пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
24 березня 2026 року Справа № 903/114/26
Господарський суд Волинської області у складі:
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Коритан Людмила Юріївна
за участю представників сторін:
від відповідача 2: Мартинюк С.І.- ордер №1177903 від 10.03.2026, Назаровський А.А.- директор
взяв участь прокурор: Гудков М.В. - службове посвідчення №071757 від 01.03.2023
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/114/26 за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації, Західного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства “Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька» Волинської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньенергопостач» про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів в розмірі 286303,20 грн,
09.02.2026 заступник керівника Луцької окружної прокуратури сформував в системі “Електронний суд» позов в інтересах держави в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації, Західного офісу Держаудитслужби до Комунального підприємства “Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька» Волинської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньенергопостач», в якому просить суд:
1. Визнати недійсними: 1) додаткову угоду № 1 від 16.01.2025, 2) додаткову угоду № 2 від 17.03.2025 та 3) додаткову угоду №3 від 25.06.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/302/1064 від 24.12.2024, укладеного між Комунальним підприємством “Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька» Волинської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» (процедура закупівлі: UA 2024-12-17-022375-a).
2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» на користь Волинської обласної ради в дохід обласного бюджету Волинської області 286 303,2 гривень.
3. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю “ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір за подання до суду даної позовної заяви у розмірі 11422,84 гривень.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідно до ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі», ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215 ЦК України додаткові угоди №1-3 є недійсними, оскільки укладені в порушення вимог ч.5 ст.41 Закону України “Про публічні закупівлі», а тому є всі підстави вважати, що кошти в розмірі 286 303,20 грн, які сплачені Волинською обласною радою за товар, як надміру сплачені та підлягають стягненню з відповідача.
Ухвалою суду від 11.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.03.2026.
Ухвала суду від 11.02.2026 доставлена відповідачам до електронних кабінетів 11.02.2026, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Строк для подачі відзиву до 26.02.2026.
19.02.2026 представник Волинської обласної ради сформував в системі “Електронний суд» заяву, в якій просив суд розглянути справу № 903/114/26 за відсутності представника Волинської обласної ради та за наявними в ній матеріалами.
25.02.2026 представник Західного офісу Держаудитслужби сформував в системі “Електронний суд» пояснення, в якому зазначив, що Західним офісом Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області заходи державного фінансового контролю у підконтрольній установі Комунальному підприємстві «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради по процедурі закупівлі UA-2024-12-17-022375-а не проводилися, порушення не виявлялися та вимога про усунення виявлених порушень законодавства підконтрольній установі не направлялася, відповідно в Управління відсутні правові підстави для звернення з позовною заявою до Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради та відсутні будь-які пояснення, що стосуються суті спору у справі № 903/114/26.
26.02.2026 представник відповідача 2- ТОВ “Волиньенергопостач» сформував в системі “Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що доводи прокурора не враховують об'єктивної подекадної динаміки цін у листопаді та грудні 2024 року, яка слугувала основою для формування пропозиції. подекадна динаміка - зниження в 1-й та 3-й декадах листопада 2024 року, а також тенденція до зменшення в 2-й та 3-й декадах грудня 2024 року - давала Постачальнику підстави розраховувати на продовження зниження спотових цін у подальші періоди 2025 року. Тому ціна пропозиції ТОВ «Волиньенергопостач» була сформована з урахуванням цієї тенденції до зниження в останніх декадах 2024 року. Припущення прокуратури про свідоме використання Відповідачем 2 «старого нижчого тарифу для досягнення переваги перед іншими учасниками» не має правового підґрунтя, оскільки на момент подання пропозиції та укладення договору саме цей тариф був єдиним чинним і рекомендованим для застосування. Дії ТОВ «Волиньенергопостач» були правомірними, а зміна тарифу з 01.01.2025 року мала б враховуватися вже в процесі виконання договору через передбачений в пункті 14.2. Договору механізм коригування ціни у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладення Сторонами додаткової угоди до цього Договору. Прийняття постанови НКРЕКП № 2200 від 19.12.2024 року є саме тим винятком із загального правила, передбаченого пунктом 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», на який не поширюється заборона щодо зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до моменту виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, адже тарифи на послуги з передачі/розподілу електричної енергії підлягають виключно державному регулюванню, не залежать від волевиявлення сторін договору та встановлюються постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Можливість поширення нової ціни на період з дати набрання чинності постановою НКРЕКП була узгоджена Сторонами ще на етапі укладення Договору, тобто до виникнення спірних правовідносин. Збільшення середньозваженої ціни на РДН об'єктивно призвело до неможливості подальшого постачання електричної енергії Споживачу за попередньою договірною ціною 5,318000 грн/кВт*год, оскільки така ціна стала нижчою за ринкову і робила постачання економічно збитковим для Постачальника. Споживач, отримавши повний пакет документів, не висунув жодних заперечень щодо обґрунтованості чи розміру коригування і добровільно підписав Додаткову угоду № 2. укладаючи Додаткову угоду № 1 від 16.01.2025 року, Додаткову угоду № 2 від 17.03.2025 року та Додаткову угоду № 3 від 25.06.2025 року до Договору, Споживач та Постачальник діяли виключно в порядку, передбаченому умовами самого Договору та з дотриманням усіх вимог частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а також підпункту 2 пункту 19 Особливостей. Відповідно, доводи Луцької окружної прокуратури щодо безпідставного отримання ТОВ «Волиньенергопостач» коштів у сумі 286 303,20 грн та необхідності їх повернення до обласного бюджету є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. ТОВ «Волиньенергопостач» повідомляє суд, що очікує понести витрати на правничу допомогу адвоката Книша С.В. в сумі 20 000 грн, докази понесення яких будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
У вказаному відзиві представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову та покласти судові витрати на сторону позивача.
