Справа №:755/4646/25
Провадження №: 2/755/5484/26
"23" березня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Коваленко І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
Рух справи
06.03.2025 до Дніпровського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла вказана позовна заява, за підписом представника позивача - адвоката Андрієнка Сергія Володимировича, в якій позивач просить суд:
«Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП не відомий, АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на відшкодування збитків: завданої майнової шкоди - 88 552,01 грн., франшизу - 2 600,00 грн., та витрат по оплаті послуг експерта за визначення розміру матеріального збитку - 5 000,00 грн., а всього 96 152 (дев'яносто шість тисяч сто п'ятдесят дві) грн. 01 коп.»
24.03.2025 року в порядку автоматизованого розподілу справ між суддями матеріали цивільної справи передані на розгляд судді Коваленко І.В.
Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб - відповідачів у справі. Відповідь на такий запит надійшла 03.04.2025.
07.04.2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
14.04.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 07.04.2025 року представник позивача - Андрієнко С.В. направив через систему «Електронний суд» заяву на ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій виклав свої обґрунтування.
У період з 14.04.205 року по 18.04.2025 року включно головуючий суддя Коваленко І.В. перебувала на лікарняному.
25.04.2025 ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
29 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» до суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Андрієнко Сергій Володимирович подав клопотання про витребування доказів, а саме: просив витребувати у Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна» (код ЄДРПОУ 20782312, вул. Січових Стрільців, буд. 40, м. Київ, 04053) належним чином засвідчену копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.221333878 від 06.06.2024 року.
05.05.2025 до суду надійшла заява представника позивача - адвоката Андрієнка Сергія Володимировича про зменшення позовних вимог, у якій позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на відшкодування збитків: завданої майнової шкоди - 88 552,01 грн. та витрат по оплаті послуг експерта за визначення розміру матеріального збитку - 5 000,00 грн., а всього 93 552 (дев'яносто три тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 01 коп.
07.05.2025 через систему «Електронний суд» до суду представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Санченко Роман Григорович подав відзив на позов, за змістом якого просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у позові.
26.11.2026 ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Андрієнка Сергія Володимировича про витребування доказів, подану в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія «ПЗУ Україна» (код ЄДРПОУ 20782312, вул. Січових Стрільців, буд. 40, м. Київ, 04053).
Третій особі роз'яснено її право на подання письмових пояснень щодо позову або відзиву, за правилами ч.ч.3-6 ст. 178 ЦПК України.
Зобов'язано позивача направити на адресу Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна» позовну заяву з додатками та надати суду докази виконання.
Витребувано у Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна» належним чином засвідчену копію полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР.221333878 від 06.06.2024 року.
26.11.2026 ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва прийняти заяву про зменшення позовних вимог у цивільній справі №755/4646/25, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Постановлено подальший розглядати справи проводити з урахуванням зменшених позовних вимог, а саме: про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування збитків: завданої майнової шкоди - 88 552,01 грн та витрат по оплаті послуг експерта за визначення розміру матеріального збитку - 5 000,00 грн, а всього 93 552, 01 грн.
01.12.2025 (Вх.№72756) через систему «Електронний суд» до суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Андрієнко Сергій Володимирович подав заперечення на ухвалу від 26.11.2025 про залучення третьої особи, просив: 1. Переглянути питання про залучення до участі у справі третьої особи ПрАТ СК «ПЗУ Україна» з урахуванням заперечень сторони Позивача та з точки зору доцільності. 2. Скасувати обов'язок надіслання третій особі матеріалів позовної заяви, що був покладений на Позивача. 3. Прискорити розгляд цивільної справи № 755/4646/25 та ухвалити рішення по суті спору.
15.12.2025 (Вх.№75845) на виконання вимог ухвали суду від 26.11.2025 представник третьої особи Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ «Україна» надіслала до суду Поліс ЕР.221333878 від 06.06.2024.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).
Доводи позову
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року у справі № 755/19775/24 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Як було встановлено судом, 29 жовтня 2024 року о 09 год 10 хв ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Hyundai Tucson» д.н.з. НОМЕР_3 , по просп. Георгія Нарбута, 3 у м. Київ, під час зміни напрямку руху та перестроювання, не переконалась, що це буде безпечним, не надала дорогу автомобілю марки «Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_4 , який рухався по тій смузі, на яку він перестроювався, чим порушила пункти 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху, та внаслідок чого трапилось їх зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів з матеріальними збитками.
Власником пошкодженого в ДТП автомобіля марки «Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_4 є ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .
Відповідно до Висновку експерта № 291/24 за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 23 грудня 2024 судовим експертом Ковалем І.М., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_4 в результаті пошкодження внаслідок ДТП, яка сталася 29.10.2024 р., станом на дату проведення дослідження становить 135 710,13 грн.
На підставі Страхового акту № 49337/1 ПрАТ СК «ПЗУ Україна» 20 листопада 2024 року ОСОБА_1 виплачене страхове відшкодування за полісом ЕР.221333878 в розмірі 47 158,12 грн.
Позивач зазначає, що 26 березня 2025 року на її банківський рахунок, відкритий у АТ «СЕНС БАНК», були зараховані грошові кошти в розмірі 2 600,00 грн. з призначенням платежу: «Відшкодування франшизи по ДТП 29.10.2024 р.». За результатами звернення позивача до банку, вона отримала відповідь, що відправником даних коштів у розмірі 2600,00 грн. з призначенням платежу: «Відшкодування франшизи по ДТП 29.10.2024 р.» є ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) з АТ «Універсал Банк».
Таким чином, оскільки частину позовних вимог відповідач виконала добровільно, позивач зменшила розмір майнової шкоди, який заявила до стягнення, та стверджує, що відповідач ОСОБА_2 зобов'язана відшкодувати їй завдані збитки, які становлять різницю між визначеною експертом вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування - 88 552,01 грн. (135 710,13 - 47 158,12), вартість послуг експерта за визначення розміру матеріального збитку - 5 000,00 грн., а всього 93 552, 01 грн.
За таких обставин, позивач просить суд захистити його порушені права та інтереси, ухваливши рішення про стягнення з відповідача 93 552, 01 гривень.
Щодо правової позиції відповідача
За змістом відзиву Відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та безпідставними, а тому такими, що не підлягають до задоволення.
Відповідач зазначає, що отримавши матеріали позовної заяви, вона сплатила франшизу на рахунок позивачки, ще до відкриття провадження по справі, а саме 26.03.2025р.
На підтвердження отримання франшизи позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, в частині стягнення франшизи від 04.05.2025р.
Позивачем заявлено позовні вимоги, щодо стягнення майнової шкоди на суму 88 522,01 грн. та 5 000 грн. витрати на експертизу. Загальна сума майнової шкоди 93 522,01 грн.
Як стверджує відповідач, позовні вимоги не повинні стягуватися з відповідача ОСОБА_2 , а повинні стягуватися зі страхової компанії ПрАТ СК «ПЗУ Україна», в якій було застраховано свою цивільну відповідальність ОСОБА_2 на підставі полісу ЕР.221333878 від 06.06.2024р., згідно з яким ліміт відповідальності страхової компанії складає 160 000 грн. за шкоду заподіяну майну.
Звертав увагу суду, що позивачем, в позовній заяві, зазначено про стягнення вартості ремонту, що суперечить нормам майнового права. 135 710,13 грн. - 47158,12грн. = 88 522,01 грн.
Посилався на висновки постанови Верховного Суду від 16.10.2023 по справі № 715/2489/22 (провадження № 61-7757 св 23), Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95 цс 20), в яких зазначається, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
Оскільки, позивачем не було заявлено клопотання про залучення до розгляду даної справи в якості відповідача ПрАТ СК «ПЗУ Україна», то відповідач вважав, що в даному позові потрібно відмовити в повному обсязі.
Третя особа правом на подання письмових пояснень не скористалась.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Ford», модель «Fusion», реєстраційний номер НОМЕР_4 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. (а.с.16-17).
29 жовтня 2024 року о 09 год 10 хв ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Hyundai Tucson», д.н.з. НОМЕР_3 , по просп. Георгія Нарбута, 3 у м. Київ, під час зміни напрямку руху та перестроювання, не переконалась, що це буде безпечним, не надала дорогу автомобілю марки «Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_4 , який рухався по тій смузі, на яку він перестроювався, чим порушила пункти 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху, та внаслідок чого трапилось їх зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів з матеріальними збитками.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року у справі № 755/19775/24 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 , як власника автомобіля марки «Hyundai», модель «Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР.221333878 із лімітом відповідальності 160 000 грн за шкоду, заподіяну майну та франшизою у розмірі 2600,00 гривень.
Відповідно до Висновку експерта №291/24 за результатами проведення експертного транспортно-товарознавчого дослідження з визначення розміру матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 23 грудня 2024 судовим експертом Ковалем І.М., вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_4 в результаті пошкодження внаслідок ДТП, яка сталася 29.10.2024 р., станом на дату проведення дослідження становить 135 710,13 грн. (а.с.21-48)
На підставі Страхового акту № 49337/1 ПрАТ СК «ПЗУ Україна» 20 листопада 2024 року позивачу ОСОБА_1 виплачене страхове відшкодування за полісом ЕР.221333878 в розмірі 47 158,12 грн, що підтверджується випискою за рахунком ОСОБА_1 за період 20.11.2024-20.11.2024, який відкритий в АТ «Сенс Банк». (а.с.19-20)
Відповідач ОСОБА_2 сплатила на користь позивача суму обов'язкової франшизи за договором страхування в розмірі 2600,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0703-628К-2895-Р227 від 26.03.2025 (а.с.114)
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
За загальними правилами статей 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року №21-1465а15.
За приписами частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду закріплені у статті 1166 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З наведеного вбачається, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: протиправне діяння, шкода, причинно-наслідковий зв'язок між ними, а також вина особи у вчиненому діянні.
Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України предмет доказування становить: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди, яка в силу положень ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.
Саме тому у деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.
Одним з різновидів цивільно-правової відповідальності за відсутності вини особи, яка своєю поведінкою заподіяла шкоди, є відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, що врегульовується положеннями статті 1187 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
При цьому відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
З наведеного також вбачається, що діяльність з експлуатації транспортного засобу є діяльністю, що пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. У зв'язку з цим завдання шкоди внаслідок використання транспортного засобу зумовлює виникнення цивільно-правової відповідальності на підставі статті 1187 ЦК України.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року у справі №755/19775/24 констатовано факт порушення діями відповідачки ОСОБА_2 вимог п. 10.1 та 10.3 Правил дорожнього руху України. Цією ж постановою відповідача ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (Постанова КЦС ВС від 29.09.2023 року у справі № 573/1/23).
Згідно з висновком Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі № 234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено факт протиправної поведінки відповідача ОСОБА_2 щодо порушення вимог ПДР України під час експлуатації транспортного засобу «Hyundai», модель «Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який, у свою чергу, є джерелом підвищеної небезпеки.
Зі змісту постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року у справі №755/19775/24, протоколу огляду транспортного засобу №291/24 від 20.12.2024, ремонтної калькуляції, фотозображень пошкоджених транспортних засобів, долучених до висновку експерта №291/24, судом встановлено, що внаслідок протиправної поведінки відповідача ОСОБА_2 , яка мала місце при використанні джерела підвищеної небезпеки (транспортного засобу), транспортному засобу «Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 , завдано матеріального збитку у розмірі 85 501,22 грн. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Ford Fusion» д.н.з. НОМЕР_4 в результаті пошкодження внаслідок ДТП, яка сталася 29.10.2024 р., станом на дату проведення дослідження становить 135 710,13 грн.
Таким чином, судом встановлено як факт протиправної поведінки відповідача ОСОБА_2 , що мала місце при використанні джерела підвищеної небезпеки (експлуатації транспортного засобу), так і факт заподіяння внаслідок такої поведінки майнової шкоди ОСОБА_1 , а також причинно-наслідковий зв'язок між такою поведінкою та завданою шкодою.
Зважаючи на те, що заподіяння шкоди мало місце при використанні джерела підвищеної небезпеки, то для настання цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 за заподіяння вказаної шкоди відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України вина у вчиненні протиправного діяння не має вирішального значення.
З урахуванням вищевикладеного, суд також доходить висновку про виникнення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 деліктного зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої останнім при експлуатації джерела підвищеної небезпеки. У той же час, суд звертає увагу на те, що виконання обов'язку у деліктному зобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої власником наземного транспортного засобу, має законодавчо визначену специфіку.
21.05.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX. У п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2025 року. Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004 втрачає чинність з дня введення в дію Закону України № 3720-IX від 21.05.2024.
Таким чином, до 01.01.2025 до відносин у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів продовжував застосовуватися Закон України № 1961-IV від 01.07.2004.
Оскільки дорожньо-транспортна пригода, яка стала підставою для виникнення деліктного зобов'язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , мала місце 29.10.2024, то до відносин, що виникли у зв'язку з цією подією, підлягають застосуванню положення Закону України № 1961-IV від 01.07.2004.
Відповідно до статті 3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі ЗУ № 1961-IV від 01.07.2004) обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до ст.ст. 5, 6 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 вказаного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 28 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до статті 29 вищезазначеного Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20), зазначено, що:
«Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим. Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).
З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком.
Відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах такої різниці. (Такий виновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 712/9328/21 (провадження № 61-12562св23).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2).
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).
Встановивши, що транспортний засіб «Hyundai», модель «Tucson», реєстраційний номер НОМЕР_3 було застраховано в ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) ЕР.221333878 зі страховим лімітом 160 000,00 грн, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 передчасно звернулась з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування 88 552,01 грн збитку, враховуючи ту обставину, що ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» сплатило на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 47 158,12 грн, що не перевищує ліміту відповідальності за договорами страхування.
На переконання суду покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди не підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.
Враховуючи наведене та керуючись, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 27 Закону України «Про страхування», ст.ст. 993, 1166, 1187, 1192, 1194 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 177,209, 210, 223, 247, 265, 274, 279, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України)
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Повний текст рішення суду складений 23.03.2026 року.
Суддя: Коваленко І.В.