"18" січня 2011 р. Справа № 22/81
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О. А., суддя Барбашова С.В. , суддя Слободін М.М.
при секретарі Морока Ю.О.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Мусієнко Ж.Ю. (дов. № 9 від 20.10.2010р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Кременчуцького учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, м. Кременчук, Полтавська область (вх. № 4228 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 02.11.10 р. у справі № 22/81
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЗОПАК", м. Кременчук, Полтавська область
до Кременчуцького учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, м. Кременчук, Полтавська область
про стягнення 243611,38 грн.,-
Позивач, ТОВ "ДІЗОПАК", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив суд стягнути на свою користь з відповідача, Кременчуцького учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, суму боргу в розмірі 210000,00 грн., індекс інфляції в розмірі 25620,00 грн., 3% річних в розмірі 7991,38 грн., а також судові витрати пов'язані з розглядом справи.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.11.2010 р. по справі № 22/81 (суддя Георгієвський В.Д.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Кременчуцького учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих на користь ТОВ "ДІЗОПАК" - 210000,00 грн. боргу, 25620,00 грн. інфляційних нарахувань, 7991,38 грн. - 3% річних, 2436,12 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач, Кременчуцьке учбово-виробниче підприємство Українське товариство сліпих, з даним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення господарського суду Полтавської області від 02.11.2010 року по справі № 22/81 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "ДІЗОПАК" до Кременчуцького учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, а також судові витрати по справі покласти на позивача.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення суду першої інстанції у даній справі правомірним, а тому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Позивач не скористався своїм диспозитивним правом на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 18.01.2011р., хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції належним чином створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема вжито заходи для належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію ТОВ "ДІЗОПАК" викладено у письмовому вигляді і останній не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, в зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у ній матеріалами.
Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних обставин.
Як свідчать матеріали справи та правомірно встановлено господарським судом, 27 грудня 2007 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Дізопак" та відповідачем - Кременчуцьким учбово-виробничим підприємством Українського товариства сліпих укладено договір позики за № 10 (далі - Договір), на виконання умов якого позивач, як Позикодавець, передав відповідачу - Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 210000,00 грн., що підтверджується наявними у справі належним чином завіреними копіями платіжного доручення № 286 від 28.12.2008р. та банківської виписки (аркуші справи 12-13).
Позиція відповідача про те, що даний договір між сторонами фактично не був укладений, не знайшла свого підтвердження в матеріалах справи та в процесі всього розгляду справи відповідачем не доведена.
Положеннями ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно ст. 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами Договору відповідач зобов'язався повернути позивачу зазначену суму позики в строк до 20 грудня 2008р. (пункт 1 Договору).
У своїй позовній заяві позивач вказує, що 16.12.2008р. сторони уклали додаткову угоду № 1, згідно з якою кінцевий строк повернення відповідачем позичених грошей - 28 лютого 2009 року.
Звертаючись до господарського суду з даним позовом ТОВ «Дізопак»послався на те, що після спливу зазначеного терміну грошові кошти в сумі 210000,00 грн. йому не були повернуті, а тому підлягають стягненню в судовому порядку.
Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Приймаючи оскаржуване рішення за участю уповноважених представників сторін господарський суд за наявними у справі документами та поданими сторонами доказами, враховуючи вимоги ст. ст. 526, 1049 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 210000,00 грн., оскільки докази на підтвердження факту повернення грошей за спірним Договором ні позивачем ні відповідачем не надані.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Звертаючись з апеляційною скаргою про скасування рішення у даній справі відповідач послався на те, що в період з 07.06.2010р. по 10.12.2010р., у тому числі і до прийняття оскаржуваного рішення по суті, ним було частково повернуто позивачу грошові кошти в сумі 17300,00 грн. На підтвердження цих обставин відповідач разом із уточненнями до апеляційної скарги (вх. № 11192 від 17.12.2010р.) надав відповідні платіжні доручення.
Ухвалою суду від 14.12.2010р. сторони зобов'язано надати докази часткового перерахування коштів за Договором позики № 10 від 27.12.2007р., зокрема позивачу - виписки з виписок банку, а відповідачу - відповідні платіжні документи, тощо. Крім того, даною ухвалою зобов'язано сторони провести звірку розрахунків по спірному Договору та надати суду повний розшифрований двосторонній акт звірки розрахунків з посиланням на конкретні платіжні документи, тощо.
На вимогу даної ухвали суду позивач надав до матеріалів справи докази направлення на адресу відповідача акту звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого сальдо станом на 04.11.2011р. на користь позивача складає 191700,00 грн., а також надав виписки банківської установи про зарахування коштів на рахунок ТОВ «Дізопак», які свідчать про перерахування коштів відповідачем в період з 07.06.2010р. по 13.12.2010р. в сумі 18300,00 грн. в рахунок погашення боргу за спірним Договором позики.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до суду 09.06.2010р., про що свідчить відбиток штампу органу зв'язку на поштовому конверті позивача (аркуш справи 15).
Позовне провадження у даній справі порушено 16.06.2010р.
Надані позивачем банківські виписки свідчать про перерахування відповідачем грошових коштів в рахунок погашення боргу за спірним Договором не лише до порушення провадження у даній справі за період з 07.06.2010р. по 15.06.2010р. в сумі 3100,00 грн. та в процесі розгляду справи за період з 16.06.2010р. по день прийняття оскаржуваного рішення - 02.11.2010р. включно в сумі 12200,00 грн., а й про сплату грошових коштів відповідачем після вирішення справи по суті.
Дослідивши надані позивачем документи колегія суддів діючи в межах наданих суду апеляційної інстанції повноважень, визначених ст. 101 ГПК України, вважає, що надані позивачем докази можуть бути підставами для скасування прийнятого у справі рішення лише в частині стягнення боргу в сумі 15300,00 грн., в зв'язку з чим в частині вимог про стягнення 3100,00 грн. у справі слід прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині повинно бути відмовлено, як безпідставно заявленому, а в частині вимог про стягнення 12200,00 грн. провадження у справі слід припинити на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки ці кошти фактично сплачені відповідачем в процесі розгляду справи. Разом з цим, надані позивачем документи на підтвердження факту сплати відповідачем грошових коштів в сумі 3000,00 грн. за період з 11.11.2010р. по 13.12.2010р. в рахунок погашення боргу за спірним Договором не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки їх перерахування здійснене відповідачем після прийняття рішення у справі. Інших даних матеріали справи не містять.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Положенням ст. 611 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Вказаною нормою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних господарський суд з урахуванням вимог чинного законодавства дійшов висновку, що розмір інфляційних збитків та 3% річних за період з 01.03.2009р. по 06.06.2010р., становить відповідно 25620,00 грн. та 7991,38 грн., в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що господарський суд правильно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Не спростовують висновки господарського суду доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку щодо сплати індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, оскільки з урахуванням положень цивільного законодавства та встановлених обставин справи колегія суддів вважає, що за наслідками порушення умов Договору Позичальником (відповідачем у справі) останній зобов'язаний сплатити позивачу грошову суму з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України, що прямо передбачено законом, зокрема статтею 1050 цього ж Кодексу.
Посилання відповідача у поданій апеляційній скарзі на не взяття судом до уваги порушення позивачем умов спірного Договору та вимог чинного законодавства, що полягає у не вжитті ним заходів досудового врегулювання спору, не впливають на висновок суду щодо прав та обов'язків сторін, оскільки не вжиття відповідних заходів не обмежує право позивача, визначене нормами Конституції України, на безпосереднє звернення до суду за захистом порушеного права. При цьому, встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Більше того, відповідно до пункту 1 статті 222 Господарського кодексу України особи, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення претензії (вимог, листів, тощо) чи звернення до суду, що відповідачем зроблено не було.
Частиною 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України стороні надано право на подання доказів.
Згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони.
Колегія суддів вважає необхідним зауважити, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції та при вирішенні справи по суті за участю уповноважених представників сторін, ні позивачем ні відповідачем в порушення вищевказаних положень не вжито жодних заходів, які б сприяли всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, зокрема відповідачем не надано доказів часткового перерахування коштів в рахунок сплати боргу за спірним Договором, а позивачем - доказів отримання цих коштів, хоча було достовірно відомо про ці обставини.
Таким чином, внаслідок безвідповідального та недобросовісного ставлення позивачем та відповідачем до своїх обов'язків щодо надання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, наданих сторонам господарським процесуальним кодексом України, господарським судом було прийнято рішення, висновки якого частково не відповідають обставинам справи, а тому з урахуванням наявних у справі доказів колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 33, 43, пунктом 1-1 статті 80, статтями 99, 101, пунктами 2, 3 статті 103, пунктом 3 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-
Апеляційну скаргу Кременчуцького учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих, м. Кременчук, Полтавська область задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 02.11.2010р. у справі № 22/81 в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 15300,00 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення.
В частині стягнення заборгованості в розмірі 3100,00 грн. у позові відмовити.
В частині стягнення суми боргу в розмірі 12200,00 грн. провадження у справі припинити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.
Головуючий суддя Істоміна О. А.
Суддя Барбашова С.В.
Суддя Слободін М.М.
Повний текст постанови підписано 19 січня 2011 року