04.03.2026 заступник керівника Луцької окружної прокуратури сформував в системі “Електронний суд» відповідь на відзив, в якій просив відхилити заперечення Відповідача 2, викладені у відзиві. Зазначає, що постанова НКРЕКП №2200 прийнята й оприлюднена 19.12.2024, а пропозицію у закупівлі ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ», за даними вебсайту «prozorro.gov.ua», подано пізніше 20.12.2024, відтак, як на дату подання Відповідачем 2 своєї пропозиції, так і на час підписання правочину (24.12.2024), постанова НКРЕКП від 19.12.2024 №2200 щодо тарифу на передачу електричної енергії уже була оприлюднена, її зміст та строк набрання чинності знаходилися у відкритому доступі. Підстави для укладення оспорюваних угод у зв'язку із зміною середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед» у бік збільшення, про що зазначає Відповідач 2 у відзиві, відсутні, окрім цього, коливання ціни товару на ринку як підстава для внесення змін до істотних умов договору не було обґрунтоване і документально підтверджене постачальником.
06.03.2026 представник відповідача 2- ТОВ “Волиньенергопостач» сформував в системі “Електронний суд» заперечення на відповідь прокурора, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову та зазначив, що офіційне оприлюднення постанови НКРЕКП №2200 відбулося 19.12.2024 року, але набрання нею чинності - лише 01.01.2025 року. До цієї дати чинним тарифом залишався тариф, встановлений постановою НКРЕКП №2322 від 09.12.2023 року. прокуратура ігнорує подекадну динаміку, фокусуючись на місячних середніх, тоді як підпункт 6.6.2 Додатку 3 до Договору прямо дозволяє використовувати декадні дані з вебсайту АТ «Оператор ринку» для встановлення факту коливання.
Протокольною ухвалою від 10.03.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 24.03.2026
Ухвалою суду від 10.03.2026 повідомлено учасників справи про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 24 березня 2026 року об 11:45 год.
Представники позивачів та відповідача 1 у призначене судове засідання не з'явилися.
Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідача 2 просили суд відмовити у задоволенні позову.
У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, приписами статей 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто, право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності (до такого правового висновку дійшла об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 05.06.2020 у справі № 910/16978/19, від 16.10.2020 у справі № 910/8816/19).
Оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов'язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з'явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд цієї справи за його відсутності (аналогічний правовий висновок міститься у п. 8.2.4 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15).
Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України, а неявка представників позивачів та відповідача 1 не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача 2, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи 17.12.2024 року в електронній системі публічних закупівель «PROZORRO» Комунальне підприємство «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради розмістило оголошення про проведення закупівлі UA-2024-12-17-022375-a. Очікувана вартість предмета закупівлі становила 7 830 000,00 грн.
20.12.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньенергопостач» подало тендерну пропозицію з ціною 6 103 819,08 грн з ПДВ.
20.12.2024 року переможцем тендерної закупівлі визнано ТОВ «Волиньенергопостач».
24.12.2024 року між ТОВ «Волиньенергопостач» та КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 2024/302/1064 (далі - Договір).
Згідно п. 2.1. Договір укладено за результатами здійснення процедури закупівлі згідно із Законом України «Про публічні закупівлі». Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», а також положеннями Цивільного кодексу України. Господарського кодексу України. Закону України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ.
