Іменем України
23 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 398/4013/25
провадження № 22-ц/4809/507/26
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді - Дуковський О. Л., Письменний О. А.,
за участю секретаря судового засідання Соловйової І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року (суддя Молонова Ю. В.).
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2025 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення виплат, які передбачені п.4.17 Колективного договору у розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів), що складає 203 756,40 грн та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 292 899,83 грн, загалом 496656,23 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що в день звільнення 14.06.2024, ні наступного дня, як передбачає законодавство про працю, повний розрахунок з ним не проведений. А саме, не виплачені передбачені колективним договором п.4.17 - 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів).
Таким чином, просить захистити порушене право, стягнути належні йому при звільненні суми розрахунку та компенсацію за порушення законодавства про працю.
Відзив на позовну заяву
22.07.2025 представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, якою просить у задоволені позову відмовити, а у випадку задоволення позовних вимог, зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 5%.
Вказує на підстави невиплати одноразової допомоги, додавши, що позивачем неправильно розрахований розмір одноразової матеріальної допомоги.
Правильний розмір одноразової матеріальної допомоги, наводить розрахунок, 24044,49 х 8, становить 192 355,92 грн.
При визначенні розміру стягнення за ст. 117 КЗпП, сторона просить врахувати звіт Київської школи економіки про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на листопад 2024 року, згідно з яким станом на кінець 2024 року прямі збитки залізниці оцінюються в 4,3 мільярди доларів.
Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» у 2024 році отримало збиток 2,7 млрд грн.
Позивач, в порушення обмежень, визначених ст. 117 КЗпП України, до розрахунку включив період понад 6 місяців, тому середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 24044,49 х 6 = 144 266,94 грн.
Заява про застосування строку звернення до суду.
22.07.2025 представник відповідача подала заяву про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.
Так, позивач звільнений наказом від 10.06.2024 № 244/ОС, у день звільнення, а саме 14.06.2024 був ознайомлений з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені йому при звільненні суми. Таким чином, строк позовної звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 15.06.2024 та закінчився 15.09.2024. Однак звернення з позовом відбулося 27 червня 2025 року.
Додаткові пояснення позивача
11.08.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, якими наголошується про тривале очікування позивача на окреме розпорядження правління АТ «Укрзалізниці» щодо проведення виплат, передбачених п. 4.17 колективного договору. Не отримавши сутнісної інформації, адвокатом було направлено запит.
Матеріальна допомога не була нарахована, про що свідчать три відповіді на адвокатський запит та повідомлення відповідача, яке не містить цієї інформації. Лише 09.12.2024 було складено графік погашення виплат, де звільненому в червні 2024 року ОСОБА_1 , мала бути проведена виплата у квітні 2025 року.
Рішення правління АТ «Укрзалізниця» про здійснення нарахувань та виплати від 14.10.2022 прийнято не одночасно з графіком погашення виплат від 09.12.2024, тому відповідач мав негайно провести розрахунок, оскільки відповідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, однак цього зроблено не було, а 28.03.2025 було прийнято рішення про призупинення виплат за колективним договором з 01.04.2025. У зв'язку з чим, просить доводи відповідача викладені у відзиві відхилити, а позовні вимоги задовольнити та відмовити у задоволенні вимоги відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.
16.10.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що на час подачі відповідачем відзиву на позовну заяву, Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.22 р. №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективним договором структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. За наслідком оксакржень, Постановою Верховного суду від 05.02.2025 р у справі №211/7338/23 рішення Довгинцівського районного суд міста Кривого Рогу від 23.02.2024 року, залишене без змін.
Наведене судове рішення додатково підтверджує про порушення відповідачем ст.116 КЗпП України, за якою безпідставно підприємством не проведені виплати в день звільнення належних позивачеві розрахункових сум.
Судове рішення
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 рокупозов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник за довіреністю ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги, задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі 192 355 (сто дев'яносто дві тисячі триста п'ятдесят п'ять) грн 92 коп, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 144 266 (сто сорок чотири тисячі двісті шістдесят шість) грн 94 коп. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 3479 (три тисячі чотириста сімдесят дев'ять) грн 78 коп.
Суд виснував, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє обов'язок роботодавця відшкодування за статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Апеляційна скарга
Не погоджуючись з судовим рішенням в частині визначення розміру стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, сторона відповідача просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.11.2025 у справі № 398/4013/25 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, змінивши його розмір з 144 266,94 грн до 7 213,35 (5%) або до будь-якого іншого розміру, який суд вважатиме справедливим, розумним та пропорційним.
В обґрунтування оскарження вказує, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, ст. 263 ЦПК.
У відзиві на позовну заяву відповідачем було висловлено клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на ряд обставин, наведено обґрунтування такого звільнення та зазначено постанову Великої Палати Верховного Суду (від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій викладено висновки щодо того, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Проте, в порушення норм процесуального права, під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції взагалі не розглянув таке клопотання відповідача та не надав належної оцінки доводам та обґрунтуванням відповідача, не навів в оскаржуваному рішенні жодного обґрунтування щодо причин, через які відзив відповідача в цій частині взагалі не розглянуто судом, або в його розгляді відмовлено.
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.
Станом на листопад 2024 року прямі збитки залізниці оцінювалися в 4,3 мільярди доларів. При цьому в 2025 році кількість обстрілів підрозділів залізниці (вокзали, локомотивні депо, дистанції електропостачання, рухомий склад тощо) значно збільшилась, що призвело до понесення відповідачем значних фінансових втрат. Оскільки відповідач є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, що унормовано постановою КМУ від 23.12.2004 № 1734, залишати зруйноване майно без відновлення до закінчення воєнних дій, в більшості випадків відповідач не має право, тому більша частина доходів спрямовується на відновлення такого знищеного (зруйнованого), через що відповідач був змушений призупинити окремі види виплат, передбачених колективним договором, до покращення свого майнового стану.
У даній судовій справі розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку на суму 144 266,94 грн, на думку відповідача, не відповідає критеріям розумності та пропорційності, є несправедливим щодо відповідача, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
Відзив
Представником позивача поданий відзив на апеляційну скаргу, якою виказана незгода з мотивами оскарження Акціонерного товариства Українська залізниця, зазначено, що рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.11.2025р по справі №398/4013/25 є законним, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідач у своїй апеляційній скарзі посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, як на підставу для зміни розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого за рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06.11.2025 р по справі №398/4013/25 на користь ОСОБА_1 у розмірі 144266,94 грн, не враховуючи критерії для зменшення розміру відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП визначені п. 91 вказаної постанови.
Тривалий час позивач очікував окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця», однак жодних коментарів з цього приводу отримати не міг, рівно як і невідомою залишалася сума нарахування, і чи взагалі були нараховані виплати, тому відповідачеві в т.ч структурному підрозділу, де працював позивач адвокатом були надіслані запити, у відповідь на які відповідач та його структурний підрозділ умисно намагалися уникнути від надання запитуваної інформації, перекладаючи обов'язок надання обґрунтованої відповіді один на одного.
В подальшому надав формальну відписку, про те, що з 01.04.2025 року спірні виплати призупинені. Фактично відповідач одноразову матеріальну допомогу, передбачену колективним договором ОСОБА_3 , до подачі позову до суду, не нарахував, суму заборгованості не повідомив, в наданні запитуваної адвокатом інформації, зволікав.
У справі №211/7338/23 судовим рішенням визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.22 р. №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективним договором структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Роботодавець, в порушення ст.116 КЗпП України, безпідставно не провів виплату та навіть не нарахував в день звільнення суми, що належать позивачеві від підприємства. Посилання відповідача на обставини, які виникли у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, та призвели до значних збитків, не можуть бути прийнято до уваги судом, оскільки матеріали справи не містять жодного розпорядчого документу прийнятого правлінням АТ «Українська залізниця», про призупинення виплат, передбачених п. 4.17 колективного договору, чинного на момент звільнення позивача з займаної посади.
Рух справи
Апеляційна скарга відповідачем подана 11 грудня 2025р, в цей же день матеріали справи витребувані з місцевого суду.
Відповідно до ухвали апеляційного суду від 25 грудня, апеляційну скаргу залишено без руху; запропоновано скаржнику у встановлений строк надати до суду докази сплати (доплати) судового збору у сумі 2 308,27 грн.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12 січня 2026 року поновлено Акціонерному товариству «Українська залізниця» строк на апеляційне оскарження рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року у даній справі; відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2026р справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року призначено до розгляду в Кропивницькому апеляційному суді на 11 березня 2026 року о 12 годині 00 хвилин.
Ухвалою від 06 березня 2026р заяву Акціонерного товариства «Українська залізниця» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, задоволено. Забезпечена участь представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Миргородової Олени Юріївни, яка зареєстрована в системі відеоконференцзв'язку за електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , засоби телефонного зв'язку: НОМЕР_1 , у судових засіданнях у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
У судовому засіданні 11 березня 2026 року призначено проголошення судової постанови на 23 березня 2026р для.
Позиція сторін
Позивач, представник позивача у судове засідання не з'явилися, подана до суду заява представником ОСОБА_2. 10 березня 2026р про розгляд справи у відсутності сторони.
Згідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Представник відповідача підтримала доводи оскарження, наполягала на задоволенні скарги. Зміні рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку, просила суд у разі незадоволення стягнення 5% від належної до виплати суми, стягнути інший розмір з врахуванням вимоги про зменшення розміру компенсації, який вважає суд.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги (в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) за наявними у ній доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним нормам закону, а тому вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно з копією трудової книжки та наказу (розпорядження) №244/ос від 10.06.2024, ОСОБА_1 був звільнений з посади машиніста тепловоза виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» регіональної філії «Одеська залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця» за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, ст. 38 КЗпП України (а.с.7-8).
Відповідно до копії наказу (розпорядження) №244/ос від 10.06.2024 ОСОБА_1 14.06.2024 звільнено з посади машиніста тепловоза за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, за ст. 38 КЗпП України.
Виплати, передбачені колективним договором п.4.17 - 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно протоколу комісії з установлення трудового стажу на залізниці (30 р. 00 міс. 31 дн.) №14 від 10.06.2024, провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця» (а.с. 8).
Згідно з копією повідомлення Виробничого підрозділу локомотивного депо «Знам'янка» АТ «Укрзалізниця» від 30.05.2025, адвоката Кошеленко А. повідомлено, що починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с.9).
З копії довідки від 19.06.2025 про середню зарплату за 2 місяці вбачається, що ОСОБА_1 , машиніст тепловоза, отримував середньомісячну зарплату в розмірі 24 044,49 грн. (а.с.11 зв.).
Відповідно до копії Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, п.1.1.4 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз'яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (а.с.35).
Згідно з копією повідомлення АТ «Укрзалізниця» від 06.09.2022 № Ц/3-91/1459/ЦПРОФ/30-22, роз'яснено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Протоколом №14 встановлено, що стаж ОСОБА_1 становить 30 р. 0 м. 31 д., що дає право на отримання основної одноразової грошової допомоги в розмірі восьми середньомісячних заробітків згідно з п. 4.17 Колективного договору (а.с.36).
За копією витягу з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024, на засіданні правління ухвалили виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно з підпунктом 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), відновлювати поетапно відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 в порядку черговості згідно з пунктом 2 цього рішення та з урахуванням пункту 3 цього рішення (а.с.37).
Відповідно до копії звіту Київської школи економіки «Звіт про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на листопад 2024 року», станом на кінець 2024 року прямі збитки залізниці оцінюються в 4,3 мільярди доларів (а.с.39-41).
Відповідно до копії листа АТ «Укрзалізниця» від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв'язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи, у зв'язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (на звороті а.с.42).
Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Норми права застосовані судом
За ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частинами 1, 4 статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
За статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до частини другої статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
До статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Згідно з п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Мотиви апеляційного суду
Спірні правовідносини виникли за наслідком трудових відносин сторін. Позивач вказував на порушене право, у зв'язку з неотриманням належного при звільненні розрахунку, просив про стягнення виплат, які передбачені п.4.17 Колективного договору у розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) та у зв'язку з недотриманням ст. 116 КЗпП в порядку ст. 117 КЗпП стягнути середній заробіток за затримку розрахунку.
Відповідач загалом погодився з судовим рішенням, однак в апеляційній скарзі просить про зменшення розміру відшкодування за ст. 117 КЗпП з 144 266,94 грн до 7 213,35 гр, що становить 5% від визначеної до стягнення суми, вказуючи про погодження на будь-який інший розмір, який суд вважатиме справедливим, розумним та пропорційним, вказавши про неврахуванням судом правової позиції Великої Палати Верховного Суду за аналогічним спором.
В порядку ст. 367 ЦПК колегія переглядає справу в межах оскарження. Таким чином, перед колегією суддів постало питання щодо підставності зменшити компенсаційне відшкодування, за допущене порушення трудового законодавства відповідачем.
Зважуючи на природу спірних правовідносин, мотиви оскарження, колегія суддів зазначає наступне.
14.06.2024р позивач ОСОБА_1 був звільнений з посади машиніста тепловоза виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам'янка» регіональної філії «Одеська залізниця Акціонерного товариства «Українська залізниця» за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, ст. 38 КЗпП України.
В день звільнення ОСОБА_1 14.06.2024 р, відповідач своїм наказом від 10.06.2024р повідомив, що виплати передбачені колективним договором п. 4.17 - 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно протоколу комісії з установлення трудового стажу на залізниці (30 р. 00 міс. 31 дн.) №14 від 10.06.2024р будуть проведені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».
Роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України у редакції, яка була чинною до 18.07.2022).
На час виникнення спірних правовідносин, редакція даної норми права наступна: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ч. 1 ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинна з 19.07.2022).
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 117 цього Кодексу вказав, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст. 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зробила висновок, що, зважаючи на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку виникають передбачені ст. 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.
У цій справі між сторонами виник спір щодо наслідків невиплати відповідачем позивачеві в день його звільнення всіх належних йому сум: а саме передбачені п.4.17 Колективного договору у розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів).
Суд першої інстанції виснував і сторонами не оспорюється правильність встановлення обставин, які мають значення для справи:
Стаття 117 КЗпП України фактично містить презумпцію вини роботодавця у випадку несвоєчасного проведення розрахунку з працівником при звільненні з роботи.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц зроблено висновки: «Виплата працівникові середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця».
Наявність у юридичної особи навіть обґрунтованих підстав невиплати належних працівникові сум, для виконання своїх зобов'язань перед працівником, який вивільняється, не є ознакою відсутності вини та не звільняє від відповідальності.
За таких обставин з наступного для після звільнення позивача з роботи, у позивача виникло право вимоги, а в відповідача відповідний обов'язок сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, передбачений ст. 117 КЗпП України, оскільки у день звільнення, відповідач не виплатив всі суми, що належать позивачу при звільненні.
Суд першої інстанції правильно визначив спірний період щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача у даній справі, який обмежується шістьма місяцями.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.03.2017 у справі № 6-2807цс16, при обчисленні середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якщо іншого не передбачено законодавством.
Сторона відповідача просить врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, де зокрема у п. 91 зазначено, що : «З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».
Колегія суддів вище навела, як змінена фабула ст. 117 КЗпП в порівнянні з редакцією, яка діяла до 19.07.2022р.
Тому, з огляду на дату постанови Великої Палати Верховного Суду, така правова позиція стосувалася застосування норм ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до внесення змін Законом України № 2352-ІХ, що набрав чинності 19.07.2022, а звільнення позивача відбулося 14 червня 2024року.
Зазначений постановою підхід щодо можливості зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, ґрунтувався на тому, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Натомість з 19.07.2022 законодавчо розрахунковий період обмежено шістьма місяцями.
Отже, як передбачає ч.4 ст. 263 ЦПК врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, при застосуванні ст. 117 КЗпП України до правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є неможливим.
Такого ж по суті висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, від 24.04.2025 у справі № 400/14213/23 тощо.
Інших аргументів щодо перевірки законності чи необґрунтованості рішення суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивача в апеляційній скарзі немає.
Колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав вважати, що вирішуючи спір у частині, яка оскаржується, місцевий суд порушив норми процесуального права чи неправильно застосував норми матеріального права, а тому підстав для задоволення вимог апеляційної скарги про зменшення суми стягуваного середнього заробітку до 5% від суми, яка становить нарахування за ст. 117 КЗпП чи іншої пропорції з акцентом на справедливість, розумність, пропорційність, не встановлено.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2025 року в частині, що оскаржується, - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний