79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
17.03.2026 Справа № 914/4030/25
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Галичина»
про: стягнення 74 170,27 грн.,
представники:
позивача: Білоконь І.В.,
відповідача: не з'явився,
30.12.2025р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Галичина» про стягнення
74 170,27 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.
Разом із позовом було заявлено клопотання про витребування доказів.
05.01.2026р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 04.02.2026р.; явку представників учасників справи у судове засідання визнано обов'язковою.
Крім того, вказано ухвалою суд ухвалив витребувати відповідні докази від відповідача та Пенсійного Фонду України з метою встановлення обставин перебування на момент настання спірної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Галичина».
Хід справи відображено в ухвалах суду і протоколах судових засідань.
22.01.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№2015/26).
04.02.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу (вх.№3230/26).
04.02.2026р. через систему «Електронний суд» від позивача повторно надійшло клопотання про застосування до відповідача заходів процесуального примусу у вигляді штрафу (вх.№3232/26).
09.02.2026р. на адресу суду від Пенсійного Фонду України надійшов лист про надання інформації на виконання вимог ухвали суду від 05.01.2026р. (вх.№3653/26).
17.03.2026р. через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про визнання позову (вх.№7617/26).
Відповідно до протокольної ухвали від 17.03.2026р. суд, зокрема, ухвалив: залишити без розгляду клопотання про застосування заходів процесуального примусу за відповідним клопотанням позивача та прийняти до розгляду заяву про визнання позову.
Позиція позивача:
позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплатив страхове відшкодування власнику пошкодженого автомобіля, та відповідно, отримав право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Оскільки особа, яка є винною в ДТП, є працівником відповідача, позивач просить стягнути суму страхового відшкодування з відповідача на підставі ст.1172 Цивільного кодексу України.
Позиція відповідача:
визнає в повному обсязі позовні вимоги.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представника позивача, суд встановив наступне:
04.09.2024р. між «Молочна компанія «Галичина» та ПрАТ «СК «УНІКА» було укладено поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №223243468. За полісом було забезпечено транспортний засіб «ГАЗ 33021-212», державний номерний знак НОМЕР_1 .
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №330315 від 14.05.2025р., 14.05.2025р. о 14 год. 01 хв. у м. Києві на вул. Сирецька, 9 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «ГАЗ», номерний знак НОМЕР_1 , не стежив за технічним станом транспортного засобу, перед виїздом не перевірив і не забезпечив технічно справний стан транспортного засобу та під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, внаслідок чого у транспортного засобу вийшла з ладу гальмова система, внаслідок чого водій ОСОБА_1 скоїв наїзд на направляюче пішохідне огородження та скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «Hyundai», номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , яка рухалась в попутному напрямку попереду. В результаті наїзду та зіткнення, транспортні засоби та огородження отримали механічні пошкодження, що призвело до матеріальних збитків.
Вказані обставини підтверджуються постановою Оболонського районного суду міста Києва від 31.07.2025р. у справі 756/7446/25.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 14.05.2025 року о 14 год. 01 хв. в м. Києві на вул. Сирецькій, 9, керував транспортним засобом «ГАЗ 33021-212» д.н.з. НОМЕР_1 , який підлягає обов'язковому технічному контролю, але водночас його не пройшов, будучи притягнутим до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 121 КУпАП 14.05.2025р., постанова ЕНА 4725332, вчинивши дане правопорушення повторно протягом року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 31.1 б ПДР України.
Вказані обставини підтверджуються постановою Оболонського районного суду міста Києва від 04.07.2025р. у справі 756/7374/25.
Так, внаслідок зіткнення було пошкоджено автомобіль «Hyundai», д.н. НОМЕР_2 , та його власнику заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 65 628,28 грн., розмір якої визначено на підставі звіту оцінювача №88566 від 28.05.2025р.
Позивач, як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача на підставі страхового акту/наказу №28731803548/1 від 29.05.2025р. та платіжного доручення № 040570 від 30.05.2025р. виплатив потерпілій особі ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 62 428,28 грн. (65 628,28 - 3 200,00 (франшиза)).
Внаслідок зіткнення було пошкоджено також направляюче пішохідне огородження, та його власнику КП ШЕУ Оболонського району м. Києва заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 14 941,99 грн., розмір якої визначено на підставі звіту оцінювача №87928.
Позивач, як страховик цивільно-правової відповідальності відповідача на підставі страхового акту/наказу №28731803548/2 від 27.05.2025р. та платіжного доручення № 039967 від 28.05.2025р. виплатив потерпілій особі КП ШЕУ Оболонського району м. Києва страхове відшкодування в розмірі 11 741,99 грн. (14 941,99 - 3 200,00 (франшиза)).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
З огляду на встановлену у наведеній вище нормі чинного законодавства презумпцію вини, відповідач звільняється від обов'язку відшкодування шкоди в тому випадку, якщо доведе, що шкода завдана не з його вини.
Згідно ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини (така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.02.2018р. у справі № 910/18319/16).
Відповідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Аналогічний припис викладений у ст. 988 ЦК України.
Статтею 9 вказаного вище Закону передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Як встановлено судом, позивач здійснив страхову виплату потерпілим у загальній сумі 74 170,27 грн, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно ст.6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 18 Закону України «Про страхування» визначено, що факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.
Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Аналогічний припис викладений у ст. 94 Закону України «Про страхування».
Згідно абзацу «г» пп.38.1.1. п.38.1. ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм (Постанова Верховного Суду від 05.12.2018р. у справі №426/16825/16-ц).
Відповідно до інформації, наданої Пенсійним фондом України у листі №2800-060203-7/7677 від 30.01.2026р., до бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості стосовно особи, зазначеної в ухвалі суду, за період з 01.04.2025р. по 30.06.2025р. надходили від ТзОВ «Молочна компанія «Галичина» (код ЄДРПОУ - 39685014).
Таким чином, матеріали справи містять належні та допустимі докази перебування особи, яка винна у заподіянні шкоди, у трудових правовідносинах з відповідачем. Окрім того, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент вчинення ДТП винна особа не виконувала свої трудові обов'язки на транспортному засобі, власником якого є відповідач, до матеріалів справи не додано.
Відтак, оскільки винна у ДТП особа на час вчинення ДТП перебувала у трудових відносинах з відповідачем та виконувала свої трудові обов'язки, саме відповідач має відшкодовувати завдану шкоду.
Отже, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів невиконання винною особою своїх трудових обов'язків під час вчинення ДТП та неперебування такої особи у трудових відносинах з відповідачем, суд приходить до висновку, що позивачем доведено наявність підстав у відповідності до ст.1172 ЦК України, для покладення відповідальності на відповідача, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.
Встановлені судом обставини відповідач не заперечив, визнав позов.
Відповідно ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 191 ГПК).
Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Пунктом 6 ст. 236 ГПК України визначено, якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права та інтереси інших осіб. Внаслідок цього, суд дійшов до висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в порядку регресу у сумі 74 170,27 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №000744 від 22.10.2025р. на суму 2 422,40 грн.
Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір у справі виник з вини відповідача, судовий збір слід покласти на нього повністю, а саме у сумі 2 422,40 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 7 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
З дотриманням пункту 9 частини 3 ст. 162 ГПК України, позивачем викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого позивач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи витрати: судовий збір за подання позовної заяви 2 422,40 грн; витрати на правову допомогу в суді першої інстанції 7 000,00 грн; правові витрати у разі потреби 14 250,00 грн.
Відповідно ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат,необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення суми 7 000,00 грн правових витрат позивачем подано копію договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, укладеного між Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» (клієнт), предметом якого (пункт 1.1) є надання адвокатським бюро за дорученням клієнта правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; представництво та захист клієнта в судах всіх рівнів та інстанцій; складання документів правового характеру та процесуальних документів (позовних заяв).
Найменування Адвокатським бюро «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт» змінилося на АБ «ЛИСОВ2856 «ЕКВІТ» (код ЄДРПОУ та місценаходження не змінилися), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
За умовами п.п. 4.2, 4.3, 4.5 договору, вартість наданої юридичної допомоги бюро визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту отримання клієнтом рахунку від бюро. За результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін.
Додатком №1 від 29.09.2025р. до договору №1/20ю від 31.12.2020р. визначено суму фіксованого гонорару адвоката у розмірі 7 000,00 грн.
Отже, розмір гонорару за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.12.2020р. у справі № 640/18402/19, від 20.01.2021р. у справі № 357/11023/18.
Згідно з підписаним між сторонами за договором №1/20ю від 31.12.2020р. актом про надання послуг №169 від 29.12.2025р., Адвокатське бюро «Адвокатське бюро «Лисов2856 «Еквіт» надало, а Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» прийняло правову (правничу) допомогу у суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару по страховій справі №037719+037708 (страховий акт №2673803548/1, №28731803548/2), загальна вартість послуг за цим актом склала 7 000,00 грн.
Сума 7 000,00 грн по страховому акту №2673803548/1, №28731803548/2, згідно рахунку №169 від 29.09.2025р., сплачена позивачем на користь АБ «Адвокатське бюро «Лисов2856 «Еквіт» згідно з платіжної інструкції №685 від 30.09.2025р., копія якого наявна в матеріалах справи.
У матеріалах справи наявні копія ордеру серії АА №1329368, виданого 18.07.2023р. за договором № 1/20ю від 31.12.2020р. АБ «Адвокатське бюро «Лисов2856 «Еквіт», на надання правничої (правової) допомоги ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» (адвокат Білоконь І.В.), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1639 від 21.05.2019р., виданого Білоконь І.В.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому, суд враховує, що обов'язок доведення неспівмірності витрат в силу приписів частини п'ятої статті 126 ГПК України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19, від 22.11.2019р. у справі № 902/347/18 та від 22.11.2019р. у справі № 910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2019р. у справі № 903/390/18.
Відповідач не заперечив щодо розміру витрат на професійну правову допомогу у даній справі.
У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020р. у справі №916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 7 000,00 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Відповідач у відзиві та у заяві про визнання позову не зазначив та не подав доказів на підтвердження неспівмірності правових витрат позивача.
Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача належить стягнути 7 000,00 грн витрат професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна компанія «Галичина» (адреса: 79024, Львівська обл., місто Львів, вулиця Липинського, будинок 54, ідентифікаційний код 39685014) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (адреса: 04112, м. Київ, вулиця Олени Теліги, будинок 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) страхове відшкодування в порядку регресу в сумі 74 170,27 грн., 2 422,40 грн. судового збору та 7 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 23.03.2026р.
Суддя Король М.Р.