Житомирський апеляційний суд
Справа №272/1247/25 Головуючий у 1-й інст. Карповець В. В.
Категорія 82 Доповідач Павицька Т. М.
23 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.
за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №272/1247/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Житомиробленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» про захист прав споживачів, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Карповця В.В. в м. Андрушівка Житомирської області,
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Андрушівського РЕМ АТ «Житомиробленерго», оформлене протоколом №152 від 14.04.2025 на підставі Акта про порушення (ПРРЕЕ) №04264-24 від 25.02.2025 щодо зобов'язання здійснити заходи з усунення порушення;
- зобов'язати ТОВ «Житомирська енергопостачальна компанія» вчинити дії з перерахунку вартості фактично спожитої електроенергії на об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 , як побутовим споживачем на побутові потреби за період з 01.10.2024 по 30.06.2025 за комерційним тарифом (ціною) «Тариф для побуту».
В обґрунтування позову зазначав, що з травня 2024 року він є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою на день набуття права власності і на час звернення до суду з позовом відсутні будь-які будівлі торгівлі. Зазначає, що на підставі його заяви, 18.07.2024 між ним та ТОВ «Житомирська енергопостачальна компанія» укладено договір №01-067-0099а про постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що 25.02.2025 працівниками Андрушівського РЕМ АТ «Житомиробленерго» складено акт про порушення №04264-24 (ПРРЕЕ), згідно якого ним порушено п.п.2.3.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії, а саме використання електричної енергії на об'єкті побутового споживача на непобутові потреби шляхом ведення підприємницької діяльності. Зазначає, що як під час проведення перевірки та складання акту про порушення №04264-24 (ПРРЕЕ) від 25.02.2025, так і під час розгляду вказано акту на засіданні комісії Андрушівського РЕМ АТ «Житомиробленерго» з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ, уповноваженими особами відповідача залишено поза увагою визначенні в п.2.3.12 ПРРЕЕ підстави для визнання факту споживання електричної енергії на непобутові потреби. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2026 року закрито провадження у цивільній справі №272/1247/25, провадження №2/272/223/26 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Житомиробленерго», ТОВ «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» про захист прав споживачів, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз'яснено позивачу, що вказана справа відноситься до юрисдикції господарського суду.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що ОСОБА_1 ніколи не був зареєстрований як ФОП та не здійснював господарську діяльність. Зазначає, що ОСОБА_1 є засновником та керівником ТОВ «Гуральна Діда Михалка», «Українські крафтові традиції», «Глобал крафт», які зареєстровані та здійснюють діяльність за адресою: вул. Київська, 17, м. Андрушівка, Бердичівський район, Житомирська область. Вказує, що господарська діяльність за адресою: АДРЕСА_1 зазначеними вище товариствами не здійснюється. Стверджує, що ОСОБА_1 не має статусу ФОП, а між ТОВ «Гуральна Діда Михалка», «Українські крафтові традиції», «Глобал крафт», засновником та керівником яких є позивач, договірні стосунки з відповідачами відсутні, тому даний спір не може вирішуватися у порядку господарського судочинства. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
26 лютого 2026 року від АТ «Житомиробленерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльністю та є керівником, власником та кінцевим бенефіціаром ряду компаній. Вказує, що ОСОБА_1 , як побутовий споживач електроенергії, зобов'язаний був використовувати електричну енергію, відповідно до умов договорів укладених з АТ «Житомиробленерго» у відповідності до вимог ПРРЕЕ. Звертає увагу на те, що матеріалами справи підтверджено споживання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 на непобутові потреби споживача.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №380363444 від 27.05.2024 ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальною площею 82,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
18 липня 2024 року між ОСОБА_1 та АТ «Житомиробленерго» укладено договір №01-067-0099а про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 .
25 лютого 2025 року працівниками Андрушівського РЕМ АТ «Житомиробленерго» складено акт про порушення №04264-24 (ПРРЕЕ), згідно якого ОСОБА_1 порушено п.п.2.3.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії, а саме використання електричної енергії на об'єкті побутового споживача на непобутові потреби шляхом ведення підприємницької діяльності.
Складений акт про порушення №04264-24 (ПРРЕЕ) від 25.02.2025 був винесений на розгляд комісії з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ, розгляд якого відбувся 14 квітня 2025 року.
За результатами прийнятого рішення складено протокол №152 від 14.04.2025, яким ухвалено припинити споживання електричної енергії на непобутові потреби та проведено перерахунок вартості за фактично спожиту електричну енергію на непобутові потреби.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2447603 від 11.03.2026 ОСОБА_3 не зареєстрований як фізична особа підприємець.
Згідно відповідей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2447466, №2447545 та №2447576 від 11.03.2026 ОСОБА_1 є керівником, засновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ «Гуральна Діда Михалка», «Українські крафтові традиції» та «Глобал крафт», які знаходяться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, м. Андрушівка, вул. Київська, 17.
Згідно довідки АТ «Житомиробленерго» Андрушівського РЕМ від 21.11.2025 за адресою: АДРЕСА_1 за 14 місяців починаючи з травня 2024 року по червень 2025 року, в середньому щомісячно споживалась електрична енергія в кількості 4898 кВт/год.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з предмету та підстав позову, зважаючи на обсяг спожитої енергії, визначеного коло учасників справи (позивач є фізичною особою-підприємцем і є суб'єктом господарювання, відповідачі - акціонерне товариство та товариство з обмеженою відповідальністю, тобто також суб'єктом господарювання) та із змісту позовних вимог.
Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» ЄСПЛ вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії» («Zand v. Austria», заява №7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine», заяви №29458/04 та №29465/04, § 24).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним правом і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанови від 12.10.2022 у справі №183/4196/21 (провадження №14-36цс22), від 08.06.2022 у справі №362/643/21 (провадження №14-32цс22), від 23.11.2021 у справі №641/5523/19 (провадження №14-178цс20) та інші).
Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 ГПК України.
Так, частиною першою статті 20 ГПК України, передбачається, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункт 15).
За змістом частин першої та третьої статті 3 ГПК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.
При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.
Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб'єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частина перша статті 45 ГПК України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №904/1083/18 за позовом міської ради до фізичної особи - підприємця наведено наступний висновок: «з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності» (п. 4.10-4.12).
Наведене також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №641/5523/19 (провадження №14-178цс20).
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №569/2749/15-ц визначено, що критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі №910/5179/20 (п.8.9.) вказано, що «вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України, щодо віднесення до господарських правовідносин, зокрема правовідносин, які виникають з некомерційної діяльності, спрямованої на забезпечення матеріально-технічних умов функціонування таких суб'єктів».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18 (провадження №12-294гс18, пункт 4.11) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі №646/6644/17 (провадження №14-352цс19, пункт 74) зроблено висновок, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Вирішуючи питання щодо віднесення до цивільної або господарської юрисдикції спору за участю фізичної-особи в залежності від наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц, 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №761/5115/17 зазначено, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі 522/7909/16-ц).
Відтак, з аналізу вказаних вище постанов Верховного Суду вбачається, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, і фізична особа може користуватися житловим будинком, з різними цілями - як пов'язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. В свою чергу, для встановлення факту користування особою житловим будинком з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП у даному житловому будинку.
У даній справі встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №380363444 від 27.05.2024 ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальною площею 82,8 кв.м., житлова площа 29 кв.м. До будинку належать: погріб «Е», погріб з частиною будівлі «п/д», веранда «а-1», веранда, гараж-сарай «Б», сарай «В», гараж «Г», сарай «Д», баня «Ж», колодязь №1, огорожа №2, ворота з хвірткою №3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
18 липня 2024 року між ОСОБА_1 та АТ «Житомиробленерго» укладено договір №01-067-0099а про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , як побутовим споживачем.
Відповідно до відповіді з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2447603 від 11.03.2026 ОСОБА_3 не зареєстрований як фізична особа підприємець.
Згідно відповідей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №2447466, №2447545 так №2447576 від 11.03.2026 ОСОБА_1 є керівником, засновником та кінцевим бенефіціаром ТОВ «Гуральна Діда Михалка», «Українські крафтові традиції» та «Глобал крафт», які знаходяться за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, м. Андрушівка, вул. Київська, 17.
Матеріали справи не містять доказів використання ОСОБА_1 житлового будинку, загальною площею 82,8 кв.м. у господарській діяльності.
Відтак, у спірних правовідносинах ОСОБА_1 виступає, як громадянин, а не як суб'єкт підприємницької діяльності.
Подібний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №918/139/21.
Також, колегія суддів бере до уваги, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Таким чином, з огляду на суб'єктний склад сторін, предмет та характер спірних правовідносин, спір у даній справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про його підвідомчість суду господарської юрисдикції.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на викладене, відповідно до статті 379 ЦПК України, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 січня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 23 березня 2026 року.
Головуючий Павицька Т. М.
Судді Борисюк Р. М.
Шевчук А. М.