23 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/1387/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуя О. О.
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС"
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Ярмак О.М.
від 21.05.2025
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І., Мальченко А.О.
від 22.12.2025 (повний текст складено 06.02.2026)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТЕХДІАГНОСТИКА"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС"
про стягнення коштів у розмірі 407 367,51 грн,
У лютому 2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМТЕХДІАГНОСТИКА" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" з вимогою про стягнення заборгованості за договором на виконання робіт з обстеження № 27 від 05 липня 2024 року, у розмірі 407 367,51 грн, з яких: основний борг - 354 000,00 грн, пеня - 22 161,10 грн, інфляційні втрати - 26 213,21 грн, 3 % річних - 4 993,20 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови договору в частині повної оплати за виконані роботи.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі № 910/1387/25, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" (01042, місто Київ, вулиця Маккейна Джона, будинок, 16, кімната, 4, код 44181211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМТЕХДІАГНОСТИКА" (50086, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вулиця Галенка, будинок, 4, квартира, 24, код 31550092) 354 000,00 грн основного боргу, 22 161,10 грн пені, 4 993,20 грн 3% річних, 26 213,21 грн інфляційних втрат, 4 886,30 грн судового збору.
02.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 у справі № 910/1387/25. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 у справі № 910/1387/25 до винесення остаточного рішення по справі у касаційній інстанції.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Мамалуй О.О.).
Перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС", колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою слід відмовити, з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Відтак, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Отже, у Верховного Суду є право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у ч. 1 ст. 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями ст. 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Разом з тим передбачені пп. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України випадки касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є виключенням із загального правила і відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом позову у справі № 910/1387/25 є стягнення коштів у розмірі 407 367,51 грн.
Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, відповідно до якої майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 162, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Позовні вимоги у цій справі про стягнення коштів у розмірі 407 367,51 грн мають вартісну оцінку та носять майновий характер.
Позов у цій справі подано в 2025 році.
За змістом частини сьомої статті 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі - 3 028,00 гривень.
Предметом позову у справі № 910/1387/25 є стягнення коштів у розмірі 407 367,51 грн, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подання позову до суду (1 514 000,00 грн), тому в розумінні Господарського процесуального кодексу України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а-г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункти 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
Також, скаржник у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у цій справі, які передбачені підпунктами "а", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та вказує, що суд апеляційної інстанції фактично запровадив нову, не передбачену законом процесуальну вимогу: обов'язок сторони доводити «неможливість самостійного замовлення експертизи» як передумову для призначення судової експертизи за ст. 99 ГПК України, проте ГПК України не містить такої умови; зазначене питання має фундаментальне значення для формування єдиної судової практики, оскільки стосується: гарантій реалізації права на доказування; меж дискреції суду при вирішенні клопотань про експертизу; співвідношення приватного експертного висновку та судової експертизи; суспільний інтерес та виняткове значення полягає в тому, що об'єктом робіт є ТЕЦ- відновлення критичної інфраструктури після масованого ракетного удару, а прийняття рішення про стягнення коштів за висновок, обсяги в якому можуть бути помилковими на 70%, порушує принципи енергетичної безпеки держави, що виходить за межі приватного спору; предмет доказування у справі передбачає необхідність спеціальних знань у сфері інженерії, енергетики та технічного аудиту; наслідки судового рішення виходять за межі приватного грошового спору, оскільки: йдеться про критичну інфраструктуру; рішення може вплинути на безпечність експлуатації енергетичного об'єкта; справа стосується забезпечення енергетичної безпеки держави; потенційну загрозу стабільності функціонування енергетичного об'єкта; ризики для невизначеного кола споживачів; суспільно значимий інтерес; суд першої інстанції помилково визнав дану справу малозначною, з огляду на те, що станом на 01.01.2025 року 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 302 800,00 грн, а ціна позову у даній справі складає 407 000 грн, що суттєво перевищує встановлений законом поріг для автоматичного визнання справи малозначною; складність відносин полягає в тому, що спір стосується об'єкта критичної інфраструктури (ТЕЦ) та достовірності спеціальних технічних розрахунків; суд може визнати справу малозначною за складністю, проте у даному випадку технічна складність предмета доказування та його значення для енергетичної безпеки виключають можливість віднесення справи до категорії малозначних.
Посилання скаржника на пункти 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Водночас, Суд зазначає, що у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й зазначив підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не навів належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами "а" - "г" пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони не містять жодних доказів кількісного та якісного вимірів щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" не містить переконливих аргументів, які б свідчили про те, що справа № 910/1387/25 стосується питання права, вирішення якого необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики; у касаційній скарзі відсутні докази кількісного та якісного виміру наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також належні обґрунтування, які б дозволили дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як такі, що мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Стосовно "виняткового значення" справи для її учасника, то в цьому випадку оцінка Судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Посилання скаржника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа № 910/1387/25 становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для скаржника визнаються судом немотивованими та необґрунтованими, оскільки є лише власним припущенням скаржника, доводи скаржника зводяться до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду справи, що, в свою чергу, не може свідчити про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, значний суспільний інтерес даної справи та її винятковість для скаржника.
Скаржником не мотивовано належним чином, в чому саме полягає винятковість даної справи для учасника справи, не мотивовано жодним чином в чому значний суспільний інтерес даної судової справи, в контексті наведених вище критеріїв, та не обґрунтовано наявність відповідних обставин для висновку, що дана справа має виняткове значення для скаржника і становить значний суспільний інтерес.
Щодо посилань скаржника на те, що суд першої інстанції помилково визнав дану справу малозначною (підпункт "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), колегія суддів зазначає.
Згідно з приписами частини п'ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Вказана норма розділяє малозначні справи за різними критеріями: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто які визнаються малозначними за законом з урахуванням ціни позову; та 2) справи незначної складності, які визнаються малозначними за висновком суду та на розсуд суду з урахуванням та оцінкою конкретних обставин справи та подальшою необхідністю вибору виду провадження для розгляду справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Норми частини третьої цієї статті визначають, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що визначена позивачем у позовній заяві ціна позову (407 367,51 грн) не перевищувала п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд вважав за можливе розглядати цей спір у порядку спрощеного позовного провадження.
З огляду на зазначене, доводи скаржника про помилковість віднесення судом першої інстанції цієї справи до малозначних є необґрунтованими та не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні таких судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним їх власним тлумаченням, і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дає поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не навів та не мотивував належним чином наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 у справі № 910/1387/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Також, оскільки Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 910/1387/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025, то розгляд клопотань про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025 у справі № 910/1387/25, до винесення остаточного рішення по справі у касаційній інстанції, судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/1387/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦХІМРЕСУРС" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2025.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй