про відмову у відкритті апеляційного провадження
23.03.2026 м. Дніпро Справа № 908/3069/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Мартинюка С.В. (доповідач у справі)
суддів: Фещенко Ю.В., Джепа Ю.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.12.2024 (повний текст ували складено та підписано 17.12.2024), суддя Ніколаєнко Р.А.
у справі № 908/3069/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ассісто», м. Київ
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СКС», м. Запоріжжя
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.12.2024 у справі №908/3069/24 відкрито провадження у справі про банкрутство боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СКС». Визнано грошові вимоги кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ассісто» до Боржника частково - в розмірі 14 071 512,95 грн основного боргу та 2 941 992,93 грн штрафних санкцій. Вимоги в розмірі 883,82 грн основного боргу (3% річних) відхилені. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном боржника. Розпорядником майна Боржника призначено арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.
Не погодившись з ухвалою суду, через систему “Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.12.2024 у справі №908/3069/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у відкритті провадження у справі №908/3069/24 про банкрутство боржника Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СКС».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Мартинюка С.В. (доповідач), судді - Фещенко Ю.В., Джепа Ю.А.
27.02.2026 через систему “Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2024 у справі №908/3069/24 залишено без руху.
13.03.2026 через систему “Електронний суд» від ТОВ "Стройбудінвестком" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої додано нове клопотання про поновлення процесуальних строків.
У період з 09.03.2026 по 13.03.2026 суддя Мартинюк С.В. відповідно до наказу ЦАГС №7-а від 03.03.2026 перебував у відрядженні.
У період з 16.03.2026 по 20.03.2026 суддя Мартинюк С.В. відповідно до наказу ЦАГС №11-а від 06.03.2026 перебував на підготовці суддів апеляційних господарських судів.
Щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження заявник зазначає, що боржник не був належним чином повідомлений про розгляд справи, не отримував заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, а також судових повідомлень. У зв'язку з цим боржник не знав і не міг знати про наявність відповідної справи та ухвалене судове рішення.
Крім того, керівник Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «СКС» Камалов О.О. не був залучений до участі у справі та на час розгляду перебував за межами України. За твердженням заявника, про існування справи та наявність оскаржуваної ухвали йому стало відомо лише 18.02.2026 після отримання представником доступу до матеріалів справи в системі «Електронний суд». Після цього апеляційну скаргу було подано у найкоротший можливий строк.
Дослідивши матеріали вказаної заяви, колегія суддів зазначає наступне.
Розглянувши наведені доводи скаржника суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов'язується із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Зміст наведеної правової норми свідчить про те, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Таким чином, саме на заявника покладається обов'язок доведення наявності поважних причин.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу пропуску процесуального строку перед законом і судом.
Таким чином, як органи державної влади, так і суб'єкти господарювання чи громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв'язку із чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам судового процесу перед іншими призведе до порушення вказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наведене повністю узгоджується із правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Пелевін проти України", згідно з якою право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу.
У постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 911/3513/16 зазначено, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони, і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яке він використовує залежно від поважності причин пропуску строку на оскарження.
До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, скаржник не був позбавлений права та можливості ознайомитися з оскаржуваним рішенням суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яке надіслано для оприлюднення в реєстрі 17.12.2024, зареєстровано 18.12.2024 та забезпечено надання загального доступу 19.12.2024.
Тобто, із вказаної дати будь-яка особа, в тому числі і апелянт, мала можливість ознайомитись з текстом даного судового рішення в електронній формі.
Зокрема, 18 жовтня 2023 року введений в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", яким серед іншого було внесено зміни в Господарський процесуальний кодекс України.
За змістом статті 6 Господарського процесуального кодексу України, у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.
Згідно з ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до ч.7 ст.42 ГПК України якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов'язку надсилання копій документів такому учаснику справи.
Суд, направляючи такому учаснику справи судові виклики і повідомлення, ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом, зазначає у цих документах про обов'язок такої особи зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 , який є керівником та єдиним учасником ТОВ Фірми «СКС», перебував за межами України та у зв'язку з цим не отримував заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника - ТОВ Фірма «СКС» поштовим зв'язком, саме по собі не може свідчити про наявність об'єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення з апеляційною скаргою. Перебування фізичної особи за межами території України не позбавляє її можливості реалізовувати права учасника справи дистанційно, у тому числі шляхом використання електронних засобів зв'язку, електронного документообігу, залучення представників або уповноважених осіб.
Крім того, апелянтом не доведено, що зазначена обставина унеможливлювала належну організацію отримання кореспонденції за місцезнаходженням юридичної особи. Відповідно до законодавства юридична особа зобов'язана забезпечити належне функціонування свого місцезнаходження, зазначеного в державному реєстрі, а також отримання офіційної кореспонденції, що надсилається на її адресу. Невиконання такого обов'язку або неналежна організація внутрішньої діяльності юридичної особи не можуть визнаватися поважною причиною пропуску процесуального строку.
Крім того, доводи апелянта про те, що ТОВ Фірма «СКС» не було повідомлено про розгляд справи, а також про те, що керівник товариства Камалов О.О. у зв'язку з перебуванням за межами України не був залучений до участі у справі та дізнався про її існування і про оскаржувану ухвалу лише 18.02.2026 від свого представника після отримання доступу до електронної справи в підсистемі «Електронний суд», не можуть свідчити про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Отже, наведені апелянтом обставини фактично свідчать не про існування об'єктивних та непереборних перешкод для подання апеляційної скарги у встановлений законом строк, а про відсутність належної процесуальної обачності з боку скаржника.
Враховуючи тлумачення норм ГПК України, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог ст. 6 Конвенції. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішеннях ЄСПЛ від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" та від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
При цьому Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ у справах "Ейрі проти Ірландії" та "Ґарсія Манібардо проти Іспанії").
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 02.03.1987, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29.10.1996).
ЄСПЛ в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб.
Також ЄСПЛ звернув увагу, що при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", від 08.12.2016 у справі "ТзОВ "Фріда" проти України").
При цьому, якщо процесуальним законом окреслені певні строки, особи, що звертаються зі скаргами мають бути обізнані, що такі строки будуть застосовані.
За приписами ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тому, негативні наслідки у вигляді неможливості поновлення процесуального строку (у зв'язку з відсутністю об'єктивних обставин його пропуску) покладаються на апелянта.
Суд апеляційної інстанції також враховує висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі №756/11081/20:
“ 48. Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу.
49. Отже, запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності та забезпечення здійснення судових процедур у межах розумних строків.
50. У низці рішень ЄСПЛ принцип правової визначеності трактується у контексті дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий, лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (справи “Рябих проти Росії», пункти 51, 52, “Брумареску проти Румунії», пункт 61).
51. Отже, встановлення строків звернення до суду із заявою чи скаргою у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників справи того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте судом рішення або здійснена дія не підлягатимуть скасуванню.
52. Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
53. Зокрема, ЄСПЛ у справах “Світлана Науменко проти України», “Трегубенко проти України», “Праведна проти Росії»,“Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв'язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
54. Загалом згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції», “ТОВ “Фріда» проти України»).».
Надаючи оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності, апелянт фактично наводить тіж самі обставини, що і в попередньому клопотанні, які вплинули на неможливість вчасного подання апеляційної скарги, втім які не можуть бути віднесені судом до особливих чи непереборних, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного оскарження рішення суду першої інстанції та не могли бути усунуті скаржником, не надано доказів на їх підтвердження, а відносяться до професійно-організаційних аспектів діяльності юридичної особи, і не свідчать про існування об'єктивно непереборних причин неподання належним чином оформленої апеляційної скарги у встановлений законом строк.
Приймаючи до уваги усе вищенаведене та аналогічне первісному обґрунтування апелянтом причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі, апеляційний суд вважає наведені апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі необгрунтованими, які пов'язані з обставинами суб'єктивного характеру, а не об'єктивними обставинами, у зв'язку з чим визнаються судом неповажними, адже процесуальна бездіяльність апелянта не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
Таким чином, апелянтом не наведено поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Запорізької області від 11.12.2024 у справі №908/3069/24, а отже не усунено недоліків апеляційної скарги.
За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тому, негативні наслідки у вигляді неможливості поновлення процесуального строку (у зв'язку з відсутністю об'єктивних обставин його пропуску) покладаються на апелянта.
Згідно ч. 4 ст. 260 ГПК України, якщо заяву не буде подано особою протягом десяти днів з дня вручення ухвали або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду не підлягає задоволенню, у відкритті апеляційного провадження слід відмовити відповідно до пункту 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 234, 235, 260, пунктом 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,
1. Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.12.2024 у справі № 908/3069/24.
2. Повернути ОСОБА_1 апеляційну скаргу (вх. № 49021 від 26.02.2026) на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.12.2024 у справі № 908/3069/24.
Суд апеляційної інстанції повідомляє, що згідно з п.122 (розділу V. Перехідні положення) Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей; електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі; документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Таким чином, оскільки апеляційну скаргу і заяву про усунення недоліків апелянтом подано в електронній формі через підсистему ЄСІТС “Електронний суд» зазначена заява зберігається в централізованому файловому сховищі, а її роздрукована паперова копія приєднується до матеріалів справи.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Мартинюк
Суддя Ю.В. Фещенко
Суддя Ю.А. Джепа