Справа №295/17849/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.
Категорія 84 Доповідач Панкеєва В. А.
19 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Панкеєвої В.А.,
суддів: Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
за участю секретаря Добровольської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/17849/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Житомирська митниця, про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стахова Андрія Олексійовича
на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Чішман Л. М. у м. Житомирі,
встановив:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, у якому просила стягнути з Державної митної служби на її користь 16 790,52 грн, з яких 3 487,35 грн становлять 3 % річних, 13 303,17 грн - інфляційні нарахування.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 29 січня 2026 року провадження у справі за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Стахова Андрія Олексійовича до Державної митної служби України про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Житомирська - митниця, закрито.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Стахов А.О. подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Богунського районного суду м. Житомира. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом неправильно з'ясовано специфіку правовідносин, яке саме право порушене, на яких нормах права ґрунтуються позовні вимоги тощо. Суд не в повній мірі врахував предметний критерій та дійшов неправильного висновку про те, що спір щодо визнання протиправним та скасування рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому даний спір також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Адміністративна процедура, про яку зазначає суд першої інстанції, фактично була вичерпана 25.06.2025, коли третьою особою було повернуто позивачу надмірно сплачені митні платежі в порядку, передбаченому Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 18 липня 2017 року № 643. З цієї дати адміністративні правовідносини між сторонами були вичерпані, у позивача виникло право на стягнення нарахувань за ст.625 ЦК України, а відтак правовідносини трансформувались у цивільно-правові. Позовні вимоги базувались виключно на нормах ЦК України, а не на будь-яких адміністративних актах, а тому висновок суду першої інстанції про адміністративний (публічно-правовий) характер правовідносин є неправильним. До юрисдикції адміністративного суду з урахуванням норм ст.19 КАС України не входить розгляд питань про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних в грошовому зобов'язанні, яке базується на безпідставному утриманні чужих коштів (ст.1212 ЦК України). Адміністративний суд не розглядає позовні вимоги, які випливають з норм цивільного законодавства і є такими (цивільними) за своєю правовою суттю - саме суть спірних правовідносин недостатньо глибоко була проаналізована судом першої інстанції, наслідком чого стало винесення оскаржуваної ухвали. Висновок суду першої інстанції про те, що спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (постанова ВП ВС від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18) невірно застосовано судом першої інстанції, оскільки у даній справі спір виник не з виконання судового рішення у справі про коригування митної вартості (таке рішення не передбачало повернення коштів, а лише стало підставою для їх повернення митним органом), а є самостійним і виник незалежно від рішення адміністративного суду з моменту повернення коштів і за фактом їх утримання митним органом. Оскаржувана ухвала суду позбавила позивача права на звернення до суду, оскільки, цілком очевидно, адміністративний суд у разі подання відповідного позову відмовить у відкритті провадження з підстав порушення юрисдикції, що підтверджується судовою практикою Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009, Верховного Суду у постанові від 11.01.2024 у справі № 910/479/21, ухвалі від 11.04.2025 у справі № 914/1085/24.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 10:30 год 19 березня 2026 року.
Відповідачем 27.02.2026 подано відзив на апеляційну скаргу з проханням апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 січня 2026 року - без змін. Вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, постановленою судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтверджених належним та допустимими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки спір щодо визнання протиправними та скасування рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів № UA101000/2023/000225/1 від 17.08.2023 підлягав розгляду за правилами адміністративного судочинства, спір за позовними вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань за неправомірне користування чужими коштами в рамках розгляду такої адміністративної справи також підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Спори, які виникають у судах у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов'язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов'язань суб'єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин. З огляду на викладене, Держмитслужба зазначає, що у правовідносинах, що склалися між Житомирською митницею та ОСОБА_1 наявні владні управлінські функції, а зобов'язання з нарахування та виплати їй компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати відповідного коригування митної вартості товарів, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання, то розгляд справи має відбуватись за правилами адміністративного судочинства.
03 березня 2026 року представник третьої особи - Житомирської митниці подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, висновки суду відповідають обставинам справи, не порушено норми процесуального та матеріального права, а тому ухвала суду про закриття провадження у справі від 29.01.2026 є законною та не підлягає скасуванню. Житомирська митниця є відокремленим підрозділом, який не є юридичною особою, а отже не наділений цивільною процесуальною дієздатністю, у зв'язку з чим згідно ст.48 ЦПК України не може виступати стороною у цивільному процесі, третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а тому дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов, а отже, неможливістю вирішення цивільного спору.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи позивач та її представник в судове засідання не з'явились, їх неявка не перешкоджає розгляду справи, що відповідає положенням ч.2 ст.372 ЦПК України.
В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи просили апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, з підстав, викладених у відзивах на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання,перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимоги позивача по даній справі саме є спором, який виникає за участю суб'єкта владних повноважень, з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим, а тому є законні підстави для закриття провадження у справі, яка не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та відповідно до п.5 ч.1 ст.19 КАС України підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви № 29458/04 та № 29465/04).
Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
Наведене дає підстави для висновку, що "суд, встановлений законом" охоплює поняття юрисдикції суду, визначеної процесуальним законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.
Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Тобто при визначенні питання належності спору до юрисдикції суду, постають два питання: по-перше, чи підлягає спір вирішенню судами, тобто чи є він юридичним у розумінні ст.124 Конституції України, якщо так, то до юрисдикції якого суду належить вирішення такого спору.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У статті 19 ЦПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів.
Так, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними (постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 та інші).
Колегія суддів враховує, що визначення юрисдикції зазначеного спору залежить від визначення змісту спірних правовідносин, а саме які спірні правовідносини існують між сторонами.
Статтею 19 частиною першою пунктом 1 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому стаття 2 КАС України визначає, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (статті 46 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що у провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала справа № 240/34841/23 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2024, яке набрало законної сили 02.04.2025, визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів №UA101000/2023/000225/1 від 17.08.2023. Внаслідок винесення вказаного рішення про коригування митної вартості позивач понесла витрати у вигляді сплати надмірних сум митних платежів. При поданні первинної митної декларації № 23UA101020030830U4 від 16.08.2023, відносно якої було сформовано картку відмови та винесено зазначене рішення про коригування митної вартості, яке скасоване судом. На підставі вказаного рішення про коригування митної вартості позивачем 17.08.2023 було доплачено митні платежі в сумі 65 750,00 грн. У відповіді Житомирської митниці на заяву ОСОБА_2 від 06.06.2025 вказано, що сума помилково/надмірно сплачених платежів останньою становить 62 580,45 грн, з яких 19 556,39 грн ввізне мито та 43 024,06 грн ПДВ. 25.06.2025 Житомирською митницею було повернуто шляхом безготівкового зарахування на банківський рахунок позивача кошти в сумі 62 580,45 грн. На підставі викладеного, позивач вважає, що з 17.08.2023 по 25.06.2025 відповідач у справі та третя особа неправомірно користувалися її коштами, що, на думку позивача, є підставою для нарахування за вказаний період часу інфляційних втрат та 3 % річних за неправомірне користування чужими коштами.
Листом від 11.06.2025 Житомирська митниця повідомила представника позивача, що у зв'язку з набранням законної сили рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 у справі № 240/34841/23 митницею внесено відмітку про скасування рішення про коригування митної вартості товару від 17.08.2023 № UA101000/2023/000225/1 до АСМО "Інспектор". Як наслідок, виникли надміру сплачені до держбюджету митні платежі в сумі 62 580,45 грн, у тому числі: ввізне мито (121) - 19 556,39 грн, ПДВ (128) - 43 024,06 грн. Процедури повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів визначаються Порядком повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів (далі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за № 976/30844. Для повернення ОСОБА_2 з Державного бюджету України помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів остання має подати до Житомирської митниці заяву з дотриманням вимог вищевказаного Порядку та з вірними сумами до повернення (а.с.31).
Згідно з інформацією про рух коштів по картці "Монобанк" від 04.07.2025 25.06.2025 на рахунок позивача було зараховано дві суми - 19 556,39 грн та 43 024,06 грн (а.с.32).
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникають між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов'язання (частина друга статті 625 цього Кодексу).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц висловила правову позицію, згідно з якою спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов'язання є суб'єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб'єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.
Проаналізувавши наведені норми права та обставини, викладені у позовній заяві, колегія суддів виходить з того, що позивач звернулася до суду із самостійною вимогою про стягнення з Державної митної служби України 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України.
Факт переплати ОСОБА_2 сум митних платежів був встановлений митним органом після набрання законної сили рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 про скасування рішення про коригування митної вартості товару від 17.08.2023 № UA101000/2023/000225/1, у справі № 240/34841/23, яка розглядалася в порядку адміністративного судочинства.
Викладене свідчить про те, що заявлені позовні вимоги не є похідними від основного спору щодо скасування рішення про коригування митної вартості товару, який розглядався за правилами адміністративного судочинства. Цей спір виник внаслідок порушення цивільного права.
За таких обставин спір не є публічно-правовим у розумінні статті 19 КАС України, оскільки не стосується здійснення відповідачем владних управлінських функцій як предмета судового контролю, та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Предметом заявленого позову є не оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, у зв'язку з простроченням повернення надміру сплачених коштів.
За вказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду за правилами цивільного судочинства.
Крім того, слід зазначити, що посилання суду першої інстанції на п.5 ч.1 ст.19 КАС України не є релевантним до вказаних правовідносин.
Так, п.5 частини першої ст.19 КАС України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом. Тобто позивачем має бути суб'єкт владних повноважень.
Посилання третьої особи на відсутність у Житомирської митниці статусу юридичної особи не впливає на вирішення питання про юрисдикцію цього спору, оскільки позов заявлено до Державної митної служби України, а Житомирська митниця залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ("Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті255 ЦПК України. Як наслідок, це призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стахова Андрія Олексійовича задовольнити.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 січня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич
Дата складення повного судового рішення 23 березня 2026 року.