Даний договір укладено у формі єдиного документа, підписаного Сторонами відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України з урахуванням абзацу третього пункту 3.1.7 ПРРЕЕ (п.2.3. договору).
Відповідно до п. 3.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Згідно п. 3.3. Договору кількість (обсяг) електричної енергії, яка постачається за цим Договором визначено у Додатку 1 та відповідає очікуваному обсягу закупівлі послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у відповідного оператора системи.
Строк (термін) поставки товару: 01 січня 2025 р. по 31 грудня 2025 р (включно). Обсяг закупівлі електричної енергії (товару) за Договором складає 870 000 кВт/год (пункт 4.1. Договору).
Відповідно до п.п.4.3 Договору, Постачальник за цим Договором не має права вимагати від Споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена Додатком 2 до цього договору.
За положеннями пунктів 6.1. та 6.2. Договору його загальна ціна (сума) становила 6 103 819,08 грн (шість мільйонів сто три тисячі вісімсот дев'ятнадцять гривень 08 коп), в т.ч. ПДВ - 1 017 303,18 грн (один мільйон сімнадцять тисяч триста три гривні 18 коп).
Відповідно до п.6.2 Договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за ціною, яка зазначена у Додатку 2 до Договору.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що ціна за одиницю товару за цим Договором може змінюватися та оформлюється додатковою угодою, у порядку, визначеному у Додатку 3 до цього Договору. До зміни ціни за одиницю товару Постачальник зобов'язаний постачати електричну енергію за ціню, яка зазначена у Договорі у чинній його редакції.
Постачальник повідомляє Споживача про наступну зміну ціни та будь-яких умов Договору не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати договір.
Згідно з Додатком № 2 до Договору, ціна електричної енергії як товару (кВт/ год) становить 5,318 грн/кВт*год без ПДВ, а ціна електричної енергії (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) - 7,015884 грн/кВт*год.
Відповідно до п. 6.3 Договору, ціна за одиницю товару за цим Договором може змінюватися та оформлюється додатковою угодою, у порядку, визначеному у Додатку 3 до цього Договору. До зміни ціни за одиницю товару Постачальник зобов'язаний постачати електричну енергію за ціною, яка зазначена у Договорі у чинній його редакції.
Згідно п.14.2 Договору, умови договору можуть бути змінені за згодою Сторін у порядку, визначеному законодавством України, шляхом укладення Сторонами додаткової угоди до цього Договору. Істотні умови договору можуть змінюватися у випадках, передбачених п.19 Особливостей.
Пунктом 6.6.1 Додатку 3 до Договору передбачено, що у випадку зміни тарифу на послуги з передачі електричної енергії, що встановлюється згідно постанови НКРЕКП, Сторони укладають відповідну додаткову угоду щодо зміни електричної енергії з урахуванням зміненого тарифу на послуги з передачі електричної енергії у зазначеному випадку умови щодо зміни ціни на електричну енергію згідно цього Договору застосовуються з дати, визначеної відповідною постановою НКРЕКП, з якої застосовується новий тариф на послуги з передачі електричної енергії.
Відповідно до п.6.6.2 Додатку 3 до Договору, документальне підтвердження коливання середньозваженої ціни на електричну енергію на ринку «на добу наперед» в бік збільшення, що відбулося з моменту укладення цього Договору або останнього внесення змін до цього Договору в частині зміни ціни за одиницю товару, приймається сторонами у вигляді витягів з веб-сайту ДП «Оператор ринку», завірених Постачальником, згідно декад щодо яких здійснюється порівняння ціни на електроенергію, або у вигляді експертного висновку (чи іншого рівнозначного йому документу), виданого торгово-промисловою палатою, що містить відомості про середньозважені ціни електричної енергії на ринку на добу наперед за підсумком зазначених декад, а так само містять інформацію щодо відсотку коливання середньозваженої ціни, та які відповідно надаються постачальником разом із зверненням до Споживача щодо зміни ціни на електричну енергію.
На момент підписання Договору сторонами погоджені всі істотні умови Договору, а саме предмет, кількість, ціну та строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».
У подальшому між сторонами підписано дві додаткові угоди, якими збільшено ціну за одиницю товару, а саме:
- додатковою угодою №1 від 16.01.2025 шляхом збільшення величини тарифу на послуги з передачі електроенергії (із 0,52857 грн до 0,68623 грн за 1 кВт/год без ПДВ, згідно постанови НКРЕКП від 19.12.2024 №2200), ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 7,205076грн./кВт*год. Вказана ціна починає застосовуватись до договірних відносин з 01.01.2025.
- додатковою угодою №2 від 17.03.2025 - ціна електроенергії (як товару у складі договірної ціни) зросла із 5,318 грн до 5,658352 грн за 1 кВт/год без урахування суми ПДВ. Ціна за одиницю товару (з урахуванням величини регульованих тарифів та ПДВ) становить 7,613498 грн./кВт*год.
25.06.2025 між сторонами також укладено додаткову угоду №3, якою внесено зміни до Договору та викладено Додаток №2 (комерційна пропозиція ціни на електричну енергію) в редакції, аналогічній додатковій угоді №2 від 17.03.2025. Згідно нової редакції пункту 4.1. Договору «Строк (термін) поставки товару: з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року (включно). Обсяг закупівлі електричної енергії (товару) складає 810 303,321 кВт*год». В решті умови Додаткової угоди № 2 від 17.03.2025 року залишилися без змін, тобто ціна за одиницю електричної енергії залишилася на рівні 7,613498 грн/кВт*год (з урахуванням ПДВ).
На підтвердження наявності підстав для укладення додаткових угод, якими збільшено договірну ціну на електроенергію, ТОВ “Волиньенергопостач» надано інформації із сайту ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» про середньозважені ціни купівлі-продажу на РДН та ВДР за першу декаду січня, першу декаду лютого та за 01-16.10.2025.
З наведеного вбачається, що до Договору № 2024/302/1064 у період його виконання 2 рази вносились зміни щодо вартості одиниці електричної енергії в сторону збільшення.
Аналізом інформації щодо кількості постачання електричної енергії під час дії Договору установлено, що згідно наданих закладом охорони здоров'я актів приймання-передачі електричної енергії та платіжних інструкцій ТОВ «ВОЛИНЬЕНЕРГОПОСТАЧ» на виконання Договору поставлено 588552 кВт*год електричної енергії на загальну суму 4415515,76 грн, а саме:
Акт №206 від 31.01.2025: 61 669 кВтгод на суму 444 329,83 грн. Платіжна інструкція №10 від 24.02.2025. Тариф: 7,205076 грн/кВтгод (ДУ №1).
Акт №421 від 28.02.2025: 66 520 кВтгод на суму 479 281,66 грн. Платіжна інструкція №20 від 20.03.2015 (згідно з документом). Тариф: 7,205076 грн/кВтгод (ДУ №1).
Акт №623 від 14.04.2025: 31 998 кВтгод на суму 230 548,02 грн. Платіжна інструкція №27 від 17.04.2025. Тариф: 7,205076 грн/кВтгод (ДУ №1).
Акт №624 від 14.04.2025: 29 998 кВтгод на суму 228 389,72 грн. Платіжна інструкція №28 від 17.04.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №837 від 12.05.2025: 55 673 кВтгод на суму 423 866,29 грн. Платіжна інструкція №37 від 21.05.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №914 від 11.06.2025: 57 210 кВтгод на суму 435 568,25 грн. Платіжна інструкція №45 від 13.06.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №1174 від 09.07.2025: 45 490 кВтгод на суму 346 338,05 грн. Платіжна інструкція №51 від 11.07.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №1439 від 15.08.2025: 47 946 кВтгод на суму 365 036,8 грн. Платіжна інструкція №54 від 19.08.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №1515 від 17.09.2025: 49 643 кВтгод на суму 377 956,9 грн. Платіжна інструкція №61 від 24.09.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №1811 від 15.10.2025: 50 969 кВтгод на суму 388 052,4 грн. Платіжна інструкція №67 від 24.10.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №1882 від 31.10.2025: 81 081 кВтгод на суму 617 310,06 грн. Платіжна інструкція №74 від 13.11.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Акт №2026 від 21.11.2025: 10 355 кВтгод на суму 78 837,78 грн. Платіжна інструкція №77 від 27.11.2025. Тариф: 7,613498 грн/кВтгод (ДУ №2).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору. Частиною 1 ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Варто відмітити, що Закон не містить виключень з цього правила.
Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Відповідно до ч.1 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" №922-VIII від 25.12.2015 договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно із пунктами 2, 7 частини п'ятої цієї ж статті істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
- збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії;
- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
З метою запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника, законодавець указав у статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» про можливість сторін договору змінити його умови шляхом збільшення ціни за одиницю товару, враховуючи при цьому інтереси покупця та запобігаючи безпідставному й необґрунтованому збільшенню ціни товару.
Згідно із пунктами 1, 2 частини першої статті 7, частини п'ятої статті 33, частини четвертої статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема, тарифи на послуги з передачі електричної енергії та тарифи на послуги з розподілу електричної енергії, які оприлюднюються відповідними операторами в порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).
На період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України (п. 3-7 розд. Х Закону).
Постановою Уряду від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 цих Особливостей вони встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, тобто регулюють здійснення публічних закупівель у визначений період.
Відповідно до п. 3 Особливостей, замовники що зобов'язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі», проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом.
Пунктом 17 Особливостей передбачено, що договір про закупівлю за результатами проведеної закупівлі згідно з пунктами 10 і 13 цих особливостей укладається відповідно до Цивільного і Господарського кодексів України з урахуванням положень статті 41 Закону, крім частин другої - п'ятої, сьомої - дев'ятої статті 41 Закону та цих особливостей.
Відповідно до підпунктів 2, 7 пункту 19 Особливостей, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема:
- погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.
- зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку “на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №927/56/23 вказує на те, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.
Щодо визнання недійсними додаткової угоди №1 від 16.01.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/302/1064 від 24.12.2024.
Як встановлено судом, 24.12.2024 між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №2024/302/1064 за результатами проведення публічних торгів UA-2024-12-17-022375-a, який за своєю правовою природою є договором поставки, положення якого врегульовано главою 54 ЦК України.
Станом на момент підписання Договору сторонами погоджені істотні умови - предмет, кількість, ціна, строк виконання зобов'язань за договором відповідно до вимог ст.628,638 ЦК України.
16.01.2025 сторонами правочину укладено додаткову угоду №1, якою із 01.01.2025 змінено ціну одиниці товару шляхом збільшення величини тарифу на послуги з передачі електроенергії (із 0,52857 грн до 0,68623 грн за 1 кВт/год без ПДВ, згідно постанови НКРЕКП від 19.12.2024 №2200).
Укладаючи додаткову угоду №1, сторони погоджували збільшення тарифів на передачу електричної енергії із посиланням на набрання чинності постанови НКРЕКП №2200 від 19.12.2024.
Відповідно до постановаи НКРЕКП №2200 від 19.12.2024, прийнятої НКРЕКП, для ПрАТ «НЕК «Укренерго» встановлено тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 686,23 грн/МВт·год (без ПДВ) для користувачів системи, який застосовується з 01.01.2025.
Зазначеним рішенням також затверджено структуру тарифу, яка включає, зокрема, витрати на виконання спеціальних обов'язків щодо забезпечення загальносуспільних інтересів (у тому числі підтримку виробництва електричної енергії з альтернативних джерел), що є складовою кінцевої вартості електричної енергії. Тариф на передачу електричної енергії є регульованою складовою ціни, яка встановлюється уповноваженим державним органом та не залежить від волевиявлення сторін договору.
Водночас постанова НКРЕКП №2200 від 19.12.2024, з посиланням на яку сторони договору збільшували ціну одиниці товару шляхом збільшення величини тарифу на послуги з передачі електроенергії, прийнята і оприлюднена 19.12.2024 - в період строку подання тендерних пропозицій по публічній закупівлі №UA-2024-12-17-022375-a.
Пропозицію у цій закупівлі ТОВ «Волиньенергопостач» подало 20.12.2024.
Отже, на момент подання тендерних пропозицій та укладення Договору постанова НКРЕКП №2200 від 19.12.2024 щодо тарифу на передачу електричної енергії уже була оприлюднена, її зміст та строк набрання чинності були у доступі, тому, зважаючи на визначений умовами закупівлі період постачання електричної енергії - з 01.01.2025 до 31.12.2025, тарифи згідно з постановою могли бути враховані Постачальником при визначенні базової ціни товару в пропозиції та Договорі з огляду на принципи добросовісності, відкритості та прозорості.
Натомість Постачальник як учасник ринку електричної енергії, будучи обізнаним із положеннями постанови НКРЕКП щодо рівня тарифу на передачу електричної енергії, часу початку дії такого тарифу, подав тендерну пропозицію, що враховувала нижчий тариф на передачу, який передбачувано діяв лише до кінця грудня 2024 року. Таким чином, досягнуто переваг перед іншими учасниками аукціону щодо визначення найбільш економічно вигідної цінової пропозиції.
З огляду на висновки щодо застосування норм права, викладених в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2024 у справі №924/413/24: "...Передбачена умовами договору про постачання електричної енергії споживачу зміна умов цього договору у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, а саме у випадку зміни регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП, що включені у вартість товару з цим договором, не доводить виникнення у відповідача права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за договором, у зв'язку із коливанням цін на ринку, оскільки сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. Умовою такого підвищення обов'язково є неможливість спрогнозувати таке підвищення та закласти відповідні ризики при формуванні тендерної пропозиції. При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику при проведенні процедури закупівлі, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Таких доказів відповідач не надав та відповідних обставин суди не встановили. Виключно зміна регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару."
З урахуванням наведеного суд погоджується з доводами прокурора про те, що підстав для збільшення ціни в даному випадку не було і умови додаткової угоди № 1 від 16.01.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/302/1064 від 24.12.2024 не відповідають вимогам п.7 ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Судом встановлено, що вказана додаткова угода №1 застосовується до договірних правовідносин, які виникли до її укладення (угода діє із 01 січня 2025 року), що свідчить про недійсність вказаного правочину.
Зважаючи на наявні особливості функціонування ринку електричної енергії, зокрема відсутність у замовника можливості зберігати товар, наявні підстави вважати, що товариство у період із 01 по 16 січня 2025 року постачало, а замовник приймав і споживав електроенергію.
Отже, товар (електроенергія), поставлений товариством для потреб замовника до 16.01.2025, був не тільки прийнятий останнім у власність, а й спожитий. При цьому, як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 по справі за №922/2321/22, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду із постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.
Стосовно заперечень відповідача щодо визнання додаткової угоди №1 від 16.01.2025 недійсною.
Відповідач, будучи професійним учасником ринку електричної енергії, мав об'єктивну можливість врахувати положення постанови НКРЕКП №2200 від 19.12.2024 при формуванні тендерної пропозиції, оскільки зазначена постанова була прийнята та офіційно оприлюднена до моменту подання такої пропозиції, а також містила чітко визначений строк набрання чинності - з 01.01.2025, тобто саме у період виконання спірного договору.
За таких обставин суд дійшов висновку, що зміна тарифу на передачу електричної енергії не була непередбачуваною для відповідача 2, а відтак не може розглядатися як правова підстава для внесення змін до договору відповідно до пункту 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».
Неврахування відповідачем зазначених обставин при визначенні ціни тендерної пропозиції свідчить про прийняття ним на себе відповідних господарських ризиків, які не можуть бути покладені на замовника шляхом подальшої зміни істотних умов договору після його укладення.
Посилання відповідача на наявність у договорі механізму коригування ціни, а також на державне регулювання тарифів, суд відхиляє, оскільки такі положення договору можуть застосовуватись виключно у межах та з дотриманням імперативних норм законодавства у сфері публічних закупівель.
Крім того, суд враховує, що додаткова угода №1 застосовується до правовідносин, які фактично виникли до моменту її укладення, тобто має ретроспективну дію, що суперечить положенням частини третьої статті 632 ЦК України та правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо недопустимості зміни ціни після виконання зобов'язання.
Щодо визнання недійсними додаткової угоди №2 від 17.03.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/302/1064 від 24.12.2024.
17.03.2025 укладено додаткову угоду №2, за умовами якої ціна електроенергії (як товару у складі договірної ціни) зросла із 5,318 грн до 5,658352 грн за 1 кВт/год без урахування суми податку на додану вартість.
За інформацією АТ «Оператор ринку» (вебсайту «www.oree.com.ua»), середньозважена ціна електричної енергії на РДН у грудні 2024 року (місяць, у якому укладено договір) становила 5965,26 грн за 1 МВт/год, а ціни на такий товар, що сформувалися вже у 2025 році (після укладення договору про закупівлю), становили: січень - 5817,56 грн за 1 МВт/год; лютий - 6042,08 грн за 1 МВт/год; березень - 5473,83 грн за 1 МВт/год; квітень - 4611,22 грн за 1 МВт/ год; травень - 4638,31 грн за 1 МВт/год; червень - 4783,04 грн за 1 МВт/год; липень - 5247,4 грн за 1 МВт/год; серпень - 5420,05 грн за 1 МВт/год; вересень - 4521,85 грн за 1 МВт/годину.
Отже, у лютому 2025 року (в порівнянні з груднем 2024 року та січнем 2025 року) фіксувалось здорожчення вартості електричної енергії на РДН, яке не було значним.
У наступні місяці (у березні-вересні 2025 року) ціна товару зменшувалася і не перевищувала тієї, яку зафіксовано на час проведення закупівлі та укладення договору.
Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 у справі №927/56/23 зазначив, що право сторін договору на внесення змін до нього не може відбуватися з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, відповідно, свобода договору не може превалювати над дотримання вимог закону.
Вказане спростовує виникнення у ТОВ «Волиньенергопостач» ситуації, коли внаслідок істотної зміни обставин (суттєвого збільшення ціни товару на ринку, тощо) укладений договір про закупівлю стає вочевидь невигідним/збитковим для постачальника товару.
Окрім цього, зміна ціни товару в бік збільшення за відсутності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України), до числа яких віднесені справедливість, добросовісність та розумність.
За висновками Верховного Суду (для прикладу, постанова від 16.02.2023 у справі №903/383/22), будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Однак, замовником за договором, незважаючи на зменшення ціни товару на ринку, яке фіксувалося упродовж тривалого часу, не ініціювалося питання з приводу внесення відповідних змін до правочину.
Факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору (як приклад, постанова Касаційного господарського суду від 10.09.2024 у справі №918/703/23). Умовою такого підвищення обов'язково є неможливість спрогнозувати таке підвищення та закласти відповідні ризики при формуванні тендерної пропозиції.
У даному випадку відбулася закупівля замовником, зокрема, у березні поточного року електроенергії (як товару у складі договірної ціни) за ціною 5,658352 грн за 1 кВт/год без ПДВ, в той час як на ринку (РДН) вартість товару була нижчою - 5,47383 грн за 1 кВт/год без ПДВ. Тобто, на ринку вартість електроенергії знижувалася, а заклад охорони здоров'я придбавав її за збільшеною ціною.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стосовно заперечень відповідача щодо визнання додаткової угоди №2 від 17.03.2025 недійсною.
Відповідач обґрунтовує необхідність зміни ціни електричної енергії коливанням ринкової вартості товару на ринку «на добу наперед», а також неможливістю виконання договору за первісною ціною.
Водночас судом встановлено, що надані відповідачем відомості щодо середньозважених цін на електричну енергію свідчать про відсутність стабільної тенденції до їх зростання у спірний період, а навпаки - про їх коливання та подальше зниження упродовж 2025 року.
Зокрема, ціна електричної енергії у березні 2025 року не перевищувала рівень цін, що існували на момент укладення договору, що виключає наявність істотної зміни обставин у розумінні статті 652 ЦК України.
Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що виконання договору за первісною ціною стало для нього об'єктивно неможливим або очевидно збитковим.
Посилання відповідача на подекадну динаміку цін суд відхиляє, оскільки такі обставини мають характер господарського прогнозування та не можуть вважатися юридично значущими підставами для зміни істотних умов договору про закупівлю.
Також суд враховує, що саме на відповідача як учасника процедури закупівлі покладається обов'язок належного врахування ризиків зміни ринкової кон'юнктури при формуванні тендерної пропозиції.
Доводи відповідача про добровільність підписання додаткової угоди замовником не приймаються судом до уваги, оскільки порушення імперативних норм законодавства не може бути усунуте волевиявленням сторін.
Оцінивши доводи відповідача 2 в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони зводяться до перекладення на замовника ризиків власної господарської діяльності, що суперечить принципам здійснення публічних закупівель, зокрема принципам добросовісної конкуренції, максимальної економії та ефективності використання бюджетних коштів.
Суд встановив, що додатковою угодою №3 від 25.06.2025 у зв'язку із допущенням технічних помилок в додатковій угоді №2, сторонами внесено зміни в Договір, зокрема щодо обсягу закупівлі електричної енергії у п.4.1 Договору, а саме 808 586,804 кВт*год змінено на 810 303,321 кВт год.
У решті положень, додаткова угода №3 від 25.06.2025 не відрізняється та є аналогічною за змістом додатковій угоді №2 від 17.03.2025, а тому вказана додаткова угода також підлягає визнанню недійсною з тих же підстав, що і додаткова угода №2.
Враховуючи усе вище наведене, суд дійшов висновку, що додаткові угоди: № 1 від 16.01.2025, № 2 від 17.03.2025, №3 від 25.06.2025 укладені до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/302/1064 від 24.12.2024 підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 632, ст. 652 ЦК України, ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки останні мали наслідок безпідставного збільшення ціни за одиницю товару.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 286 303,20 грн суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 висловлено, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права його учасників. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, роз'яснюючи застосування статей 215, 216 ЦК України, зазначив, що двостороння реституція є необхідним правовим наслідком визнання правочину недійсним і не може бути проігнорована сторонами. Повернення всього отриманого за таким правочином є юридичним обов'язком, що виникає безпосередньо з норм закону та факту недійсності правочину.
Розрахунок безпідставно отриманих та збережених коштів ТОВ «Волиньенергопостач» у спірних правовідносинах згідно згаданих вище актів приймання-передачі електричної енергії та платіжних інструкцій.
Оскільки вищевказані додаткові угоди визнаються недійсними, то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, вказаною за умовами Договору про постачання електричної енергії споживачу № 2024/302/1064 від 24.12.2025, а саме 7,015884 грн з ПДВ.
Здійснюючи розрахунок за поставлену електричну енергію за тарифом, визначеним за умовами Договору, комунальне підприємство повинне було сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 588552 кВт*год кошти у розмірі 4 129 212,56 грн з ПДВ (588552* 7,015884).
Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 286 303,20 грн (4 415 515,76 - 4 129 212,56).
Відповідно, кошти, отримані ТОВ «Волиньенергопостач» у сумі 286 303,20 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов'язаний їх повернути до бюджету, що відповідає приписам ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
За наведених обставин, суд прийшов висновку, що позовна вимога про стягнення із ТОВ «Волиньенергопостач» на користь на користь Волинської обласної ради 286 303,20 грн підставна, підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення.
Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.
Звертаючись з даною позовною заявою до суду, прокурор виконує конституційну функцію, закріплену в ст. 131-1 Конституції України, шляхом представництва інтересів держави у суді у виключних випадках.
Такі випадки передбачено ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», за приписами якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
«Виключність» випадку, за якого прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у даній справі про безпідставне підвищення ціни на товар за договором про закупівлю та стягнення надмірно сплачених коштів, також полягає у тому, що кошти місцевого бюджету мають публічний характер, а їх незаконне надмірне витрачання, тим більше в умовах воєнного стану, порушує бюджетну дисципліну, суперечить принципам економії, ефективності та прозорості (ст. 3 Закону «Про публічні закупівлі»).
Звернення прокурора до суду з цим позовом зумовлено об'єктивною винятковістю, адже спірні правовідносини виникли у сфері закупівлі електричної енергії для потреб закладу охорони здоров'я за договором про постачання за бюджетні кошти, а враховуючи, що лікарні є об'єктами критичної інфраструктури з пріоритетним електропостачанням, особливо в умовах дефіциту, то допущені відповідачами порушення вимог законодавства при укладенні додаткових угод до договору за необгрунтовано вищою ціною вказує на те, що порушені інтереси держави у даній сфері потребують невідкладного захисту та поновлення.
Таким чином, аналіз характеру порушення інтересів держави в спірних правовідносинах свідчить про наявність виключного випадку для звернення прокурора з даним позовом.
У п. п. 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/ 99 зазначається, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі, як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, тощо.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, наведені вище норми законів та Рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 23.05.2006 у справі №16/472, від 03.04.2007 у справі №05-5-46/8142, від 15.05.2007 у справі №12/111 та Верховний Суд від 26.07.2018 у справі №926/1111/15.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п.5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.
Виконання зобов'язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст.3 даного Закону.
Окремо слід зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Факт незвернення до суду суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що такий суб'єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
У даному випадку, укладення додаткових угод до Договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18).
Крім цього, Луцькою окружною прокуратурою, відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», скеровано на адреси Західного офісу Держаудитслужби, Волинської обласної ради, Волинської обласної державної (військової) адміністрації відповідний лист №53-355вих-26 від 15.01.2026, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.
Водночас, жодним із перелічених вище органів не вжито заходів до усунення порушень указаних інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про визнання недійсними додаткових угод до договору від 24.12.2025 №2024/302/1064, якими збільшувалася ціна за одиницю товару, та стягнення із постачальника електроенергії до бюджету коштів, безпідставно отриманих за такими угодами.
За таких обставин, вбачаються підстави для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на останнього.
Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 16.01.2025, додаткову угоду № 2 від 17.03.2025, додаткову угоду №3 від 25.06.2025 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №2024/302/1064 від 24.12.2024, укладеного між Комунальним підприємством «Волинська обласна психіатрична лікарня м.Луцька» Волинської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньенергопостач» (процедура закупівлі: UA2024-12-17-022375-a).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньенергопостач» (вул. Cловацького, буд.13, квартира 4, м. Луцьк, Волинська обл., 43025, код ЄДРПОУ 44690670) на користь Волинської обласної ради (Київський майдан, 9, м. Луцьк, Волинська область, 43027,код ЄДРПОУ 00022444) в дохід обласного бюджету Волинської області 286 303,20 грн (двісті вісімдесят шість тисяч триста три гривні 20 коп.).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волиньенергопостач» (вул. Cловацького, буд.13, квартира 4, м. Луцьк, Волинська обл., 43025, код ЄДРПОУ 44690670) на користь Волинської обласної прокуратури (вул. Винниченка, 15, м. Луцьк, 43025, код ЄРДПОУ 02909915) 11 422,88 грн (одинадцять тисяч чотириста двадцять дві гривні 88 коп.) витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено 24.03.2025.
Суддя І. О. Гарбар