Справа № 761/28838/25
Провадження № 2/761/3172/2026
(заочне)
17 березня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді: Савицького О.А.,
при секретарі: Кочур Л.В,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
07.07.2025 на адресу суду надійшла позовна заява АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 484235007 від 20.02.2022, у якій представник позивача АТ «Сенс Банк» просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість у сумі 78076,85 грн.
Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 20.02.2022 відповідач підписав оферту на укладання угоди про надання споживчого кредиту №484235007. Підставою для укладення цієї угоди є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач. Також сторонами було підписано Паспорт споживчого кредиту, з наступними основними умовами: тип кредиту - «Споживчий кредит»; сума кредиту - 65725,00 грн.; процентна ставка - 0,01 % річних, тип ставки - фіксована; строк кредиту - 12 місяців; дата повернення кредиту - 21.02.2023; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 21 числа кожного місяця по: з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 5948,77 грн.; загальна кількість платежів - 12. Позивач виконав свої зобов'язання за договором, що підтверджується меморіальним ордером №484235007 від 20 лютого 2022 року. Таким чином, у зв'язку з виникненням у відповідача вказаної заборгованості за договором, яку він в добровільному порядку не сплачує, представник позивача звернувся до суду з даним позовом про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за договором №484235007 від 20 лютого 2022 року в сумі 78076,85,06 грн.; судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6729,03 грн.
Ухвалою від 22.07.2025відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак на адресу суду надійшла його письмова заява, зі змісту якої вбачається, що останній позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглянути справу за його відсутності, проти проведення заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, свого представника до суду не направила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомила та відзиву не подала.
Враховуючи, що представник позивача не заперечив проти проведення заочного розгляду справи, при цьому відповідачка, що належним чином повідомлялася про розгляд справи, в судове засідання не з'явилася, відзиву не подала, а тому відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що 20.02.2022 між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, укладено споживчий кредит, що підтверджується: офертою на укладання угоди про надання кредиту №484235007, додатком № 1 «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», паспортом споживчого кредиту; анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», із наступними основними умовами: тип кредиту «Кредит готівкою»; сума кредиту 65725,00 грн.; процентна ставка 0,01 % річних, тип ставки фіксована; строк кредиту 12 місяців; дата повернення кредиту 21.02.2023; порядок повернення кредиту графік платежів: до 21 числа кожного місяці з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 5948,77 грн., загальна кількість платежів 12; для повернення заборгованості за Угодою визначено використовувати рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Банку.
Власним підписом ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що вона отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за договором.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зі змісту ч. 1 ст. 205 ЦК України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями ч. 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч. 3 цієї статті).
Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Банк виконав взяті на себе зобов'язання, що підтверджується меморіальним ордером № 953280865 від 21.02.2022, виписками по рахункам № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 20.02.2022 по 10.03.2025.
З наданих виписок по рахункам судом вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 65725,00 грн. та можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором. Відповідач зобов'язалася повернути кредитні кошти, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу, який встановлений Договором. Однак в процесі користування кредитним рахунком відповідач не надавала своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями.
Як вбачається з копії розрахунку заборгованості за договором №484235007 від 20.02.2022 станом на 10.03.2025, ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 78076,85 грн., з яких: 58305,55 грн. за кредитом; 8,26 грн. по відсотках; 19763,04 грн. по комісії.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. (ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Ст. 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, а також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Відтак судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором №484235007 від 20.02.2022 виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами в розмірі 65725,00 грн. на умовах, передбачених зазначеним договором, що підтверджується листом меморіальним ордером №953280865 від 21.02.2022 року та виписками по особовим рахункам, з яких вбачається про успішне перерахування коштів на рахунок відповідача від АТ «Сенс Банк» (АТ «Альфа Банк») 21.02.2022 у розмірі 65725,00 грн.
В порушення вимог Закону ОСОБА_1 в односторонньому порядку відмовилася від виконання договірних зобов'язань, в установлені строки заборговані суми не повернула.
Відповідачка ОСОБА_1 не спростувала належними доказами наявність заборгованості перед позивачем, не довела факту виконання зобов'язань за кредитним договором, зокрема, по сплаті тіла кредиту та відсотків.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суми позики) не повернула, внаслідок чого у неї виникла заборгованість за основним зобов'язанням.
Щодо стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту, суд зазначає таке.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 оферти, під час користування кредитом відповідач запропонував банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та договором, за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: а) за надання кредиту 0,00% від суми кредиту, зазначеної в цій оферті на укладення угоди без ПДВ; б) за обслуговування (управління) кредиту 1.90 % від суми кредиту, зазначеної в цій оферті без ПДВ.
Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 20.02.2022, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.»
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Закон №1734-VІІІ визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов'язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.
Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.
Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 9 грудня 2019 року (справа №524/5152/15-ц), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.
Як виснував Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 6 листопада 2023 року (справа №204/224/21), якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до ч.ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Із матеріалів справи вбачається, що умовами договору встановлено зобов'язання ОСОБА_1 сплатити Банку комісію за надання кредиту від суми кредиту.
Водночас у Договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлена комісія. Відтак умови кредитного договору про сплату ОСОБА_1 на користь позивача комісії є нікчемними.
Як вбачається з розрахунку заборгованості відповідач частково виконував умови договору та сплачував грошові кошти на повернення кредиту, які були зараховані, зокрема по комісії за обслуговування кредиту.
Враховуючи вищевикладене, вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією задоволенню не підлягають.
