Справа № 638/23042/24 Головуючий І-ї інстанції - Цвірюк Д.В.
Провадження № 33/818/66/26
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
18 березня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Гєрцика Р.В.
секретаря судового засідання Костенко Ю.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу захисника Санжаревського І.А. на постанову судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 червня 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 -
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
Згідно постанови судді, 07 листопада 2024 року о 10 год. 53 хв., ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ-2106, державний номерний знак НОМЕР_1 , у с. Новий Бурлук по вул. Шкільна, буд. 37 Чугуївського району Харківської області, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820 та в закладі охорони здоров'я ОСОБА_1 відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
Постановою Шевченківського районного суду м.Харкова від 09 червня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзізахисник Санжаревський І.А. просить постанову судді, як незаконну та необґрунтовану, скасувати та постановити нову, якою провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо притягнення водія ОСОБА_1 за порушення ПДР, а інспектор поліції не повідомив останнього про підстави зупинки його ТЗ відповідно до вимог ст.31, ст.35 ЗУ «Про національну поліцію», внаслідок чого вважає, що усі наступні вимоги поліцейських ОСОБА_1 не був зобов'язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини в інкримінованому правопорушенні.
Мотиви суду
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, (довідка про доставку СМС-повідомлення щодо документу «судова повістка», а.с.50, зворот) до апеляційного суду повторно не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.
При цьому, апеляційний суд враховує, що минуле судове засідання, призначене на 12.11.2025 року о 13 год. 00 хв., було відкладено за клопотанням сторни захисту. (а.с. 47)
Також, 16.03.2026 року від адвоката Санжаревського І.А. до суду надійшло клопотання про припинення його повноважень захисника у зв'язку із розірванням договору про надання правничої допомоги, укладеним між ним та ОСОБА_1 (а.с.56)
Разом з цим, належить врахувати, що саме ОСОБА_1 та його захисник є ініціаторами апеляційного перегляду постанови судді.
Апеляційний суд приходить до висновку, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не виявила належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з'являється до апеляційного суду. Незацікавленість у розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.
Конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989 року).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.
У цьому контексті суд також звертає увагу, що апеляційний перегляд здійснюється якраз за апеляційною скаргою особи, яка її подала, та саме вона в першу чергу мала б цікавитися питаннями призначення судових засідань у справі та скорішим вирішенням її справи.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.)
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної скарги без участі правопорушника та його захисника не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, оскільки суд розцінює такі дії як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
За таких обставин, суд вважає можливим провести апеляційний розгляд справи у відсутність ОСОБА_1 в межах доводів і вимог поданої апеляційної скарги та за наявними у справі відомостями, що також узгоджується з КУпАП.
Перевіривши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод(далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як убачається з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення, дані вимоги закону при розгляді справи щодо ОСОБА_1 судом виконані. Висновки про винуватість останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, суд обґрунтував низкою доказів, яким дана відповідна оцінка в постанові.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В п.1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Так, п.2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За невиконання вимог пункту 2.5 ПДР України, передбачена відповідальність за ст.130 КУпАП.
Диспозиція ч.1 ст.130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Так, судовим розглядом встановлено, що 07 листопада 2024 року о 10 год. 53 хв., ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ-2106, державний номерний знак НОМЕР_1 , у с. Новий Бурлук по вул. Шкільна, буд. 37 Чугуївського району Харківської області, з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820 та в закладі охорони здоров'я ОСОБА_1 відмовився.
Внаслідок зазначених подій та встановлених фактичних даних працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №838547 від 07.11.2024 року.
Крім того, факт вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , окрім протоколу, також підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, а саме:
- оглянутими відомостями відеозапису, долученого працівниками поліції до протоколу про адміністративне правопорушення, які беззаперечно доводять зазначені в протоколі подію та обставини правопорушення з боку водія ОСОБА_1 ;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, оформлене 07.11.2024 року об 11 год. 17 хв., відповідно до якого у результаті огляду, проведеного поліцейським, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці; огляд у Чугуївській ЦРЛ не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 07.11.2024 року, згідно якого огляд у зв'язку з виявленими ознаками (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці) за допомогою Драгер Алкотест 6820 не проводився за відмовою водія ОСОБА_1 ;
- копією постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №317820 від 07.11.2024 року, згідно якої ОСОБА_1 07.11.2024 року о 10 год. 53 хв. керував транспортним засобом ВАЗ2106, державний номерний знак НОМЕР_1 , у с. Новий Бурлук по вул. Шкільна, буд. 37 Чугуївського району Харківської області, з забрудненим номерним знаком, що не давало змоги визначити цифри номерного знаку з відстані 20м, при цьому, не мав при собі посвідчення водія та реєстраційних документів на ТЗ, чим порушив п.2.9в, п.2.1а, п.2.1б ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.121-3 КУпАП;
- рапортом інспектора ВРПП Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції Михайлика Є. щодо події з зазначенням часу та місця зупинки транспортного засобу, а також підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд приймає до уваги, що апелянтом не оскаржується сам факт керування ОСОБА_1 автомобілем, його зупинку та подальшої відмови на пропозицію поліцейських від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності у працівників поліції законних підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 слід зазначити наступне.
Так, свобода пересування є конституційним правом кожної людини, котра законно перебуває на території України (ст. 33 Конституції України), тому зупинка автомобіля повинна відбуватись на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та ПДР України. Вичерпний перелік підстав зупинення транспортного засобу вказаний в ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію».
Пунктом 1 частини 1 статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Як убачається з матеріалів справи, на противагу аргументам захисника щодо відсутності даних про порушення ОСОБА_1 вимог ПДР, 07.11.2024 року о 10 год. 53 хв. ОСОБА_1 був зупинений співробітниками поліції за порушення п.2.9в, п.2.1а, п.2.1б ПДР України, про що свідчить копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАД №317820 від 07.11.2024 року (а.с. 4)
Даних щодо оскарження ОСОБА_2 вище вказаної постанови матеріали справи не містять, не надано таких відомомстей стороної захисту і до суду апеляційної інстанції.
Аналогічні обставини зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 зафіксовано і відеозаписом події, з якого убачається, що останній, керуючи транспортним засобом ВАЗ2106, державний номерний знак НОМЕР_1 , одразу не зупинився на вимогу поліції та був фактично був зупинений співробітниками поліції біля будинку, де він мешкає ( АДРЕСА_1 ). Під час спілкування з інспекторами патрульної поліції було виявлено, що ОСОБА_1 не мав при собі посвідчення водія (у тому числі, застосунку «Дія») та реєстраційних документів на автомробіль.
При цьому, в противагу доводів захисника, ОСОБА_1 було повідомлено поліцейськими, що він, відносно нього буде складено постанову за керування авто без посвідчення водія та відповідних реєстраційних документів на ТЗ.
Водночас, водій не заперечував факту порушення ним ПДРУ, вказавши, що усі документи знаходяться у нього вдома, заперечував тільки факт вживання ним алкоголю після того, як співробітниками поліції було виявлено у нього ознаки алкогольного сп'яніння та запропоновано пройти відповідний огляд у встановленому законом порядку, від якого ОСОБА_1 відмовився.
Зважаючи на викладене, доводи захисника щодо відсутності у працівників поліції законних підстав для зупинки транспортного засобу під ОСОБА_3 не є слушними та спростовуються зібраними матеріалами.
Водночас, слід зазначити, що вимога поліцейського про проходження водієм в установленому порядку огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин, пов'язується лише з наявністю ознак такого сп'яніння у водія, а не з встановленням підстав для зупинки транспортного засобу.
Крім того, всупереч доводам апелянта, підстава зупинки транспортного засобу не є предметом доказування у справі за ст. 130 КУпАП , оскільки ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи та встановлення факту керування особою транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Разом з цим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національну поліцію», зупинка транспортного засобу є компетенцією поліцейського та його дії можуть бути оскаржені в порядку встановленим законом. Однак, як убачається з матеріалів справи, дії службової особи, що складала протокол та фіксувала правопорушення в порядку, передбаченому чинним законодавством, апелянтом не оскаржувалися. Отже, твердження захисника щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності та є суб'єктивними, оскільки незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу.
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі, у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що доказів які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді та закриття справи на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, як на тому наполягає апелянт, апеляційний суд не вбачає.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія НОМЕР_2 , тобто, ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст.10 КУпАП
Відповідно до ст.33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Застосовуючи такий вид адміністративного стягнення, передбачений санкцією ч.1 ст. 130 КУпАП, як штраф з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, суд першої інстанції враховував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, те, що його дії характеризуються умисною формою вини, складають підвищену суспільну небезпечність, становлять небезпеку дорожньому руху та несуть загрозу для життя і здоров'я його учасників.
Застосований районним судом до ОСОБА_1 вид та розмір адміністративного стягнення є справедливим та достатнім для її виправлення, а також запобігання вчиненню ним аналогічних правопорушень, відповідає вимогам ст.23, 33 КУпАП.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 Правил дорожнього руху України, наявність в його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та його винуватості, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника Санжаревського І.А. залишити без задоволення.
Постанову суддіШевченківського районного суду м.Харкова від 09 червня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Р.В. Гєрцик