17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/16616/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
представників учасників справи:
позивача - Батуринський Д. О. (адвокат),
відповідача - Пащенко М. В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Антимонопольного комітету України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Австрійське підприємство "Інтервіас Україна"
до Антимонопольного комітету України
про визнання частково недійсним та скасування рішення від 12.08.2021 №467-р.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Австрійське підприємство "Інтервіас Україна" (далі - Товариство, позивач) звернулося до суду з позовною заявою до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, відповідач) про визнання недійсним і скасування рішення АМК в частині, що стосується позивача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення АМК в частині, що стосується позивача, є неправомірним, оскільки, приймаючи вказане рішення АМК: неправильно застосував норми матеріального права; не довів обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; порушив норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення; висновки АМК у рішенні не відповідають обставинам антимонопольної справи.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Справа № 910/16616/21 розглядалася господарськими судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 (колегія суддів: Тарасенко К.В., Іоннікова К.В., Разіна Т.І.) у справі № 910/16616/21, позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 07.02.2023 касаційну скаргу АМК задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2022 у справі №910/16616/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення і направляючи справу №910/16616/21 на новий розгляд вказав таке:
- судами не враховано те, що сама по собі відповідність дій суб'єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства;
- судами не досліджені та не перевірені покладені в основу рішення АМК висновки в аспекті того, чи є у даному випадку встановлені обставини пов'язаності суб'єктів господарювання та чи виключає така сукупність у взаємозв'язку саме у контексті позивача, підтвердженням тієї обставини, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність під час підготовки і участі у торгах, та чи така сукупність виключає вірогідність.
Господарським судом міста Києва від 17.04.2023 (суддя Марченко О.В.) ухвалено рішення (з урахуванням ухвали про виправлення описок в рішенні від 21.04.2023), залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 (колегія суддів: Ходаківська І.П., Демидова А.М., Владимиренко С.В.), яким позовні вимоги задоволено повністю.
Постановою Верховного Суду від 05.12.2023 касаційну скаргу АМК задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 17.04.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2023 у справі №910/16616/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення і направляючи справу №910/16616/21 на новий розгляд, вказав зокрема таке:
- судами попередніх інстанцій не у повній мірі виконано вказівки Верховного Суду, означені у постанові Верховного Суду від 07.02.2023;
- зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій здійснено оцінку кожного доказу окремо, втім, не проведено належної оцінки всіх встановлених обставин справи у їх сукупності та взаємозв'язку, не досліджено та не перевірено покладені в основу рішення АМК висновки в аспекті того, чи є у даному випадку встановлені обставини пов'язаності суб'єктів господарювання та чи виключає така сукупність (обставин) у взаємозв'язку з вірогідністю саме у контексті позивача та осіб, які брали участь у торгах, наявність між ними господарських відносин та інші встановлені у рішенні АМК обставини підтвердженням тієї обставини, яка надавала б їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність під час підготовки та участі у торгах.
За результатами нового розгляду Господарським судом міста Києва від 18.02.2025 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.) ухвалено рішення, яким у задоволенні позову Товариства відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 (колегія суддів: Коробенко Г.П., Тищенко А.І., Кравчук Г.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2025 у справі №910/16616/21 скасовано.
Визнано недійсним пункт 1 резолютивної частини рішення АМК від 12.08.2021 № 467-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу". Визнано недійсним пункт 2 резолютивної частини рішення Антимонопольного комітету України від 12.08.2021 № 467-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
АМК, не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати, а рішення місцевого суду від 18.02.2025 залишити в силі.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АМК подана на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України .
Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах:
- від 05.12.2023 у справі № 910/16616/21, оскільки судом апеляційної інстанції всупереч статті 316 ГПК України не виконані вказівки Верховного Суду під час направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції;
- від 22.08.2024 у справі № 910/20567/20, від 04.02.2021 у справі № 910/17126/19, від 22.10.2019 у справі № 910/2988/18, від 05.08.2019 у справі № 922/2513/18, від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18 щодо застосування статті 86 ГПК України, відповідно до яких "…питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій повинно досліджуватися судами виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв'язку";
- від 29.09.2022 у справі № 910/17126/19, від 13.03.2018 у справі № 910/2193/17, від 20.03.2018 у справі № 913/52/17, від 27.03.2018 у справі № 910/8144/15-г, 12.06.2018 у справі №922/5616/15, від 18.12.2018 у справі № 922/5617/15, від 28.01.2020 у справі № 915/1860/18 щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України відповідно до яких "…вимога про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України розглядається судом лише в тих частинах, які стосуються позивача (позивачів) у справі. При цьому встановлені у такій справі обставини не набувають преюдиціального значення у розумінні приписів частини четвертої статті 75 ГПК України для іншої особи (осіб) - відповідача (відповідачів) в антимонопольній справі…";
- від 21.09.2021 у справі № 904/5842/20 щодо застосування пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210-III).
5. Доводи інших учасників справи
Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено таке.
Службою автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України (надалі - Замовник) проводились відкриті торги на закупівлю - "Експлуатаційне утримання та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області (додатково)" (ідентифікатор процедури закупівлі в системі Prozorro UA-2019-04-18-001033-b) (далі - Торги).
Замовником були отримані тендерні пропозиції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-австрійське підприємство "Інтервіас Україна" (надалі - позивач, ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна"), Дочірнього підприємства "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі також - Облавтодор, ДП "Вінницький облавтодор "ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (надалі також - ТОВ "Шляхбуд")/(надалі разом - Учасники Торгів).
За результами торгів, переможцем визначено ТОВ "СУАП Інтервіас Україна", з яким Замовник 25.06.2019 уклав відповідний договір № 94/19 на загальну суму 47 750 000, 00 грн з ПДВ.
За розпорядженням Голови Антимонопольного комітету України (надалі - Комітет) - державним уповноваженим 13.11.2019 № 01/388-р розпочато розгляд справи №143-26.13/129-19 за ознаками вчинення ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна", ДП "Вінницький облавтодор "ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" і ТОВ "Шляхбуд" про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів Торгів, проведених Службою автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України.
За результатами розгляду справи №143-26.13/129-19 Комітетом було прийнято Рішення №467-р від 12.08.2021 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (надалі - Рішення №467-р), яким постановлено:
- визнати, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-австрійське підприємство "Інтервіас Україна", Дочірнє підприємство "Вінницький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхбуд" (далі разом - Учасники) вчинили порушення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6, п. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю - "Експлуатаційне утримання та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення у Вінницькій області (додатково)" (оголошена в системі закупівель Prozorro № UA-2019-04-18-001033-b), проведених Службою автомобільних доріг у Вінницькій області Державного агентства автомобільних доріг України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №467-р);
- за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення, накласти штраф на Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-австрійське підприємство "Інтервіас Україна" у розмірі 14 030 258,00 грн (пункт 2 резолютивної частини Рішення №467-р);
Рішення №467-р щодо наявності у діях позивача та інших Учасників Торгів антиконкурентних узгоджених дій ґрунтуються на:
1) використанні ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" для здійснення господарської діяльності приміщень, які належать іншим Учасникам;
2) сприянні Учасниками один одному у можливості здійснювати господарську діяльність;
3) наявності спільних інтересів та сталих господарських відносин;
4) сприянні ДП "Вінницький облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" у прийнятті ТОВ "СУАП "Інтервіас Україна" участі в Торгах;
5) взаємодії (телефонні розмови) уповноважених представників Учасників;
6) синхронності створення та завантаження електронних файлів, їх спільних характеристиках.
На думку позивача, Рішення №467-р прийнято за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, при недоведенні обставин, які мають значення для справи і які Комітет визнав встановленими, за невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, а також при порушенні норм процесуального права, а отже є неправомірним та підлягає скасуванню з огляду на наявність підстав визначених статтею 59 Закону № 2210-III.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на те, що ТОВ "Шляхбуд" і позивач використовують для здійснення господарської діяльності приміщення, розташовані за однією адресою; використання ТОВ "Шляхбуд" і Товариства для здійснення господарської діяльності машин та механізмів, які належать/використовуються іншим учасником свідчить про спільне здійснення учасниками торгів господарської діяльності, доступ до інформації про господарську діяльність один одного, а також про сприяння в обміні інформацією між ними, в тому числі, під час підготовки до участі та безпосередньої участі у торгах; як до подання ТОВ "Шляхбуд" і Товариством тендерних пропозицій у торгах, так і після, позивач і ТОВ "Шляхбуд" були пов'язані тісними господарськими відносинами та інтересами щодо спільної діяльності, що обумовило їх домовленість про результати торгів; згідно з інформації наданої ПрАТ "Київстар" та ПрАТ "ВФ Україна", у період підготовки й участі в торгах між абонентськими номерами, що використовувались учасниками торгів та їх представниками, були неодноразові телефонні розмови; сукупністю доказів, зібраних у справі Комітету, доводиться висновки Комітету, що викладені у Рішенні №467-р про те, що учасники торгів узгоджували свою поведінку, а доводи позивача таких висновків Комітету не спростовують.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Ухвалою Верховного Суду від 02.102025, зокрема, зупинено касаційне провадження у справі № 910/16616/21 за касаційною скаргою АМК на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у цій справі до закінчення перегляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/10365/15 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постановою від 19.12.2025 касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ю-Бейс" задовольнила частково; мотивувальні частини рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 у справі № 910/10365/15 змінила, виклавши їх в редакції цієї постанови, а в решті - залишила без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 14.01.2026, зокрема, поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою АМК на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 910/16616/21; призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні Касаційного господарського суду на 17.03.2026.
8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом оскарження в суді касаційної інстанції є постанова суду апеляційної інстанції від 29.05.2025, якою здійснено перегляд рішення суду першої інстанції від 18.02.2025.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, які вказані у розділі 4 цієї постанови, зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано правові висновки.
Предметом розгляду у цій справі є визнання частково недійсним рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону 2210-III.
Предметом розгляду у справах № 910/20567/20, № 910/17126/19, № 910/2988/18, № 922/2513/18, № 914/1696/18, на які посилається скаржник, було визнання недійсним / визнання частково недійсним і скасування рішення АМК в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210-III.
Отже, вказані справи і ця справа, яка розглядається є схожими в частині, що стосується предмета позову (визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України в частині визнання вчинення позивачами у кожній зі справ порушення законодавства про захист економічної конкуренції), за однаковим нормативно-правовим регулюванням кваліфікації та притягнення за правопорушення, а саме за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону № 2210-III, а застосування статті 86 ГПК України як процесуальної норми є універсальним для розгляду справи у господарських судах, незалежно від характеру спірних правовідносин.
Втім, різність фактично - доказової бази у кожній із зазначених справ не має правового значення у контексті необхідності застосування загального підходу щодо дослідження обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв'язку.
Саме такий підхід до визначення подібності правовідносин у наведеній категорії справ є сталим та послідовним, і викладений у низці постанов Верховного Суду, зокрема й у постанові від 05.12.2023 у справі № 910/16616/21, згідно з якою зазначену справу вдруге було направлено на новий розгляд.
Так, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду, вказаних у розділі 4 цієї постанови, щодо обов'язку суду оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, також не враховано, що обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. При цьому з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності (статті 74, 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України), а також щодо того, що сама по собі відповідність дій суб'єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства.
На переконання скаржника, суд апеляційної інстанції всупереч статті 316 ГПК України, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови проігнорував вказівки суду касаційної інстанції та проаналізував всі доведені АМК обставини окремо один від одного. Тобто, з одного боку, суд апеляційної інстанції дослідив одну обставину у справі (наявність господарських зв'язків), не взявши до уваги інші надані Комітетом докази як єдине місцезнаходження, використання одних приміщень, телефонну комунікацію, які з іншого боку були проігноровано під час винесення оскаржуваної постанови.
Так, передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 05.12.2023 у справі №910/16616/21, зазначив, що зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій не у повній мірі виконано вказівки Верховного Суду, зокрема:
- судами не враховано те, що сама по собі відповідність дій суб'єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства;
- судами не досліджені та не перевірені покладені в основу рішення АМК висновки в аспекті того, чи є у даному випадку встановлені обставини пов'язаності суб'єктів господарювання та чи виключає така сукупність у взаємозв'язку вірогідність, що виключає саме у контексті позивача, які брали участь у торгах і наявність між ними господарських відносин та інші встановлені у рішенні АМК обставини в сукупності та взаємозв'язку підтвердженням тієї обставини, яка надавала їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність під час підготовки і участі у торгах, та чи така сукупність виключає вірогідність;
- судами попередніх інстанцій здійснено оцінку кожного доказу окремо, втім, не проведено належної оцінки всіх встановлених обставин справи у їх сукупності та взаємозв'язку, не досліджено та не перевірено покладені в основу рішення АМК висновки в аспекті того, чи є у даному випадку встановлені обставини пов'язаності суб'єктів господарювання та чи виключає така сукупність (обставин) у взаємозв'язку з вірогідністю саме у контексті позивача та осіб, які брали участь у торгах, наявність між ними господарських відносин та інші встановлені у рішенні АМК обставини підтвердженням тієї обставини, яка надавала б їм можливість обмінюватися інформацією та координувати свою діяльність під час підготовки та участі у торгах.
Відповідно до частини першої статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що у новому розгляді справи судом апеляційної інстанції повторно здійснено оцінку кожного доказу окремо, втім, не проведено належної оцінки всіх встановлених обставин справи у їх сукупності та взаємозв'язку, відповідно знайшли своє підтвердження доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 316 ГПК України в аспекті невиконання обов'язкових вказівок, які містилися у постанові Верховного Суду від 05.12.2023 зі справи, згідно з якою судові рішення попередніх інстанцій були скасовані, а справа № 910/16616/21 направлялася на новий розгляд до суду першої інстанції. Зазначене також свідчить про порушення судом апеляційної інстанції статті 86 ГПК України, що мало наслідком не застосування висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі щодо застосування статті 86 ГПК України.
Окрім іншого, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції частини четвертої статті 75 ГПК України.
Верховний Суд в цій частині вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства має індивідуальний характер.
Відповідно до рішення органу Антимонопольного комітету України, у тому числі, й те, яке стосується притягнення особи до відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій з іншими особами (особою), зацікавлена особа має право оскаржити лише стосовно себе. Вимога про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України розглядається судом лише в тих частинах, які стосуються позивача (позивачів) у справі. При цьому встановлені у такій справі обставини не набувають преюдиціального значення у розумінні приписів частини четвертої статті 75 ГПК України для іншої особи (осіб) - відповідача (відповідачів) в антимонопольній справі і ця (особа) має право на оскарження у встановленому законом порядку рішення органу Антимонопольного комітету України у частинах, які стосуються безпосередньо її.
Стала та послідовна правова позиція з відповідного питання викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 зі справи №910/2193/17, від 20.03.2018 зі справи №913/52/17, від 27.03.2018 зі справи №910/8144/15-г, від 12.06.2018 зі справи №922/5616/15, від 18.12.2018 зі справи №922/5617/15, від 28.01.2020 зі справи №915/1860/18 і Суд у справі №910/16616/21 ураховуючи доводи касаційної скарги та принцип верховенства права не вбачає підстав для відступу від неї.
Отже, Верховний Суд стало та послідовно наголошував на тому, що учасник торгів має право на оскарження відповідного рішення АМК у частині, яка стосується саме нього, і судові рішення, які ухвалені щодо іншого учасника не мають преюдиційного значення у розмінні статті 75 ГПК України під час розгляду справи судом.
Суд у вирішенні спірного питання виходить із того, що особа, яку притягнуто до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції в силу закріпленого у статті 14 ГПК України принципу диспозитивності господарського судочинства, оскаржуючи таке рішення самостійно визначає предмет позову (певну матеріально-правову вимогу до відповідача) і підстави позову (факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу), зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права та надає докази на обґрунтування своїх вимог.
У свою чергу, суд має перевірити доводи і докази, на яких ґрунтуються позовні вимоги та за результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів зробити висновки щодо обґрунтованості заявлених вимог.
Суд у вирішенні поставлених скаржником питань першочергово враховує те, що судовими рішеннями у справах на які посилається скаржник, висновки судів про наявність підстав для задоволення вимог ґрунтуються на недоведеності АМК у рішенні обставин, зокрема, про те, що саме позивачі, діючи недобросовісно, шляхом погодження своєї поведінки з іншими учасниками торгів, бажали спотворити результати торгів та сприяли настанню такого наслідку. Тобто висновки судів не ґрунтуються на тому, що АМК у розгляді антимонопольної справи неправильно кваліфікував інкриміноване суб'єктам господарювання порушення законодавства про захист економічної конкуренції (антиконкурентні узгоджені дії під час торгів).
Кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише конкретній справі специфікою та особливостями. Доведення відсутності порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на дослідженні судами індивідуальних доказів, що надані позивачем за своїм власним уявленням, крізь призму положень статті 59 Закону № 2210.
Ураховуючи наведене, питання про наявність / відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи саме з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв'язок, у відповідності до приписів статті 86 ГПК України - які мають спростувати докази та факти, які покладені в основу оскаржуваного Рішення АМК саме щодо конкретного суб'єкта господарювання, а не шляхом переоцінки висновків АМК.
Таким чином, доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції статті 75 ГПК України знайшли своє підтвердження, оскільки з мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд у розгляді справи (№ 910/16616/21) врахував обставини в порядку частини четвертої статті 75 ГПК України, встановлені судовими рішеннями у справах №910/16662/21, № 910/16639/21, в яких не досліджувались обставини, які стосуються позивача у справі, що розглядається і такі висновки не мають преюдиційного значення.
З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що суд не врахував обов'язкові вказівки Верховного Суду у цій справі в постанові від 05.12.2023, що свідчить про порушення вимог статті 316 ГПК України.
Верховний Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).
Втім, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права (зокрема, статей 75, 86, 236, 237, 269 та 316 ГПК України), що мало своїм наслідком неповне з'ясування обставин цієї справи без врахування вказівок Верховного Суду.
Ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком невстановлення обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі для вирішення цього спору, з огляду на предмет і підстави позову, на підставі доказів і доводів сторін, беручи до уваги межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які імперативно визначені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Звідси, а також ураховуючи викладене, Суд наразі не надає оцінку та не аналізує інші доводи сторін.
Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд не бере до уваги та вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу АМК задовольнити частково, оскаржуване судове рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
10. Судові витрати
Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 910/16616/21 скасувати.
3. Справу № 910/16616/21 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова
З окремою думкою судді Власова Ю. Л.