Оскільки судом був підтверджений факт отримання відповідачем від позивача кредиту в сумі 58305,55 грн. та порушення зобов'язання з його повернення, позовні вимоги слід задовольнити частково стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість у загальному розмірі 58313,81 грн. (58305,55 грн. + 8,26 грн.). В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам наданих позивачем в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, судприймає до уваги вимогист.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини'відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені врішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Позивач також у своєму позові заявив просить стягнути з ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.
Відповідно дост. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача (п. 1 ч. 2 ст.141 ЦПК України).
При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн., що підтверджується копією меморіального ордеру від 23.06.2025 року №889998.
Оскільки ціна позову становила 78076,85 грн., а позов задоволено частково на суму 58313,81 грн., тобто на 74,69% (58313,81 х 100 : 78076,85), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1809 гривень 29 копійок (2422,40 х 74,69% : 100) судового збору.
Крім того у позовній заяві представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «СЕНС БАНК» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 729,03 грн.
Відповідно дост. 137 ЦПК Українивитрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3ст. 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
П. 4 ч. 1ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно дост. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістомст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1, 3ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність'договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульованоГлавою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема,стаття 903 Цивільного кодексу Українипередбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.Стаття 632 Цивільного кодексу Українирегулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положеньстатті 59 Конституції України(справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно зіст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
При обчисленні гонорару слід керуватися зокрема умовами укладеного між замовником і адвокатом договору про надання правової допомоги (частина другастатті 137 ЦПК України, частина другастатті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») (правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц).
Представник позивача, на підтвердження витрат на правничу допомогу до позовної заяви додала копію договору про надання послуг №1006 від 28.01.2025, укладений між АТ «СЕНС БАНК» та АО «СмартЛекс», копію довіреності № 023784/25 від 03.02.2025 на представництво інтересів АТ «СЕНС БАНК» адвокатом Кізко Л.С. та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001086 від 01.03.2019 адвоката Кізько Л.С.
Згідно п. 3.1. Договору замовник сплачує на користь виконавця винагороду (гонорар) у такому розмірі: за підготовку і подання позовної заяви до суду 375 грн, за отримання рішення суду 225 грн, комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника 7, 85%.
Згідно п. 3.3. Договору визначено, що з метою розрахунку винагороди, сторони встановлюють наступний порядок обміну документами: 3.3.1. щомісячно, не пізніше 10 (десятого) числа місяця, наступного за звітним, замовник надає виконавцю звіт про результати погашеної заборгованості боржників, що надійшли на рахунки замовника згідно з формою, викладеною в додатку № 4, в порядку розділу 12 цього договору. У випадку виникнення зауважень замовник та виконавець зобов'язані їх врегулювати протягом 2 (двох) робочих днів. 3.3.2. На підставі отриманого звіту про результати погашеної заборгованості боржників виконавець протягом 3 (трьох) робочих днів надає замовнику підписані та завірені печаткою виконавця два екземпляри акта прийому передачі наданих послуг згідно форми додатку № 5 та рахунки фактури на оплату наданих послуг за цим договором на паперових носіях під розпис або надсилає замовнику в електронному вигляді через сервіс електронного документообігу. 3.3.3. Замовник не пізніше трьох робочих днів від дати отримання документів згідно пункту 3.3.2. цього договору має підписати їх, завірити печаткою та один екземпляр кожного документу направити виконавцю або надіслати виконавцю письмову мотивовану відмову від підписання акту. Підписаний сторонами акт прийому передачі наданих послуг є підставою для проведення розрахунків за надані послуги. 3.3.4. У разі непідписання та/або ненадання відмови від підписання актів прийому передачі наданих послуг протягом трьох робочих днів з дати отримання їх замовником, такі акти вважаються погодженими та підписаними сторонами. 3.3.5. Винагорода сплачується у національній грошовій одиниці шляхом безготівкового перерахування замовником на поточний рахунок виконавця, вказаний в договорі.
Однак, даний договір про надання послуг №1006 від 28.01.2025 не містить інформації про справу №761/28838/25, де відповідачем є ОСОБА_1 , та доказів приймання-передачі послуг, як це передбачено умовами договору, до суду не надано.
У порушення ч. 3ст. 137 ЦПК України, у матеріалах справи відсутній акт виконаних робіт та розрахунок заявлених витрат на правничу допомогу в даній справі.
Також, будь-яких інших доказів того, що позивач поніс або має понести витрати на правничу допомогу у зв'язку зі зверненням до суду саме з даним позовом і розглядом даної справи, та у заявленому розмірі 6729,03грн., матеріали справи не містять.
Крім того, слід зазначити, що такий вид правової допомоги, як отримання рішення суду фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права і не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом справи по суті спору.
Отже, позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності між позивачем АТ «СЕНС БАНК» та АО «СмартЛекс» домовленості щодо розміру гонорару адвоката у цій справі, порядку та строків його оплати, прийняття відповідних послуг і їх обсягу, що є підставою для відмови у стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу.
Крім того, суд звертає увагу, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не є позовними вимогами в розумінні вимог ст. 4 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 205, 207, 509, 512, 514, 516, 525, 526, 610, 612, 626, 628, 629, 638, 639, 1054, 1082 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 89, 133, 137, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 280 ЦПК України, суд
Позовну Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ:23494714) заборгованість у розмірі 58313 (п'ятдесят вісім тисяч триста тринадцять) грн. 81 коп. та судовий збір в сумі 1809 (одна тисяча вісімсот дев'ять) грн. 29 коп., а всього 60123 (шістдесят тисяч сто двадцять три) грн. 10 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а також рішення може бути оскаржене позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: