Рішення від 17.02.2026 по справі 908/3018/24

номер провадження справи 4/166/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2026 Справа № 908/3018/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом ОСОБА_1 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ), представник позивача адвокат Белей Оксана Богданівна, (77442, Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, с. Підлужжя, вул. Д.Галицького, буд. 11)

до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», (69093, м. Запоріжжя, вул. Зестафонська, буд. 20)

про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Суддя Зінченко Н.Г.

при секретарі судового засідання Проценко І.Е.

За участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1 , особисто, на підставі паспорту серії НОМЕР_1 , в режимі відеоконференції;

від позивача - Белей О.Б., на підставі доручення № 017/07-5/8670 від 03.09.2024 (адвокат), в режимі відеоконференції;

від відповідача - Опалатенко М.С., голова правління, на підставі Виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, паспорт НОМЕР_2 від 17.08.1997;

В листопаді 2024 року до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», м. Запоріжжя про:

1) зміну формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 у наказі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» № 4-к від 26.03.2018 з «На підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018) звільнити ОСОБА_1 з посади голови правління за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01.04.2018» на «На підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018) звільнити з посади ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 01.04.2018»;

2) стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на користь ОСОБА_1 413 782,65 грн. (без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України), в тому числі 27 658,26 грн. вихідної допомоги, 4 176,99 грн. компенсації за невикористанні відпустки, 381 947,40 грн. середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2024 справу № 908/3018/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області суду від 26.11.2024 відмовлено ОСОБА_1 , м. Запоріжжя у відкритті провадження у справі за позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», м. Запоріжжя про зміну формулювання підстав звільнення та стягнення 413 782,65 грн. (без урахування утримання податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України), в тому числі 27 658,26 грн. вихідної допомоги, 4 176,99 грн. компенсації за невикористанні відпустки, 381 947,40 грн. середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку.

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 02.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 у справі № 908/3018/24 залишив без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 у справі № 908/3018/24 залишив без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2025 у справі № 908/3018/24 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 26.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 908/3018/24 скасовано. Справу № 908/3018/24 направлено до Господарського суду Запорізької області для продовження розгляду.

Згідно Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 20.10.2025 справу № 908/3018/24 розподілено для розгляду судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.10.2025 справу № 908/3018/24 прийнято в провадження суддею Зінченко Н.Г., справі присвоєно номер провадження справи 4/166/25, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.11.2025.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.11.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 908/3018/24 та відкладено підготовче засідання на 22.12.2025.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 22.12.2025 закрито підготовче провадження у справі № 908/3018/24 та призначено справу до розгляду по суті на 26.01.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 26.01.2026 в судовому засіданні оголошувалася перерва до 17.02.2026.

В судове засідання 17.02.2026 з'явилися позивач особисто, представник позивача та представники відповідача, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв'язку 17.02.2026 приєдналися позивач та представник позивача, представники відповідача приймав участь в судовому засіданні 17.02.2026 в залі Господарського суду Запорізької області.

В судовому засіданні 17.02.2026 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та долучених судом до матеріалів справи.

Заявлені позивачем вимоги викладені позовній заяві та обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 16, 98, 99 ЦК України, ст., ст. 41, 44, 83, 116, 117, 235 КЗпП України положення Законів України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Мотивуючи заявлені вимоги позивач посилається на наступне: в 2016 році в будинку АДРЕСА_3 створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», затверджено Статут ОСББ, обрано правління, членів ревізійної комісії та визначено повноважену особу для здійснення державної реєстрації ОСББ. Рішенням Загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_1 обрано головою правління ОСББ і 09.11.2016 призначено на посаду відповідно до наказу № 1-к від 09.11.2016 «Про прийняття на роботу голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», про що внесені відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 18.03.2018 відбулись Загальні збори співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», оформлені протоколом № 1, на яких в тому числі розглядалися питання про припинення повноважень правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» та про обрання правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20». Вказаним рішенням Загальних зборів головою правління ОСББ обрано ОСОБА_2 29.03.2018 державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради внесені відповідні зміни до відомостей про ОСББ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Наказом № 1-к від 18.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » позивачку звільнено з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20». Цей наказ скасовано наказом № 3-к від 26.03.2018 «Про скасування наказу» та видано наказ № 4-к від 26.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернулася до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» від 18.03.2018; визнання незаконними та скасування рішення правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» від 26.03.2018 про призначення голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 ; зобов'язання ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» внести запис до трудової книжки позивача про звільнення її 01.04.2018 з посади голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20»; визнання незаконним та скасування наказу № 4-К від 26.03.2018 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» за п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20»; скасування запису про керівника ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; стягнення з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 65720,00 грн. та моральної шкоди у сумі 5000 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2020 у справі № 334/2806/18 в задоволені позову відмовлено. При цьому, у вказаному судовому рішення зазначено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося на підставі рішення загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», як вищого органу управління Об'єднання. Відповідно до зазначеного рішення засідання Правління підставою звільнення ОСОБА_1 є припинення трудового договору на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України. Також суд зазначив, що щодо наказу про звільнення в частині зміни формулювання причини звільнення, застосування передбачених ст. 44 КЗпП України наслідків припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, щодо виплати вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше шестимісячного середнього заробітку, ОСОБА_1 не зверталась. Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.12.2020 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2020 у справі № 334/2806/18 скасовано та зазначено, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому оскаржуване рішення в силу вимог частини 2 статті 377 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Позивачу роз'яснено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду та він має право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24.12.2020 справу № 334/2806/18 передано до Господарського суду Запорізької області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи. Проте, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.02.221 позовну заяву у справі № 334/2806/18 повернуто ОСОБА_1 . В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суд Запорізької області з позовом у справі № 908/433/21 про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», оформлених протоколом № 1 від 18.03.2018. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.08.2021 у справі № 908/433/21, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, в задоволенні позову відмовлено повністю. В вересні 2022 ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із позовом у справі № 334/4099/22 до ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» про стягнення вихідної допомоги. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2022 у справі № 334/4099/22, яке залишено в силі постановою Запорізького апеляційного суду від 24.02.2023, в задоволенні позову відмовлено. В цьому рішенні суду зазначено, що звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами, оскільки відповідно наказу Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 № 4-к від 26.03.2018 на підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018) ОСОБА_1 звільнено з посади Голови правління саме за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01.04.2018. При цьому, підстави для отримання позивачем права на виплату вихідної допомоги при звільненні визначені ст. 44 КЗпП України, в якій підстава звільнення за п. 9 ч.1 ст. 36 КЗпП України не надає права на отримання вихідної допомоги. Таким чином, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься копія наказу Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» № 4-к від 26.03.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління саме за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01.04.2018. Також в рішенні суду зазначено, що в обґрунтування позову позивачем зазначено її незгоду з підставою звільнення за п. 9 ч.1 ст. 36 КЗпП України та посилання на те, що її звільнено з посади за п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України, що не є предметом розгляду даної справи. Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі позивач зазначає, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Тобто підставою для розірвання договору згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Натомість наказ № 4-к від 26.03.2018 про звільнення позивача з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» містить формулювання про звільнення за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (підстави, передбачені іншими законами). Як стверджує позивач, у спірних правовідносинах має місце припинення повноважень правління та голови правління (позивача) на підставі рішення Загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018), тому в наказі про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління мало бути зазначено формулювання саме у зв'язку із припиненням повноважень згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. За приписами ч. 1 ст. 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Позивач 17.09.2024 звернувся до Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 із заявою щодо зміни формулювання причини звільнення у наказі № 4-к від 26.03.2018 на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та виплату вихідної допомоги у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку. Однак, відповідачем вказане звернення залишено без відповіді та задоволення. Неправомірне звільнення позивача згідно п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України призвело до порушення її прав, передбачених ст. 44 КЗпП України. Для розрахунку вихідної допомоги при звільненні необхідно визначити розмір середньомісячної зарплати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995. Виходячи із наведеного Порядку середньомісячна заробітна плата позивача становить 4609,71 грн., а розмір шестимісячного середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 27658,26 грн. Також позивач стверджує, що відповідно до приписів ст., ст. 83, 116 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за попередні роки розраховується виходячи із середнього заробітку, який працівник мав на час її проведення. Грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільнені відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України. У спірних правовідносинах при звільнені позивачу відповідач мав сплати компенсацію за 33 дні невикористаної відпустки (листопад 2016 року - 1 день, грудень 2016 року - 2 дні, січень-грудень 2017 року - 24 дні, січень-березень 2018 року - 6 днів) у розмірі 4176,99 грн. (без урахування податків і зборів). Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України. За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок з позивачем при звільнені в сумі 381947,40 грн. (без урахування податків та зборів) за період з 02.04.20108 по 31.01.2025. З урахуванням викладеного, позивач вважає, що його права як працівника при звільненні з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» порушені та просить суд позов задовольнити повністю. Також позивач просив покласти на відповідача судові витрати у справі.

Відповідач позов не визнав повністю, заявлені вимоги вважає необґрунтованими і недоведеними. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач у Відзиві на позовну заяву (вх.. № 23120/08-08/25 від 17.11.2025) зазначив, що позивачем пропущений строк для звернення до суду з вимогами, які заявлені у даній справі, оскільки відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Із змісту постанови Запорізького апеляційного суду від 08.12.2020 по справі № 334/2806/18, на які посилається позивач, випливає що, предметом розгляду по цій справі є скасування наказу № 4-К від 26.03.2018. таким чином, станом на час винесення рішення судом першої інстанції 17.03.2019 по цій справі позивач був ознайомлений з наказом № 4-К від 26.03.2018. Також відповідач зауважив що, рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.11.2022 по справі № 334/4099/22, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24.12.2023, встановлено наступне: «....01.08.2022 року Головою правління ОСББ «Зестафонська-20» на адресу ОСОБА_1 направлено відповідь на її звернення та копію наказу про звільнення № 4-К від 26.03.2018 року, які отримано 12.08.2022 року....». Отже, із змісту рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.11.2022 по справі № 334/4099/22 вбачається що, Юхименко І.М достеменно відомі як зміст наказу № 4-К від 26.03.2018, так і підстави звільнення, починаючи принаймні з 12.08.2022. Стосовно позовних вимог про стягнення вихідної допомоги відповідач зазначив, що рішенням Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 23.11.2022 по справі № 334/4099/22, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24.12.2023, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення вихідної допомоги. Таким чином, провадження по даній справі в частині позовних вимог про стягнення вихідної допомоги підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175, п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку в сумі 381 947,40 грн. Із змісту позовної заяви випливає що розрахунок середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку здійснено за 1740 днів, але період за який стягуються кошти позивач не зазначає. Щодо цих позовних вимог відповідач просить суд врахувати, що ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» є неприбутковою організацією, джерелом доходів якою є внески співвласників на утримання житлового будинку. Пунктом 1 розділу II Статуту ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» передбачено: метою створення Об'єднання є забезпечення та захист прав співвласників, дотримання ними обов'язків, належного утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та цим статутом. Відповідно до балансу ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» за 2024 рік доходи Об'єднання за 2024 рік склали 231 431 грн. Згідно звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» за 2024 рік вартість фінансування видатків на утримання неприбуткової організації склала 231 431 грн. Таким чином вимоги позивача майже дорівнюють двом річним доходам ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» що ставить під загрозу існування Об'єднання. Також відповідач зазначив, що Юхименко І.М. систематично не сплачує внески на утримання будинку, в зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість станом на 01.01.2025 у сумі 20 984, 00 грн. що дорівнює майже 10 % річного бюджету Об'єднання. З урахуванням наведеного, відповідач просить суд в позові відмовити повністю, а також покласти на позивача витрати зі сплати судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 7770,00 грн.

Позивачем на підставі ст. 166 ГПК України подано суду Відповідь на відзив на позовну заяву (вх. № 24090/08-08/25 від 28.11.2025), в якій позивачем зазначено наступне: згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Отже, правопорушення виникає з моменту настання обов'язку провести розрахунок, тобто наступного дня після звільнення. У даному випадку обов'язок відповідача провести повний розрахунок виник 02.04.2018, однак не був виконаний. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Доводи відповідача про тотожність позовів та необхідність закриття провадження у справі № 908/3018/24 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 175 та п. З ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з наявністю рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2022 у справі № 334/4099/22 є необґрунтованими. Так, у справі № 334/4099/22 предмет позову обмежувався виключно вимогою про стягнення вихідної допомоги. Суд першої інстанції за правилами цивільного судочинства встановив, що звільнення позивачки відбулося за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та, відповідно, підстави для виплати вихідної допомоги відсутні. При цьому позивачка не заявляла вимоги про визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає законодавству, і суд не досліджував це питання. На відміну від попереднього спору, предметом позову у цій справі є вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 4-к від 26.03.2018 у частині формулювання причини звільнення; зміну формулювання причини звільнення на п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; стягнення вихідної допомоги уже на новій правовій підставі, яка виникне після зміни підстав звільнення. Оскільки предмет спору інший, підстави позову інші, юридичні наслідки позову також інші, позов у цій справі не є тотожним позову у справі № 334/4099/22. Отже, принцип заборони повторного розгляду тотожного спору та преюдиція у даному випадку не застосовуються, а підстави для закриття провадження відсутні. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, то позивач зазначає, що спірні правовідносини, пов'язані із затримкою виплати всіх належних позивачці сум при звільненні, виникли на момент звільнення - 02.04.2018, до них підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України, чинна на день звільнення (20.01.2018). Саме ч. 1 ст. 117 у тодішній редакції передбачала, що у разі невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, роботодавець повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки, якщо відсутній спір про їх розмір. Відповідальність за ст. 117 КЗпП України є триваючим правопорушенням, суд застосовує редакцію норми, чинну на момент виникнення правопорушення, а не на момент звернення до суду. Обмеження шістьма місяцями, введене пізніше, не може застосовуватися ретроспективно. Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та відповідно і нова редакція ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022. Тобто, період з 02.04.2018 до 19.07.2022 регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. Отже, доводи відповідача про застосування нової редакції ч. 1 ст. 117 КЗпП України з обмеженням стягнення середнього заробітку не більш як за шість місяців є помилковими. Також позивач наполягає на правомірності здійснення розрахунку середнього заробітку за весь період прострочення з 02.04.2018 і по 31.01.2025. Зокрема, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення. Щодо стягнення компенсації за відпустку, то позивач просить суд врахувати, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013 під заробітною платою, що належить працівникові (ч. 2 ст. 233 КЗпП України), необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством. Відповідач не надав жодних доказів того, що компенсацію за 33 дні невикористаної відпустки було нараховано та виплачено. Натомість, копія довідки ОК-5 свідчить, що у квітні 2018 року позивачці було нараховано 4500,00 грн. без компенсації за невикористані відпустки. Оскільки відповідач не заперечив такої вимоги, компенсація за невикористані відпустки в розмірі 4176,99 грн. підлягає стягненню у безспірному порядку. Посилання відповідача на наявність у позивачки заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку в сумі 20 984,00 грн. є юридично нерелевантним та не має жодного стосунку до предмета спору. Заборгованість позивачки за внесками не має жодного відношення до спору про трудові права, а фінансовий стан відповідача не звільняє його від виконання обов'язків роботодавця, адже позов було подано не як співвласником, а особою яка перебувала у трудових відносинах з ОСББ, та мала повноваження у представництві Об'єднання, наданні Установчими зборами 25.05.2016 протоколом № 1, тому твердження відповідача що інтереси окремого власника можуть не збігатися з інтересами інших співвласників багатоквартирного будинку, є хибним, так само як і аргументи про баланс інтересів, зважаючи, що саме його незаконні дії спричинили для позивачки необхідність захисту прав у судовому порядку. Також позивач заперечила проти заявлених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, вважає такі витрати необґрунтованими, недоведеними та неспівмірними. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю, а також покласти на відповідача витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 3028,00 грн. та витрати на поштову кореспонденцію в розмірі 695,00 грн.

Відповідачем на підстав ст. 167 ГПК України надані Заперечення на відповідь на відзив (вх. № 24899/08-08/25 від 10.12.2025), в яких додатково до раніше наданих заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву, в обґрунтування своєї позиції по суті спору просить суд врахувати, що відповідно до ст. 117 КЗПП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже законодавець пов'язує обов'язок роботодавця по виплаті середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку саме з наявністю вини роботодавця по затримці розрахунку при звільнені. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає що у день звільнення їй не було виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку у сумі 4176,99 грн., що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 381 947,40 грн. Проте, ОСОБА_1 обіймала посаду голови ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» в період з 09.11.2016 по 01.04.2018. Протоколом засідання правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» № 3 від 04.04.2018 прийняте рішення про вилучення у колишнього голови ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_1 печатки та усіх документів пов'язаних з діяльністю ОСББ. Копія протоколу засідання правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» № 3 від 04.04.2018 вручена ОСОБА_1 05.04.2018 про що останньою власноруч зазначено «...отримано 05.04.2018 в присутності наряду поліції...». Рішення правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», викладене в протоколі № 3 від 04.04.2018, ОСОБА_1 проігнороване, статутну, реєстраційну, фінансову, кадрову, бухгалтерську та іншу документацію, печатку та інші матеріальні цінності ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» позивач утримує у себе по теперішній час Позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_1 заявлені за період до свого звільнення, тобто за період, протягом якого вона була керівником ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», і відповідальною за ведення первинних документів бухгалтерського обліку, кадрової, фінансової та іншої документації ОСББ, і була зобов'язаною складати первинні документи і регістри бухгалтерського обліку, а також організовувати та вести облік кадрової документації, зокрема облік робочого часу та використання відпусток штатними працівниками. При звільненні зі своєї керівної посади, позивачка зобов'язана була передати новообраному керівнику ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» кадрову, бухгалтерську, податкову, статутну та іншу документацію ОСББ, підстави для зберігання та утримання якої у себе після звільнення у неї відпали. Зазначене вище свідчіть про відсутність об'єктивної можливості у відповідача за відсутності первинних бухгалтерських документів, розрахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку, а також свідчить про відсутність обов'язкової умови для покладання на ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» відповідальності за затримку розрахунку при звільнені, передбаченої ст. 117 КЗПП України - вини. У постанові від 03.11. 2021 у справі № 387/326/20 Верховний Суд зазначив, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб'єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов'язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов'язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності. Поведінка ОСОБА_1 суперечить принципу добросовісності. Позовні вимоги ОСОБА_1 направлені не на захист власного права, а є зловживанням правом з метою порушення прав інших осіб, а саме ст. 117 КЗПП України, з якого вона неправомірно вимагає виплату за затримку розрахунку при звільненні, хоча невиплата компенсації за невикористану відпустку сталась саме з її вини. На підставі зазначеного, відповідач просить суд в задоволені позову відмовити повністю, а також покласти на позивача витрати зі сплати судових витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 15540,00 грн.

18.12.2025 позивачем подані суду в порядку ст. 42 ГПК України Письмові пояснення (вх. № 25575/08-08/25 від 18.12.2025), в яких при прийнятті рішення у цій справі позивач просить суд врахувати наступне. На документах, виданих нібито від імені ОСББ у березні-квітні 2018 року використано печатку, відмінну від офіційної печатки ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», виготовленої у 2016 році. При цьому 12.04.2018 відповідач звертався до поліції із заявою про визнання попередньої печатки недійсною, що свідчить про відсутність її передачі. Господарським судом у справі № 908/433/21 у рішенні від 04.08.2021 зазначено, що сукупність наведених обставин свідчить про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 КК України. У протоколі від 04.04.2018 року № 3 відсутні відомості про наказ № 4-К від 26.03.2018, а є посилання лише на наказ № 1-К від 18.03.2018 та наказ № 2-К від 26.03.2018, хоча станом на дату підготовки протоколу, а саме на 04.04.2018 відомості про наказ, нібито виданий 26.03.2018 на заміну незаконному наказу № 1-к, вже повинні були міститися в протоколі. Відсутність відомостей про новий наказ у протоколі підтверджує виготовлення цього наказу пізніше, заднім числом. У листі Головного Управління ПФУ в Запорізькій області № 2014/Ю-9 від 02.09.2019 вказано, що у реєстрі застрахованих осіб відсутня будь-яка інформація про припинення трудових відносин. Господарським судом також встановлено, що загальні збори ОСББ 18.03.2018 не приймали рішень про припинення повноважень ОСОБА_1 як голови правління, що виключає можливість законного звільнення. Також позивач заперечила проти заявлених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу, вважає такі витрати необґрунтованими, недоведеними та неспівмірними.

Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, суд

УСТАНОВИВ

У статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, по-перше, преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, і, по-друге, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

За пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду. (стаття 75 ГПК України)

Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

При вирішенні спору у даній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивач у даній справі) є співвласником квартири АДРЕСА_4 .

В 2016 році в будинку АДРЕСА_3 створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», затверджено Статут ОСББ, обрано правління, членів ревізійної комісії та визначено повноважену особу для здійснення державної реєстрації ОСББ.

16.06.2016 зареєстровано ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 11031020000040444 та присвоєно ідентифікаційний код 40575826.

Рішенням Загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_1 (позивач у справі) обрано головою правління ОСББ і 09.11.2016 призначено на посаду відповідно до наказу № 1-к від 09.11.2016 «Про прийняття на роботу голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», про що внесені відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

18.03.2018 відбулись Загальні збори співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», оформлені протоколом № 1, з наступним порядком денним:

1. Припинення повноважень правління ОСББ «Зестафонська-20».

2. Припинення повноважень ревізійної комісії ОСББ «Зестафонська-20».

3. Обрання правління ОСББ «Зестафонська-20».

4. Обрання ревізійної комісії ОСББ «Зестафонська-20».

Вказаним рішенням Загальних зборів головою правління ОСББ обрано ОСОБА_2 .

29.03.2018 державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради внесені відповідні зміни до відомостей про ОСББ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Наказом № 1-к від 18.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » позивачку звільнено з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20».

Цей наказ скасовано наказом № 3-к від 26.03.2018 «Про скасування наказу» та видано наказ № 4-к від 26.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Не погоджуючись з такими діями ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» позивач звернулася до суду із позовом про визнання незаконними та скасування рішень загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» від 18.03.2018; визнання незаконними та скасування рішення правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» від 26.03.2018 про призначення голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 ; зобов'язання ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» внести запис до трудової книжки позивача про звільнення її 01.04.2018 з посади голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20»; визнання незаконним та скасування наказу № 4-К від 26.03.2018 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» за п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України; поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20»; скасування запису про керівника ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; стягнення з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 65720,00 грн. та моральної шкоди у сумі 5000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2020 у справі № 334/2806/18 в задоволені позову відмовлено.

При цьому, у вказаному судовому рішення зазначено, що звільнення ОСОБА_1 відбулося на підставі рішення загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», як вищого органу управління Об'єднання.

Відповідно до зазначеного рішення засідання Правління підставою звільнення ОСОБА_1 є припинення трудового договору на підставі п. 5 ст. 41 КЗпП України. Також суд зазначив, що щодо наказу про звільнення в частині зміни формулювання причини звільнення, застосування передбачених ст. 44 КЗпП України наслідків припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, щодо виплати вихідної допомоги у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше шестимісячного середнього заробітку, ОСОБА_1 не зверталась.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.12.2020 рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.03.2020 у справі № 334/2806/18 скасовано та зазначено, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, а тому оскаржуване рішення в силу вимог частини 2 статті 377 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Позивачу роз'яснено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду та він має право протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 24.12.2020 справу № 334/2806/18 передано до Господарського суду Запорізької області, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 позовну заяву у справі № 334/2806/18 повернуто ОСОБА_1 .

В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суд Запорізької області з позовом у справі № 908/433/21 про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», оформлених протоколом № 1 від 18.03.2018.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.08.2021 у справі № 908/433/21, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, в задоволенні позову відмовлено повністю.

В вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із позовом у справі № 334/4099/22 до ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» про стягнення вихідної допомоги.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2022 у справі № 334/4099/22, яке залишено в силі постановою Запорізького апеляційного суду від 24.02.2023, в задоволенні позову відмовлено.

В цьому рішенні суду зазначено, що звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України не знайшла свого підтвердження належними та допустимими доказами, оскільки відповідно наказу Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 № 4-к від 26.03.2018 на підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018) ОСОБА_1 звільнено з посади Голови правління саме за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01.04.2018. При цьому, підстави для отримання позивачем права на виплату вихідної допомоги при звільненні визначені ст. 44 КЗпП України, в якій підстава звільнення за п. 9 ч.1 ст. 36 КЗпП України не надає права на отримання вихідної допомоги.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на підставі п. 5 ч.1 ст. 41 КЗпП України є безпідставними, оскільки в матеріалах справи міститься копія наказу Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» № 4-к від 26.03.2018 про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління саме за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01.04.2018.

Також в рішенні суду зазначено, що в обґрунтування позову позивачем зазначено її незгоду з підставою звільнення за п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України та посилання на те, що її звільнено з посади за п.5 ч.1 ст. 41 КЗпП України, що не є предметом розгляду даної справи.

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області із позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Зестафонська-20» про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 06.02.2024 у справі № 338/1750/23 провадження у справі закрито із посиланням на те, що постановою Запорізького апеляційного суду від 08.12.2020 у справі № №344/2806/18, яка набрала законної сили і не змінена та не скасована у встановленому процесуальним законом порядку, за позовом ОСОБА_1 до ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» зроблено висновок про те, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом у цій справі до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» про:

В постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.09.2025 у справі № 908/3018/24 зазначено, що оскільки спір виник стосовно припинення правовідносин з управління юридичною особою, які існують між головою правління ОСББ та Об'єднанням, а також враховуючи, що спірним у цій справі є питання щодо того, чи були повноваження позивачки припинені за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, Верховний Суд дійшов висновку, що цей спір належить до юрисдикції господарського суду.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Приписами статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом, передбачені ст. 16 ЦК України.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначені Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29.11.2001 року № 2866-III.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Частиною 2 статті 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об'єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Основна діяльність ОСББ полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Отже, зазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (частина перша статті 98, частина перша статті 99 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори.

Частиною 3 статті 99 ЦК України передбачено, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до положень пп. 1, 3 розділу І Статуту Об'єднання власників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», затвердженого установчими зборами ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 25.05.2016), визначено, що ОСББ створено власниками квартир та нежитлових приміщень (далі - співвласники) багатоквартирного будинку (далі - будинок), що розташований за місцезнаходженням: 69093, м. Запоріжжя, вул. Зестафонська, 20, відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку». Об'єднання діє відповідно до цього Закону, чинного законодавства України та Статуту.

За змістом пунктів 1-3 розділу ІІІ Статуту органами управління об'єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія (ревізор) об'єднання. Вищим органом управління об'єднання є загальні збори. До виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, обрання членів правління об'єднання.

Згідно з п. 12 р. ІІІ Статуту ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» правління є виконавчим органом об'єднання, яке обирається і підзвітне загальним зборам.

Порядок обрання та відкликання членів правління, їх кількісний склад та строки обрання встановлюються загальними зборами. Загальні збори своїм рішенням вправі в будь-який час припинити повноваження правління чи окремих його членів (п.13 розділу ІІІ Статуту «ЗЕСТАФОНСЬКА-20»).

Відповідно до п. 11 розділу ІІІ Статуту ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» рішення загальних зборів, прийняте відповідно до Статуту, є обов'язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів мають вищу юридичну силу щодо рішень інших органів управління об'єднання. Рішення загальних зборів оприлюднюється шляхом розміщення його тексту в місцях загального користування будинку. Рішення загальних зборів може бути оскаржено в судовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною четвертою статті 13 Конституції України визначено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Не оспорюючи самого факту припинення повноважень і рішення загальних зборів, а також не оспорюючи дотримання органом управління (загальними зборами) передбачену цивільним законодавством та установчими документами юридичної особи процедуру ухвалення рішення про припинення повноважень, ОСОБА_1 у даній справі просить суд змінити в наказі № 4-к від 26.03.2018 формулювання причин звільнення, вказавши, що вона звільнена з посади голови правління на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з припиненням повноважень з 01.04.2018.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Судом з'ясовано, що 09.11.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» відповідно до наказу № 1-к від 09.11.2016 «Про прийняття на роботу».

Відповідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 28.07.1986 позивача ОСОБА_1 10.11.2016 прийнята на посаду Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» відповідно наказу № 1-к від 09.11.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом № 1-к від 18.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » у зв'язку із рішенням про припинення повноважень правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», прийнятим Загальними зборами співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» 18.03.2018, ОСОБА_1 звільнено з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» з 01.04.2018.

При цьому, суд зауважує, що в наказі № 1-к від 18.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » та в протоколі Загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» № 1 від 18.03.2018 не зазначена норма КЗпП України, на підставі якої звільнена позивач.

В подальшому, наказ № 1-к від 18.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » скасовано наказом № 3-к від 26.03.2018 «Про скасування наказу».

Крім того, 26.03.2018 видано наказ № 4-к «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » за підписом Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» ОСОБА_2 , згідно якого на підставі рішення загальних зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.218) ОСОБА_1 звільнено з посади Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01.04.2018.

Так, підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України.

Зокрема, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені іншими законами.

Вирішуючи спір у даній справі, суд зауважує, що відповідачем належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не доведено наявності інших підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця за п. 9 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з'ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.

Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦКу України у їх взаємозв'язку свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 у справі № 711/5711/16-ц та від 06.10.2019 у справі №753/4399/17.

Отже, суд не погоджується з позицією відповідача, що відсутні правові підстави застосування до спірних відносин між ОСОБА_1 та ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» норм п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Згідно з п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні проводитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п. 2.27 цієї Інструкції прямо зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Позивач була звільнена відповідно до наказу 01.04.2018.

Розірвання трудового договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників. Для звільнення за вказаною нормою мають бути присутні обставини: звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства; повинно заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.

Таким чином, умовою для звільнення працівника, який є посадовою особою, за цією статтею КЗпП України є припинення повноважень цієї посадової особи, яке має відбуватися відповідно до законодавства та передувати звільненню, оскільки поняття «припинення повноважень» не є тотожним поняттю «звільнення».

Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023 у справі № 766/23789/19.

Рішенням Загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», оформленим протоколом № 1 від 18.03.2018, звільнено ОСОБА_1 з посади голови правління.

Зазначене рішення Загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», оформленим протоколом № 1 від 18.03.2018, є чинним, рішенням суду не визнано недійсним.

Наказ про звільнення керівника з посади має видаватися на підставі рішення загальних зборів товариства.

Наказом № 4-к від 26.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» за п. 9 ч. 1 ст. 36 з 01.04.2018.

Згідно з рішенням Загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (пункт 3 порядку денного), оформленим протоколом № 1 від 18.03.2018, Головою правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» обрано ОСОБА_2

29.03.2018 державним реєстратором Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради внесені відповідні зміни до відомостей про ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» стосовно керівника Об'єднання до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, з 01.04.2018 по теперішній час посаду Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» обіймає ОСОБА_2 . Інформація про зміну керівника внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.03.2018.

На підставі вищевикладеного, суд вважає наявними підстави для зміни в наказі № 4-к від 26.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1 » формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , вказавши про звільнення ОСОБА_1 з посади Голови правління Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» з 01.04.2018 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з припиненням повноважень замість на підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018) за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Стосовно вимог позивача про стягнення з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» 27 658,26 грн. вихідної допомоги, 4 176,99 грн. компенсації за невикористанні відпустки та 381 947,40 грн. середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 93 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом(а в разі відсутності таких органів-представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

Питання щодо визначення розміру матеріального та іншого заохочення голови та інших статутних органів управління об'єднання належить до виключної компетенції загальних зборів (п. 3 розділу ІІІ Статуту), ст. 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику роботодавцем у випадках, передбачених законом, у колективному договорі або сторонами.

Таким чином, вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами. Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Розмір вихідної допомоги при звільненні залежить від підстав припинення трудових відносин.

Підстави та розмір виплати вихідної допомоги визначені у статті 44 КЗпП України.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Обчислюється вихідна допомога відповідно до п.п. «а», «є» п. 1 розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Як зазначено у вказаному Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Виплати нараховуються шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на кількість робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на кількість відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених законодавством, - на кількість календарних днів за цей період.

У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки форми ОК-5 від 12.11.2024 про відомості з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування посадовий оклад ОСОБА_1 на посаді Голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» у січні та у лютому 2018 року складав по 4500,00 грн..

Кількість відпрацьованих робочих днів за січень і лютий 2018 року становить 41 день (21 день в січні 2018 року + 2 днів в лютому 2018 року).

Середньоденна заробітна плата становить 219,51 грн. (4500 грн. + 4500,00 грн. / 41 день); середньомісячна кількість робочих днів - 21 день.

Середньомісячна заробітна плата складає 4609,71 грн. з розрахунку 21 день х 219,51 грн.

Таким чином, розмір вихідної допомоги, що підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , становить 27 658,26 грн. (4609,71 грн. х 6 = 27 658,26 грн.).

Відповідачем контррозрахунку суми вихідної допомоги суду не надано, наданий позивачем розрахунок належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України не спростований.

За таких обставин, вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» 27 658,26 грн. вихідної допомоги є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до Закону України «Про відпустки» тривалість щорічної основної відпустки 24 календарні дні.

Як зазначає позивач, на момент звільнення за нею рахувалося 33 дні невикористаної відпустки, а саме : за листопад 2016 року - 1 день, за грудень 2016 року - 2 дні, за січень - грудень 2017 року - 24 дні та за січень - березень 2018 року - 6 днів.

Такі твердження позивача підтверджуються даними з Довідки форми ОК-5 від 12.11.2024 про відомості з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про суми заробітку для обчислення пенсії, визначення страхового стажу та сплати страхових внесків.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказала про кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки станом на момент звільнення (01.04.2018) - 33 календарні дні і надала розрахунок, який не був оспорений відповідачем, згідно якого грошова компенсація за невикористану відпустку становить 4 176,99 грн. із розрахунку: 33 дні х 126,58 грн. /середньоденний заробіток/.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (із змінами) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Отже, середня заробітна плата для виплати ОСОБА_1 компенсації за зазначені вище невикористані відпустки обчислюються виходячи з виплат, нарахованих у квітні - 2017 року - березні 2018 року, та становить 46 200,00 грн.

Середньоденний заробіток розрахований за формулою: 46 200,00 грн. / 365 днів, що становить 126,58 грн.

Враховуючи викладене, вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» 4 176,99 грн. компенсації за невикористанні відпустки є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню судом.

При вирішенні спору у даній справі суд вважає за необхідне зауважити, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає стягувані суми без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, що відповідає сталій судовій практиці з трудових спорів.

Отже, суми, в розмірі 27 658,26 грн. вихідної допомоги та 4 176,99 грн. компенсації за невикористанні відпустки, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, визначені без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.

Що стосується вимоги про стягнення 381 947,40 грн. середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, судом враховано наступне.

Згідно із положеннями ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Відповідно до положень ч., ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Як встановлено судом і підтверджується дослідженими доказами, позивачка з 09.11.2016 перебувала у трудових відносинах із відповідачем та була обрана на посаду голови правління ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20».

Наказом № 4-к від 26.03.2018 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади відповідно до рішення зборів ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», оформленого протоколом № 1 від 18.03.2018.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано доказами, поданими сторонами, відповідачем в порушення вимог ст., ст. 47, 116 КЗпП України у день звільнення (01.04.2018) не вручено ОСОБА_1 відповідне письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми та не здійснено виплату всіх сум, що належали їй при звільненні.

Статтями 47, 116 КЗпП України встановлений обов'язок роботодавця провести остаточний розрахунок із працівником у день його звільнення. Винятком є лише ті випадки, коли працівник у день звільнення був відсутній на роботі.

При цьому діюче законодавство не покладає на працівника, який у день звільнення перебував на роботі, обов'язку звертатись до роботодавця із відповідними заявами щодо виплати сум, належних при звільненні, наводити розрахунок таких сум чи надати докази на їх підтвердження, а тому у цій частині доводи відповідача не заслуговують на увагу.

На момент звернення позивачки до суду, ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» не направило ОСОБА_1 письмового повідомлення про нараховані та невиплачені їй при звільненні суми, а тому суд приходить до висновку, що позивачкою не пропущено визначений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Відтак суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог у цій частині та вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Як вже зазначалося судом вище, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до абзаців 4,5 пункту 2 розділу 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

За приписами підпункту б пункту 4 розділу 3 вказаного Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до відомостей Довідки форми ОК-5 від 12.11.2024 про відомості з Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування вбачається, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два останні місяці до звільнення (січень і лютий 2018 року), який приймається судом для визначення середньоденної заробітної плати, становив: у січні 2018 року - 4 500,00 грн., у лютому 2018 року - 4 500,00 грн. Кількість робочих днів у січні та лютому 2018 року становить 41 робочий день.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки за два останні відпрацьовані місяці роботи становить 219,51 грн. (4 500,00 грн. + 4 500,00 грн. / 41 день = 219,51 грн.).

Враховуючи те, що на момент розгляду справи фактичний розрахунок при звільненні із позивачкою не проведено, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, на отримання якого має право позивачка, визначений із урахуванням положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України та відповідно до заявлених позовних вимог за період з 02.04.2018 по 31.01.2025 становить 381 947,40 грн. (219,51 грн. х 1740 днів = 381 947,90 грн., де 219,51 грн. - середньоденна заробітна плата, 1740 -кількість робочих днів).

За положеннями ст. 117 КЗпП обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

При цьому тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган). Відповідний висновок наводить Верховний Суд у постанові від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц.

Оскільки у спірних правовідносинах у день звільнення відповідач не провів належні позивачу виплати з компенсації за невикористані відпустки при звільненні, суд дійшов висновку про те, що не проведення з вини ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» розрахунку з ОСОБА_1 у визначені законом строки підставою для відповідальності, передбачено статтею 117 КЗпП України, а саме - виплати позивачці її середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

Мета відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож, саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Ці висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду і у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, у контексті обставин цієї справи, з огляду на характер та розмір заборгованості, суд уважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 4 176,99 грн. (у розмірі компенсації за невикористані відпустки, яку відповідач був зобов'язаний виплатити позивачці у день її звільнення).

У даному випадку при зменшенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує, що сума виплати, яку відповідач був зобов'язаний виплатити позивачці у день її звільнення, є незначною, період затримки розрахунку об'єктивно пов'язаний із тривалими судовими спорами між ОСОБА_1 та ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», ОСББ є неприбутковою організацією, а сума компенсації, заявлена позивачкою до стягнення, перевищує річний дохід Об'єднання за 2024 рік, який згідно балансу ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» за 2024 рік склав 231 431 грн.

В постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 905/1661/18 викладена правова позиція, згідно якої на підставі частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Наведений висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19, від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.

Отже, підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини для того, щоби мати можливість звернутися за захистом до суду особа має довести, що вона є жертвою порушення прав.

Європейський Суд з Прав Людини також не раз висловлювався, що право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Швеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (Ул'янов проти України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України унормовано, що обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених ним вимог, частково знайшли своє підтвердження за встановлених судом обставин, що склались між сторонами.

Заперечення відповідача на заявлені позовні вимоги враховані судом при вирішенні даного спору.

Враховуючи вище наведене, позов задовольняється судом частково в частині зміни формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги в розмірі 27 658.,26 грн., грошової компенсації за невикористанні відпустки в розмірі 4 176,99 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4 176,99 грн. В задоволені решти позовних вимог в позові відмовляється.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, оскільки спір доведено до суду з його вини.

За приписами ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Отже, оскільки у даному випадку позивачка звільнена від сплати судового збору, судовий збір за розгляд даної справи у розмірі 6 056,00 грн. (3 028,00 грн. за немайнову вимогу + 3 028,00 грн. за майнові вимоги) підлягає стягненню з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» в дохід Державного бюджету України.

Стосовно заявлених відповідачем до стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови від позову - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, з огляду на висновок суду про часткове задоволення позову з притичини зменшення судом середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, заявлені відповідачем до стягнення витрати на правничу допомогу не підлягають розподілу судом.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат за на сплату судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 3028,00 грн. та витрати на поштову кореспонденцію в розмірі 695,00 грн., суд зазначає наступне.

В постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.09.2025 у справі № 908/3018/24 касаційним судом зазначено, що оскільки справа направляється для продовження розгляду, то розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

З матеріалів справи № 908/3018/24 вбачається, що при зверненні з касаційної скаргою ОСОБА_1 сплачено 3 028,00 грн. судового збору.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надані фіскальні чеки на загальну суму 695,00 грн., які свідчать про понесення нею витрат на поштову кореспонденцію, які пов'язані з розглядом цієї справи.

Враховуючи висновок господарського суду про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає наявними підстави для стягнення з ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» на користь позивача 3 028,00 грн. судових витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги та витрати на поштову кореспонденцію в розмірі 695,00 грн.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 333 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов ОСОБА_1 , м. Запоріжжя до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», м. Запоріжжя про зміну формулювання підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористанні відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

2. Змінити формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 у наказі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» № 4-к від 26.03.2018 з «На підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018) звільнити ОСОБА_1 з посади голови правління за п. 9 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 01.04.2018» на «На підставі рішення загальних зборів співвласників ОСББ «ЗЕСТАФОНСЬКА-20» (протокол № 1 від 18.03.2018) звільнити з посади Юхименко І.М. у зв'язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 01.04.2018».

3. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», (69093, м. Запоріжжя, вул. Зестафонська, буд. 20, ідентифікаційний код юридичної особи 40575826) на користь ОСОБА_1 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 27 658 (двадцять сім тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 26 коп. вихідної допомоги, 4 176 (чотири тисячі сто сімдесят шість) грн. 99 коп. компенсації за невикористанні відпустки, 4 176 (чотири тисячі сто сімдесят шість) грн. 99 коп. середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», (69093, м. Запоріжжя, вул. Зестафонська, буд. 20, ідентифікаційний код юридичної особи 40575826) на користь Юхименко Ірини Миколаївни, (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судових витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги та 695 (шістсот дев'яносто п'ять) грн. 00 коп. витрати на поштову кореспонденцію. Видати наказ.

6. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЗЕСТАФОНСЬКА-20», (69093, м. Запоріжжя, вул. Зестафонська, буд. 20, ідентифікаційний код юридичної особи 40575826) на користь Державного бюджету України 6 056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн. 00 коп. судового збору. Стягувач - Державна судова адміністрація України, (01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5, ідентифікаційний код юридичної особи 26255795). Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 24» березня 2026 р. у зв'язку із перебуванням головуючого судді Зінченко Н.Г. у період з 23.02.2025 по 27.02.2026 включно на підготовці суддів місцевих господарських судів та у період з 04.03.2026 по 18.03.2026 включно на лікарняному.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Попередній документ

135080840

Наступний документ

135080842

Інформація про рішення:

№ рішення:	135080841
№ справи:	908/3018/24
Дата рішення:	17.02.2026
Дата публікації:	25.03.2026
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Запорізької області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них; пов’язані з діяльністю органів управління товариства

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (17.02.2026)
Дата надходження:	20.10.2025
Предмет позову:	про зміну формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги, грошової компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Розклад засідань:

Минулі засідання (6)

02.07.2025 10:30	Центральний апеляційний господарський суд
26.11.2025 10:40	Господарський суд Запорізької області
26.11.2025 11:40	Господарський суд Запорізької області
22.12.2025 10:00	Господарський суд Запорізької області
26.01.2026 11:00	Господарський суд Запорізької області
17.02.2026 11:00	Господарський суд Запорізької області