23.03.2026 Справа № 756/12988/25
Справа № 756/12988/25
Провадження №2/756/1019/26
23 березня 2026 року м. Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Діденка Є.В.,
за участю секретаря судового засідання Павлишина О.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини,
У серпні 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , у якій позивач просить:встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 його неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матір?ю дитини є відповідачка ОСОБА_2 . З кінця 2021 року вони вирішили розлучитись, але цьому завадило повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну. ОСОБА_2 разом з сином виїхали до Німеччини у березні 2022 року. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.11.2023 р. шлюб між сторонами розірвано. Син вступив до навчального закладу у Німеччині у м. Гамбург, але одночасно продовжував навчання у школі і-ІІІ ступенів № 29 Оболонського району м. Києва. 29.04.2023 року позивач вступив до лав Національної гвардії України. В серпні 2023 року син вирішив повернутись в Україну, та з 01.09.2023 року продовжив навчання у 7 класі навчального закладу у м. Києві. З матір'ю син підтримує хороші відносини, однак відповідачка рідко матеріально підтримує дитину. Син постійно проживає у місті Києві і за ним доглядають батьки позивача. Позивач сплачує комунальні платежі та несе інші витрати по утриманню дитини, для сина створені необхідні побутові умови, має матеріальну можливість забезпечувати сина. Оскільки позивач перебуває на військовій службі, то не має можливості приділяти достатньо уваги вихованню дитини, вирішувати поточні питання, пов'язані із захистом прав дитини.
Ухвалою суду від 27.08.2025 року позов залишено без руху, надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 23.09.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, продовжено строк для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 28.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Службу у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, призначено підготовче засідання на 09.12.2025 року.
09.12.2025 року суд ухвалив закрити підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 24.02.2026 року.
В судовому засіданні позивач підтримав позов з викладених у ньому підстав.
Відповідач в судове засідання не прибула, судові повістки направлялись їй за зареєстрованим місце проживання і були повернені підприємством поштового зв'язку через відсутність адресата. На підставі ч. 8 ст. 128 ЦПК України, суд вважає відповідача належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не прибув, подав клопотання про розгляд справи без його участі.
Після дослідження доказів і проведення дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Встановлені судом обставини і відповідні їм правовідносини.
Під час розгляду справи встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.11.2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Згідно з банківською випискою по рахунку, позивач приймає участь в утриманні дитини.
Відповідно до копії документа на іноземній мові, відповідачка у м. Гамбург, Німеччина, у 2025 році народила дитину.
Відповідно до акту служби у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про обстеження умов проживання від 24.11.2025 дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; склад сім'ї: бабуся ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 . ОСОБА_1 перебуває на службі у Національній гвардії України, ОСОБА_6 повідомив, що у 2023 році повернувся з Німеччини і залишився проживати з батьком.
Відповідно до встановлених правовідносин, суд керується такими нормами права.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 315 ЦПК України, частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України відповідно до статті 65 Конституції України, статті 1 Закону № 2232-XII, статті 17 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
Відповідно до статті 4 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Згідно з п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII), військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану - військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
У статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, на підставі положень ЦК України, у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Тому смерть, до прикладу, батька дитини є підставою для припинення його обов'язку утримувати дитину.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо утримання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 181 (ч.ч.1, 2) СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Оцінка доказів і мотиви суду.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У цій справі, позивач просить встановити факт перебування на його самостійному вихованні і утриманні неповнолітньої дитини.
Дослідженими доказами підтверджено, що батько займається вихованням дитини і здійснює її утримання. Водночас, такі факти не можуть одночасно свідчити про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов'язків, на чому наполягає позивач. Питання про позбавлення матері батьківських прав позивач не порушує.
Позивач не надав суду доказів того, що матір не приймає жодної участі у вихованні і утриманні дитини, навпаки, позивач зазначив, що у матері і дитини хороші стосунки, та рідко, але вона допомагає дитині матеріально.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач перебуває за кордоном, згідно СК України має обов'язок і права щодо утримання і виховання неповнолітньої дитини, не визнана недієздатною, не відбуває покарання у виді позбавлення волі (доказів протилежного суду не надано), отже, суд не вбачає підстав для встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
Той факт, що мати дитини проживає окремо, не знімає з неї обов'язок брати участь у вихованні дитини, та не свідчить про те, що батько виховує дитину самостійно.
Питання, які випливають з сімейних правовідносин сторін щодо реалізації батьківських прав та пов'язані з захистом прав та інтересів неповнолітньої дитини, за встановленими судом обставинами справи та заявлених позовних вимог, не можуть бути підставою для формального обґрунтування позивачем правовідносин, які регулюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76, 77-81, 89, 247, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім?ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, про встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Суддя Є.В. Діденко