18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
25 лютого 2026 року Справа № 925/757/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від Уманської окружної прокуратури - прокурор - Бутар В.С.,
від позивача - представник не з'явився,
від першого відповідача - Мельник Р.А.- адвокат,
від другого відповідача - Мельник Р.А.- адвокат,
від третьої особи - представник не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом заступника керівника Уманської окружної прокуратури,
м. Умань, Черкаської області в інтересах держави в особі:
Буцької селищної ради, смт. Буки, Уманського району,
Черкаської області
до 1. Селянського (фермерського) господарства «Вершина»,
смт. Буки, Уманського району, Черкаської області
2.Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей», смт. Буки, Уманського району, Черкаської області
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
Управління освіти і науки Черкаської обласної державної
адміністрації, м. Черкаси
про визнання недійсним договору та зобов'язання звільнити
земельну ділянку
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся заступник керівника Уманської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Буцької селищної ради до селянського (фермерського) господарства «Вершина» та Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» про:
визнання недійсним договору про спільну діяльність від 19 червня 2025 року, укладеного між Державним навчальним закладом «Буцький політехнічний професійний ліцей» та селянським (фермерським) господарством «Вершина»;
зобов'язання селянського (Фермерського) господарства «Вершина» звільнити земельну ділянку, площею 246,1136 га з кадастровим номером 7123155300:02:001:0449, з цільовим призначення для дослідницьких та навчальних цілей, що розташована на території Буцької селищної ради (за межами населеного пункту) та перебуває у постійному користуванні Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей».
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання суду призначено на 11 год. 00 хв. 29 липня 2025 року.
Залучено Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Ухвалою суду від 29 липня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та відклав розгляд справи в підготовчому засіданні на 10 год. 30 хв. 18 вересня 2025 року.
Ухвалою суду від 18 вересня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті було призначено на 11 год. 00 хв. 23 жовтня 2025 року.
Проте, судове засідання призначене на 11 год. 00 хв. 23 жовтня 2025 року не відбулося, у зв'язку з відсутністю електроенергії в приміщенні суду.
Ухвалою суду від 23 жовтня 2025 року, суд призначив розгляд справи по суті на 10 год. 00 хв. 17 листопада 2025 року.
В судовому засіданні, що відбулося 17 листопада 2025 року суд оголосив перерву до 11 год. 00 хв. 05 грудня 2025 року.
Проте, судове засідання призначене на 11 год. 00 хв. 05 грудня 2025 року не відбулося, у зв'язку з відсутністю електроенергії в приміщенні суду.
Ухвалою суду від 05 грудня 2025 року розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 13 січня 2026 року.
Ухвалою суду від 13 січня 2026 року було відкладено розгляд справи по суті на 11 год. 30 хв. 29 січня 2026 року.
Однак, судове засідання призначене на 11 год. 30 хв. 29 січня 2026 року не відбулося, у зв'язку з перебуванням головуючого судді по даній справі з 28 січня 2026 року на лікарняному.
Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року розгляд справи по суті призначено на 12 год. 00 хв. 25 лютого 2026 року.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.
Перший та другий відповідач в судовому засіданні проти позову заперечували та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Від третьої особи до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності її представника (с. 67-68, т. 1).
Відповідно до ч. 1 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Відповідачі відзиву на позовну заяву суду не надали.
В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор вказував, що спірний договір є удаваним правочином, укладеним з метою приховання договору оренди земельної ділянки, оскільки його умови не відповідають умовам договору про спільну діяльність (ст.ст. 1130-1134 ЦК України).
Спірний договір не є договором підряду чи договором про надання послуг.
Водночас, прокурор стверджував, що постійний користувач земельної ділянки не наділений повноваженнями розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений виключно відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.
Сторонами не дотримано встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.
Всупереч ст. ст. 92, 122, 124, 125 ЗК України, ст. 16 Закону України «Про оренду землі» при укладенні спірного договору рішення відповідного органу виконавчої влади не приймалися, аукціон не проводився.
Земельна ділянка для дослідних і навчальних цілей з кадастровим номером 7123155300:02:001:0449 площею 246,1136 га, що передана навчальному закладу у постійне користування, належать до об'єктів освіти і відповідно до ст.ст. 80, 81 Закону України «Про освіту» не може використовуватися не за призначенням та передаватись в оренду для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом.
Договір про спільну діяльність від 19 червня 2025 року, з поміж іншого, укладений з порушенням цільового призначення земельної ділянки, оскільки земельну ділянку фактично передано СФГ для вирощування сільськогосподарських культур, а не для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства, як це передбачено технічною документацією на земельну ділянку, що є порушенням ст. 20 ЗК України та згідно ст. 21 ЗК України.
Відповідно до п. б ч. 1 ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
Крім того, прокурор вказував, що удаваний правочин - договір про спільну діяльність від 19 червня 2025 року укладено із порушенням приписів ст.ст. 80, 81 Закону України «Про освіту», що також є підставою для визнання його недійсним.
Таким чином, спірний договір про спільну діяльність укладено сторонами з порушенням вимог ст.ст. 3, 15, 16, 21, 22 Закону України «Про оренду землі», а також ст.ст. 80, 81 Закону України «Про освіту».
Оскільки спірний договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015 року за № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним.
В письмових поясненнях від 02 липня 2025 року третя особа вказувала, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру цільовим призначенням земельної ділянки з кадастровим номером 7123155300:02:001:0449, яка розташована на території Буцької селищної ради та перебуває у користуванні Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей», є використання для дослідницьких та навчальних цілей.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 296 «Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, у яких утворення наглядової ради не є обов'язковим відповідно до закону, а також у яких утворення наглядової ради не передбачено статутом, договорів про спільну діяльність та управління майном» передбачено, що суб'єкт господарювання або інша юридична особа, які мають намір укласти договір про спільну діяльність, подають органу управління звернення щодо погодження укладення такого договору.
Третя особа також звертає увагу суду на те, що до Управління не надходило жодних звернень щодо погодження укладення спірного договору, що свідчить про недотримання сторонами встановленої законодавством процедури.
Перший відповідач - селянське (фермерське) господарство «Вершина» у своїх письмових поясненнях вказав, що у даній справі відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави.
Перший відповідач також звернув увагу суду на положення частини четвертої статті 61 Закону України «Про освіту», відповідно до яких майно навчальних закладів може використовуватися як додаткове джерело фінансування шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень.
На думку першого відповідача, прокурором не доведено факту порушення будь-якого права чи інтересу Буцької селищної ради, яка не є стороною договору про спільну діяльність.
З огляду на викладене, перший відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими.
В судовому засіданні, яке відбулося 25 лютого 2026 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/757/25.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника першого і другого відповідачів, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного:
Згідно із записом про державну реєстрацію права власності №27258215 від 25 липня 2018 року, внесеним на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області від 05 червня 2018 року №23-2200/14-18-СГ та рішення Буцької селищної ради від 12 липня 2018 №9-27/VII, власником земельної ділянки з кадастровим номером 7123155300:02:001:0449 площею 246,1136 га є Буцька селищна рада, цільове призначення - для дослідних і навчальних цілей.
Земельна ділянка надана на праві постійного користування державному навчальному закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №348887, виданого 20 грудня 2007 року.
Відомості про право постійного користування вказаною земельною ділянкою внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право - 24254305.
Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ №348887, виданого на підставі розпорядження Маньківської районної державної адміністрації від 12 грудня 2007 року №524, професійно - технічному училищі №31 смт. Буки Маньківського району Черкаської області надано у постійне користування із земель державної власності земельну ділянку площею 246,1136 га сільськогосподарського призначення.
Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею №1.
Судом встановлено, що 19 червня 2025 року між Державним навчальним закладом «Буцький політехнічний професійний ліцей» та селянським (фермерським) господарством «Вершина» укладено договір про спільну діяльність.
Відповідно до п. 1.1 вказаного договору учасники за цим договором приймають на себе зобов'язання діяти для досягнення загальної мети.
Крім того, умовами договору передбачено наступне:
п. 1.2. метою цього договору є виключна спільна навчально-виробнича діяльність для якісного забезпечення виконання навчальних планів і програм Міністерства освіти і науки України по підготовці робітничих кадрів з сільськогосподарських професій «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва; слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування», яка здійснюється на земельній ділянці кадастровий номер 7123155300:02:001:0449, площею 246,1136 гектарів, яка знаходиться у постійному користуванні Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей», виключно без передачі цієї ділянки та речових прав на неї у будь якій формі селянському (фермерському) господарству «Вершина»;
п. 1.3. забезпечення цільового використання земельної ділянки Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» для дослідницьких та навчальних цілей шляхом спільного обробітку з селянським (фермерським) господарством «Вершина»;
п. 2.1. для досягнення мети за цим договором учасники зобов'язуються:
- обмінюватися наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що складають взаємний інтерес учасників;
- щомісяця проводити консультації з узгодженої тематики для обговорення питань необхідний для вирішення у порядку виконання даного договору;
- виконувати загальні замовлення і замовлення один одного з предмета спільної діяльності на пріоритетній пільговій основах;
- за наявності відповідної угоди учасників здійснювати додаткові внески в спільну діяльність, укладати необхідні окремі договори;
- нести витрати і збитки, пов'язані зі спільною діяльністю для забезпечення мети передбаченої умовами даного договору, а також виконувати інші зобов'язання, передбачені цим Договором і законодавством України.
п.3.1. Державний навчальний заклад «Буцький політехнічний професійний ліцей» відповідно до цього договору зобов'язується:
- за вимогою іншого учасника подавати фінансові звіти про результати спільної діяльності;
- витрати ПММ, мінеральних добрив, насіння, гербіцидів та інших матеріально технічних ресурсів;
- об'єми виконаних робіт, їх вартість;
- виконання комплексу с/г робіт;
- наявну техніку, приміщення.
п. 4.1. сільськогосподарське (фермерське) господарство «Вершина» відповідно до цього договору, зобов'язується:
- здійснювати усі необхідні сільськогосподарські операції і заходи необхідні для забезпечення діяльності Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» у порядку і розмірі необхідних для виконання умов цього договору, запобіганню забур'яненню та деградації, ерозії земельної ділянки використовуваної Державним навчальним закладом «Буцький політехнічний професійний ліцей», підвищення урожайності сільськогосподарських культур, з використанням власних матеріально-технічних ресурсів, ПММ, насіння, мінеральних добрив, гербіцидів, наявної с/г техніки, зерносховищ, брати ексклюзивну участь у виконанні комплексу с/г робіт.
п.5.1.внесок Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» у спільну діяльність складає:
- надання виключного доступу до здійснення усіх необхідних с/г операцій СФГ «Вершина» для забезпечення дослідницьких та навчальних цілей використання земельної ділянки ДНЗ «Буцький політехнічний професійний ліцей»;
- виділення наявних матеріально-технічних ресурсів.
п.5.2. внесок селянського (фермерського) господарства «Вершина» у спільну діяльність складає:
- усі необхідні матеріально технічні ресурси, ПММ, насіння, мінеральні добрива, гербіциди; наявна с/г техніка, участь у виконанні комплексу с/г робіт.
п. 6.1. продукція, отримана в результаті здійснення спільної діяльності, є результатом спільної діяльності і реалізується в такому порядку:
п. 6.1.1. ціна продукції й інші істотні умови договорів купівлі-продажу, постачання, комісії й інші, на підставі яких буде здійснюватися її реалізація, визначається учасниками спільно виходячи з ринкових умов, без обліку розміру частки кожного учасника в спільній діяльності;
п.6.1.2. всі умови реалізації продукції за усіма видами договорів визначаються СФГ «Вершина» одноосібно.
п.6.2. всі прибутки, отримані за даним договором в результаті спільної діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування витрат пов'язаних із здійсненням спільної діяльності.
п. 6.3. прибуток, отриманий від спільної діяльності підлягає розподілу між учасниками пропорційно у співвідношенні річних внесків у здійсненні спільної діяльності, але не менше від 35% на користь державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» після реалізації урожаю за сільськогосподарський сезон.
п. 8.1. цей договір діє до 10 грудня 2035 року.
Відповідно до п. 1 статуту Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей» затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 02 вересня 2016 року №1063, Державний навчальний заклад «Буцький політехнічний професійний ліцей» (правонаступник державного навчального закладу «Професійно-технічного училища №31 смт. Буки») є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно - технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно - технічної та повної загальної середньої освіти.
Згідно п. 1.9. Міністерство освіти і науки України, місцевий орган управління професійно - технічною освітою відповідно до повноважень, визначених актами законодавства здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства і Статуту та приймають відповідні рішення у разі їх порушення.
Пунктом 6.1. статуту передбачено, що управління політехнічним професійним ліцеєм здійснюється Міністерством освіти і науки України, місцевим органом управління професійно - технічною освітою відповідно до повноважень, визначених нормативно - правовими актами.
У відповідності до п. 3 статуту засновником спеціальної школи є Черкаська обласна рада.
Згідно із п. 7.1. статуту політехнічний професійний ліцей є неприбутковим закладом. Прядок фінансування та матеріально - технічного забезпечення політехнічного професійного ліцею визначається Бюджетним кодексом України, Законами України «Про освіту», «Про професійно - технічну освіту», «Про загальну середню освіту» іншими законодавчими актами.
Відповідно до п. 7.9. статуту майно та земельні ділянки, закріплені за політехнічним професійним ліцеєм не можуть бути предметом застави, а також не підлягають вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України. Крім передбачених законодавством випадків.
Частинами 1, 2 ст. 1130 ЦК України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Істотними умовами для договорів такого типу, згідно ЦК України, зокрема є: домовленість діяти спільно задля отримання прибутку; дотримання письмової форми договору; визначення вкладів сторін; визначення грошової оцінки вкладів за домовленістю учасників; умови ведення спільних справ; визначення порядку відшкодування збитків та шкоди; визначення порядку розподілу прибутку.
Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Частиною ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно приписів ч. 1 та ч. 2 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Основним юридичним фактом для визнання правочину удаваним є встановлення дійсної спрямованості волі сторін при укладенні договору, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема оренди землі.
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до ст.6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
За приписами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Отже, користування земельною ділянкою - це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування.
Суд зазначає, що на відміну від договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції / доходів від такої діяльності.
Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Положеннями частин 1, 8 статті 93 ЗК України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
З огляду на вказане, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Умови спірного договору передбачають фактичну передачу суб'єкту господарювання у строкове платне користування, під посіви та вирощування сільськогосподарських культур, земельної ділянки, що перебуває у постійному користуванні навчального закладу.
При цьому, зміст умов спірного договору свідчить, що передаючи в користування селянському (фермерському) господарству «Вершина» земельну ділянку, заклад освіти фактично усунувся від права самостійного господарювання на ній, та надав сільськогосподарському господарству право на обробіток сільськогосподарських угідь, збору врожаю а також проведення реалізації вирощеної продукції.
Селянське (фермерське) господарство «Вершина» фактично здійснює самостійну господарську діяльність з обробітку землі та збору врожаю про, що листом №137/02-21 від 16 червня 2025 року Державний навчальний заклад «Буцький політехнічний професійний ліцей» повідомив Уманську окружну прокуратуру.
Зокрема, у своєму листі другий відповідач зазначав, що сільськогосподарські операції на його земельних ділянках здійснюються у 2025 році контрагентом - селянським (фермерським) господарством «Вершина». На спірній земельній ділянці вирощується ячмінь та соняшник, а здобувачі освіти не залучалися до роботи на даній земельній ділянці.
Тобто, Державний навчальний заклад «Буцький політехнічний професійний ліцей» передав селянському (фермерському) господарству «Вершина» у користування земельну ділянку, яка перебуває у нього на праві постійного користування, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.
При укладенні вказаного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідало їх внутрішній волі.
При цьому судом враховано, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд надає правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Отже, суд погоджується з доводами прокурора, що за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди землі і даних обставин відповідачі не спростували.
Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.
Земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.
Порядок передачі в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, визначено статтею 124 ЗК України.
Відповідно до вищевказаної норми закону така передача здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівліпродажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 122 земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 83 Земельного кодекс України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Отже, в даному випадку право на розпорядження (надання у власність та користування) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення належить до компетенції Буцької селищної ради а тому, Державний навчальний заклад «Буцький політехнічний професійний ліцей», будучи лише користувачем землі, не наділений правом її передачі в користування іншій особі та укладення спірного правочину.
Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» визначено порядок укладення договору оренди землі, а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Проте, відповідного рішення органом місцевого самоврядування не приймалося.
За змістом положень частин 1, 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до ПК України).
Відповідно до статті 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.
Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
Суд встановивши у ході розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють останній правочин. Якщо він суперечить закону, суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами прокурора, що спірний договір не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі», та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.
Таким чином, наявні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору, як удаваного правочину, під яким відповідачі насправді приховали договір оренди земельної ділянки комунальної власності.
Судом також враховано, що Політехнічний професійний ліцей у своїй діяльності керується Конституцією України, Указами Президента, законами України «Про освіту», «Про професійно - технічну освіту», «Про загальну середню освіту», Положенням про професійно - технічний навчальний заклад, Положенням про ступеневу професійно - технічну освіту, Порядком надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно - технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, Положенням про організацію навчально - виробничого процесу у професійно - технічних навчальних закладах. Іншими нормативно - правовими актами (п.1.7. статуту).
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про професійну (професійно технічну) освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР законодавство України в галузі професійної (професійно-технічної) освіти обов'язкове для застосування на території України незалежно від форм власності та підпорядкування закладів освіти та установ професійної (професійно-технічної) освіти.
Відповідно до ст. 2 Закону № 103/98-ВР завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійної (професійно-технічної) освіти з метою: забезпечення громадянам України, у тому числі особам з особливими освітніми потребами, а також іноземцям та особам без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, права на здобуття професійної (професійно-технічної) освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації; задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках; сприяння в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійної (професійно-технічної) освіти та закладів професійної (професійно-технічної) освіти різних форм власності та підпорядкування.
Частиною 1 статті 17 Закону № 103/98-ВР заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Частинами 1, 4, 6 статті 80 Закону України «Про освіту» № 2145-VІІІ від 05 вересня 2017 року, який набув чинності 28 вересня 2017 року передбачено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.
Об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування державним або комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Майно закладів освіти, яке не використовується для провадження видів діяльності, передбачених спеціальними законами, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону.
Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 81 Закону України «Про освіту» № 2145-VІІІ від 05 вересня 2017 року правові засади залучення приватного інвестора у сфері освіти і науки визначені Конституцією України, Цивільним кодексом України, цим Законом, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо залучення приватного інвестора відповідає ознакам публічно-приватного партнерства, такі проекти реалізуються відповідно до Закону України «Про публічно-приватне партнерство».
Співпраця з приватним інвестором з метою розвитку освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами державної влади та представниками приватного інвестора, які укладаються Передача приватним інвесторам в оренду, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється.
Передача приватним інвесторам державного та/або комунального майна для цілей реалізації проектів, що здійснюється на умовах публічно-приватного партнерства, у тому числі концесії, здійснюється відповідно до Закону України «Про публічно-приватне партнерство» та Закону України «Про концесію».
Рухоме та/або нерухоме державне та/або комунальне майно, у тому числі земельні ділянки, передані приватному інвестору в управління, не може бути предметом застави, стягнення, джерелом погашення боргу, щодо такого майна не можуть вчинятися будь-які дії, наслідком яких може бути припинення державної чи комунальної власності на відповідні об'єкти.
Відповідно до положення про Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 03 квітня 2020 року № 196, управління в межах покладених на нього завдань здійснює оперативне управління майном закладів професійної (професійно-технічної) освіти, вживає заходів щодо забезпечення закладами освіти належного рівня дошкільної, позашкільної, загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, організовує їх навчально-методичне та інформаційне забезпечення, а також сприяє підвищенню кваліфікації і розвитку творчості педагогічних працівників.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Державний навчальний заклад «Буцький політехнічний професійний ліцей» є державною установою, засновником якого є Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації. Фінансування закладу здійснюється за рахунок коштів обласного бюджету.
Судом встановлено, що Державний навчальний заклад «Буцький політехнічний професійний ліцей» є державним професійно-технічним навчальним закладом.
Земельна ділянка площею 246,1136 га з кадастровим номером 7123155300:02:001:0449 надана зазначеному навчальному закладу для дослідних і навчальних цілей на праві постійного користування на підставі державного акта серії ЯЯ № 348887, виданого 20 грудня 2007 року. Номер запису про інше речове право - 24254305.
Вказане право постійного користування земельною ділянкою є чинним, не скасованим у встановленому законом порядку, а навчальний заклад не позбавлений права користування цією земельною ділянкою.
Отже, в даному випадку використання вказаної земельної ділянки комунальної форми власності здійснюється із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки насамперед її використання повинно бути спрямоване на забезпечення потреб вихованців закладу, а не здійснення господарської діяльності третьою особою.
Таким чином, у зв'язку з використанням земельної ділянки суб'єктом господарювання на підставі спірного договору, має місце її використання не за цільовим призначенням, а отже спірний договір також суперечить положенням ч. 1 ст. 96 ЗК України, ст. 80, 81 Закону України «Про освіту».
За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Згідно із вимогами п. п. 1, 4, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, з аналізу ст. 236 ЦК України можна зробити висновок, що законодавцем встановлено, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатись судом на момент його вчинення.
Зважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України «Про оренду землі», нормам Земельного кодексу України, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, укладений договір підлягає визнанню недійсними.
Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
а) визнання прав;
б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;
в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків;
д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Позивач вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 вересня 2024 року зі справи №918/1043/21 вказала, що застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.
Також Велика Палата Верховного Суду підтвердила правильність своїх висновків, викладених у пунктах 66-70 постанови від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20, зокрема, про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину, однак вважає, що підхід до застосування наслідків недійсності правочину (стаття 216 ЦК України), сформульований у пунктах 72 та 81.2 згаданої постанови, потребує узгодження з наведеним вище висновком про двосторонню реституцію як юридичний обов'язок сторін недійсного правочину.
Для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.
Проте, застосувати наслідки недійсності правочину за передане в оренду майно неможливо, тому що відновити первісне становище сторін за одержане в користування майно є безповоротним явищем, а тому фактичне користування майном на підставі договору оренди не дозволяє в разі його недійсності (нікчемності) провести двосторонню реституцію (постанова КГС ВС від 17 квітня 2025 року у справі №910/9652/23.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Під час розгляду даного спору відповідачами не було спростовано належними та допустимими доказами доводи прокурора стосовно того, що останніми не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі та отримання в оренду спірної земельної ділянки.
Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, господарський суд зазначає наступне:
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2025 року Уманська окружна прокуратура, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», зверталася до голови Буцької селищної ради з листом за №53-1516ВИХ-25 в якому просила надати інформацію щодо виявлених порушень та інформацію чи планується сільською радою вжиття заходів, в тому числі звернення до суду з позовом.
26 червня 2025 року Буцька селищна рада надіслала Уманській окружній прокуратурі листа №02-23/1187 в якому просила представляти її інтереси та законні права в суді.
26 червня 2025 року, на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурором було повідомлено позивача про підготовку та подачу позову до суду.
Отже, враховуючи нездійснення позивачем заходів для самостійного звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів територіальної громади, як власника землі, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.
Отже, підстав для залишення позову прокурора без розгляду немає.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що позов підлягає задоволенню повністю.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Витрати зі сплати судового збору за вимогу про визнання правочину недійсним суд покладає на обох сторін правочину (відповідачів) порівну, а за вимогу про звільнення земельної ділянки - на першого відповідача.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 19 червня 2025 року, укладений між Державним навчальним закладом «Буцький політехнічний професійний ліцей, вул. Центральна, 2. смт. Буки, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 02548601 та селянським (фермерським) господарством «Вершина» , вул. Голоківська, 81, смт. Буки, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 30991266.
3. Зобов'язати селянське (фермерське) господарство «Вершина», вул. Голоківська, 81, смт. Буки, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 30991266, звільнити земельну ділянку, площею 246,1136 га з кадастровим номером 7123155300:02:001:0449, з цільовим призначення для дослідницьких та навчальних цілей, що розташована на території Буцької селищної ради (за межами населеного пункту) та перебуває у постійному користуванні Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей».
4. Стягнути з селянського (фермерського) господарства «Вершина», вул. Голоківська, 81, смт. Буки, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 30991266, на користь Черкаської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911119, бульв. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000) - 3 633 грн. 60 коп. судового збору.
5. Стягнути з Державного навчального закладу «Буцький політехнічний професійний ліцей, вул. Центральна, 2. смт. Буки, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 02548601 на користь Черкаської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911119, бульв. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000) - 1 211 грн. 20 коп. судового збору.
Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 23 березня 2026 року.
Суддя А.В.Васянович