Справа № 204/12403/25
Провадження № 2-з/204/14/26
іменем України
23 березня 2026 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Книш А.В., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ломаги К.В. про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
До Чечелівського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Разом з позовною заявою представник позивача ОСОБА_4 подала до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, за якою просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель Е240, об'єм двигуна 2597, рік випуску - 2003, № кузова (VIN) НОМЕР_1 , який зареєстровано за ОСОБА_3 та який є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також шляхом накладення арешту на всі банківські рахунки відповідача в межах суми стягнення 416734,50 грн.
Заява обґрунтовується тим, що враховуючи поведінку боржника, є підстави вважати, що ОСОБА_2 буде намагатися здійснити відчуження наявного у нього майна на користь третіх осіб для уникнення виконання зобов'язання за договором позики в примусовому порядку, що, у разі невжиття заходів забезпечення позову, може ускладнити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду в частині стягнення присуджених судом коштів на користь позивача. Автомобіль, який знаходиться у спільній сумісній власності відповідача з дружиною ОСОБА_3 , єдине майно, на яке може бути звернене стягнення у разі примусового виконання рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів за договором позики. Таким чином, враховуючи нагальну необхідність захисту майнових прав позивача, а також неправомірну та недобросовісну поведінку відповідача, вважає, що існує потреба у забезпеченні позову.
Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що згідно ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
Відповідно до ч.6 ст.153 ЦПК України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» встановлено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам суд має брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. За п. 7 цієї ж постанови, ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
Однак, згідно відповіді Головного сервісного центру МВС від 18 листопада 2025 року відповідач не є власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, модель E240, об'єм двигуна 2597, рік випуску - 2003, № кузова (VIN) НОМЕР_1 , на яку позивач просить накласти арешт для забезпечення позову. Натомість власником даного транспортного засобу є інша особа - ОСОБА_3 .
З огляду на викладене, відсутні підстави для вжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову, а саме накладення арешту на транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, модель Е240, об'єм двигуна 2597, рік випуску - 2003, № кузова (VIN) НОМЕР_1 .
Враховуючи, що нормами ЦПК України не передбачено можливості накладення арешту за заявою особи на майно, яке не належить на праві власності відповідачу, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на транспортний засіб.
У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі № 904/1934/23 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду в складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22).
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22).
У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов'язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).
Вирішуючи заяву, суд виходить з того, що предметом позову є стягнення грошових коштів та сума грошових коштів, на які представник позивача просить накласти арешт, обмежується розміром позовних вимог, накладення арешту на грошові кошти відповідача є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу в можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.
Викладені представником позивача обставини, виходячи з положень статті 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку про наявність підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на всіх його рахунках у банківських установах, в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на транспортний засіб, та вважає, що необхідним та достатнім для можливості виконання рішення суду, у разі ухвалення його на користь позивача, буде застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу та знаходяться на всіх його рахунках у банківських установах.
Саме такий вид забезпечення позову є співмірним заявленим позовним вимогам, забезпечить ухиленню від виконання рішення, у випадку задоволення позовних вимог.
Таким чином, заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 7 ст. 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.ст.151, 153 ЦПК України, суд
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ломаги К.В. про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
З метою забезпечення позовних вимог ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі №204/12403/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, накласти арешт на грошові кошти в межах суми 416734,50 грн, які належать ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та перебувають на всіх його рахунках у всіх банківських установах України.
У задоволенні заяви в іншій частині - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Головуючий