ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
(додаткова)
23 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/414/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Поліщук Л.В., Ярош А.І.
розглянувши заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у апеляційному провадженні за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 (повний текст складено та підписано 08.09.2025, суддя Демченко Т.І.)
у справі №916/414/25
за позовом 1) ОСОБА_2
2) ОСОБА_1
до Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Лазурна1»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району
про визнання недійсними рішень
встановив
У провадженні Південно-західного апеляційного господарського суду перебувала справа №916/414/25 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2025.
Постановою суду апеляційної інстанції від 16.02.2026 по цій справі рішення Господарського суду Одеської області від 20.08.2025 по справі №916/414/25 скасовано, позов задоволено в повному обсязі.
До суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в якій позивач просить ухвалити додаткове рішення щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із витратами ОСОБА_1 на правничу допомогу при розгляді справи № 916/414/25 в Господарському суді Одеської області та Південно-Західному апеляційному господарському суді.
Також, судом апеляційної інстанції отримано заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення (постанови) в якій остання просить ухвалити додаткове рішення (постанову) якою стягнути з ОК ЖБК «Лазурна1» на користь ОСОБА_2 28 400 грн витрат на правничу допомогу.
Заяви обґрунтовані тим, що позивачі понесли витрати на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи у суді першої інстанції та переглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, які мають бути компенсовані за рахунок відповідача.
Ухвалою суду визначено розгляд заяви ОСОБА_1 про винесення додаткової постанови у справі здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та встановлено Обслуговуючому кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Лазурна1» строк для подання заперечень на заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №916/414/25 до 04.03.2026.
Обслуговуючий кооператив “Житлово-будівельний кооператив “Лазурна1» скористався своїм правом на подання заперечень на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення та просить суд в ухваленні додаткового рішення за заявою представника ОСОБА_1 - відмовити.
Відповідно до частини третьої статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Таким чином, беручи до уваги те, що за результатами розгляду заяв позивачів про розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу судом апеляційної інстанції вирішуватиметься лише питання розподілу судових витрат, колегія суддів вирішила за можливе розглянути вказану заяву без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяви позивачів про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За положеннями ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Крім того, п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.09.2021 у справі №918/1045/20).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, у першій заяві про суті справи (позовні заяві) позивачі зазначили, що планують понести витрати у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції у орієнтовному розмірі 25000 грн (т.1, а.с. 11).
Агапітовою Людмилою Іванівною було надано до суду першої інстанції Договір б/н про надання правничої допомоги від 21.11.2024, платіжні інструкції про оплату адвокатських послуг від 17.12.2024 та 30.12.2024, рахунок (т.1, а.с. 76-82). Також, представником Агапітової Л.І. було надано до суду першої інстанції платіжну інструкцію від 23.06.2025 про сплату за надання адвокатських послуг (т.3, а.с. 143), рахунок та Акт приймання-передачі (т.3, а.с. 144).
В свою чергу, Кальній Д.П. під час розгляду справи у суді першої інстанції не надано доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Під час апеляційного перегляду справи, представником Агапітової Л.І. в апеляційній скарзі було зазначено, що позивач сплатив на користь адвоката 7000 грн відповідно до рахунку та платіжної інструкції (т.4, а.с. 26).
До апеляційної скарги представником ОСОБА_1 було додатково додано Додаткову угоду №1 До договору б/н про надання правничої допомоги від 21.11.2024, рахунок та платіжну інструкцію (т.4, а.с. 36-38), а також Акт прийому-передачі №3 від 16.02.2026.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просила суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн (т.4, а.с. 60).
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначила про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).
Так, 21.11.2024 між адвокатом Сабурою Світланою Олександрівною (Адвокат) та Агапітовою Людмилою Іванівною (Клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги за умовами п. 1.1. (в редакції Додаткової угоди №1) якого Адвокат зобов'язується надати Клієнту правничу допомогу пов'язану з ознайомленням документами Клієнта та подальшими діями - далі «Юридичні послуги».
Обсяг наданих послуг підтверджується шляхом оформлення Акту приймання передачі наданих послуг та/або Кошторисом (п. 1.3. Договору).
За умовами п. 4.1. Договору вартість послуг Адвоката за цим Договором становить 15 000 гривень. Вартість послуг за даним договором може бути зменшена або збільшена за домовленістю сторін, у зв'язку з неможливістю або безперспективністю вжиття процесуальних заходів для захисту прав та інтересів Клієнта, або збільшена при можливості вжиття заходів для позитивного результату для Клієнта, але не може бути менш ніж 80% від загальної суми договору.
Розрахунки за цим Договором проводяться наступним чином: Оплата робіт Адвоката, за надання правничої допомоги за цим Договором, проводиться до кінця розгляду справи № 916/4839/24, що розглядається Господарським судом Одеської області або до 31.12.2025 року (п.4.2. Договору).
Згідно з п. 4.4. Договору оплата послуг Адвоката відбувається на підставі виставленого рахунку.
У відповідності до п. 7.1. Договору він набуває юридичної сили з моменту його підписання обома Сторонами та діє до « 31» грудня 2026 року, в будь-якому випадку повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Умови цього Договору також застосовуються і до відносин між Сторонами, які виникли до укладення цього Договору.
Додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані обома Сторонами (п. 9.1. Договору).
У наявних матеріалах справи містяться Акти приймання-передачі від 30.06.2025 та від 16.02.2026, а також рахунки та платіжні інструкції про оплату адвокатських послуг у відповідності до яких адвокатом Сабурою Світланою Олександрівною було надано, а Агапітовою Людмилою Іванівною прийнято послуги за Договором про надання правничої допомоги від 24.11.2024 у загальному розмірі 25 000 грн (18 000 грн у суді першої інстанції та 7000 грн у суді апеляційної інстанції).
Колегія суддів зауважує, що наявні матеріли справи свідчать про те, що адвокат Сабура С.О. здійснювала представництво позивача Агапітової Л.І., як у суді першої інстанції, так й під час апеляційного перегляду справи, зокрема подавала заяви по суті справи та приймала участь у судових засіданнях.
Отже, колегія суддів вважає, що Агапітовою Людмилою Іванівною надано належні докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 18 000 грн та апеляційної інстанції у розмірі 7000 грн. Колегія суддів у даному випадку не вбачає підстав втручатися у договірні стосунки між позивачем та його представником.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо, випливає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже, господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому, таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
У даному випадку, відповідач скористався своїм правом на подання заперечень на заяву Агапітової Л.І. в якій зазначив, що заявлені представником позивачки витрати не містять детального визначення їх вартості. Так, підготовка до подачі позову оцінена у 15 000 грн, однак згідно матеріалів справи представник позивача взагалі не приймала участь у справі ані на момент подачі позову, ані на момент подачі відповіді на відзив. Таким чином, підтвердити реальність наданих послуг саме цим представником саме на даному етапі - неможливо.
Більше того, як вважає відповідач, вартість послуг зі складання позову у розмірі 15 000 грн - це вочевидь завищена вартість послуг. Таким чином, представником позивача не дотримано вимог пропорційності та обґрунтованості.
Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, враховуючи частини п'яту-сьому, дев'яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Такий висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.
У даному випадку, на переконання колегії суддів, з огляду на складність справи, час витрачений на підготовку документів, об'єм фактично наданих послуг, участь представника позивача у судових засіданнях, заявлена до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої та апеляційної інстанцій не є надмірною, непропорційною та неспівмірною.
Як вже було вказано вище, та підтверджується наявними матеріалами справи, адвокатом Сабурою С.О. від імені позивача Агапітової Л.І. подавались до суду першої інстанції заяви про суті справи (позов, клопотання про витребування доказів, заяви про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, клопотання про залучення доказів, апеляційна скарга) а також адвокат приймав участю у судових засіданнях, як суду першої, так й апеляційної інстанції, що підтверджується відомостями з протоколів судових засідань.
В свою чергу твердження відповідача про те, що заявлені представником позивачки витрати не містять детального визначення їх вартості спростовуються наявними у матеріалах справи Актами наданих послуг та рахунками, в яких визначено послуги на їх вартість.
До того ж, колегія суддів зауважує, що вартість послуг (гонорару) зафіксована сторонами у договорі.
Відтак, на переконання колегії суддів, заява Агапітової Людмили Іванівни про ухвалення додаткового рішення підлягає задоволенню у повному обсязі, що зумовлює винесення додаткової постанови та, відповідно, стягнення з відповідача на користь Агапітової Людмили Іванівни витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 18 000 грн, та у суді апеляційної інстанції у сумі 7 000,00 грн.
Щодо заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів зазначає таке.
За приписами частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Учасники спору повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
За змістом статей 7, 14 ГПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).
Верховний Суд, вирішуючи питання про витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема, на професійну правничу допомогу та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, послідовно та логічно зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:
- право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 додаткової постанови Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19);
- у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/9024/21, від 11.01.2024 у справі № 924/423/23). З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Наведене узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 910/3055/20, від 14.12.2021 у справі № 922/676/21, від 18.01.2022 у справі № 910/2679/21, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20, від 13.06.2023 у справі № 923/515/21, від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20;
- застосування відповідних положень статті 124 ГПК України вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин кожної справи (постанови Верховного Суду від 08.02.2024 у справі № 295/3068/20, від 18.01.2024 у справі № 927/885/17);
- додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 Цивільного процесуального кодексу України). Подібне право має сторона в господарському судочинства згідно з частиною першою статті 221 ГПК України (пункт 7.24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21);
- щодо заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та/чи подання доказів, то процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 917/304/21);
- правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20);
- потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів на підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат. Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду (постанова Верховного Суду від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18);
- частина дев'ята статті 129 ГПК України наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною (постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 911/813/21, від 02.04.2020 у справі № 912/2171/18, від 25.03.2021 у справі № 905/717/20, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, від 12.07.2022 у справі № 910/18970/19).
У розгляді заяви ОСОБА_2 колегія суддів також звертається до таких правових позицій:
- відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, а в суді касаційної інстанції - до прийняття постанови у справі (додаткова постанова Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 910/9111/17);
- відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів (у суді апеляційної інстанції - до прийняття постанови у справі) не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасником витрат на професійну правничу допомогу (див. постанову Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 927/26/18).
Окрім того, Верховний Суд неодноразово та послідовно зазначав, що:
(1) практична реалізація принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України) відбувається в такі етапи:
- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
- розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
(2) Отже, право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, (1) заявити про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та (2) повідомити про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат з дотриманням вимог частини восьмої статті 129, статті 221 ГПК України (постанова Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 906/145/24).
У даному випадку, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_2 не було заявлено про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, не повідомлено про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки, а також не надано до суду доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у строки визначенні чинним процесуальним законодавством.
Так само, під час апеляційного перегляду справи ОСОБА_2 не було заявлено про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів у справі та не повідомлено про надання відповідних доказів у визначені ГПК України строки.
При цьому, колегія суддів звертає увагу заявника, що заява про подання доказів у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України по своїй суті не є тотожним попередньому визначенню учасником справи суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а також заяві про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат. Схожий висновок щодо заяв надано у постанові Верховного Суду від 30.05.2024 у справі № 910/5316/21.
Втім, ані в апеляційній скарзі, ані у судових засіданнях ОСОБА_2 у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України не повідомлено суд про намір надати докази, які підтверджують розмір витрат, які позивач сплатив або має сплатити у зв'язку з розглядом цієї справи у суді першої та апеляційної інстанцій, у визначені ГПК України строки.
Відтак, досліджуючи та оцінюючи дотримання заявником вимог 124, 129, 221 ГПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для розподілу витрат на професійну правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута з ухваленням відповідного судового рішення, і з цим пов'язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Водночас, у цій справі як вбачається з її матеріалів, позивач ОСОБА_2 (її представник), ані у заявах по суті справи, ані під час своїх усних виступів у судових засіданнях не зазначав (усно чи письмово) про намір/бажання тощо подати докази на відшкодування витрат на правничу допомогу у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.
З огляду на викладене, враховуючи сталу та послідовну практику правових позицій у застосуванні статей 124, 129, 221, 244 ГПК України, зокрема щодо неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про намір подати докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення.
Керуючись ст.ст.129, 244, 281-284 ГПК України, колегія суддів -
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №916/414/25 - задовольнити.
Стягнути з Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Лазурна1» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу понесені у суді першої інстанції у розмірі 18 000 грн та у суді апеляційної інстанції у сумі 7 000,00 грн.
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі №916/414/25 - відмовити.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Додаткова постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Датою складання даної додаткової постанови є 23.03.2026 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Аленіна О.Ю. у відрядженні з 11.03.2026 по 14.03.2026, а також участю судді-члена колегії Ярош А.І. у підготовці НШСУ для підтримання кваліфікації суддів апеляційних господарських судів з 16.03.2026 по 20.03.2026.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Поліщук Л.В.
Суддя Ярош А.І.