вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" березня 2026 р. Справа№ 910/11552/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2025 (повне рішення складено та підписано 12.12.2025)
у справі № 910/11552/25 (суддя Ломака В. С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова будівельна гільдія"
до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд"
про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 118 065,60 грн., з яких: 82 929,60 грн. - основний борг за договором від 27.10.2021 № 992/з, 7 273,00 грн. - 3 % річних, 27 863,00 грн - інфляційні втрати
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова будівельна гільдія" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія Київміськбуд" (далі - відповідач, Компанія), у якому просило стягнути грошові кошти у загальному розмірі 118 065,60 грн, з яких: 82 929,60 грн основний борг, який виник за договором від 27.10.2021 №992/з (далі - договір), 7 273,00 грн три відсотки річних, 27 863,00 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо сплати поставленого товару, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, на яку були нараховані інфляційні втрати, три відсотки річних та пеня.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі № 910/11552/25 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 82 929, 60 грн основного боргу, 7 259, 18 грн три відсотки річних, 27 110, 29 грн інфляційних втрат та 2 406, 67 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог. Водночас суд не погодився з наданим позивачем розрахунком трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки він є арифметично неправильним та не у повній мірі відповідає положенням чинного законодавства, у зв'язку з чим суд здійснив власний розрахунок вказаних компенсаційних виплат та відмовив у стягненні з Компанії 13,82 грн трьох відсотків річних та 752,71 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст апеляційних скарг і заперечень на неї
В апеляційній скарзі відповідач просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі № 910/11552/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга позивача зводиться до того, що рішення суду ґрунтується на припущеннях; матеріали справи не містять доказів замовлення та поставки товару, позивач не подав ці докази; суд застосував концепцію негативного доказу; суд не застосував до спірних правовідносин статтю 662 ЦК України; товар згідно видаткових накладних отримала не Збітнєва О. М., а невідома особа та довіреність від 01.02.2022 № 8996 що свідчить про підробку підписів представника відповідача; заявник апеляційної скарги просить призначити експертизу у справі на предмет того, кому належать підписи на видаткових накладних від 17.02.2022 № 66401, від 18.02.2022 № 66501 та довіреності від 01.02.2022 № 8996.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надійшов.
Розгляд справи Північним апеляційним господарським судом
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Демидова А. М., Владимиренко С. В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі № 910/11552/25 та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Витребувано з суду першої інстанції матеріали цієї справи.
Матеріали справи № 910/11552/25 надійшли до суду 09.02.2026.
Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин
Суд встановив, що 27.10.2021 Товариством (постачальник) та Компанією (замовник) укладений договір, за умовами якого постачальник в порядку і на умовах, передбачених договором, протягом 2021-2022 років зобов'язався поставити та передати у власність замовника сухі будівельні суміші та лакофарбові матеріали для об'єктів замовника (товар), а замовник прийняти та оплатити вартість товару, відповідно до умов даного Договору.
Пунктами 3.1, 3.2 сторони обумовили, що загальна ціна договору становить 25 000 000,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) 4 166 666,67 грн. Ціна за одиницю товару обумовлена у Специфікації на поставку товару (Додаток № 1 до даного Договору) та відображається у видаткових накладних постачальника (пункти 3.1, 3.2 Договору).
Відповідно до пункту 4.1 Договору замовник здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника у строк не пізніше 20 (двадцяти) банківських днів після дати поставки партії товару постачальником на умовах, передбачених пунктом 5.4 даного Договору.
Згідно з пунктом 5.4 Договору датою поставки товару вважається день, в який товар фактично переданий від постачальника до замовника на місце поставки, визначене замовником у заявці, в належній якості, кількості та з необхідним пакетом документів, до якого входять: товарно-транспортна накладна; сертифікат (паспорт) якості виробника; видаткова накладна; гарантійні документи та документи, що гарантують якість та відповідність поставленого.
Відповідно до пункту 6.1.1 Договору замовник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі відповідно розділу 4 цього Договору здійснювати оплату вартості товару.
Пунктом 11.1 договору визначено, що договір набирає чинності з дати його укладання обома сторонами і діє до 31.12.2022, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе за цим договором зобов'язань.
У додатку № 1 до договору його сторони погодили Специфікацію на поставку товару.
Судом встановлено, що на виконання умов договору, Товариство згідно з видатковою накладною від 17.02.2022 № 66401 на загальну суму 38 840,40 грн поставило відповідачу товар: Ceresit CT 83 ОД Суміш д/кріплення ППС/МВ 25 кг та Ceresit CT 325ТТ Армуюча сітка 160г/м.кв, 55 м.кв, а також відповідно до видаткової накладної від 18.02.2022 № 66501 поставило товар Ceresit CT 85 ОД Суміш д/кріплення ППС/МВ 25 кг та Ceresit CT 325ТТ Армуюча сітка 160г/м.кв, 55 м.кв на загальну суму 44 089,20 грн.
Утім, Компанія не оплатила позивачу вартість наведеного товару, у зв'язку з чим виник борг у загальному розмірі 82 929,60 грн, на який було нараховано 7 273,00 грн три відсотки річних та 27 863,00 грн. інфляційних втрат.
Крім того встановлено, що листом від 07.04.2025 № 506/0/2-25 за підписом голови правління-президента Компанії Василя Олійника відповідач визнав заборгованість перед Товариством на загальну суму 2 801 715,19 грн та гарантував виконання своїх боргових зобов'язань.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині, рішення суду не оскаржується жодною із сторін.
Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановивши, що відповідач отримав згідно з видатковими накладними від 17.02.2022 № 66401, від 18.02.2022 № 66501, товар який визначений у специфікації, яка є додатком № 1 до договору, а також врахувавши заяви відповідача по суті спору, у яких він не посилався на не отримання ним товару, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 82 929,60 грн.
Враховуючи доведеність позивачем тих обставин з якими він пов'язував свої вимоги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у цій частині.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду, вважає його законним та обґрунтованим.
При цьому, колегія суддів перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат, вважає його правильним та арифметично вірним.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача за період прострочення виконання зобов'язань за договором, який становить 7 259,18 грн три відсотки річних та інфляційних втрат у сумі 27 110,29 грн, є правильним, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Доводи заявника апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів замовлення та поставки товару, оскільки позивач їх не надав, є неспроможними та спростовуються, зокрема, видатковими накладними від 17.02.2022 № 66401, від 18.02.2022 № 66501, під час складання яких, відповідач не заперечував факт приймання товару, який обумовлений специфікацією, яка є додатком № 1 до договору.
Твердження скаржника про те, що підписи на видаткових накладних від 17.02.2022 № 66401, від 18.02.2022 № 66501 виконані не Збітнєвою О. М., а невідомою особою та довіреність від 01.02.2022 № 8996 має ознаки підробки підписів представника відповідача, мають характер припущення та не підтверджені жодними доказами, які б спростовували факт поставки товару за цими документами.
При цьому, колегія суддів констатує, що відповідач, вважаючи, що видаткові накладні від 17.02.2022 № 66401, від 18.02.2022 № 66501 та довіреність від 01.02.2022 № 8996 має ознаки підробки підписів представника відповідача, вправі був звернутися до правоохоронних органів для підтвердження або спростування цих обставин.
Водночас, матеріали справи таких відомостей не містять, що свідчить про суб'єктивне судження відповідача щодо підробки підпису у наведених документах.
Колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не виявила застосування судом першої інстанції концепції негативного доказу, про яку твердить відповідач, що спростовує його посилання у цій частині.
Виходячи з характеру спірних правовідносин, колегія суддів не встановила правових підстав для їх кваліфікації за статтею 662 Цивільного кодексу України, на яку посилається заявник в апеляційній скарзі.
Посилання скаржника на низку постанов Верховного Суду є безпідставним, оскільки він не наводить щодо застосування яких саме конкретних, чітко визначених норм матеріального або процесуального права (пункт, абзац, частина тощо якої статті та якого нормативно-правового акту, і в першу чергу Кодексу чи Закону України) викладено висновок у цих постановах Верховного Суду, про які він зазначає, та не застосовано місцевим господарським судом при ухвалені оскаржуваного судового рішення.
При цьому в апеляційній скарзі, відповідачем заявлено клопотання про призначення у справі експертизи на предмет того, кому належать підписи на видаткових накладних від 17.02.2022 № 66401, від 18.02.2022 № 66501 та довіреності від 01.02.2022 № 8996.
За приписами частини 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Колегія суддів виходить з того, що ураховуючи норми процесуального законодавства, судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування і суд сам визначає, чи є у нього необхідність у спеціальних знаннях і, відповідно, призначення для цього експертизи, чи такої необхідності немає, і суд може вирішити спір на підставі інших доказів, поданих у справі.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виходячи з предмету та підстав заявленого позову для вирішення спору по суті відсутня потреба у спеціальних знаннях.
За таких обставин, у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, доводи заявника апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2025 у справі № 910/11552/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова