарги про те, що відсутні законні підстави здійснювати процесуальні дії в кримінальному провадженні № 12013150090001476, є безпідставними, оскільки встановлено, що ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду міста Львова від 03 травня 2023 року слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області зобов'язано розглянути подані ОСОБА_1 клопотання, а саме надати на них змістовну та обґрунтовану відповідь в строк передбачений законом, а не вчиняти слідчі дії.
Крім того, касаційний суд відхиляє доводи заявника про неможливість вчинення будь-яких процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12013150090001476, оскільки ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 12 травня 2022 року про закриття кримінального провадження № 12013150090001476 скасовано ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року.
Подальше закриття кримінального провадження № 12013150090001476 ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 07 листопада 2025 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 грудня 2025 року, не впливає на правильність судових рішень у цій справі, оскільки ці ухвали у кримінальній справі № 466/2598/22 постановлено з огляду на не встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та після ухвалення оскаржуваних рішень у справі, що переглядається.
Верховний Суд переглядає судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами на момент ухвалення рішень.
Також не можуть бути взяті до уваги доводи касаційної скарги щодо багаторазовості відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, у зв'язку із стягненням заочними рішеннями Пустомитівського районного суду Львівської області у справах № 450/1547/18 (у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, завданої оскарженням численних постанов органу досудового слідства про закриття кримінального провадження, які були надалі скасовані у зв'язку із неповнотою слідства) та № 450/3315/18 (у справі за позовом ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, завданої невиконанням органом досудового слідства ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2018 року) на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, заподіяної йому у кримінальному провадженні № 12013150090001476, з огляду на таке.
У вказаних справах предмет доказування є відмінним від предмета доказування у справі, що переглядається, моральна шкода стягувалася за інші порушення з посиланням на іншу доказову базу, тому доводи касаційної скарги ГУНП у Львівській області в цій частині є необґрунтованими.
Обставини, встановлені у справі № 461/10664/23, у якій стягнено на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за невиконання ухвал Шевченківського районного суду міста Львова від 03 травня 2023 у справі № 466/4449/23 за період часу з моменту набрання ними законної сили до грудня 2023 року, не є подібними до обставин справи, що переглядається.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 204/6248/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено у справі за позовом про стягнення моральної шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, де з посиланням на положення частини першої статті 1168 ЦК України касаційний суд виснував про те, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Вказані висновки не застосовні у справі, що переглядається, з огляду на неподібність правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, стосуються заперечення неправомірності дій слідчого СВ ВП № 1 Львівського РУП № 1 ГУНП у Львівській області щодо невиконання судових рішень та зводяться до незгоди заявника із висновками судів, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга не містить доводів на обґрунтування підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України, про неспівмірність стягненої на користь позивача суми на відшкодування моральної шкоди (компенсації) із завданими йому стражданням, спричиненим тривалим продовжуваним невиконанням судових рішень, з посиланням на недотримання вимог розумності і справедливості під час визначення розміру відшкодування, тому колегія суддів, ураховуючи принципи диспозитивності, пропорційності та змагальності, висновки судів у цій частині не перевіряє.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів і вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
На думку судової колегії, судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 22 травня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк