Справа №:640/19849/22
Провадження №: 2-а/755/201/26
про залишення позовної заяви без розгляду
"12" березня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Мовчан А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, -
До Дніпровського районного суду міста Києва 12.02.2026 за підсудністю з Донецького окружного адміністративного суду на підставі ухвали від 26.06.2025, надійшла адміністративна справа за позовом громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження, яка 13.02.2026 була передана у провадження судді Катющенко В.П. відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 17.02.2026 адміністративну справу прийнято до свого провадження суддею Катющенко В.П. та призначено судове засідання.
В судове засідання 02.03.2026 представник позивача ОСОБА_1 - Лакуста Д.І. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа 18.02.2026 наявною в матеріалах справи.
В судове засідання 12.03.2026 представник позивача ОСОБА_1 - Лакуста Д.І. повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом доставки 03.03.2026 судової повістки про виклик до суду на 12.03.2026 на електронну адресу вказану ним в позовній заяві, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
Суд, дослідивши матеріали справи, доходить наступного.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Аналогічна норма міститься й у статті 2 КАС України.
Згідно з приписами частини 3 статті 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.
Відповідно до частини 2 статті 44 КАС України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Отже, добросовісність вимагає здійснення процесуальних прав лише з метою, з якою їх було надано.
Відповідно до приписів пункту 3 частини 5 статті 44 КАС України, учасники справи, зокрема, зобов'язані: з'являтися в судове засідання за викликом суду.
Аналогічна норма міститься у статті 45 КАС України, а саме, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Статтею 205 КАС України визначено правове регулювання наслідків неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, які спрямовані на забезпечення прав щодо участі у судовому розгляді осіб, які беруть участь у справі, у разі їх неприбуття з об'єктивних причин.
З метою дисциплінування та виключення випадків умисного затягування розгляду справи стаття встановлює негативні для учасників судового розгляду наслідки у разі неприбуття у судове засідання через безвідповідальне ставлення до справи.
Приписами частини 5 статті 205 КАС України передбачено, що у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. До позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.
При цьому, суд приймає до уваги, що повторна неявка уповноваженого представника позивача перешкоджає розгляду справи, оскільки його присутність є необхідною умовою дотримання принципу рівності усіх учасників справи перед законом і судом, а за вимог ст. 288 КАС адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов'язкової участі сторін.
Суд також враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.12.2019 по справі №9901/949/18. Так, загальнообов'язкові процесуальні правила статті 205 КАС України є свого роду формою реалізації гарантій особи (кожного) на звернення до суду за захистом свого порушеного права чи обмеження свобод. У них іманентно презюмується, що кожен, хто звертається до суду за захистом свого права, відповідно до принципів верховенство права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності і відкритості судового процесу, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, буде активним учасником судового провадження, зможе безпосередньо чи опосередковано через свого представника отримати судовий захист свого права.
Правила цієї статті встановлюють умови та підстави, які спрямовані не те, щоб учасники судового процесу й, зокрема, суд не могли свавільно обмежити право особи на судовий розгляд справи по суті заявлених вимог через ухвалення будь-якого виду судового рішення, що припинить провадження у справі. Водночас правила цієї статті прописують наслідки та умови, які можуть настати для особи, яка не дотримується правил (процесу) судового провадження.
Частина п'ята статті 205 КАС України сконструйована таким чином, що дає суду можливість не розглядати позовну заяву особи і повернути її без розгляду її автору, що має вигляд застосування до особи, яка ініціювала позовне провадження, своєрідної форми відповідальності за дії, пов'язані з неявкою на засідання суду. Логіка цих норм така, що якщо позивач два і більше разів не з'явився в судове засідання на судові виклики, не повідомив причин неявки й не висловив свою позицію щодо можливості розгляду справи без його участі, не постав перед судом і не переконав його у тому, що відповідач щодо нього чинив протиправно чи незаконно, то тоді такими діями він фактично сигналізує про свою нехіть до спору.
Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок у справі № 990/228/23 від 24.10.2024, згідно якого, законодавче формулювання у частині п'ятій статті 205 КАС України «…якщо неявка перешкоджає розгляду справи» означає, що суд може розглянути позов по суті, однак не зобов'язаний цього робити. Це законодавче формулювання змістовно викладене у вигляді умови, яка в кожному конкретному випадку (правовій ситуації, казусові) повинна оцінюватися окремо в межах відповідних спірних правовідносин, які диктують її застосування.
Застосовуючи до позивача процесуальні наслідки неявки у судові засідання, суд бере до уваги положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якими кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Варто також зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов'язковою до застосування, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «право на суд» та «право на доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (пункт 59 рішення Де Жуфр де ла Прадель проти Франції, пункт 28 рішення Станєв проти Болгарії). Тобто, реалізація права на суд однією зі сторін спору має відбуватись таким чином, щоб не порушувати права іншої сторони.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що позивач, будучи ініціатором судового розгляду справи, в першу чергу має активно, використовувати власні процесуальні права, тобто здійснювати їх з метою, з якою такі права були надані. При цьому, визначальними процесуальними обов'язками позивача є забезпечення представництва власних інтересів при розгляді адміністративної справи.
ЄСПЛ у справі Bellet v. Frаnсе зазначив, що рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Однією з складовою гарантованого Конвенцією права на доступ до суду є розумний строк розгляду справи, який пов'язаний не лише із правовою та фактичною складністю справи, але й поведінкою заявника. Оцінюючи поведінку заявника з позиції ЄСПЛ слід брати до уваги в тому числі і факти невиконання ним процесуальних обов'язків, наприклад, неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин.
Тобто, право особи на доступ до суду перебуває у безпосередньому взаємозв'язку із виконанням тих обов'язків, які покладаються на заявника при реалізації ним своїх прав.
Повторна неявка позивача у судове засідання, неповідомлення суду про поважність причин неприбуття до суду, невжиття будь-яких інших активних дій пов'язаних із використанням власних процесуальних прав, в контексті норм національного законодавства, позбавляють суд можливості здійснювати розгляд справи та призводять до порушення розумних строків її вирішення.
Виходячи з правових норм, які містить частина 5 статті 205 та пункт 4 частини 1 статті 240 КАС України, повторна неявка уповноваженого представника позивача у судові засідання, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, без поважних причин та відсутність від нього заяв про розгляд справи за його відсутності слугують підставою для залишення даного позову без розгляду.
При цьому суд також звертає увагу, що процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов'язані із принципом диспозитивності адміністративного судочинства, у відповідності до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез'явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Аналогічні правові позиції викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 07.08.2020 у справі № 405/8125/15-ц, від 21.09.2020 у справі № 658/1141/18, від 19.04.2021 у справі № 675/1714/19, від 26.04.2021 у справі № 675/1561/19, від 28.07.2021 у справі № 756/6049/19.
Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992, (Judgement of ECHR of 16 December 1992 De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).
Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.
Згідно правової позиції ЄСПЛ у справі KARAKUTSYA v. UKRAINE (заява №18986/06) від 16.02.2017 (набуло статусу остаточного 16.05.2017), суд неодноразово визначав, що це є обов'язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (див. між іншого, Teuschler v. Germany (dec.), no. 47636/99, 04.10.2001; Sukhorubchenko v. Russia, no. 69315/01, § 48, 10 February 2005; Gurzhyy v. Ukraine (dec.), no. 326/03, 01.04.2008; and Muscat, цит.вище, § 44) (п. 53).
З цього приводу прецедентними є також рішення ЄСПЛ у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
З рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», слідує, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції.
Вказане узгоджується з позицією ЄСПЛ, що викладена в рішенні по справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03), в частині того, що «…сторони в розумінні інтервалу часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява № 50966/99 від 14.10.2003).
Отже, суд звертає увагу на тривалу відсутність інтересу з боку позивача про рух справи, що свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.
При цьому, доходячи таких висновків, суд враховує той факт, що позовна заява була подана до Окружного адміністративного суду міста Києва 15.11.2022.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
07.11.2023 цю справу передано до Донецького окружного адміністративного суду, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України від 13.12.2022 № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», яку отримано останнім 17.03.2025.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2025 прийнято адміністративну справу до свого провадження.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.06.2025 передано адміністративну справу за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
При цьому, дану позовну заяву передано, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 13.02.2026 судді Дніпровського районного суду міста Києва Катющенко В.П. та ухвалою суду від 17.02.2026 прийнято до свого провадження адміністративну справу та призначено судове засідання.
В той же час, відповідно до частин 1, 2 статті 288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Адміністративні справи, визначені цією статтею, розглядаються судом за обов'язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи, або виконанням рішення, ухваленого на користь особи. Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Відтак, суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №757/23967/13-ц.
Відповідно до частини 2 статті 131 КАС України, учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не можуть з поважних причин прибути до суду, зобов'язані завчасно повідомити про це суд.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи представник позивача був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак не з'явився в судові засіданні призначені на 02.03.2026 та 12.03.2026, та не повідомив, не надав доказів, які підтверджують поважність даної неявки. Також, слід звернути увагу на ту обставину, що представник позивача мав можливість реалізувати своє право на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, що засвідчило б його зацікавленість у розгляді цієї справи, однак останній відповідного клопотання не заявив. Разом з тим, судом встановлено, що неявка позивача перешкоджає розгляду справи, оскільки така категорія справ має розглядатися за обов'язковою участю учасників у десятиденний термін. Із врахуванням повторного неприбуття представника позивача у судове засідання суд вважає за позовну заяву залишити без розгляду.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позивач не прибув (повторно не прибув, якщо він не є суб'єктом владних повноважень) у підготовче засідання чи у судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності.
Враховуючи те, що між сторонами існує спір, суд вважає, що розгляд справи без позивача не є можливим - це буде суперечити рівності сторін та можуть бути порушені права сторін, а також не буде можливості повно та всебічно розглянути справу. Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; позивач зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Беручи до уваги вищевикладене, норми чинного законодавства України, та прецедентну практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, суд вважає, що позовна заява підлягає залишенню без розгляду, оскільки викладене свідчить про втрату позивачем заінтересованості у цій справі та дає суду підстави для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки за таких обставин проведення судового розгляду справи без участі сторони позивача буде суперечити передбаченим процесуальним законодавством правам позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що згідно з частиною четвертою статті 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 9, 44, 45, 131, 205, 240, 288, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в строк і в порядку, передбаченому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала суду може бути оскаржена за правилами, встановленими статтями 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст ухвали складено 16.03.2026.
Суддя: