11 березня 2026 року
м. Черкаси
Справа № 697/2455/25
Провадження № 22-ц/821/707/26
категорія: на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Карпенко О. В., Новікова О. М.,
секретаря - Кукушкіної А. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні матері з дітьми, у складі головуючого судді Деревенського І. І.,
У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
ОСОБА_1 подала зустрічну позовну заяву за її позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні матері з дітьми, для спільного розгляду з первісним.
Просила суд зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з дітьми: дозволити відеоспілкування не менше двох разів на тиждень, дозволити листування та обмін повідомленнями без контролю третьої особи, надати можливість надсилання подарунків і матеріальної допомоги дітям.
Зустрічна позовна заява містить клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом тимчасової заборони відповідачу за зустрічним позовом вчиняти будь-які дії, що унеможливлюють її спілкування з дітьми; примушувати дітей до запису відео чи повідомлень проти матері та обмежувати дітей у використанні засобів зв'язку для контакту з матір'ю.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10.12.2025 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.01.2026 зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом і об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, присвоїно справі № 697/2455/25 (провадження №2/697/89/2026) та призначено справу до спільного розгляду в підготовчому засіданні.
Заяву про забезпечення позову позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , обґрунтовує тим, що відповідач за зустрічним позовом забороняє дітям спілкуватися зі нею по-телефону та через мережу Інтернет; погрожує їй фізичною розправою у разі спроб контакту; змушує дітей записувати відео із приниженням її та неправдивими свідченнями; блокує будь-які спроби листування або відеозв'язку.
Зазначиє, що їй вдається дізнаватися про її дітей інформацію, але будь-які відомості про її спілкування з дітьми будуть мати погані наслідки для дітей.
Вказує, що її повнолітній син ОСОБА_3 , який зміг втекти від батька, письмово підтвердив факти насильства й психологічного тиску, а також маніпуляції над дітьми.
Зазначає, що відсутність її безпосереднього контакту з дітьми є не наслідком її байдужості чи самоусунення, а результатом прямих дій їхнього батька, який утримує дітей у чужій державі, контролює їхнє життя і спілкування і яким, у разі спілкування з нею, загрожує психологічне та фізичне насилля.
У зв'язку з наведеним, ОСОБА_1 просила вжити заходів забезпечення позову шляхом встановлення тимчасової заборони відповідачу за зустрічним позовом, а саме: вчиняти будь-які дії, що унеможливлюють її спілкування з дітьми; примушувати дітей до запису відео чи повідомлень проти матері та обмежувати дітей у використанні засобів зв'язку для контакту з матір'ю.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що обраний позивачем за зустріним позовом вид забезпечення позову, шляхом тимчасової заборони відповідачу за зустрічним позовом вчиняти будь-які дії, що унеможливлюють спілкування з дітьми; примушенні дітей до запису відео чи повідомлень проти матері та обмеженні дітей у використанні засобів зв'язку для контакту з матір'ю не є заходом забезпечення позову, а є одним із способів захисту порушеного права, що визначено ч. 2 ст. 2 ст. 16 ЦК України.
Суд також зазначив, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки суд ще не ухвалив рішення щодо усунення перешкод у спілкуванні матері з дітьми, а забезпечення позову не є фактичним вирішенням справи по суті. Крім того, дане забезпечення тотожне позовним вимогам.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку та просила суд скасувати ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити повністю заяву про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно ототожнив заходи забезпечення позову із способом захисту права, адже тимчасова заборона вчиняти певні дії або зобов'язання утримуватися від них не є вирішенням спору по суті.
Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що заявлені заходи забезпечення позову є тотожними позовним вимогам, не здійснивши аналізу їх тимчасового та привентивного характеру.
Зазначає, що суд не перевірив і не оцінив наявність ризику заподіяння шкоди дітям, зокрема психологічного тиску, позбавлення будь-якого контакту з матір'ю, ізоляція, маніпуляції зі сторони батька.
Оскаржувана ухвала містить внутрішні суперечності та не відповідає вимогам закону.
19.02.2026 від представника ОСОБА_2 - адвоката Хорошун О. В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року - без змін.
Зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 зводиться до неправильного сприйняття судом першої інстанції обгрунтування необхідності забезпечення зустрічного позову.
Вважає, що оскаржувана ухвала відповідає нормам процесуального та матеріального права та ухвалена з урахуванням правових позицій Верховного Суду з даній категорії справ. Крім того, судом першої інстанції повно та об'єктивно досліджено докази додані до заяви про забезпечення позову, їм надана правильна правова оцінка.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а відповідно стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема, відмови у забезпеченні позову.
Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦПК України ухвала є різновидом судового рішення.
Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал (ч. 2 ст. 258 ЦПК України).
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду, яка у відповідності до ст. 258 ЦПК України є видом судових рішень, відповідає приведеним вимогам закону.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. За заявою сторони у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу, третейського суду, суд може вжити заходів забезпечення позову у порядку та з підстав, встановлених цим Кодексом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Статтею 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову.
Так, п. 3 ч. 1 цієї статті визначено, що позов може забезпечуватись встановленням обов'язку вчинити певні дії у разі, якщо спір виник із сімейних правовідносин.
Частиною 10 ст. 150 ЦПК України встановлена заборона вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Таким чином, забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Враховуючи те, що предметом зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні матері з дітьми є вимоги немайнового характеру, суд першої інстанції обґрунтовано послався на неможливість вжиття таких заходів забезпечення позову, адже з огляду на вимоги ч. 10 ст. 150 ЦПК України, який визначає, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року по справі № 759/119/18, подібному до правовідносин, що виникли у даному спорі, зазначено, що згідно з ч. 10 ст. 151 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Застосування судом таких заходів забезпечення позову, які за змістом є вирішенням спору по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову в такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, передбачених ЦПК України, що є неприпустимим.
Забезпечення даного позову в обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб є вирішенням зустрічного позову по суті.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони позивача за зустрічним позовом.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до ч. 1 ст. 374, ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 12 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 20 березня 2026 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: О. М. Новіков
О. В. Карпенко