ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
23 березня 2026 року Справа № 903/778/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Гудак А.В. , суддя Хабарова М.В.
без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 10 статті 271 ГПК України
розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни на рішення Господарського суду Волинської області від 19.12.2025 року, повний текст якого складено 29.12.2025 року, у справі №903/778/25 (суддя Якушева І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» (м.Луцьк)
до Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни (м.Луцьк)
про стягнення 216295,20 грн
Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.12.2025 року у справі №903/778/25 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» до Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни про стягнення 216295,20 грн.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач у встановленому законом порядку не довів факту надіслання рахунку №295 від 24.03.2025 року на загальну суму 174978,11 грн, то у нього не виникло права для застосування до позивача оперативно-господарської санкції у вигляді обмеження доступу у суборендовані приміщення з 01.04.2025 року. Таким чином, враховуючи неможливість позивачем користуватися орендованим майном у квітні 2025 року, підлягають поверненню сплачені позивачем кошти у вигляді орендної плати як збережені відповідачем без достатньої правової підстави. Крім того, враховуючи, що позивач сплатив суборендну плату за січень та лютий 2025 року, у відповідача також відсутні підстави для отримання додаткових коштів в розмірі 41317,09 грн, сплачених відповідно до платіжних доручень від 28.03.2025 року та 06.03.2025 року.
Не погоджуючись із рішенням, ФОП Михальчук Л.Л. у встановлений процесуальний строк подала скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення від 19.12.2025 року у справі №903/778/25 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Крім того, апелянт просить долучити додаткові докази та стягнути з ТОВ «Бест Ленад Груп» на користь ФОП Михальчук Л.Л. судові витрати.
Обґрунтовуючи скаргу відповідач зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку скаржника, суд безпідставно не прийняв до уваги, що основною передумовою для застосування оперативно-господарської санкції у вигляді тимчасового обмеження доступу є невчасне здійснення платежів. При цьому, оскільки у позивача існувала заборгованість з оплати страхових та комунальних платежів, відповідач правомірно застосував таку санкцію як обмеження доступу до об'єктів суборенди. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту наявності у позивача заборгованості з відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги (вода, електроенергія) у розмірі 31054,03 грн.; неповно дослідив ту обставину, що за весь час тимчасового обмеження доступу до суборендованого майна, на території перебували речі суборендаря; а також не дослідив належним чином правову природу платежів позивача 28.03.2025 року та 06.03.2025 року, які мають відмінне цільове призначення від тих платежів, які здійснювали за користування суборендованим майном. Крім того, скаржник вважає поважними причини неподання до суду першої інстанції та просить апеляційний суд долучити до матеріалів справи додаткові докази - акти та рахунки, які підтверджують наявність заборгованості за комунальні послуги та є первинними документами (хоч і виставлення рахунків, згідно з умовами Договорів є правом, а не обов'язком орендаря).
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 20.01.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Гудак А.В., суддя Хабарова М.В.
Ухвалою від 22.01.2026 року відкрито апеляційне провадження у справі №903/778/25 за скаргою ФОП Михальчук Л.Л. на рішення господарського суду Волинської області від 19.12.2025 року. Ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою від 12.02.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ФОП Михальчук Л.Л. про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. Ухвала вмотивована тим, що предметом розгляду у даній справі є вимога щодо стягнення 216295,20 грн, яка є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак дана справа відноситься до малозначних справ та відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При цьому, скаржником не наведено будь-яких доводів щодо необхідності розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Колегією суддів таких обставин також не виявлено.
02.03.2026 року надійшли додаткові пояснення позивача, в яких він просить залишити оскаржуване рішення господарського суду першої без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Позивач наголошує, що у відповідача були відсутні підстави застосовувати оперативно-господарські санкції, а судом першої інстанції правомірно встановлено правову природу спірних коштів. Крім того, заперечує проти долучення додаткових доказів судом першої інстанції.
Клопотання апелянта про долучення додаткових доказів задоволенню не підлягає з огляду на наступне:
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясовує причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінює поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Частиною 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 ГПК України).
За загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заявник мав, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, подати усі докази суду першої інстанції.
Судова колегія зазначає, що положення статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 року у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Отже, колегією суддів встановлено, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта.
Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що додані до апеляційної скарги нові докази існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції та не були предметом розгляду під час ухвалення оскаржуваного рішення, а заявником не доведено належними та допустимими доказами під час апеляційного розгляду справи неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на викладене, судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду додаткові докази як такі, що подані в суд апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як стверджено матеріалами справи, 30.09.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бест Ленад Груп» та Фізична особа-підприємець Михальчук Лариса Лукашівна уклали договори суборенди щодо користування нерухомим майном за адресою: Волинська область, Луцький район, с.Гірка Полонка, вул.Луцька, 8, а саме:
- частиною приміщення виду І, площею 38,9 м.кв., та земельною ділянкою під ним - передано за договором суборенди №ГП/І/09.24 від 30.09.2024 року та актом приймання-передачі від 01.11.2024 року;
- частиною приміщення, гаражем для ремонту автомобілів виду ІІІ, площею 1770,00 м.кв., та гаражем для ремонту автомобілів виду ІІ, площею 35,50 м.кв., та земельною ділянкою під ними - передано за договором суборенди №ГП/ІІ/ІІІ/09.24 від 30.09.2024 року та актом приймання-передачі від 30.09.2024 року;
- будівлею площею 269,11 м.кв. та підземними ємностями для зберігання дизельного палива в кількості 8 штук - передано за договором суборенди №ГП/АЗС/09.24 від 30.09.2024 року та актом приймання-передачі від 30.09.2024 року;
- частиною ділянки з асфальтованим покриттям виду IV для 59 автомобілів - передано за договором суборенди № ГП/IV/09.24 від 30.09.2024 року та актом приймання-передачі від 30.09.2024 року.
Відповідно до п.7.6. договору №ГП/АЗС/09.24 у випадку несвоєчасного здійснення суборендарем платежів згідно умов даного договору орендар залишає за собою право тимчасового обмеження доступу в орендоване приміщення на територію чи з території до моменту погашення заборгованості.
Відповідно до п.8.6. договору №ГП/І/09.24 у випадку невчасної оплати суборендної плати суборендарем орендар залишає за собою право тимчасового обмеження доступу у суборендоване приміщення, а також припинення надання комунальних послуг до моменту погашення заборгованості суборендарем.
Відповідно до п.8.6. договору №ГП/ІІ/ІІІ/09.24 у випадку невчасної оплати суборендної плати суборендарем орендар залишає за собою право тимчасового обмеження доступу у суборендоване приміщення, а також припинення надання комунальних послуг до моменту погашення заборгованості суборендарем.
Відповідно до п.8.9. договору №ГП/IV/09.24 у випадку невчасного здійснення суборендарем платежів згідно умов даного договору орендар залишає за собою право тимчасового обмеження руху транспорту суборендаря на територію чи з території до моменту погашення заборгованості.
Матеріали справи містять докази розрахунків ТОВ «Бест Ленад Груп» з ФОП Михальчук Л.Л., а саме:
на підставі договору №ГП/АЗС/09.24:
- за листопад 2024 року фактична сплата здійснена 30.10.2024 року (10 днів прострочення);
- за грудень 2024 року фактична сплата здійснена 22.11.2024 року (2 дні прострочення);
- за лютий 2025 року фактична сплата здійснена 22.01.2025 року (2 дні прострочення);
- за березень 2025 року фактична сплата здійснена 05.03.2025 року (13 днів прострочення);
- за квітень 2025 року фактична сплата здійснена 27.03.2025 року (7 днів прострочення);
на підставі договору №ГП/І/09.24:
- за листопад 2024 року фактична сплата здійснена 30.10.2024 року (10 днів прострочення);
- за грудень 2024 року фактична сплата здійснена 22.11.2024 року (2 дні прострочення);
- за грудень 2024 року (відповідно до умов додаткової угоди щодо збільшення предмету договору) фактична сплата здійснена 25.11.2024 року (5 днів прострочення);
- за лютий 2025 року фактична сплата здійснена 22.01.2025 року (2 дні прострочення);
- за березень 2025 року фактична сплата здійснена 05.03.2025 року (13 днів прострочення);
- за квітень 2025 року фактична сплата здійснена 27.03.2025 року (7 днів прострочення);
на підставі договору №ГП/II/Ш/09.24:
- за листопад 2024 року фактична сплата здійснена 24.10.2024 року (4 дні прострочення);
- за грудень 2024 року фактична сплата здійснена 22.11.2024 року (2 дні прострочення);
- за лютий 2025 року фактична сплата здійснена у 2 етапи: перший платіж здійснено 22.01.2025 року (2 дні прострочення), другий платіж - 03.02.2025 року (14 днів прострочення);
- за березень 2025 року фактична сплата здійснена у 2 етапи: перший платіж здійснено 05.03.2025 року (13 днів прострочення), другий платіж - 06.03.2025 року (14 днів прострочення);
- за квітень 2025 року фактична сплата здійснена у 2 етапи: перший платіж 27.03.2025 року (7 днів прострочення), другий платіж - 28.03.2025 року (8 днів прострочення);
на підставі договору №ГП/ІV/09.24:
- за листопад 2024 року фактична сплата здійснена 30.10.2024 року (10 днів прострочення);
- за грудень 2024 року фактична сплата здійснена 22.11.2024 року (2 дні прострочення);
- за лютий 2025 року фактична сплата здійснена 22.01.2025 року (2 дні прострочення);
- за березень 2025 року фактична сплата здійснена 05.03.2025 року (13 днів прострочення);
- за квітень 2025 року фактична сплата здійснена 27.03.2025 року (7 днів прострочення).
Листом №ГП/77/25 від 02.04.2025 року ФОП Михальчук Л.Л. повідомила ТОВ «Бест Ленад Груп» про заборону в'їзду, виїзду автобусів і автомобілів, а також працівників ТОВ «Бест Ленад Груп» на територію Холдингу по управлінню бізнес-хабом «Західбізнеспартнер» у зв'язку із значною заборгованістю, зазначивши, що рішення набуває чинності з 01.04.2025 року, посилаючись на пункт 8.6. договору суборенди.
Матеріалами справи стверджено, що 02.04.2025 року ФОП Михальчук Л.Л. надіслано, а ТОВ «Бест Ленад Груп» 04.04.2025 року отримано засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» рахунки №49 від 01.10.2024 року на суму 3780 грн., №43 від 01.10.2024 року на суму 4032,45 грн., №42 від 01.10.2024 року на суму 107879,31 грн., №47 від 01.10.2024 року на суму 38350,00 грн. На підтвердження надіслання рахунків матеріали справи містять протоколи руху документа/звіта та пов'язаних з ним повідомлень/квитанцій.
Позивач стверджує, що починаючи з 02.04.2025 року, відповідач почала створювати перешкоди у доступі працівників позивача до орендованої території, що фактично обмежило позивача у здійсненні господарської діяльності та призвело до протиправного заволодіння його майном; внаслідок протиправних дій відповідача діяльність позивача була частково зупинена.
Матеріали справи містять:
- акти від 05.04.2025 року та 01.05.2025 року про недопуск на об'єкти суборенди та акти від 05.04.2025 року та 01.05.2025 року про встановлення факту протиправного заволодіння майном підприємства.
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого вбачається, що 21.04.2025 року за заявою представника ТОВ «Бест Ленад Груп» зареєстровано кримінальне провадження №720250310500000 від 21.04.2025 року за ч.1 ст.204 КК України за фактом протидії законній господарській діяльності ТОВ «Бест Ленад Груп» з боку ФОП Михальчук Л.Л.
Матеріали справи також містять акт від 06.05.2025 року з якого вбачається, що у період з 2 по 6 травня 2025 року майно, що належить ТОВ «Бест Ленад Груп» на праві власності та користування, було вивезено.
Крім того, 09.05.2025 року сторонами підписано акти здачі-приймання об'єктів суборенди, у зв'язку з чим договірні відносини було припинено.
Вважаючи, що оскільки з вини ФОП Михальчук у квітні 2025 року ТОВ «Бест Ленад Груп» не могло користуватись майном, то кошти за його суборенду мають бути повернуті, товариство звернулось до суду із позовом.
Господарським судом Волинської області рішенням від 19.12.2025 року у справі №903/778/25 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у статті 15 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту права встановлені статтею 16 ЦК України.
За положеннями ч.ч.1,2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.(ст.509 ЦК України).
Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За приписами частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до частин 1, 6 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №910/7495/16 суд дійшов висновку, що наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Крім того, обставини, зазначені у нормі частини 6 статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною 6 статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.
Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі ч.6 ст.762 ЦК він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (аналогічна правова позиція щодо застосування приписів ст. 762 ЦК викладена у постановах Верховного Суду у справах №914/1248/18 та №914/2264/17).
Отже, за висновками Верховного Суду підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та стверджується матеріалами справи, позивач не міг використовувати у квітні 2025 року майно через вжиті відповідачем обмеження і недопуск до приміщень. Проте, позивач відповідно до умов договорів авансовими платежами оплатив вартість суборенди за квітень 2025 року.
Апелянт вважає, що обмеження доступу до суборендованого майна було застосовано як оперативно-господарські санкції, право на застосування яких передбачено умовами договорів, укладених між позивачем та відповідачем.
Колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання апелянта на правомірність тимчасового обмеження доступу до суборендованих приміщень, майна та території з огляду на наступне:
Відповідно до пункту п.7.6. договору №ГП/АЗС/09.24, п.8.6. договору №ГП/І/09.24, п.8.6. договору №ГП/ІІ/ІІІ/09.24, п.8.9. договору №ГП/IV/09.24 орендодавцю надано право тимчасового обмеження доступу до орендованих приміщень та території виключно у разі несвоєчасного здійснення суборендарем платежів згідно умов договорів.
Проте, дослідженням фактів розрахунків позивача за суборенду приміщень на підставі договорів №ГП/І/09.24 від 30.09.2024 року, №ГП/ІІ/ІІІ/09.24 від 30.09.2024 року, №ГП/АЗС/09.24 від 30.09.2024 року, №ГП/IV/09.24 від 30.09.2024 року встановлено, що станом на 01.04.2025 року у позивача була відсутня заборгованості за суборенду за цими договорами, а до 01.04.2025 року мали місце лише факти короткотривалої несвоєчасної оплати.
Колегія суддів також відхиляє твердження апелянта про наявність у позивача заборгованості за страховими платежами станом на 01.04.2025 року.
Апелянт наголошує, що для оплати страхових платежів ФОП Михальчук Л.Л. надсилала позивачу засобами електронного зв'язку з використанням програмного забезпечення «M.E.Doc» рахунки №49 від 01.10.2024 року на суму 3780 грн, №43 від 01.10.2024 року на суму 4032,45 грн, №42 від 01.10.2024 року на суму 107879,31 грн, №47 від 01.10.2024 року на суму 38350 грн. На підтвердження надіслання рахунків позивачу засобами електронного зв'язку відповідач надав протоколи руху документа/звіту та пов'язаних з ним повідомлень/квитанцій.
Проте, згідно даних протоколів руху документа/звіту та пов'язаних з ним повідомлень/квитанцій встановлено, що всі згадані рахунки були надіслані позивачу 02.04.2025 року та доставлені 04.04.2025 року.
Оскільки договорами суборенди конкретних строків оплати страхових платежів не було встановлено, то на підставі ст.530 ЦК України рахунки мали бути оплачені позивачем у семиденний строк від дня їх пред'явлення.
Враховуючи те, що рахунки були доставлені 04.04.2025 року, то обов'язок їх оплатити виник у позивача лише з 12.04.2025 року.
Окрім цього, апелянт посилається на те, що позивачу надіслано також на електронну пошту рахунок №295 від 24.03.2025 року на загальну суму 174978,11 грн, який включав нарахування за суборенду та страховий платіж. На підтвердження надіслання цього рахунку позивач надав скріншот надіслання. Відповідач вважає, що у позивача на підставі ст.530 ЦК України виник обов'язок 01.04.2025 року оплатити рахунок.
Договорами №ГП/І/09.24, №ГП/II/Ш/09.24 передбачено право відповідача надіслання рахунків з використанням електронного цифрового підпису.
Основні правові засади електронного документообігу та використання електрони документів, у тому числі в сфері договірних відносин визначає Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Статтею 5 вказаного Закону електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що надана відповідачем роздруківка електронної переписки наведеним вимогам законодавства не відповідає, а тому не може вважатись електронним документом (копією електронного документу) і не може бути використана як доказ по справі, оскільки зміст цього документу не захищений від внесення правок та викривлення.
Відповідач у встановленому законом порядку не довів факту надіслання рахунку №295 від 24.03.2025 року на загальну суму 174978,11 грн на електронну пошту позивача, оскільки не подав належних доказів його надіслання. Сам по собі скріншот, без підписання листа від 26.03.2025 року про надіслання рахунку електронним цифровим підписом, не є таким доказом, а позивач факту надіслання рахунку не визнав.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що за таких обставин у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до позивача оперативно-господарської санкції у вигляді обмеження доступу у суборендовані приміщення з 01.04.2025 року.
Як вбачається з матеріалів справи загалом авансовими платежами у березні 2025 року за суборенду у квітні 2025 року позивачем було сплачено відповідачу 174978,10 грн.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду зауважує, суд першої інстанції правомірно встановив, що передбачені договорами страхові платежі не виплачувались позивачем, оскільки строк їх оплати договором не встановлювався, а рахунки щодо їх оплати відповідачем не виставлялися.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно з п.3 ч.3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Оскільки позивач перерахував орендну плату, тобто одна із сторін виконала зобов'язання, проте у квітні 2025 року позивач не зміг користуватися орендованим майном з вини відповідача, тобто суборендоване майно за вказаний період не використовувалось через незалежні від позивача обставини, сплачені суми орендної плати підлягають поверненню, а відтак підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача 174978,10 грн.
Крім того, відповідно до платіжного доручення від 18.12.2024 року за послуги суборенди у січні 2025 року позивачем сплачено 107879,31 грн., що відповідає сумі, визначеній договором суборенди № ГП/ІІ/ІІІ/09.24.
Проте, 06.03.2025 року позивач платіжною інструкцією №237 перерахував на рахунок відповідача платіж з призначенням «послуги суборенди офісного приміщення за січень 2025 року (I група,е), згідно договору №ГП/ІІ/ ІІІ/09.24 від 30.09.2024 року та рах. №121 від 31.01.2025 року, без ПДВ» у розмірі 19124,63 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 22.01.2025 року за послуги суборенди у лютому 2025 року позивачем сплачено 19209,31 грн, а 03.02.2025 року за послуги суборенди у лютому 2025 року сплачено ще 88670 грн, що разом становить суму суборендної плати 107879,31 грн, яка визначена договором суборенди №ГП/ІІ/ ІІІ/09.24.
Проте, 28.03.2025 року позивач платіжною інструкцією №328 перерахував на рахунок відповідача платіж з призначенням «за послуги, згідно договору суборенди офісного приміщення №ГП/ІІ/ІІІ/09-24 від 30.09.2024 року за лютий 2025р. (I група,е) та рах. №220 від 28.02.2025 року, без ПДВ» у розмірі 22192,46 грн.
Таким чином, оскільки позивач на підставі платіжного доручення від 22.01.2025 року за послуги суборенди у лютому 2025 року сплатив 19209,31 грн, а 03.02.2025 року за послуги суборенди у лютому 2025 року сплатив 88670 грн, що разом становить суму суборендної плати 107879,31 грн, яка визначена договором суборенди №ГП/ІІ/ ІІІ/09.24, а на підставі платіжного доручення від 18.12.2024 року за послуги суборенди у січні 2025 року сплатив 107879,31 грн, що відповідає сумі, визначеній договором суборенди №ГП/ІІ/ІІІ/09.24, то у відповідача відсутні правові підстави для отримання додаткових коштів у розмірі 22192,46 грн та 19124,63 грн за послуги суборенди за січень та лютий 2025 року відповідно до платіжних доручень від 28.03.2025 року та від 06.03.2025 року.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що кошти у розмірі 41317 грн (22192,46 грн.+19124,63 грн.) підлягають стягненню з відповідача на підставі п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, оскільки ці платежі виходять за межі платежів, передбачених договорами суборенди, а тому їх слід вважати такими, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави.
Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на існування заборгованості щодо оплати комунальних послуг, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, оскільки перераховуючи кошти позивач у призначенні платежу зазначив: «За послуги суборенди офісного приміщення за січень 2025р. (I група ,е), згідно договору №ГП/ІІ/ ІІІ/09.24 від 30.09.2024р. та рах. №121 від 31.01.2025р., без ПДВ»; «За послуги, згідно договору суборенди офісного приміщення №ГП/ІІ/ІІІ/09-24 від 30.09.2024р.за лютий 2025р. (I група,е) та рах. №220 від 28.02.2025р., без ПДВ».
Таким чином, позивач, перераховуючи кошти у розмірі 19124,63 грн. та 22192,46 грн, а всього 41317,09 грн., у призначенні платежу не посилався на те, що він перераховує ці кошти як плату за комунальні послуги, а вказував, як оплату за послуги суборенди.
Натомість вважаючи, що у ТОВ «Бест Ленад Груп» існує заборгованість щодо сплати комунальних платежів ФОП Михальчук Л.Л. не позбавлена права звернутись до суду із відповідним позовом.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки ТОВ «Бест Ленад Груп» не зі своєї вини не могло використовувати орендоване майно у квітні 2025 року, однак вартість такої оренди фактично була сплачена, то у ФОП Михальчук Л.Л. відсутні підстави для отримання таких коштів в розмірі 174978,10 грн за договорами суборенди; крім того, перераховані позивачем кошти в розмірі 41317,09 грн не охоплюються договорами суборенди, а відтак також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, як безпідставно отримані.
Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів скаржника не встановлено.
Матеріалами справи спростовуються доводи скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).
Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Михальчук Лариси Лукашівни на рішення Господарського суду Волинської області від 19.12.2025 року у справі №903/778/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
3. Матеріали справи №903/778/25 повернути до господарського суду Волинської області.
Повна постанова складена "23" березня 2026 р.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Хабарова М.В.