24 березня 2026 року
м. Київ
Справа № 922/2891/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Власова Ю. Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року (колегія суддів у складі: головуюча Тарасова І.В., судді: Білоусова Я.О., Лакіза В.В.)
у справі №922/2891/25
за позовом Акціонерного товариства «Харківське підприємство автобусних станцій»
до 1. Приватного підприємства «Транс-Сервіс», 2. Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1.Управління патрульної поліції у Харківській області, 2. Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області
про визнання недійсним правочину, визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року у справі №922/2891/25 відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства «Харківське підприємство автобусних станцій» (далі - Харківське ПАС, позивач) до Приватного підприємства «Транс-Сервіс» (ПП «Транс-Сервіс», відповідач 1), Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, відповідач 2), в якій позивач просив:
1) визнати недійсним додаткову угоду до договору про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, укладену відповідачами, в частині пунктів 1.1, 1.2 Розділу 1 «Предмет договору»;
2) визнати незаконними дії відповідача 1 щодо затвердження паспорту приміського автобусного маршруту регулярних перевезень та його складових без зазначення в них назв автостанцій;
3) зобов'язати відповідача 1 відновити становище, яке існувало до порушення права Харківського підприємства автобусних станцій шляхом внесенням змін до паспорту приміського автобусного маршруту регулярних перевезень та його складових частин щодо визначення назв автостанцій у назві маршруту та визначення назв автостанцій, з яких повинно здійснюватися відправлення та прибуття автобусів.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року рішення суду першої інстанції у справі №922/2891/25 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсною спірну додаткову угоду щодо зміни назви приміського автобусного маршруту загального користування №1325 Зміїв (АС) - Слобожанське.
Визнано незаконними дії ПП «Транс-Сервіс» щодо затвердження паспорту приміського автобусного маршруту регулярних перевезень №1325 Зміїв - Слобожанське від 14 червня 2024 та його складових без зазначення в них назв автостанцій.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Стягнуто з ПП «Транс-Сервіс» та Департаменту на користь Харківського підприємства автобусних станцій по 2 422,40 грн судового збору за подання позовної заяви та по 3 633,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
13 березня 2026 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Верховний Суд, Суд) через систему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга Департаменту, в якій скаржник просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року, а рішення Господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року у справі №922/2891/25 залишити без змін.
Також скаржник просить Суд відстрочити сплату судового збору до закінчення касаційного перегляду справи, а також зупинити виконання додаткової постанови постанову Східного апеляційного господарського суду від 03 березня 2026 року у справі №922/2891/25.
В системі «Електронний суд» документ сформований 13 березня 2026 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2026 року для розгляду зазначеної касаційної скарги у справі визначено колегію суддів у складі: Власов Ю. Л. - головуючий, Булгакова І. В., Малашенкова Т. М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.
Щодо судового збору
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Пунктом 2 частини другої цієї ж статті встановлено, що за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми (підпункт 7).
Предметом позову у справі №922/2891/25 є три вимоги немайнового характеру.
У касаційній скарзі скаржник просить суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі №922/2891/25 і залишити рішення Господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2025 року без змін. З наведеного Суд виснував, що Департамент оскаржує постанову в частині двох позовних вимог, які були задоволені.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закон України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Абзацом 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Відповідно до частини четвертої статті 6 зазначеного Закону, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Таким чином, за касаційне оскарження постанови апеляційного господарського суду у справі №922/2891/25 Департамент має сплатити судовий збір з розрахунку двох вимог немайнового характеру.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, з огляду на вимоги касаційної скарги та спосіб її подання, розмір судового збору, який має сплатити скаржник за звернення до суду касаційної інстанції становить розмір судового збору за подання цієї касаційної скарги складає 9 689,60 грн (3 028*2*200%*0,8).
Департамент доказів сплати судового збору не надав, однак заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору до закінчення касаційного перегляду справи №922/2891/25.
Клопотання обґрунтовано тим, що:
- предметом позову у справі №922/2891/25 є спір про визнання недійсною додаткової угоди до договору про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тобто спір у цій справі безпосередньо пов'язаний із наданням соціально значущих послуг автомобільного транспорту, що має суспільно важливе значення, що, на його думку, робить можливим відстрочити йому сплату судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір»;
- Департамент є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, утримується за рахунок коштів державного бюджету, тоді як у зв'язку із дією правового режиму воєнного стану та обмеження бюджетних видатків фінансування витрат на сплату судового збору на момент подання касаційної скарги відсутнє. Те, що скаржник не є самостійним суб'єктом господарювання та не здійснює підприємницьку діяльність, унеможливлює самостійне формування коштів для сплати судового збору, а фінансування діяльності Департаменту здійснюється виключно у межах бюджетних асигнувань, передбачених відповідним кошторисом;
- кошторисом на 2026 рік Департаменту за КПКВК 7901010 «Здійснення виконавчої влади у Харківській області» по КЕКВ 2800 «Інші видатки» передбачено 30 000,00 грн, тоді як 21 січня 2026 року від Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області скаржник отримав повідомлення щодо необхідності здійснення безспірного списання коштів у розмірі 34 709,63 грн на підставі постанови від 09 січня 2026 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №79959918, а 18 лютого 2026 року у безспірному порядку відбулося списання коштів у сумі 1 500,00 грн;
- на звернення Департамента Харківська обласна державна (військова) адміністрація, як головний розпорядник бюджетних коштів, листом від 26 січня 2026 року повідомила, що відповідно до статей 23 та 48 Бюджетного кодексу України взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету здійснюється в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисом та помісячним розписом асигнувань; виділення додаткових коштів може бути здійснено за наявності планових асигнувань за бюджетною програмою, у межах затверджених бюджетних призначень; відповідно до пунктів 8 та 23 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228 наближення та проведення видатків здійснюються відповідно до кошторисних призначень та бюджетних асигнувань.
Розглянувши зазначене клопотання, Верховний Суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 123 ГПК розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України «Про судовий збір».
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Верховний Суд зауважує, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов'язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 березня 2021 року у справі №912/1061/20).
Позовна вимога у справі №922/2891/25 про визнання недійсною додаткової угоди обґрунтована тим, що цим правочином внесені істотні зміни до предмета договору про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування шляхом вилучення деяких маршрутів, що суперечить статтям 32, 43, 44 Закону України «Про автомобільний транспорт», пункту 28 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, пункту 6, 7, 28 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, та впливає на майнові інтереси позивача, якому завдаються збитки за укладеним між позивачем та відповідачем 1 договором про продаж квитків і надання послуг на автостанціях. З огляду на викладене позивач також заявив вимоги про зобов'язання відповідачів усунути таке порушення шляхом визнання незаконними дій відповідача 1 щодо затвердження паспорту приміського автобусного маршруту регулярних перевезень та його складових без зазначення в них назв автостанцій і відновити становище, яке існувало до порушення права позивача шляхом внесення відповідних змін до паспорту приміського автобусного маршруту регулярних перевезень.
Натомість, до спорів про захист соціальних прав належать, зокрема, спори, що стосуються реалізації права на пенсію, соціальну допомогу, охорону здоров'я, право на працю та оплату праці, а також інших гарантій, передбачених соціальним законодавством.
Спір у справі №922/2891/25 стосується майнового інтересу позивача, як суб'єкта господарювання, і не належить до спорів про захист соціальних прав населення, тому Суд відхиляє доводи Департаменту про наявність підстав для відстрочення сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Зважаючи на те, що частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір» містить виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору, спір у цій справі не стосується захисту соціальних прав (пункт 3), скаржник не належить до осіб, зазначених у пункті 2 цієї норми, надані ним копії кошторису на 2026 рік, повідомлення Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 21 січня 2026 року та вимогу останнього щодо необхідності вжиття боржником заходів для виконання судового рішення, не підтверджують наявність підстав для задоволення клопотання Департаменту про відстрочення сплати ним судового збору.
З огляду на викладене Суд не вбачає підстав для задоволення цього клопотання.
Оскільки скаржник не надав документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, і відсутні підстави для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору, касаційна скарга Департаменту оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК.
Щодо обґрунтування касаційної скарги
Відповідно до абзацу 1 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
При цьому, пунктом п'ятим частини другої статті 290 ГПК України, зокрема, абзацами 2 і 3, передбачено, що:
- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 абзацу 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Оскаржуючи судові рішення на підставі пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник повинен зазначити, яке саме процесуальне порушення, передбачене частинами першою і третьою статті 310 цього Кодексу, призвело до прийняття незаконного судового рішення, та вказати, яким чином це порушення впливає на встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
У разі посилання на недослідження зібраних у справі доказів, скаржнику необхідно зазначити, які саме докази не було досліджено судами попередніх інстанцій. У разі якщо скаржник вважає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, він повинен зазначити, яке саме клопотання було відхилено судом та як це впливає на оскаржуване судове рішення. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинули на прийняття оскаржуваного рішення.
Системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) абзацу 1 частини 2 статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Суд звертає увагу, що на аркуші 3 касаційної скарги у розділі «Щодо наявності підстав для касаційного оскарження» Департамент посилається на пункти 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної постанови не враховано усталену практику Верховного Суду щодо: необхідності доведення порушеного права; неможливості оскарження правочину сторонньою особою без доведення порушення її прав; обов'язковості обрання ефективного способу захисту, що є самостійною підставою для скасування рішення.
На аркушах 5 - 10 касаційної скарги зазначено про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 55 Конституції України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовано чому так вважає скаржник, а також наведено постанови Верховного Суду і викладені в них правові позиції, які, як вважає скаржник, не були враховані апеляційним судом при перегляді справи №922/2891/25. Отже Департамент належним чином обґрунтував касаційну скаргу в цій частині.
Однак, на аркушах 10 - 11 касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 203 та 215 ЦК України, а також норм законодавства про автомобільний транспорт, Департамент обґрунтував у чому, на його думку, полягає неправильне застосування наведених ним норм права. Проте скаржник не зазначив ні про наявність судових рішень Верховного Суду, висновки яких при застосуванні наведених норм права не врахував суд апеляційної інстанції (пункт 1), ні про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах (пункт 3), що не відповідає вимогам абзацу 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України щодо підстав касаційного оскарження.
На аркушах 11 - 12 касаційної скарги, описуючи доводи про «втручання суду апеляційної інстанції у дискреційні повноваження органу влади», скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції не врахував та не здійснив належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірних правовідносин з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України. Водночас, на пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, як і на пункт 1 частини третьої статті 310 цього ж кодексу Департамент не посилається і не наводить належного обґрунтування такої підстави.
Отже, зміст касаційної скарги Департаменту на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі №922/2891/25 також не відповідає вимогам частини другої статті 290 ГПК України.
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на те, що касаційна скарга Департаменту на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі №922/2891/25 оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити її без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України та надання скаржникові строк для усунення недоліків шляхом подання Суду:
1) оригіналу документа, що підтверджує сплату судового збору в установленому законом порядку та розмірі (9 689,60 грн), за реквізитами, які зазначені на веб-сайті Верховного Суду у розділі «Платiжнi реквізити для перерахування судового збору в гривнях», із зазначенням обов'язкових реквізитів у призначенні платежу (зокрема, щодо інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга);
2) уточнень касаційної скарги, де з посиланням на конкретний(і) пункт(и) абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначити:
- які, з наведених у касаційній скарзі норм права, суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду (зазначити ці постанови і висновки Верховного Суду), а стосовно застосування яких - висновки Верховного Суду відсутні;
- які саме докази суд апеляційної інстанції не дослідив або не надав їм належної оцінки, що призвело до неправильного вирішення справи (у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України).
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк.
Оскільки касаційна скарга залишена без руху клопотання про зупинення виконання додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 06 березня 2026 року у справі №922/2891/25 до закінчення перегляду справи в касаційному порядку буде вирішено після усунення недоліків.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Відмовити Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
2. Касаційну скаргу Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2026 року у справі №922/2891/25 залишити без руху.
3. Надати Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему «Електронний суд» або засобами поштового зв'язку на адресу: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.
4. Роз'яснити Департаменту економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Ю. Л. Власов