?
20 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/1295/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління-14" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 (колегія суддів: Галушко Н. А., Желік М. Б., Скрипчук О. С.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління-14" до Товариства з обмеженою відповідальністю В "Будівельник", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Західна Вежа", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України, за участі: Офіса Генерального прокурора про визнання права власності та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні нерухомим майном,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління-14" (далі - ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління-14") звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю В "Будівельник" (далі - ТОВ В "Будівельник") з позовом про визнання права власності та зобов'язання не чинити перешкод у користуванні нерухомим майном, розташованим за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2013 році в рахунок оплати виконаних позивачем робіт за договором підряду від 11.10.2010 відповідач передав позивачу об'єкти нерухомості. Проте позивач позбавлений можливості реалізувати своє право власності через протиправну діяльність відповідача.
11.07.2016 Господарський суд Львівської області ухвалив рішення про часткове задоволення позову.
27.02.2024 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016, прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову.
29.08.2024 Верховний Суд ухвалив постанову, якою скасував постанову від 27.02.2024 та ухвалу від 18.09.2023 Західного апеляційного господарського суду, cправу направив до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
21.01.2025 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 в частині задоволення позовних вимог, у цій частині прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову.
27.05.2025 Верховний Суд ухвалив постанову, якою скасував постанову від 21.01.2025 та ухвалу від 24.10.2024 Західного апеляційного господарського суду, справу передав до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
11.08.2025 Західний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою поновив заступнику Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 та відкрив апеляційне провадження у справі № 914/1295/16.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора (з посиланням на постанову Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239) , зазначив, що оскільки у даній справі прокурор подав апеляційну скаргу до апеляційного суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, яке не було залучене до участі у справі, присічний річний строк, визначений статтею 93 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 261 ГПК України (в чинній редакції), не підлягає застосуванню.
Апеляційний суд, здійснивши аналіз та оцінку поданих прокурором доказів, дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження рішення суду від 11.07.2016 підлягає поновленню як такий, що пропущено з поважних причин, врахувавши те, що: апеляційна скарга подана прокурором в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з метою захисту права власності держави на нерухоме військове майно (будівлі та споруди військового містечка на вул. Авіаційна, 7 у м. Львові); Міністерство оборони України як центральний орган управління військовим майном не було залучене до участі у даній справі та не повідомлялось про її розгляд; матеріали справи № 914/1295/16 прокурору було надано судом першої інстанції для ознайомлення 17.08.2023, а апеляційна скарга у даній справі надіслана до суду через поштове відділення 06.09.2023.
13.01.2026 Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою скасував рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 в частині задоволення позовних вимог, та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 11.07.2016 залишив без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що акт приймання-передачі майна від 24.12.2013 не є належним доказом набуття ТОВ "СБУ-14" речових прав на об'єкти нерухомості, оскільки правочини щодо відчуження нерухомого майна підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню (стаття 209 ЦК України в редакції на момент виникнення правовідносин). Крім того, апеляційний суд врахував преюдиційні обставини, встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 у справі № 32/77, яким визнано за державою в особі Міністерства оборони України право власності на будівлі і споруди військового містечка по вул. Авіаційній, 7 у м. Львові.
16.02.2026 ТОВ "Спеціалізоване будівельне управління-14" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 13.01.2026 та ухвалу від 11.08.2025 (про поновлення строку на апеляційне оскарження) суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Скаржник зазначає про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування статей 254, 264 ГПК України, стосовно принципу правової визначеності (res judicata) при поновленні строків на апеляційне оскарження, викладених у постанові Верховного Суду України від 16.08.2017 у справі № 2-779/09 та постановах Верховного від 22.03.2023 у справі № 1313/665/2012, від 01.12.2018 у справі № 1326/3235/12, від 11.01.2021 у справі № 925/1600/16 та від 13.07.2023 у справі № 910/3428/19.
ТОВ "СБУ-14" у касаційній скарзі зазначає про безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження судом апеляційної інстанції. При цьому скаржник стверджує про обізнаність прокурора про існування рішення у справі № 914/1295/16 ще з жовтня 2016 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Рогач Л. І., Мачульського Г. М.
Вивчивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.
У пунктах 7.6- 7.8 Рішення Конституційного Суду України 22.11.2023 у справі № 10-р(ІІ)/2023 вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики.
Європейський суд із прав людини неодноразово наголошував, що перегляд не може бути прихованою апеляцією, а лише можливість існування двох поглядів на питання не є підставою для повторного розгляду (рішення у справі Ryabykh v. Russia, заява № 52854/99).
Жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона хоче досягти мети щодо нового слухання справи та нового її розв'язання (рішення у справі Пономарьов проти України / Ponomaryov v. Ukraine від 3 квітня 2008 року (заява № 3236/03), § 40).
За висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.08.2017 у справі № 2-779/09 та від 01.12.2018 у справі № 1326/3235/12, поновлення пропущеного строку на оскарження остаточного судового рішення без наведення відповідних причин, і його подальше скасування є порушенням принципу правової визначеності та права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Хоча саме національні суди мають ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. У кожному випадку вони повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
У касаційній скарзі скаржник стверджує, що поновлюючи ухвалою від 11.08.2025 у цій справі строк апеляційного оскарження, "суд апеляційної інстанції свідомо використовував лише ті обставини і докази, які можна було покласти в основу рішення про поновлення строку на апеляційне оскарження і навіть не намагався пояснити, чому інші наявні у справі докази та відповідні їм обставини відхиляються, спростовуються або не беруться до уваги".
Верховний Суд звертає увагу, що оцінка поважності причин пропуску процесуального строку та дослідження доказів обізнаності чи необізнаності держави, яка не була учасником спору, про наявність оскаржуваного судового рішення належить до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про поновлення строку на апеляційне оскарження, встановив обставини, які вплинули на причини пропуску прокурором строку на оскарження судового рішення, та надав їм оцінку з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду.
В свою чергу доводи скаржника зводяться передусім до незгоди останнього з достатністю та належністю мотивування апеляційним судом своїх висновків про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 визначила, що у разі, коли аргументи скаржника зводяться до оцінки доказів та встановлення обставин справи, то це не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права", а не "суду факту". Дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню (пункт 128 постанови).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини першої статті 293 ГПК України підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки апеляційний суд переглянув судове рішення та постановив ухвалу відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником постановах, а доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні питання про поновлення процесуальних строків зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі, Верховним Судом не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваним судовим рішенням, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до вимог ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване будівельне управління-14" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.01.2026 та ухвалу від 11.08.2025 у справі № 914/1295/16.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач